fbpx
Сегодня
Колонка 11:47 28 Авг 2022

Горизонт 370

Перед в'їздом до міста пам'ятник шахтарю. Тут його називають непитущим, бо це єдиний шахтар у Першотравенську, котрий не п'є. Але насправді ні. Те, що шахтарі — брудні, брутальні мужики, що бухають, такий же стереотип, як і про патлатих і занудних програмістів.

Це історія одного міста, яке за своє 50-річне існування перетворилося з квітучого шахтарського острівця надії на острів без майбутнього.

Горизонт 370

8 ранку, ми на шахті. Сьогодні мені дозволили спуститись у забій. З татових історій знаю, що там темно та незатишно. Чомусь здається, що має бути ще й страшно, але страху нема. Тільки хвилювання.

Тут видають робу: термобілизну, онучі, штани, куртку, два ремені, хустку, каску, респіратор і рукавички. Онучі прошу замінити на шкарпетки. Без проблем видають шкарпетки та високі чоботи. В робі тепло, але не дуже зручно пересуватися в чоботищах, хоч вони й 37 розміру.

Температура в шахті — 23 градуси. Але коли ти в термобілизні та в робі, трохи спекотно. Відчувається вологість, але не вогкість. У шахті темно. Жодної краплі сонячного світла сюди не потрапляє, не дивно, адже ми на глибині 370 метрів — це як Ейфелева вежа та ще будинок на 23 поверхи. Коли опускаєшся на таку глибину у відкритій кліті, на всі боки тільки волога порода.

Ми спустилися на 40 хвилин, а робоча зміна шахтаря триває 6 годин. Шість годин під Ейфелевою вежею зі штучною подачею повітря, породою навколо і гамірним комбайном.

Під землею є загалом два види робочих місць: прохідницький забій та ділянка видобутку. Інші підземні робітники займаються обслуговуванням цих вибоїв.

Ми приїхали на прохідницьку ділянку. На вигляд це приблизно тунель метро. Те ж аркове склепіння, у глухому куті — комбайн. Він рубає породу. Саме цей комбайн пройшов вже понад 4 км. На цій ділянці — понад 1,5 км. Комбайн просувається вперед, робітники встановлюють укріплення, закладають тунель. Над головою бачу у щілині чорні пласти вугілля.

Саме вугілля видобувають на видобувних ділянках. Тут уже такого роздолля, як у метро, ​​немає. Уявіть собі великий тунель, який врізається у пласт вугілля заввишки 1-1,2 метра. Ось цей пласт вугілля потрібно подрібнити, а вугілля відправити на конвеєрі на поверхню шахти. По висоті цього шару встановлюють комбайн. Він і рубатиме вугілля, просуваючись уперед.

А всі шахтарі, які працюють на видобувній ділянці, працюють ось у цьому просторі заввишки 1-1,2 метра, тобто буквально на колінах чи напівзігнутому стані. Комбайн йде "лавою" — пластом вугілля. Комбайнер — "водій" комбайна, наприклад, не сидить у якійсь окремій кабіні із джойстиками управління. Він знаходиться поряд, буквально повзе поряд із комбайном, керуючи з дистанційного пульта або з панелі збоку комбайна.

Але ж ми на ділянці проходки. Ось він прохідницький комбайн. Його включають, щоб показати, як усе влаштовано. Потужна махіна заводиться, і її лопаті-ножі готові до вирубування породи. Коли комбайн прокладе шлях, можна розпочати видобуток вугілля.

По суті шахта — це система тунелів, якими можна дістатися освоєння чергового вугільного пласта. Самі шахтарі, звичайно, киркою ніякого вугілля не добувають. Вони по суті займаються обслуговуванням комбайна. Його потрібно встановити, настроїти, зміцнити, виставити розпірки. Він проходить якусь відстань і все це потрібно повторити. Крім того, його потрібно час від часу лагодити тощо. Плюс потрібно провести повітряний рукав, підготувати ділянку до роботи.

Горизонт 0

Підземна частина шахти ще не все. Є й свій "офіс", де працюють бухгалтери, пресслужба, адміністрація, геологи (вони, до речі, теж іноді спускаються в шахту). А ще на поверхні, хоч і не в теплому офісі, працює ділянка породовибірки.

Ділянка породовбірки — це страшний сон будь-якого чоловіка-шахтаря. Тому там працюють жінки. Суть роботи така: на великій стрічці до вас виїжджають буквально брили породи. Великі шматки, які з вугіллям не змішаєш і в топку не кинеш. Завдання — зняти їх зі стрічки. За місяць така ділянка відбирає близько 9 тисяч тонн породи. Тобто щодня одна жінка перебирає 20 тонн породи. 20 тонн породи за зміну. З 6 ранку до 18 вечора, потім з 18 вечора до 6 ранку. Потім дві доби вихідний. А потім знов 20 тонн породи.

Запитую, чому чоловіків немає на цій ділянці. "Ми що дурні чи що? Який чоловік там витримає? Це надто важко". Важко та низькооплачувано. Зарплата такої працівниці приблизно 5 тисяч гривень. І жодного підземного стажу. Тобто пенсія — максимум 2 тисячі. У той час як під землею пенсія разів у 7 більша. Ну, а під землю жінок не пускають. Бо що? Бо небезпечна і важка праця.

Про породу

До речі про породу. Кажуть, шахтар це особлива порода, "особливий психотип". Немає страху. "Я йшов на роботу і радів", — каже Андрій, шахтар на пенсії з 20+ років підземного стажу. Про Андрія у місті складають легенди. Свого часу він давав по 28-30 "упряжок" — змін на місяць. Тобто хлопець буквально щодня спускався до шахти. 4 роки та 8 місяців працював без відпустки. Це не просто багато, це практично неможливо. "Ну я чув, що занапащу здоров'я. Але я не думав про це", — Андрій смажить котлети, сміється. 

Він смажить котлети на кухні своєї квартири, яку зміг купити коштом рекордного виробітку. Цю та ще дві для дітей. На одному з пальців руки нема фаланги. "Для комбайнера 10 пальців — це розкіш!", — пізніше скаже мені колега Андрія.

А що з безпекою?

Перед тим, як спуститися в шахту, ми, як і всі підземні робітники, йдемо в лампову. Там видають коногонку — ліхтар, акумулятор від якого вішається на один із раніше виданих ременів, а сам чіпляється на каску. Під землею коногонка, такий налобний ліхтар, твій єдиний смолоскип. Світити у вічі колегам — поганий тон. Вимикати — категоричні не рекомендується. Якщо в тебе вимкнена коногонка — тебе нема. Тебе не побачить ні комбайнер, ні машиніст, збирай потім мізки по стінах і не скаржся.

Ще мені дали рятувальник — спеціальну штуковину типу протигаза, по суті — кисневий балон. Якщо його вистачить на 50 хвилин ходьби або на 150 хвилин відсидки. Запитую, чи рятувальник когось часто рятує, кажуть, що за останні 5 років так точно жодного разу ніхто ним не користувався. Але при цьому перевіряють їх регулярно і всі на 100% справні.

По всій шахті розвішано датчики виміру CH4 — метану. Головний ворог шахтаря (після недотримання техніки безпеки) — небезпечний газ метан. Він не має ні кольору, ні запаху. І що глибша шахта, то більше в ній метану.

Якщо датчик зареєструє понад 1% метану у шахті, робота зупиняється. 2% — зупиняться комбайни. Потім чекають, коли все провітриться і рівень метану повернеться до норми. До речі, усі комбайни оснащені окремими датчиками. У разі підвищення рівня метану комбайн автоматично вимикається.

У шахту категорично не можна заносити нічого іскряного — сірники та запальнички небезпечніші за лезо в руках суїцидника. За таке порушення можуть одразу звільнити. Наразі в шахті запроваджено додаткову систему безпеки — каски оснащені спеціальними лампами, що подають сигнал про підвищення рівня метану. Також кожен шахтар тепер отримує спеціальний маячок, за допомогою якого можна побачити, де знаходиться конкретна людина цієї хвилини.

Запитую свого провожатого у шахті: "А якщо сильно подряпаю палець, що робити?". Сміється: "Пісаєш на палець, хусткою завертаєш і працюєш далі". Ну добре, а якщо фалангу відріже? — "Ну пишеш на фалангу!" Вони не знають іншого життя, дивуються, коли запитую: "А не страшно?", "А не небезпечно?". Їм нічого не страшно. Нічого, крім породовибірки.

"Старички", шахтарі зі зламаними пальцями, перебитими фалангами, радикулітом із 20 років кажуть, що зараз у місті можна зустріти 40-річного пенсіонера, який у шахту більше ні ногою. Раніше поверталися і після пенсії, поки дозволяло здоров'я.

Тепер такого дедалі менше. Стали дрібнішими навіть травми. Будь-який поріз, удар, забій — привід для звернення до медпункту. Усім хочеться регрес оформити.

Регрес — це виплата потерпілому на виробництві. Сума такої виплати може вдесятеро перевищувати місячну зарплату.

2002 рік, горизонт 260-370

Попри всі заходи безпеки, влітку 2002 року на першотравенській шахті "Ювілейна" стався вибух. 6 людей загинули. Озвучена причина — недотримання техніки безпеки. На цю тему у місті ніхто не говорить. Знизують плечима, кивають, мовчать, дивляться на підлогу. Ну, а когось звільнили? Когось звільнили. А кого посадили? Когось посадили. Ось і вся історія.

Горизонт "Точка неповернення"

1998 року Андрію та тисячам його колег перестали платити зарплату. 9 місяців. Терпець урвався. 6000 шахтарів із Першотравенська та найближчих міст пішли страйкувати. Спочатку пішки дійшли до Дніпра ≈150 км. У Дніпрі їх вимоги ніхто не задовольнив. Вирішили рухатись на Київ. 600 км пройшли за 3 тижні. Їх була тисяча людей. І вони не вимагали жодного перевороту. 

У цьому поході не було політики. У ньому було лише бажання повернути те, що їм належало. Свідки тих подій згадують цей похід як одну з найкращих подій свого життя. Повернувшись до міста героями, вони отримали усі виплати, які затримувалися. Вони отримали повагу дружин та рідних, вони повернули самоповагу.

Андрій не відпускає мене, я стою вже в коридорі й оглядаю відео страйку на Ютюбі. Він гордо посміхається: "Знай наших!". Він знає. Він має таку породу.

Нова реальність та старі традиції

Колись на шахті було 6 дільниць. Вони давали 1 млн тонн вугілля на рік. А зараз дві ділянки дають близько 2 мільйонів тонн. Здавалося б, стали ж більше добувати! Та тільки що більше видобувається, то менше залишається. Вугільний ресурс виснажується. Людський — дрібніє.

Але місто ще живе. Тут 5 шкіл, кілька садків, спорткомплекс. Є навіть ресторан. Є свій мікроклімат.

Поки є шахта, є і життя. Хоч і не таке веселе, як раніше. Ті, хто пропрацював понад 20 років на шахті, розповідають, як усе було влаштовано за "їх часів". Наприклад, люблять розповідати про "банки".

Якщо на ділянці у когось народжувалась дитина, треба було поставити банку. Буквально 3-літрову банку самогону. Те саме у разі весілля, дня народження, покупки машини, відпустки. Загалом без банки не обходилася жодна значуща подія. Свято закочувалося не в якомусь ресторані чи шинку, а в гаражі. Загалом гараж шахтаря — частина культури. Там і шашлики, і банки, знову ж таки, і футбол подивитися/послухати, і за життя поговорити з друзями.

Але у 2020-му у Першотравенську було лише й розмов, що про закриття шахт. Хтось казав, що через модернізацію та агресивний видобуток вугілля закінчиться раніше, ніж очікували. Хтось говорив про державну програму відмови від вугільної енергетики. Хтось просто звинувачував всіх і вся, бо боляче, страшно і незрозуміло, що буде далі. У місті населенням ≈28 тисяч близько 1500 шахтарів, на яких усі тримаються. Не буде шахти — не буде життя.

Зірка ще горить?

Події, описані в статті, відбувалися наприкінці грудня 2020. На копрі вже горіла зірка. Коли зірка горить — річний план виконали. У дитинстві це означало, що незабаром Новий рік і татові на роботі дадуть подарунки для нас. Нині це означає, що вугілля залишилося ще менше. 

Чи вдасться місту вижити й не повторити долю інших померлих мономіст, ніхто не знає. Дехто говорив про те, що Першотравенськом цікавляться західні інвестори. Інші готувалися до майбутнього як до війни — проводили індивідуальне опалення, думали про переїзд, продавали за безцінь квартири. Але їхати по суті не було куди. І не хотілося. 

Страйкувати — не вийде. Але поки горить зірка, нічого ще не скінчено.

Коли прощалися з Андрієм, він сказав: "Знаєш, я ночами уві сні роблю шукаю. Весь час шукаю. На роботу поспішаю". Така порода, такий психотип.

Замість епілогу

Так мешкало місто у грудні 2020 року. Що відбувається з ним зараз? Першотравенськ знаходиться в 60 км від лінії фронту. Цвіт міста — молоді та сильні хлопці вже у лавах ЗСУ. Деяких героїв, на жаль, вже нема. Їх в останній шлях проводжали майже всім містом.

Також до міста тимчасово перебралися переселенці зі сходу, додавши щось нове до ритму його життя.

Що буде з андріями, шахтами та долею Першотравенська після перемоги — велике питання для городян. Але зірка України яскраво горить, а віра в найкраще дає сил боротися.

Про автора. Саша Лєтова — авторка проєкту "Привіт, воїне!". Народилася у родині шахтаря у маленькому містечку Першотравенську на Дніпровщині. У грудні 2020 року спускалася у вугільну добувну шахту, щоб розповісти вам про інше життя, де нічого не залежить від маркетингових бюджетів, бренд-стратегій та аукціонів у Google.

598

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: