fbpx
Сегодня
Небайдужа 14:28 02 Авг 2023

"Мои дети остались без ничего, даже дома": вызовы материнства во время войны

Во время обстрелов хватают малышей и бегут в коридор. Не спят из-за взрывов и страхов. Скучают по своему дому, который потеряли из-за войны. Это о жизни женщин, малыши которых родились после 24 февраля 2022 года. Как они справляются с вызовами материнства, какие страхи беспокоят и что с этим можно делать? Читайте в нашем тексте. Также в конце есть объяснения психолога, как уменьшить уровень тревожности.

English version here

У чому проблема?
"Мій син не обирав народитись у війну". Історія Анастасії та Матвія

Анастасія родом з Донецька. У 2014-ому, після початку війни, переїхала на Київщину. Два роки тому познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Женею, одружились молоді вже після початку повномасштабного вторгнення, а у квітні 2023-го пара стала батьками: на світ з'явився Матвій. 

Далі – пряма мова Анастасії. 

"Ми знали, що колись одружимось, але війна прискорила це. Після 24 лютого разом з Женею були в Броварах. На початку березня поїхали в Івано-Франківськ. Під час цих всіх подій зрозуміли, що вже хочемо одружитись. Наша церемонія була проста: купили собі вишиванки, обручки, вдвох розписались, а фотографував нас друг. 

народити дитину під час війни

Анастасія разом із сином Матвієм

Після розпису десь через два місяці я завагітніла, ми це планували: проходили обстеження, пили вітаміни, бо дуже сильно хотіли малюка. Пам'ятаю, що через кілька тижнів спроб з чоловіком, коли у мене ще не було затримки, я просто купила тест на вагітність і зробила його. Побачила на ньому дуже-дуже світлу другу смужку. 

— Та де там вона? — сказав мені чоловік.

— От подивись, під таким кутом вона є.

Я десь тестів п'ять зробила, поки друга смужка нарешті стала яскравою-яскравою

Вагітність у мене минала легко. Єдине — мала вкорочення шийки матки, тому наклали шов, щоб все було добре. Пам'ятаю, що я дуже сильно непокоїлась під час тривог на Київщині. Але намагалась абстрагуватись, бути в моменті та насолоджуватись своєю вагітністю. Була підписана на купу пабліків у соцмережах, постійно читала їх. Але це дуже впливало на психіку, тому залишила лише один канал у телеграмі, все інше дізнаюсь від чоловіка. 

народити дитину під час війни

Анастасія разом із сином Матвієм

У Броварах ми живемо на 23-ому поверсі у квартирі з великим панорамними вікнами. Виходить, під час вагітності у блекаути я не могла ані спуститись, ані піднятись додому. І я виходила з будинку тільки, коли дві години було світло. Якщо на Київщину летіли ракети, разом із чоловіком ховались у коридорі чи вбиральні. 

Рідні пропонували поїхати з Київщини, але зараз ніде в Україні немає безпечного місця. Були варіанти перебратись за кордон. Але я не хотіла й не хочу жити без чоловіка. 

Війна війною, але я все одно насолодилась періодом вагітності, готувалась до пологів завчасно. Ми купляли все, що було потрібно. Ракетні обстріли не завадили цьому процесу. Тільки якщо раніше я б це робила офлайн, то тепер — онлайн. 

У квітні 2023-го у нас із Женею народився Матвій. Я намагалась сама народити сама, але син крупненький, довелось робити кесарів розтин. І добре — коли сина дістали, він був три рази обвитий пуповиною навколо шиї та один раз — навколо голови. Пам'ятаю, як Матвія поклали на стіл, він закричав. Обтерли, дали мені його поцілувати. Далі мене зашивали, а малого віднесли чоловіку за ширму, виклали на груди. Я чула, як Женя співав Матвію колискову. У мене від цього були сльози щастя. 

народити дитину під час війни

Батьки з новонародженим сином

У пологовому мені було просто тяжко й боляче, почувалася погано після операції, а ще мала доглядати за сином. Тоді сильно допомагав чоловік, я лише годувала. Коли нас виписали додому, якийсь час я багато плакала та сумувала. Бо Жені довелось працювати, а я поралась біля Матвія. Також засмучували проблеми з грудним вигодуванням, на мій стан впливав суцільний недосип. Ще й постійні тривоги. 

Тривав цей важкий період 3-4 дні, допомогли його подолати розмови з чоловіком та рідними. Вони підтримували мене. 

Зараз сину вже два місяці. І це такий період, коли він постійно на руках, постійно біля мами, постійно хоче уваги. Мені буває важко, але я все одно вважаю материнство щастям. 

народити дитину під час війни

Анастасія разом із сином Матвієм

Ми переїхали в інший бік Київщини, в село. У нас тут сирену майже не чутно, але чуємо роботу ППО. Коли таке трапляється, я хапаю дитину та біжу в коридор. Про себе не думаю. Чоловік постійно перепитує, чи не хочу я поїхати з Київщини. Ну як я можу? Тут моя родина, мій дім, мої друзі. Я готувалась, облаштовувала гніздечко, тому важко прийняти рішення про переїзд. Відповідаю чоловікові: «От буде гірше — тоді поїду». 

Загалом ми зараз майже на спимо: або через дитину, або через обстріли. Але коли ти дивишся на це чудо, на його ручки та ніжки, сили до тебе приходять. Ти повинен жити заради цього — заради дитини. Мій син не обирав народитись у війну. Це було наше бажання його народити, тому його спокій — це наша відповідальність". 

"На мене дуже сильно стали впливати новини про смерть дітей". Історія Олександри та Лії

Олександра родом із Запоріжжя, але останні роки живе у столиці. Зі своїм чоловіком Антоном дівчина познайомилась під час навчання у Харкові. Разом були понад 10 років, одружились торік, завагітніли теж торік — раптово. 

Далі – пряма мова дівчини. 

"Напевно ще на початку відносин ми розуміли, що хочемо мати дітей. Але весь час було не до цього: то чоловік отримував другу освіту, потім здавалось, що потрібно трошечки часу, аби стати на ноги, раптово почався коронавірус, за ним — повномасштабна війна… Три тижні після 24 лютого ми просиділи в окупації під Бучею, потім поїхали у Львів. На той момент Антон вже зробив мені пропозицію, але ми не думали, що доведеться розписуватись найближчим часом. 

У Львові зрозуміла, що у мене затримка. Так траплялось раніше на кілька днів. Але в той момент здалось, що чомусь треба зробити тест на вагітність. Сильно непокоїлась, бо якось у ті моменти не до дітей було. Все зробила таємно, у туалеті побачила дві смужки. Вийшла до чоловіка. Він по моєму обличчю все зрозумів та спитав: «Ти вагітна?». Пізніше пояснив, що у мене на лиці було і здивування, і страх разом. 

народити дитину під час війни

Олександра з чоловіком Антоном та донечкою

Після 9 травня 2022-го разом із чоловіком ми повернулись в рідний Ірпінь, де жили у квартирі на 15-ому поверсі. На той момент я перестала через себе пропускати новини, хоч і важко було абстрагуватись. Боялась, що мій поганий настрій може вплинути на дитину. 

Думки поїхати з Київщини були. Але мені хотілось у цей момент бути з чоловіком, проходити через вагітність разом. Складніше стало, коли почались обстріли інфраструктури. Бо коли у нас у будинку зникало світло, зникали і всі комунікації. На дев'ятому місяці мені було важко пішки підніматись на 15 поверх. 

У ті моменти постійно був страх, що різко доведеться їхати з дому, а ми купуємо речі для дитини, які не зможемо забрати з собою. Було фонове відчуття напруги. З одного боку, хочеться, щоб вагітність минала, як в фільмах або у розповідях знайомих. Але насправді я жила в очікуванні того, що може статись найгірше. 

народити дитину під час війни

Олександра з чоловіком Антоном та донечкою

У січні у нас народилась Лія. У родині з'явилась маленька людинка, за якою ти не знаєш, як доглядати. Хоча читав мільйон статей і всякого такого, готувався. Але абсолютно забуваєшся у моменті, коли у тебе на руках вже маля. 

Найстрашніше було у перший день після виписки. У пологовому хтось поряд постійно є, а вдома я опинилась сама. У дитини була понижена температура, я дуже злякалась. І зверху наклався бебі-блюз — сильні стрибки настрою після пологів. Я пам'ятаю, що просто плакала цілий день. Непокоїлась за доньку, сама вдома. Страшно було від ймовірних обстрілів. Ще й світла не було, бо мали тоді його по 2 години, а потім 5 — ні. І це все у квартирі на 15-ому поверсі. Раптом щось станеться, куди бігти? 

Я була дуже рада, що бебі-блюз не перейшов у післяпологову депресію. У мене є подруга, яка з цим стикнулась. Мій стан минув через кілька днів, почала звикати до дитини.  

народити дитину під час війни

Олександра з чоловіком Антоном та донечкою

Помітила, що на мене дуже сильно стали впливати новини про смерть дітей. Була новина про хлопчика, який загинув у Слов'янську. Спочатку фото його веселого на святі, потім, як дістають з завалів. Звістки про дітей я стала сильно пропускати через себе. Це, очевидно, тому що у мене тепер є донька. Я стала сильно за неї боятись. Ти не знаєш, чи прокинешся завтра. А ще дитя… 

Під час суцільних обстрілів у травні, навіть коли було тихо, я тривожилась. Якщо ракети, що робити? Хапати її та бігти у коридор? Розумієш, що дитині важливо і поспати. При цьому дуже страшно, що ти один раз не вийдеш у коридор і щось станеться".

"Де наша дитяча з фіолетовими стінами та зайчатами?". Історія Світлани з Євою та Емою

Світлана родом з Дебальцевого, до 2014-го року жила у Луганську. Після початку війни разом із чоловіком трохи пожила в Одесі, а потім вже будували своє життя у Сєвєродонецьку. Пара довго не могла завести дітей, Світлані вдалось завагітніти лише у 2021-ому, а народжувати через війну довелось у Чернівцях.

Далі — пряма мова жінки. 

"У нас довго не виходило завести дитину, ми лікувались. У 2021-ому році я покинула роботу, щоб повноцінно займатись своїм здоров'ям. Так і вийшло — восени я завагітніла. Насправді це вийшло дуже раптово: я просто пішла до гінеколога на плановий огляд. І лікар сказав, що я вагітна. Коли через годину на УЗД сказали, що у нас двійня, це був взагалі шок. У чоловіка відібрало мову. Ми сильно хотіли донечку, а тут виявилось, що їх буде дві.  

народити дитину під час війни

Світлана під час вагітності дівчатками

Ми мали квартиру у Луганську, але виїхали звідти через війну. У Сєвєродонецьку жили в орендованій оселі. Чоловік казав: «Не будемо купувати власні квадратні метри, бо місто розташоване біля зони розмежування». Але після звістки про вагітність я сказала, що не хочу із дітьми тулитися у винайманому житлі. Ми купили трикімнатну квартиру. 

Мені казали, що із двійнею доведеться лежати на підтримці. Але я жодного дня не лежала. У купленій квартирі займалась ремонтом. Дуже поспішали закінчити все до народження дівчаток. Я так хотіла те все, була сама собі дизайнеркою. Зробила велику гардеробну, кухню замовили гарну, дитяча вже була майже готова. Техніка стояла в коридорі, готова до встановлення. Ми мали заїхати у відремонтовану квартиру 5 березня 2022-го. 

Ми виїхали із Сєвєродонецька у перший день повномасштабного вторгнення. Чоловіка о п'ятій ранку викликали на роботу. Він сказав, що це війна — а не учбова тривога, я почала збирати речі. Потім у місті були два прильоти. Вікна дрижали, я сиділа сама вдома і плакала, на сьомому місяці вагітності. Мені було дуже страшно. Я сказала чоловіку, щоб він забрав мене й ми поїхали з міста. 

народити дитину під час війни

Світлана під час вагітності дівчатками

Ми взяли речей рівно стільки, скільки влізло у нашу маленьку машину. Хапала все поспіль. Був би час, взяла б щось корисне. Не пам'ятаю, як кинула три купальники у сумку. Я була вагітна, зима, але три купальники я якось зібрала. Чоловік мене заспокоював, казав, що їдемо ненадовго. Але після 2014-го року я розуміла, що навряд ми повернемось у Сєвєродонецьк.

Дванадцять годин ми їхали до Дніпропетровщини, дістались Павлограду. Там спочатку переночували у готелі, а потім орендували квартиру. Та прожили у місті всього тиждень, хоча я навіть встигла стати на облік по вагітності. Розуміла, що Дніпропетровщина розташована близько до Донеччини та Луганщини. Я вмовила чоловіка їхати далі. Ми вирушили у бік західних регіонів України. 

Через затори дорога розтягнулась на чотири доби, зупинялись у знайомих, але одну ніч взагалі спали у автівці. Мені було погано у тих заторах, думала, що народжу там. Почались проблеми зі здоров'ям. Ми дістались Чернівців, заселились у квартиру знайомого. Через тиждень я опинилась у лікарні у патології. 

народити дитину під час війни

Світлана після народження своїх дівчаток

Почувалась погано. І морально, і фізично, і психологічно. Після обстрілу пологового Маріуполя кожен раз, коли спускались під час тривог у підвал, у голові одразу з'являлись ті фото. А потім… А потім звикла. 

Навесні 2022-го мені зробили кесарів розтин, на світ з'явились Емілія та Євангеліна. Або Ема та Єва, якщо коротко. Перші дні після народження все було як в тумані. Ночами не спала, кожні пів години годувала доньок. Взагалі для мене це було дуже тяжко. Коли виписалася з лікарні, стало простіше, бо там вже була допомога рідних. 

У мене постійно були думки про нашу квартиру, про війну… Знайомі почали кидати фото нашого будинку у Сєвєродонецьку, бачила, що там приліт, будинок частково зруйнований. Плакала. Дуже важко було усвідомити те, що мої діти залишились без нічого, навіть без будинку. Зараз ми живемо, а що буде завтра? Де ми будемо? Де наша дитяча з фіолетовими стінами та зайчатами, які тримають кульки? 

народити дитину під час війни

Будинок Світлани після обстрілів

Але загалом після народження у мене не було часу на депресію. Сумні хвилини були, але ці напливи минали через постійні клопоти біля доньок. 

Нині дівчаткам вже рік. Мої манюні дуже різні: Єва — бойова дівчинка, бігає та кричить, Ема — спокійна, сама грається та всім посміхається. Зараз мені у Чернівцях відносно спокійно, але сирени все одно тривожать. Страх за дітей є постійно, він і вночі, і вдень".

Яке рішення?
Як молодим батькам зменшити рівень тривожності? Пояснює психологиня Елліна Карепова

Фахівчиня говорить, що перед народженим дитини потрібно підготуватись. Пробути з рідними чи знайомими, в яких вже є маля, щоб зрозуміти свою майбутню навантаженість. Зважити свої сили та можливості. 

"Якщо ми кажемо про депресію післяпологову, то одна із вагових причин для неї — це гормональний збій. Якщо людина раніше була нестабільна, мала емоційні гойдалки, була схильна до таких станів, то цілком ймовірно, що після народження дитини її стан погіршиться. Але! У період війни все по-іншому. Людина може бути навпаки гіперактивною або тривожною. А деякі українці настільки налаштовані на виживання, що ця симптоматика може бути навіть меншою. Тому що треба якось жити", — розповідає Елліна Карепова. 

За словами жінки, у час, коли українці живуть у постійних загрозах, не боятися —  не можливо. Постійна тривога — нормально в таких умовах. Потрібно зважати, наскільки вона вам заважає. 

"Якщо вже це про порушення сну, порушення життєдіяльності, то тоді дійсно є сенс звернутись до спеціалістів. Бо наша витривалість не назавжди. За два роки нервова система вже виснажена, їй потрібна підтримка", — розповідає Елліна Карепова. 

Що можна зробити молодим батькам, аби знизити свою тривожність? 

  •  Все планувати. Наприклад, що робите або не робите під час тривог. Можна зробити перелік того, що берете з собою у бомбосховище, що потрібно взяти з дитячого одягу чи речей. 
  • Якщо ви залишаєтесь під час тривог вдома, то потрібно для себе обґрунтувати це рішення. "Якщо батьки так вирішують, то напевно є важливі аргументи. Тоді це правильне для них рішення", — говорить Елліна Карепова. 
  • Звертати увагу на психогігієну: скоротити кількість новин, наприклад, залишити один телеграм-канал з перевіреними фактами, де немає місця маніпулювання на емоціях.
  • Давати собі час на відпочинок та перезавантаження. 
12614

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: