На початку своєї каденції новообраний президент Трамп призупинив всю зовнішню підтримку на 90 днів. Згодом Державний секретар Марко Рубіо заявив, що в ході аудиту 83% контрактів не будуть відновлені. Проте що відбувається зараз, чи варто нам очікувати повернення хоча б частки допомоги?
Відповідальною відповіддю було б сказати, я не знаю. Тому що такого прецеденту, такого перегляду фінансування не було.
Так, звісно, кожна адміністрація, і це я кажу як дослідник питання міжнародної допомоги та саме допомоги від Сполучених Штатів. кожна адміністрація вносить щось нове у розвиток міжнародної допомоги від Штатів.
Наприклад, адміністрація Картера більше дивилася на країни Латинської Америки. Адміністрація Рейгана вже надавала допомогу більше демократичним державам і був створений якраз National Endowment for Democracy у 1984 році і так далі.
Тобто з одного боку це природно, що кожна адміністрація намагається переглянути пріоритети. Показати, що вона знає краще, як мають витрачатися кошти американських платників податків і так далі.
Але я тут також скажу, що сама по собі ідея перерозподілу адміністрування Агентства США з міжнародного розвитку є доволі складною для імплементації. І я не бачу в цьому нічого особливого, якщо передати адміністрування від USAID Державному департаменту. Керівника USAID призначає президент, кандидатуру керівника Державного департаменту пропонує також президент. Тобто це все одно президентська вертикаль, як у нас кажуть, президентські повноваження.
Тому я це сприймаю більше як радикальний спосіб показати американцям, внутрішній аудиторії, здатність обмежувати урядові витрати. І, на жаль, міжнародна допомога — це найлегший спосіб їх зменшити.
Є низка досліджень, що американці вважають, що вони виділяють 20-30% від свого ВВП на зовнішню допомогу. Але насправді це зазвичай було лише 2%, а зараз навіть 1%, якщо я не помиляюся. Тобто це в рази менше, ніж американці вважають.
І водночас дослідження показують, що допомога Штатів не була такою вже і невигідною для них самих. У міжнародній допомозі завжди перемагає реалізм. А реалізм ставить саму державу, яка надає допомогу, в центр. І американська допомога виконувала цю роль та була корисна і самим штатам.
Тому, власне, я думаю, що в довгостроковому плануванні все ж таки більше проєктів буде відновлено. Або може бути така історія, що американські інституції будуть долучатися і надалі, але не як основні донори. Це нормальний підхід, який також легко комунікувати виборцям.
Яка була першочергова причина такого рішення?
Я думаю, це про гру на аудиторію, це про внутрішнього користувача. Тому що таке рішення викликає лише оплески в американців. Ми маємо розуміти, що в Америці дуже сильно люди звикли дивитися за тим, куди витрачаються їхні кошти. І це стосується і підзвітності уряду щодо витрат всередині та зовні.
І це не стосується лише України. Рівень цих дискусій значно глобальніший. Нова адміністрація пішла на цей крок певною мірою вимушено. Вони стали теж заручниками своїх обіцянок, зменшити урядові на 2 трильйони. І це доволі складно зробити одномоментно.
Тому я не думаю, що ці інституції, на їхню думку, не слугували інтересам американців або такі, які могли б чинити опір, зокрема, адміністрації Трампа. Це більше про внутрішні мотиви, які спонукали Трампа до такого рішення, зокрема обіцянка про скорочення витрат.
Тобто скорочення таких медіа як "Радіо Свобода" та "Голос Америки" — це теж про скорочення витрат, чи за цим стоїть щось ще?
Так, основне — це кошти. Я б не став шукати глибокий сенс чи підтекст у цьому рішенні. Тобто, я б сказав, що це стосується насамперед питання коштів і нерозуміння для кого ці медії, які не працюють для американців безпосередньо? На моє переконання, це основні причини.
А як це сприйняли самі американці, теж схвально?
Американці більшою мірою, зокрема, серед прихильників Трампа, я думаю, не помітили цього рішення. Воно для них не з'явилось на порядку денному. Новина про це не засвітилась у них на екрані смартфона чи з'явилась на телебаченні.
І я хочу сказати, що американське суспільство досі лишається дуже телевізійним. Вони дивляться телевізор значно більше, ніж українці. Особливо якщо говорити про людей середнього та старшого віку. І це навіть не завжди телебачення саме через інтернет.
Тому ми маємо розуміти, що в Америці медіасередовище абсолютно інше, ніж в Україні. Там також великою довірою користуються локальні медіа або осередки великих медіа. Тому самі американці не до кінця розуміють роль "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" і переважно не помітили цих новин.
Фото: AP
Окрім суперечливих рішень щодо фінансування різних проєктів, Трамп також дивує своїми діями щодо росії. Фактично він зняв дипломатичну ізоляцію, яка тривала від початку повномасштабного вторгнення, та почав підігрувати росії, чому це так?
Я в жодному разі не виправдовую рішення адміністрації Трампа. Але моя робота — це пояснювати. Тож я не бачу на сьогодні саме в американському розумінні реалізацію слова "підігрувати". На моє переконання ця адміністрація поставила собі за мету домогтися припинення вогню.
І заради цього вони готові й публічно говорити, що готові комунікувати з росіянами у форматі телефонних перемовин чи зустрічей делегацій. Але якогось глобального "відкату" чи зміни позиції в рішеннях я не бачу. Саме в рішеннях, а не на словах.
Хіба Сполучені Штати підписали якусь угоду з росією про розподіл України? Чи скасували так звану декларацію Помпео і визнали Крим російським? Ні. Тобто я не бачу на сьогодні індикаторів, які б говорили, що адміністрація Трампа нас, грубо кажучи, зливає.
Але дійсно пояснення своїх рішень — це те, що викликає питання до нової адміністрації. Діалогу щодо цього не було проведено з американським суспільством.
Обурює найбільше не те, що Трамп говорить з путіним, а те, чому це не пояснили. Він це робить, щоб запросити росію до мирних перемовин. Так, серед українців це викликає обурення, але як українці бачили собі роль Трампа у тому, щоб вплинути на путіна?
Американці обрали таку стратегію, ризиковану стратегію, грубо кажучи, чекати, поки путін через всі наполягання погодиться на такого роду перемовини.
Чому вони обрали саме таку стратегію — говорити та домовлятись, а не тиснути?
Виглядає так, що Трамп персонально вважає, що тиск — це вже останній етап або остання фаза — лише коли щось остаточно не виходить, починати тиснути.
Трамп живе в світі бізнес угод, і він розмірковує про міждержавні відносини саме в категорії бізнес угод: кого там з ким можна ще помирити, кого там ще можна поєднати, хто там в світі ще з кимось не дружить і так далі. Він цим дійсно марить.
І у мене є переконання, що хтось достатньо близько до Трампа доволі виважено і скрупульозно згодовує йому російську позицію.
І ця ж історія про те, що трапилося в овальному кабінеті 28 лютого, вона не виникла на пустому місці. Хтось доніс до Трампа думку, що нібито Україна оцими розмовами про гарантії безпеки нібито заговорює питання миру, припинення вогню і так далі.
Фото: Reuters
А які зараз відносини між Україною та США після того конфлікту в Овальному кабінеті?
Ми сприймаємо Сполучені Штати як союзників. Чи сприймають нас так Сполучені Штати? У мене є сумніви. Тому що навіть попри ту двосторонню безпекову угоду, яку, до речі, підписали президент Байден і президент Зеленський минулого року, все одно союзниками США насамперед вважають ті держави, які входять до НАТО, з якими США мають спільні зобов'язання, або які мають статус основного союзника Сполучених Штатів поза НАТО.
На якій стадії зараз відносини? Якщо міряти це в рамках швидкостей, то я би сказав, що з п'яти швидкостей ми зараз на третій. З одного боку, в кінці лютого ми опинилися близько до найменшої, але зараз все ж таки завдяки успішним перемовинам з американською делегацією в Саудівській Аравії, я маю на увазі з українського боку, все ж таки можна сказати, що відносини back on track (знов у строю, — ред).
Але, на жаль, адміністрація Трампа у завершенні війни робить акцент не на те, що треба покарати росію за злочин агресії, не на те, що необхідне відновлення миру і справедливості у Європі, у світі і так далі, а на те, що Трамп не хоче, щоб за його президентство Америка була змушена витрачати так багато на підтримку України.
Чи можна було зробити щось чи чогось не робити, щоб ці відносини не спускалися до найнижчої позиції?
Я би сказав, що ми мало що могли зробити на цьому етапі. Хоча водночас моє переконання полягає в тому, що адміністрація Трампа хотіла би бачити від України більш проактивний підхід, зокрема, що стосується так званих гарантій безпеки.
Обидві сторони чекали одне від одного пропозиції, планів, а у підсумку вийшло, що якщо ми кажемо американцям: ми за припинення вогню, за завершення цієї війни, але ми хочемо, щоб цього не повторилося, то у відповідь нам кажуть, що це розмови, які відводять нас в сторону. І це була така провокація, яка врешті-решт призвела до вибуху в Овальному кабінеті.
Чого далі варто очікувати в американсько-українських відносинах?
Для початку ми маємо зрозуміти ту істину, яка не змінюється. Вона не змінилась навіть з повномасштабною війною, а можливо, і навпаки погіршилась. На жаль або на щастя, американські політики дуже добре знають, що таке реалізм у міжнародних відносинах.
Тобто є розуміння що Сполучені Штати на сьогодні є держава номер один у світі і мають 80 умовних одиниць усієї світової сили. Далі йдуть інші актори — росія і Китай. Китай, з цими цифрами можна, сперечатися, але в американському розумінні це 40 одиниць цієї сили, росія має 30.
І окремо вони не становлять загрози такої екзистенційної, або такої вирішальної загрози. Але якщо вони разом, то це вже дійсно серйозний виклик. Я не кажу, що Китай на сьогодні не виклик, я не кажу, що росія на сьогодні не виклик, але стратегічно мета Сполучених Штатів — не допустити формування реального військового альянсу.
Тому американці всіма способами будуть робити все, аби розділити взаємодію росії і Китаю. Тобто на сьогодні, на жаль, неважливо для Сполучених Штатів, що робить росія. Для них важливо припинити цю війну і не допустити реального або ще більшого зближення і формування військових альянсів росії та Китаю.
Це та парадигма, яка не змінюється з розмовою путіна і Трампа чи відсутністю цієї розмови. Тобто, це те, що американські, як-то кажуть, decision makers (ті, хто приймають рішення) тримають в голові постійно. І, звісно, коли говорять з росіянами про завершення цієї війни.
Чого очікувати? Я думаю, що адміністрація Трампа буде пробувати організувати тристоронній саміт між путіним і Зеленським, і прототипом для формалізації цих домовленостей може бути історія, яка була з так званою зерновою угодою, коли Туреччина і ООН були посередниками між росією та Україною.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
