“Не каждому нужен психолог, но каждый должен знать, как помогать себе и другим”, или Как работает первый в Украине Центр стрессоустойчивости

У чому проблема?

Комунальники, поліціянти, медики, представники транспортної галузі та численні інші фахівці, які забезпечують життєдіяльність столиці, мають хронічну втому та інші ознаки професійного вигорання. Відтак — потребують підтримки, щоб долати стресові стани та бути "в ресурсі". 

Яке рішення?

У Києві запрацював перший в Україні Центр стресостійкості. Передусім він планує надати можливість працівникам критичної інфраструктури отримати навички психологічної самодопомоги. Далі вони масштабуватимуть ці знання у своїх колективах і родинах. Крім цього, Центр проводитиме індивідуальні та сімейні консультації для фахівців муніципальної галузі, що переживають втрату, відчувають вигорання, а також родинам військових.

Не кожному потрібен психолог, але кожен має знати, як допомагати собі та іншим — гасло нового закладу.

Центром стресостійкості опікується управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації. Його задум виник із життєвої потреби.

"Коли почалося повномасштабне вторгнення, після першого шоку всі ми думали, чим допомогти, — пригадує події вже більш ніж річної давнини начальниця управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики Тетяна Гузенко. — Поряд з моїм будинком неподалік знаходиться Київський міський будинок дитини, де тимчасово збирались волонтери. Я прийшла туди з пропозицією допомогти. З початку березня там буквально жила директорка закладу Лідія Новак. Виявилося, що хлопцям-тероборонівцям привозять сухпайок, а вони просять чогось гарячого. Коли дівчата разом чистили картоплю, з'ясувалося, що серед нас є психологи. Почали обговорювати: крім борщу, що ми ще можемо зробити?"

Так виникла ідея, щоб фахові психологи об'єдналися і як волонтери надавали допомогу людям, які знайшли прихисток у метро. Там були діти, вимушені переселенці, які втратили житло, рідних, тікали від обстрілів і не знали, куди їм їхати чи де зупинитися.

Тож ініціаторки вирішили створити мобільну бригаду психологів-практиків, розподілили між собою станції, домовилися з поліцією і військовими, що психологи будуть допомагати людям хоч трохи відновити свій психоемоційний стан.  

"Це була дуже складна робота. Після першого місяця половина психологів вигоріла. Вони просто не знали протоколів роботи з психотравмою під час війни. Коли люди розповідали: «у мене знищили житло», «мого діда вбили в мене на очах», «моя дитина перестала розмовляти й почала пісятись, що робити?», психологи могли плакати разом з ними…" — ділиться Тетяна Гузенко. 

Ті ж, хто залишився, почали шукати, де навчатися. Передусім знайшли тих, хто навчав психологів працювати у 2014-2015 роках на Донеччині й Луганщині. Як з'ясувалося, там дуже успішно працювала Ізраїльська коаліція травми (ІТС), яка має багаторічний досвід. Налагодження партнерства з нею стало першим кроком до майбутнього Центру стресостійкості.

Чому потрібне це рішення?

"Наші партнери — Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України — і в минулому, і в цьому році досліджували психоемоційний стан українців. Приміром, у листопаді 2022 року люди говорили про підвищену тривожність, панічні атаки, емоційні гойдалки. А вже у лютому-березні фахівці Інституту на наше прохання провели дослідження психологічної стійкості фахівців, які забезпечують життєдіяльність міста Києва", — каже Тетяна Гузенко.

Дослідження показало, що добрий та відмінний емоційний стан — лише у 15,9% опитуваних. Це соціальні працівники, медики, комунальний фронт, освітяни, транспортники, представники інших професій.

Тому найголовніше завдання Центру стресостійкості — тримати стійкість тих, хто тримає місто.

Водночас на запитання про те, до кого звертаються за підтримкою, переважна частина респондентів обрала рідних. А до психологів не готова звертатися більша частина людей, що потребують підтримки.

Але опитані працівники, які забезпечують життєдіяльність столиці, підтримують необхідність проведення групових тренінгів та занять для зміцнення психологічної стійкості — 83,4%, проти — 16,6% ("до психолога не піду, але якщо до нас прийдуть, розкажуть — буде добре").

Тому новостворений центр працюватиме за ізраїльськими методиками, але з урахуванням українського контексту.

Головне призначення Центру — не психологічна допомога, а превенція. Що краще цивільне населення знатиме, як собі допомогти в складних станах, то меншій кількості людей потрібно буде звертатися до психолога.

"Ми можемо запропонувати багато можливостей, які допоможуть людям справлятися зі своїм станом", — розповідають психологині Центру Ярослава Попович та Олена Шликова.

Якщо це первинна допомога, то під час особистої сесії психолог проведе бесіду та розповість про техніки самодопомоги. У закладі є фахівець з пісочної терапії, є метафоричні карти, інші інструменти й навіть собака-обіймака. Ця м'яка іграшка з непропорційно як для собаки довгими лапами, яка покликана допомогти дітям і дорослим розслабитися і розкритися. На передніх лапах собаки — липучки, завдяки яким з іграшкою легко обійматися, дивитися у її сумні очі й розповідати, чому ж вона (а насправді людина, яка прийшла на зустріч із фахівцем) така сумна. Ця іграшка — подарунок від Ізраїльської коаліції травми.

Оскільки завдання центру підняти стресостійкість містян не просто на приватному рівні, а саме на рівні організацій, які тримають стійкість усього міста, то передусім тут відбуватимуться тренінги для працівників критичної інфраструктури, щоб вони формували для себе навички психологічної допомоги.

"Працює каскадна метода. Усе починається з керівництва, далі йде колектив організації, — пояснює психологиня Олена Шликова. — Коли члени колективу в нормальному ресурсному стані, вони перенесуть його і на свої родини. Так це все розгалужується".

Для працівників критичної інфраструктури проводитимуть профілактику вигорання на робочому місці. Крім того, на жаль, в дуже багатьох колективах є втрати серед працівників або серед рідних членів команди. 

"Психоемоційний стан однієї людини, яка когось втратила, впливає на всіх інших. Тому треба працювати не тільки з цією людиною, а й з усім колективом, щоб вони не тільки не робили зайвого в спілкуванні з цими людьми, а й саме налагодити комунікацію всередині колективу", — каже Олена Шликова.

Зараз Київський центр стресостійкості займається проєктною діяльністю — отримує заявки від різних організацій, аналізує їх. Потім відбудеться серія вебінарів для представників цих організацій.

Прийом у центрі відбувається за записом. Працюватиме система м'якого перенаправлення.

"Наша проєктна координаторка вивчає запит під час телефонної розмови. Якщо вона зрозуміє, що людині потрібна якась вузькоспеціалізована допомога, то надасть їй необхідні контакти інших організацій, — каже психологиня Центру Ярослава Попович. — Наше завдання, щоб кожна людина, яка звертається з проблемною ситуацією, отримала свого роду case management — куди вона може надалі піти, яку допомогу може отримати, щоб вона не залишилася безпорадною".

Основна цільова група Центру зараз — перша контактна ланка фахівців, тих, які самі надають допомогу людям, а також працівників критичної інфраструктури міста. При цьому навчання проходитимуть не всі члени колективів, а кілька. Потім вони самі мають поширити ці знання серед колег. Так працюватиме масштабування.

Також до Центру стресостійкості за допомогою в індивідуальному порядку можуть звертатися демобілізовані військовослужбовці та члени їхніх родин, волонтери.

Наступним етапом роботи центру може бути навчання за програмою "Добрий сусід". Ідеться про формування стресостійкості й навичок правильного реагування на надзвичайну ситуацію мешканців багатоквартирних будинків.

"Наші тренери мають навчити правління або людей, які активні в ОСББ, що робити, якщо по будинку або у будинках поряд «приліт». Ми збираємо двох-трьох людей, навчаємо основам першої психологічної допомоги, і вони несуть ці знання до інших мешканців", — розповідає про діяльність, яку уже добре освоїли в Ізраїлі, Тетяна Гузенко.

А третій етап, за її словами, — це робота з військовими, з дружинами та іншими членами родин загиблих військовослужбовців. Психологічна підтримка, мережування проєкту за принципом "рівний — рівному" тощо. Центр буде надавати практики на основі ізраїльських протоколів, як жінки можуть підтримувати одні одних. Один день тижня буде закріплений за дружинами військових. Вони зможуть тут збиратися в групу самодопомоги.

Так поступово зростатиме стресостійкість усього міста.

Як втілювали це рішення?

Поява першого в Україні тренінгового центру психологічної підтримки стала результатом партнерської співпраці:

• Кураторську підтримку проєкту надала заступниця голови КМДА Марина Хонда;
• Київська міська державна адміністрація надала приміщення для центру;
• Департамент соціальної політики КМДА бере на себе комунальні послуги;
• Посольство Канади в Україні надало кошти на проведення ремонту в приміщенні центру;
• Фонд Народонаселення ООН в Україні надав офісне обладнання;
• Ізраїльська коаліція травми (ІТС) забезпечила організаційну підтримку й передачу досвіду: навчання психологів, ознайомлення з численними алгоритмами роботи з різними групами, які отримали психотравму;
• Також надали різного роду підтримку ГО "Новий соціальний вектор" та ГО "Інноваційні соціальні рішення". 

Надалі Центр постійно шукатиме і залучатиме донорську підтримку на втілення проєктів.

Як можна розширити це рішення?

Тетяна Гузенко розраховує, що долання нових психологічних викликів буде імплементоване в роботу столичного центру соціальних служб.

"Виник новий запит по роботі з військовою травмою, по роботі з психотравмою. Для міста важлива ця превенція, забезпечення стресостійкості, щоб не дати страху управляти містом і людиною", — каже начальниця управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики.

Центр стресостійкості — це модель, яка може змінюватися в процесі роботи. Ізраїльська коаліція травми супроводжуватиме проєкт до травня 2024 року, а далі вже міська влада має визначитися, як він буде масштабуватися.

У Тетяни Гузенко є ідея за прикладом Ізраїлю створити "парасолькову" структуру, що об'єднає подібні напрацювання в різних містах. Наприкінці квітня представники Ізраїльської коаліції травми приїжджали до України. У Центрі стресостійкості відбулася низка зустрічей, зокрема з організаціями, які вже підписали меморандуми про співпрацю з Ізраїльською коаліцією травми. Це представники Києва, Харкова, Тернополя, Запоріжжя, Хмельницького та Бучі. Тетяна Гузенко бачить можливу колаборацію як проєкт МОЖУ: "Міжнародне об'єднання життєстійкості України", своєрідну платформу обміну досвідом. Це дозволить виробити найкращі рішення й акумулювати на їхнє втілення більше допомоги донорських організацій.

Фото Миколи Тимченка