Женщины – лидеры изменений в Восточной Европе

Фото hbr.org

Dirk Mattheisen

Перемогу обраниці Маї Санду, першої жінки-президента Молдови, на Заході зустріли з ентузіазмом, оскільки вважають це знаком того, що Молдова надалі залишиться спрямованою на Захід та демократію. Але інші пов'язують її обрання, мабуть, більше з антикорупційними настроями серед молдавських виборців. Кандидатка Санду була безкомпромісною у своїх виразах про те, що «держава служить людям, а не вузькому колу шахраїв», і електорат погодився. Хоча б через це обрання Санду мають святкувати. Вона є рішучим захисником прозорості уряду та виступає проти корупції. Важливо зазначити, що вона вступає на пост президента в той час, коли жінки Східної Європи стали традиційною опорою більш чесної та всеосяжної влади, який реагує на свій електорат та соціальні потреби.

Мая Санду / Фото: Reuters

Жінки завжди відігравали помітну роль у східноєвропейській політиці, в тому числі відразу після розпаду Радянського Союзу. Центр науковців Вудро Вільсона у своїй доповіді «Жінки у східноєвропейській політиці» зазначав, що жінки беруть участь у процесі трансформації комуністичної системи шляхом демонстрацій, громадської діяльності та круглих столів, і, попри побоювання, що їхня участь може зменшитися через економічні та соціальні труднощі, до початку 2000-х років, коли була написана доповідь Центру, «жінки з чудовими кваліфікаціями та професійним досвідом повільно здобувають політичну владу та вплив у багатьох країнах».

Насправді талановиті, перспективні жінки надавали впевнене політичне лідерство у Східній Європі впродовж усього перехідного періоду до теперішнього часу, а деякі з них досягли високих державних посад. У Польщі Ганна Сухоцька була депутатом парламенту до розпаду Радянського Союзу і дочасним членом спілки «Солідарність». Після розпаду комуністичного уряду вона обіймала посаду прем'єр-міністра у 1992-1993 роках, де підсилила соціальне примирення під час переходу до вільної та демократичної Польщі. Вона була лише першою з кількох польських жінок-прем'єр-міністрів. У 2010-і після неї у влади були Ева Копач (2014-2015) та Беата Шидло (2015-2017) (обидві членкині Європейського парламенту).

Ганна Суховська / Фото: ocdn.eu

Ядранка Косор, перша жінка-прем'єр-міністр Хорватії з 2009 до 2011 року, відзначилася повною відсутністю терпимості до політичної корупції та організованої злочинності, від яких страждають країни Східної Європи.

Ядранка Косор / Фото: vecernji.hr

Мабуть, однією з найвідоміших чиновниць є суперечлива українка, Юлія Тимошенко, яка двічі була першою жінкою-прем'єр-міністром України у 2005 році й знову у 2007 – 2010 роках. Її завзята здатність орієнтуватися в мінливих політичних течіях в Україні зробила її світочем у пошуках ідентичності Україною.  

Юлія Тимошенко / Фото: pravda.com

У Сербії Ана Брнабіч є не лише першою жінкою, але і першою відкритою гомосексуалкою-прем'єр-міністром, що створило прецедент у явищі суспільної толерантності.

Ана Брнабіч / Фото: balkaninsight.com

На міжнародній арені Ірина Бокова з Болгарії була першою жінкою зі Східної Європи, яка очолила світову організацію як Генеральний директор ЮНЕСКО з 2009 до 2017 року. Вона є відвертим прихильником рівності та виступає проти антисемітизму. А у 2019 році Кристаліну Георгієву з Болгарії було обрано директором-розпорядником МВФ. Вона рішуче виступає за боротьбу зі зміною клімату, включно з наслідками для соціальної рівності, та розширення прав і можливостей жінок (обидві були кандидатками на посаду Генерального секретаря ООН, оскільки термін повноважень Генерального секретаря Бан Гі Муна закінчився у 2016 році).

Ірина Бокова / Фото: unesco.org

А як щодо досвіду?

Багато з цих жінок, як і обраниця в президенти Санду, мають досвід роботи як досвідчених професіоналів та успішних політиків. Санду недовго працювала економістом у Світовому банку, перш ніж піти у політику в Молдові. Потім вона обіймала посаду міністра освіти й була обрана до парламенту. Даля Грибаускайте, перша жінка-президент Литви з 2009 до 2019 року, працювала на безлічі посад, пов'язаних з відносинами з ЄС, і на посаді міністра фінансів. Вона є відвертим прихильником європейської інтеграції та критиком російської агресії стосовно сусідніх країн.

Даля Грибаускайте / Фото: baltictimes.com

Інші відзначилися, не маючи професійного чи політичного досвіду. Відомим прикладом, звичайно, є Світлана Тіхановська цього року в Білорусі, яка є ймовірною обраницею в президенти, хоча попередній президент Олександр Лукашенко відмовляється поступатися владою. Тіхановська зійшла на цю позицію, коли її чоловіка Сергія Тіхановського, відомого блогера та кандидата в президенти, ув'язнили. Не маючи попереднього політичного досвіду, діячка стала обличчям повстання громадського суспільства проти фальсифікації на виборах та корупції в уряді.

Світлана Тіхановська / Фото: Reuters

Приклад Білорусі значний. Опозицію проти Лукашенка очолює не одна жінка, а три дивовижні жінки: Світлана Тіхановська, Вероніка Цепкало, чоловік якої змушений був втекти з Білорусі, та Марія Колеснікова (а четвертою є 73-річна активістка Ніна Багінська, яка є відомим учасником вуличних протестів). Вони відрізняються надзвичайною мужністю та політичною кмітливістю перед загрозами їхньому особистому добробуту, включно з фізичною шкодою та ув'язненням. Підкреслюють лідерство цих трьох жінок, безсумнівно, найефективніші протестувальники в Білорусі – тисячі жінок-учасниць, у тому числі представниці старшого покоління.

Фото: Getty Images

Як жінки-політики змінюють Східну Європу

Часто очолюване сильними жінками, східноєвропейське суспільство наполягає на своєрідному відродженні та позиції проти кланових політичних структур, домінованих чоловіками, які не змогли забезпечити більш розлогої економічної безпеки або припинити корупцію (попри останні події в Польщі та Угорщині). Такі жінки, як Мая Санду, Світлана Тихановська, Даля Грибаускайте та інші, зробили відповідальність та звітність влади та боротьбу з корупцією наріжним каменем політичних змін у Східній Європі.

Оскільки вони вимагають більш підзвітного громадського порядку, вони також руйнують тривалий мізогінізм у політиці. Як пише Максим Едвардс у GlobalVoices про обрання Маї Санду,

«Символічність перемоги Санду не є тривіальною, особливо з огляду на те, що вона стикалася з сексистськими виразами, спробами поширювати брехню про її особисте життя та критикою релігійних діячів факту, що вона не перебуває у шлюбі у віці 40 років. Надія в тому, що перша жінка-президент Молдови зможе налаштувати новий напрямок руху на рівність в суспільному житті, а символічність цієї посади, безумовно, дозволить їй це зробити».

Обраниця в президенти Санду сказала, що зміни вимагають часу і мудрості, але зміни є також ознакою зрілості. Безліч виняткових жінок очолюють ці зміни у Східній Європі.