Как получить максимум от университета?
Перевод колонки Франка Бруни (Frank Bruni) в “The New York Times” (укр.)
Фото: www.nytimes.com
Це найважливіші роки. Продумай їх так само уважно, як і весь шлях, що ти до них йшов.
Ми завалюємо підлітків порадами щодо коледжів: "Обирай найбільший", "Краще менший, але ближчий", "Престиж важливіший за ціну", "Роби навпаки" і тому подібні. Ми часто даємо їм підказки: "На літніх канікулах роби так", "Твори пиши так", "Краще грай на маловідомому інструменті"… А що далі? Ми мовчимо, проявляючи менше наполегливості та кажучи менше слів про те, як краще провести роки у коледжі. Це дивно та нерозумно, оскільки те, ЯК учень ходить до школи, важливіше того, КУДИ саме він ходить.
Впродовж декількох років – візитів до гуртожитків, інтерв'ю зі спеціалістами з вищої освіти, бесід з випускниками – я збирав докупи ці рядки. Я зацікавлений не в тому, які програми, в яких закладах гарантують працевлаштування та високу заробітну плату. Ця інформація вже у вільному доступі та постійно змінюється. Хоча мене все ж таки хвилює, що подібні новини виставляють коледж як чисто професійний заклад та формують хибне враження про те, що у 18 років ти знаєш себе достатньо добре для того, щоб обрати професію до кінця життя. Я зосередився на найбільш оптимальних шляхах соціалізації, виставленні пріоритетів, здобутті навичок, важливих для будь-якої кар'єри, та на тому, як виявляти вже існуючі можливості й у процесі здобуття вищої освіти, й після випуску.
Не всі живуть у розкоші: для багатьох коледж – це безглузде борсання в намаганнях отримати стільки оцінок, скільки зможуть, поки вони працюють, доглядають за родичами, або й те, й інше. Більш ніж третина студентів вступають до закладів з 2-ма роками навчання. Ті ж, хто навчається 4 роки, досить часто не приймають участі в ідилії гуртожитків та зелених галявин перед ними. Вони живуть з батьками та лише мріють про цю картину.
Проте інші мають змогу розпоряджатися власним часом. Вони просто не можуть знайти вигоду в цьому. Мій друг, Ерік Джонсон, сказав мені про це так: "Чим більше ти ставишся до університету як до дипломного завдання, тим менше переваг ти від нього отримаєш. Найрозумніші студенти вступать у рівні відносини із закладом, а не у споживчі. Вони уникають ролі лідера, а через це потім працюють помічниками".
Багато студентів хвилюються щодо нового оточення, тримаючись друзів зі школи або тих, хто відповідає їх демографії, таким чином заточуючись у однорідний кокон. Це дійсно може заспокоїти та підтримати. Проте це також втрачена можливість – різноманіття відкриває массу варіантів та ідей. До того ж, стресостійкість до змін – це великий плюс у будь-якій професії.
Фото: www.nytimes.com
Проте найбільш важливі стосунки, яким варто приділити час – стосунки із викладачами. Більшість студентів цього не розуміють та не можуть визначити, з якими професорами варто заводити спілкування. В якості частини мого дослідження, я оцінив 30 учасників стипендії Мітчелла, що відправляє щорічно 12 випускників американських вузів до ірландських університетів. Я попросив їх подумати про коледж та оцінити (з точки зору важливості) позакласну та учбову діяльність, стосунки з одногрупниками, взаємодію з іншими закладами тощо. Стосунки з викладачами також були у списку та посіли перше місце майже в усіх стипендіатів. Міркуючи про це, я згадав інтерв'ю з Кондолізою Райс, колишнім державним секретарем США. Вона сказала, що полюбляла приходити на ранкові пари, щоб вихопити професорів Денверського університету, своєї альма-матер, поки ті ще не стомлені та не слідкують за часом. Вона також завчасно вичитувала їх нещодавні напрацювання та обов'язково згадувала їх у розмові, щоб справляти враження серйозної та уважної особи.
Повертаючись до теми: гарні стосунки з викладачами варті зусиль і часу, адже зацікавлений у вашому майбутньому професор може познайомити вас з більш впливовими людьми, у закладі та поза його межами, та бути містком до спеціальних семінарів, ексклюзивних літніх програм, вдалої дипломної роботи тощо.
Не варто також ігнорувати розпач та депресію, що зараз переповнюють гуртожитки. Це пастка, у яку потрапляють студенти та дуже часто не можуть з неї вибратися. Не витрачайте забагато часу наодинці: побути на людях зазвичай дуже корисно.
Не треба поспішати з вибором основної професії, це вам скаже будь який випускник або профессор. Перевага вищих учбових закладів у тому, що можна подивитися на те, чим займаються інші, та визначитися з тим, чого саме хочеш ти.
Аарон Курман, який закінчив Університет Вірджинії у 2005 році, зараз працює адвокатом із прав людини в Ізраїлі. Він висловлює свою думку на цю тему так: "У коледжі не навчився програвати. Я не зрозумів свою стійкість. Я не навчився розрізняти те, що було справді важливим для мене, і я постійно робив щось через думку "це важливо для інших". Я не навчився робити щось справді непередбачуване, де ви з початку не знаєте, що будете робити далі. Все це пізніше. Але це могло прийти в коледжі".
Ще одна річ, яку можна здобути у вищому навчальному закладі – це розширене самопізнання, що потім перетворюється у самовдосконалення як спосіб життя. Але це залежить від духу авантюризму, особливо поза аудиторією.
"Проблема в тому, що кар'єрні успіхи, фінансове благополуччя та репутацію плутають із щастям", – сказав Ендрю Дельбанко, професор Колумбійського університету, який є президентом Teagle Foundation, що сприяє освіті в галузі гуманітарних наук, а також є автором книги "Коледж: що це було, є і яким має бути". Делбанко додав, що важливим компонентом справжнього задоволення є усвідомлення того, що покращує ваш емоційний та інтелектуальний потенціал, що найкраще пасує вам. І це не обов'язково робити для заробляння грошей, а для роздумів і розваг у вільний час.
Це вірш? Музика? Спорт? Це та навіть більше є частиною вузів та гуртожитків. "Намагайтесь сформувати життя, що приведе вас до щастя", – сказав професор. Нехай час, проведений в університеті, буде теж присвячений цьому.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
