Как обеспечить жильем переселенцев? Решение: восстановление заброшенных помещений

Алиса Смагина

У чому проблема?

В Україні внаслідок військового нападу рф зафіксовано майже 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Мільйони людей залишилися без своїх домівок, з них понад 1,5 мільйона через послуги Дії вже звернулися по допомогу до держави.

У перспективі держава обіцяє потурбуватися про тих, хто залишився без житла — планується побудувати кілька десятків тисяч нових квартир для вимушених переселенців. Крім цього, хочуть викупити квартир в будинках, які майже зведено, але так і не введено в експлуатацію.

Яке рішення?

Відновлення закинутих приміщень

На цьому етапі ведеться підготовка для будівництва нового житла для внутрішньо переміщених осіб у 16 областях України — по 2 тисячі квартир у кожній. Ще декілька тисяч держава планує викупити в забудовників. Усього — 32 тисячі квартир. Про це розповів заступник керівника Офісу Президента Кирило Тимошенко в одному з інтерв'ю. За словами Тимошенка, викуплені в забудовників квартири держава буде надавати переселенцям на деякий час. "А як тільки буде відбудоване їхнє постійне житло — теж державою — вони переселяться у свої квартири, будинки й так далі, — зауважив він. — А ці квартири будемо надавати військовим та іншим людям, які стояли в чергах роками".

Ці 32 тисячі квартир, хоча і є надзвичайно корисною ініціативою, — крапля в морі потреб ВПО. До того ж усе це — поки що плани. Тим, хто й досі живе в спортивних залах, школах та дитсадках на території громад, які прихистили переселенців, житло потрібне просто зараз. Одним із рішень, які працюють уже зараз, є відновлення закинутих житлових приміщень та надання їх переселенцям. В Івано-Франківську небайдужі мешканці разом із переселенцями взялися втілювати саме це рішення. Розповідаємо, як. 

Як це працює?

Як відремонтувати майбутнє житло для ВПО

Усе почалося з того, що на початку березня професорка кафедри фінансів ІФНТУНГ Ліліана Гораль запропонувала відновити гуртожиток, що кілька років стояв пусткою в центрі міста.

"Назвати проєктом наші дії спочатку було б великим перебільшенням, — розповідає "Рубриці" пані Ліліана. — Просто хотілося допомогти людям, що втратили домівки через війну, що постраждали в ці страшні й темні часи, що їдуть у невідомість. Університет нафти й газу має багато гуртожитків — усі передані для поселення. Цей був нежилим понад 5 років — ні електрики, ні води, ні тепла в ньому не було. Університети можуть ремонтувати гуртожитки, лише якщо вони на самоокупності. Оскільки тут ніхто не проживав, то й коштів на його ремонт не було".

Заручившись підтримкою ректора ІФНТУНГ, Ліліана Гораль написала пост у Фейсбук про те, що варто було б надати гуртожитку № 1 друге життя, й закликала колишніх студентів та співробітників долучитися до такої ініціативи. У той час до Івано-Франківська приїжджали щодоби по кілька евакуаційних поїздів і їх пасажири ночували хто де: спортивні зали, школи, дитячі садочки, складські приміщення заводів. Поселення відбувалося хаотично, місця не вистачало. А в університету тим часом простоював порожній гуртожиток на 4 поверхи, 61 житлова кімната, де б могла проживати 61 родина!

На першу толоку зібралося близько 15 осіб. А в наступні 2 тижні до гуртожитку щодня прибували волонтери: ремонтували водо- і тепломережі, крани, розетки, лампи, замінювали /вставляли дверні замки, зривали-клеїли шпалери, дерли, мили, носили. Активними учасницями й координаторками всього процесу стали Ліліана Гораль та Ірина Перевозова, завідувачка кафедри підприємництва та маркетингу ІФНТУНГ. Кожного дня вони не переставали писати в соцмережі про все, що було потрібно — клеї, шпаклівки, шпалери, штори, посуд, ліжка, матраци, подушки, ковдри.

І люди почули! Містяни й переселенці долучалися, хто як міг: працею, речами, ужитковим посудом — усім, що мали. До ініціативи долучилися місцеві бізнесмени: BlagoDevelopment надали шпалери, Мальтійська служба — матраци, місцеві волонтери — подушки, ковдри, рушники, постіль. Через деякий час Програма розвитку ООН допомогла закупити лінолеум та 20 дверей до кімнат, ГО "НДКПЦ бізнесу, маркетингу і права" стала постачальником побутової техніки. Підтримку ініціатива отримала і від обласної військової адміністрації, з якою університет уклав меморандум про співпрацю щодо поселення ВПО.

Серед волонтерів, які щодня працювали в гуртожитку зранку до комендантської години, були ВПО з Харкова, Києва, Кропивницького, Ірпеня, Донецька, Рубіжного, працівники університету та жителі міста й області. "Цей час, разом проведений, був, як реабілітація і як трудотерапія, — згадує пані Ліліана. — Кожен втікав від думок про війну, про той жах, який вона принесла. Ми готували каву й канапки (як жартував наш новий друг із Києва — «професорські бутерброди»), потім влаштовували гарячі обіди для волонтерів і це було так по-домашньому! Ми ставали родинним осередком". Так в ініціативи з'явилася власна назва — "Другий дім ІФ".

А це точно працює?

Сьогодні в гуртожитку оновлені кухонні меблі, завезена побутова техніка (пральні машини, варочні поверхні, праски, мультиварки, мікрохвильовки, чайники та інше), оновлені санітарні вузли, мийки, душові кімнати тощо. І далі ще продовжується оновлення меблів у кімнатах завдяки Програмі USAID "Демократичне врядування у Східній Україні".

Наприкінці травня у відремонтований та обладнаний гуртожиток заселилися перші 50 людей. Тепер там проживають сім'ї ВПО, як і було заплановано. Але після завершення війни через короткий час гуртожиток повернеться до свого початкового призначення.

Ліліана Гораль вважає, що такі проєкти можна розвивати й в інших містах і містечках, адже мільйони людей залишилися без житла, а покинуті будівлі є в кожній громаді. "Для того, щоб українці не відчували себе непотрібними державі та громадам, треба всі будівлі та споруди, які стоять роками занедбаними, приводити до нормального житлового стану. А ми, маючи власний досвід, можемо надати консультації по адмініструванню таких процесів усім охочим".

"Для мене особисто цей проєкт став, напевно, психотерапією: у час, коли син у ЗСУ, внуки за кордоном, у мене розвивався синдром провини вцілілого, якого я змогла позбутися щоденною комунікацією та фізичною працею, — додає пані Ліліана. — Для себе я вкотре переконалася, що «очам страшно, а руки все зроблять!» Шкода, звісно, що лиш війна змусила нас зрозуміти — ми маємо такий потенціал, що можемо ревіталізувати занедбаний гуртожиток за 2 місяці! Тому не будемо спинятися на цьому, а й далі з тилу допомагатимемо фронту й українцям, для яких Івано-Франківськ стане другим домом!"

Ще більше корисних рішень!

У процесі переобладнання гуртожитку до ініціативи "Другий дім ІФ" приєдналася команда урбаністичної лабораторії MetaLab. Ця співпраця стала початком нової динамічної і яскравої історії урбанізації простору: гуртожиток отримав новий дизайн кімнат, нові технології й матеріали, нових спонсорів, волонтерів і спеціалістів.

"Ми хотіли допомогати людям із погляду архітектури й чітко бачили запит на житло, — розповідає Анна Пашинська, співзасновниця MetaLab. — Друзі зверталися й шукали поселення, бізнеси переїжджали, зокрема в наш мейкерспейс Parasolka приїхав бізнес, і їм треба було десь поселити тридцять сімей. Ми зрозуміли, що кому б ми не пробували зараз допомогти — бізнесам, університетам, людям загалом — усе це стосується житла. Тож ми зробили дослідження різних моделей, куди можна рухатися. Спершу думали доробляти квартири-сирець, потім все-таки взялися за гуртожиток, бо це комунальна власність і там більший об'єм. І так узяли участь у проєкті з відновлення гуртожитку".

До професійної команди MetaLab приєдналися київські та харківські фахівці (Urban Curators, Київ та ГО "Критичне мислення", Харків). Також до складу команди увійшли десятки волонтерів із різних міст, зокрема учасники руху "Будуємо Україну разом". А ще — десятки партнерів із різних міст і країн. Гуртожиток став пілотом у більш масштабному проєкті MetaLab, який назвали "КО-ХАТИ".

Як розповіла Анна Пашинська, перезапуститися в поточній ситуації було непросто. Перша складність — те, що країна в стані війни. І, наприклад, покупка матеріалів працює зовсім не так, як усі звикли. І будова працює зовсім не так, як би її можна було робити на початку лютого. Певна складність була в тому, щоби налагодити роботу з новими людьми, які приїхали, з волонтерами, перепрограмувати деякі виробництва під нові потреби. Тобто зробити перезавантаження всього під нинішню ситуацію і з розумінням того, що вона динамічна. Анна Пашинська називає процес 'complexity management', постійний менеджмент динаміки та змін. Зараз перспектива видовжується і стає трохи простіше. Та одним із найбільших викликів було відразу зорієнтуватися на місцевості.

"Коли ми вирішили, що будемо працювати з гуртожитком, у нас не було нічого — ні грошей, ні інструменту. Але в перші тижні вся наша команда була на будові, це був дуже ручний режим — ми всі були на місці, ми всі були й фінансистами, і виконробами, і штукатурами, і малярами. І така повна включеність — цілодобова, щоденна, усієї команди — допомогла нам запуститись".

Більшість волонтерів проєкту — переселенці. Анна Пашинська розповідає, що одним із найбільш постійних помічників MetaLab стало подружжя, що переїхало з Донецька ще у 2015-му. Від моменту їхнього вимушеного переїзду минуло досить багато часу, але вони відчули, що хочуть допомогти людям, які зараз пережили схожий досвід.

"Для нас особлива історія сім'ї Володимира, іншого нашого волонтера. Вони з дружиною й донькою приїхали до Франківська з Харкова близько двох місяців тому. Спершу сім'я жила в тимчасовому прихистку. І хоча там було складно організувати побут навіть для себе, Володимир прийшов волонтерити й допомагати іншим. За час ремонту він робив, здається, усе. Найчастіше працював із пульверизатором для фарби — ми називали його оператором фарбопульту. І тепер, коли він живе в гуртожитку, то продовжує допомагати там з облаштуванням усього, а також працює на нашому новому об'єкті — у будівлі колишнього готелю. Цінність «КО-ХАТИ» — якраз у цій залученості, у спільному творенні".

Зараз MetaLab готує до запуску нові об'єкти в Кам'янці-Подільському та Калуші й активно працює там із мерією — там допомагають із пошуком партнерів та будівель. А також координують дії компанії й заселення ВПО, сигналізують, наприклад, про ситуації, коли потрібно переселити людей із прихистків у школах і збільшувати спроможність із проживання ВПО. Тобто компанія працює вже на стратегічному рівні.

"Для мене цей проєкт є маніфестом того, чим, на мою думку, має бути архітектор. Є різні типи архітекторів і всі мають право на існування. Є бачення архітектора як митця, креатора, що з висоти пташиного польоту доставляє свої ідеї генпланів, ансамблів, будівель. Я ж себе й нашу команду вважаю соціальними архітекторами або архітекторами, що забезпечують сервіси для суспільства. Архітектура — це інструмент, яким ти чимось допомагаєш у цьому світі. Зараз ми допомагаємо поселити людей, і робимо це в екологічний спосіб, у партисипативний спосіб. Це дуже мотивує, коли дивишся на шелтери, на умови проживання там, чуєш людські історії. Яким би ти втомленим не був, коли приходиш туди й бачиш це все, отримуєш сильний поштовх працювати далі. Для нас важливо створювати гідне житло для людей, і також думати про те, що кожна наша дія створює світ", — резюмує Анна Пашинська.

↓Читайте также

"От войны не спрячешься": истории людей, которые лишились дома, и решения для них

Как возместить ущерб, причиненный войной? Новое жилье, упущенная выгода и размер максимальной компенсации

«Человеку дают новую крышу, но он остается под ней со старыми воспоминаниями»: как (не)нужно отстраивать Украину