Простая история героизма: жизнь и смерть капитана Тараса Карпы
17 февраля погибшему под Латышевым Донецкой области в 2014-м Герою исполнилось бы 30 лет (укр.).
Літні бої на прикордонних територіях все ще чекають свого дослідника і зберігають чимало як героїчних, так і трагічних сторінок нашої військової історії. Причому найчастіше мова йде про одні й ті ж випадки.
Є в історії 3-го окремого полку спеціального призначення кілька «чорних сторінок», пов'язаних з цими боями. Одна з них – розстріл двох груп в Латишевому Донецької області. Тоді через зраду місцевого жителя загинуло відразу 10 підготовлених бійців, ще п'ятеро потрапили в полон. З усіх найбільш драматичною виявилася історія капітана Тараса Карпи. Сьогодні йому могло б виповниться 30 років.
Народився він 17 лютого 1989 року на Львівщині – у селі Лужки Жовківського району. Мати померла за два місяці після народження Тараса і перші роки його виховував батько. Коли Тарасові було три роки, батько одружився вдруге. В сім'ї хлопець був старшим серед чотирьох дітей.
Навчався у школі №1 сусіднього міста Рава-Руська. Багато читав, брав участь у різних публічних виступах, відвідував будинок школяра, де займався у танцювальному гуртку.
По закінченні 8-го класу у 2003 році він поступив до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут. Навчання тут хоч і давалося йому нелегко, але він був наполегливим. Окрім математичних задатків, у нього була дуже добра фізична підготовка.
Після військового ліцею хлопцю був прямий шлях до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку він закінчив у 2010 році за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».
Був направлений для проходження служби до 3-го окремого полку спеціального призначення.
На війні – з березня 2014 року. Як згадувала Леся Володимирівна – його названа мати – в інтерв'ю: «2 березня його з хлопцями відправили на кордон з Росією, а вже через п'ять днів у нього народився син – Даниїл. Тоді хлопці перебували у готовності №1, фактично жили у лісі. Тарас приїхав додому лише на кілька днів, а вже згодом його з товаришами відправили під Донецьк».
Однак фатальною для капітана Карпи стала операція по порятунку збитого льотчика Су-25. 23 липня в ході виконання бойових вильотів на прикриття наших військ у районі кордону два наші штурмовики Су-25 були збиті російськими системами ППО.
На пошуки льотчиків були висунуті дві групи 3-го полку спецназу під командуванням підполковника Сергія Лисенка (одного з найбільш досвідчених офіцерів), і капітана Кирила Андрієнка. 28 липня 2014 року одна група (саме в якій був Карпа) знайшли і вивели одного з льотчиків і далі продовжили пошук іншого.
На двох «Уралах» дві групи висунулися в Латишеве, яке на той момент був «сірим» – ніким не контролювалося. При цьому буквально в декількох кілометрах – в Дмитрівці – розміщувалася велика перевалочна база бойовиків на цьому напрямку.
На ночівлю бійці під загальним командуванням підполковника Лисенка зупинилися в фермі на околицях Латишевого. Але місцеві жителі дуже оперативно повідомили командування бойовиків у Сніжному, тому проти бійців спецназу була висунута потужна мобільна група під прикриттям одного танку та двох БТРів.
Бойова охорона помітила колонну бойовиків, але на бронетехніці були нанесені розпізнавальні знаки ЗСУ, тому командир групи не відреагував належним чином, а бойовики мали змогу оточити ферму.
Бойовики висунули ультиматум. Після наради було вирішено, що капітан Тарас Карпа здасться у полон, щоб врятувати життя – у нього в березні 2014 року народився син. Він вийшов із піднятими руками, але не пройшов і 50 метрів – і був розстріляний чергою з кулемета.
Після цього було прийнято рішення йти на прорив. Один з «Уралів», вибивши ворота, помчав у поле. А інший повернув праворуч і просувався вздовж огорожі. Першого бойовики підбили і він вибухнув, а іншого розстріляли. При цьому поранених добивали.
Із боку сепарів у бою брали участь «Слов'янська бригада», «Восток» і «Рязань», які мали поранених, про вбитих даних немає. З нашого боку було 8 вбитих (добитих) і 7 полонених, із яких 2 було тяжко поранені (Карпа і водій «Уралу» старший солдат Гришин) та померли згодом. Один спецназівець довгий час вважався пропалим без вісти – однак був ідентифікований та перепохований у 2017 році.
Тарас Карпа був підібраний бойовиками пораненим і відправлений спочатку до шпиталю в Шахтарську, а потім до Сніжного. Там під час операції наступного дня він і помер – рани живота, розірвана легеня були несумісними з життям. Лікарям тоді він лише встиг сказати, що його звати Тарас. Жодних документів при ньому не було. На момент загибелі у нього залишилась дружина Марина та чотирьохмісячний син Даниїл.
15 днів тіло Тараса Карпи пролежало в морзі, після чого тіло поховали в Сніжному як невідомого українського воїна – на місцевому цвинтарі, окремо від інших могил. Серед українських військових там він єдиний.
У серпні 2015 року представники організації «Чорний тюльпан» забрали тіло зі Сніжного і привезли його до Дніпропетровська у морг, де вже відбувалися всі відповідні експертизи на ідентифікацію Тараса, що тривала до кінця жовтня, а на початку листопада 2015 року родичам підтвердили, що це він. 4 листопада 2015 року тіло Тараса Карпи перепоховали в Кіровограді (нині – Кропивницький).є
2 липня 2016 року в прифронтовій смузі на українській території сільський підприємець Микола Бутрименко (до речі, до війни – депутат Шахтарської райради від «Партії Регіонів»), який навів на українських спецназівців загін бойовиків, був затриманий українськими розвідниками. Його справа станом на початок 2019 року все ще слухається в Більмацькому районному суді Запорізької області.
На екрані зліва – підозрюваний Микола Бутрименко / фото з Фейсбуку "Національного корпусу Запоріжжя"
В цей же час в Кропивницькому проходять і заочні кримінальні процеси над п'ятьма бойовиками, які брали участь в бойовому зіткненні з українськими спецназівцями, але нині перебувають або на окупованій території, або проживають в Росії. Особистості обвинувачених були встановлені завдяки свідченням бійців, в тому числі тих, хто повернувся з полону.
Це колишній так званий «мер» Горлівки Леонід Кім, громадяни України та Росії – Андрій Борисов («Чечен», який по-звірячому катував полонених), Олексій Новіков та Іван Біркін. За неофіційною інформацією, останній на прізвисько «Псих» вже мертвий – отримав поранення в голову під Мар'їнкою від нашого снайпера 12 листопада 2016 року і помер в лікарні.
У червні 2015 року капітан Тарас Карпа посмертно був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У грудні 2015-го на фасаді Рава-Руської ЗОСШ №1 відкрито меморіальні дошки полеглим на війні випускникам школи, в том числі і Тарасу Карпі. Через декілька місяців – у лютому 2016 року в місті Кропивницький вулицю Тимірязева, де проживав Тарас разом із сім'єю, перейменували на вулицю Тараса Карпи.
А ще у серпні 2016 ім'ям Тараса Карпи було названо одну із новостворених вулиць у рідному місті.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
