fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
22/10/2018
20:27
курси валют
$28,00/28,20
32,00/32,60
18:03 24 Сер 2018

Копії рятують архіви. Історія однієї родини

Ще й місяця не минуло з того часу, як ми з батьком просиділи п’ять годин в обласному архіві СБУ. Вглядаючись в нерозбірливі почерки, читаючи у два голоси, перегортаючи кожну сторінку так, наче гортали сімейну реліквію. Без перебільшення так і було.

Адже саме тоді вперше ми бачили кримінальну справу на мою бабусю Олю.
Репресовану.
Заслану в Магадан.
І, що найстрашніше – зраджену своїми ж односельцями.

архівна справа

Чого ми шукали в тій справі? Тато – правди. Я – пам’яті, якої в мене не було. Бо бабця померла задовго до мого народження, і все, що мені від неї лишилося – ім’я і фото на могилі.

Відверто – найважче було читати її свідчення у порівнянні зі свідченнями інших. Бо її були найкоротшими. Бабуся усе заперечувала – і свою роботу в ОУН, і сам факт існування такої організації. Не знаю, звідки у неї в двадцять два було стільки мужності і стійкості. Бо я розумію, як насправді відбувалися ті допити. І що стояло за протокольно-ввічливим енкаведівським «Вы говорите неправду, следствие располагает совсем другими сведениями…».

Я знаю, як її били. Як кров витікала з тіла згустками. Це знав тато зі слів бабці Олі. Це знала я зі слів тата.

Читаючи справу я нарешті зрозуміла, чому били так нещадно.
Бо вона так нічого і не сказала.

На відміну від тих, хто її зрадили. Кілька сторінок дрібним зеленим чорнилом – свідчення чоловіка, який, будучи сам в ОУН, здав усіх – і мою бабусю, і місцевий осередок, і всіх побратимів поіменно, і, що для мене було найгіршим – дуже детально описав координати двох криївок. В одній з них був шпиталь.

архівна справа

Це історія моєї родини. Мені ще багато часу піде на те, щоб її осмислити, щоб все зрозуміти і всіх пробачити.

Але зараз не про те. Останню годину в архіві ми з татом фотографували бабусину справу. Аби ще не раз перечитати. Аби передрукувати. Аби в моїй пам’яті було не лише ім’я, але й бабусин підпис – під маленькими паперовими свідченнями її незламності.

Я не науковець. Я не ходжу до архівів з робочими потребами. Проте наказ №2059/5 – це втілення отого совкового зла, бачачи яке, я не можу змовчати. Бо заборонити копіювати архівні документи – це забрати в цих документів їхнє єдине прикладне значення: перетворювати історію з пилу на дієвий інструмент правди. І мені не на пафосі залежить. А на моїй історії. І на історії мільйонів таких, як я.

Аби читати ті архівні копії, мій тато освоїв комп’ютер у свої поза шістдесят. Аби й інші українці могли такі копії зробити, я підписала цю заяву. Це те, що я практично можу зробити, щоб совок в моїй країні не мав зворотного шляху. Пропоную підписати і вам.

#Копії_рятують_архіви

Текст опублікований з дозволу автора

Оригінал

Читайте також
793

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: