Жінки та бізнес: як відкрити свою справу та зробити її успішною

Не секрет, що бізнес у сучасному світі орієнтований переважно на чоловіків. Незважаючи на понад столітню боротьбу жінок за гендерну рівність, патріархальні настрої в бізнес-просторі залишаються стійкими навіть на прогресивному заході, де політика рівності шансів сповідується на державному рівні.

Дані глобальної доповіді компанії "Грант Торнтон"  за 2017 рік свідчать: на долю жінок у світовому бізнесі припадає лише чверть керівних посад вищого рівня, і за останні три роки загальна картина практично не змінилася.

Незважаючи на те, що Україна із показником 28,3% входить у топ з 15 країн з найбільшою кількістю жінок серед власників бізнесу,  культурні упередження і відсутність сприятливого середовища для ведення комерційної діяльності не дають нашим жінкам почуватися на сто відсотків впевненими в бурхливому океані ділового середовища.

Погодьтеся, тільки-но мова заходить про бізнес, навіть риторика стає на чоловічий бік. Хто краще за всіх вміє тримати удар — чоловіки! Ризикувати, витримувати жорстку конкуренцію, приймати непопулярні рішення? Чоловіки! Працювати «як віл», сім днів на тиждень без святкових і вихідних? Чоловіки, чоловіки, чоловіки!

Стереотипи та упередження, які, на жаль, досі міцно засіли у свідомості великої кількості людей, диктують, що жінка за замовчуванням слабкіша, м'якша, вона не здатна віддавати себе бізнесу повністю, її сфера успішності — родина і дім. Знайди нескладну роботу, виходь вдало заміж, народжуй дітей, порайся біля "вогнища", на більше не претендуй, а великі справи залиш чоловікам. 

На щастя для бізнесу, не всі українські жінки згодні з цією категоричністю.

І хоч за даними соціологічних досліджень причини відкриття жінками власного бізнесу в Україні є частіше вимушеними: через кризові ситуації або замалі зарплатні, частина з них іде в бізнес свідомо, спираючись на вдалий попередній досвід та власні амбіції.

Результат не примусив себе чекати. Жінки, які все ж таки не побоялися "сунути носа" в традиційно чоловічу сферу впливу, не лише успішно опанували її деякі сектори, але й зуміли створити власну бізнес-модель. І вона виявилася напрочуд успішною: клієнтоорієнтованою, соціально відповідальною, гнучкою, націленою на плідну співпрацю з партнерами і конкурентноспроможною.

Наша сьогоднішня співрозмовниця Ольга Лаптєва, власниця і директорка студії дизайну і меблів "Жіноча майстерня меблів" у місті Одеса.

Художник не повинен бути голодним

З дитинства я гарно малювала, тому після закінчення школи я вступила у художнє училище на факультет "Живопис". Однак досить швидко я зрозуміла, що мені нескінченно нудно бути просто художником.  Дуже хотілося займатися чимось прикладним. Вибір був невеликий — в той час ще не було ніяких факультетів дизайну, максимум можна було стати або художником-оформлювачем, або, продовживши навчання, архітектором.

Крім того, починалися бурхливі 90-ті, професія «Художник», звісно, звучала дуже романтично, але прогодувати могла навряд чи.

Тож після училища пішла працювати туди, куди брали з дипломом художника — дизайнером меблів, що називається «з нуля», взагалі не уявляючи, як ці самі меблі проектувати. 

Вчилася на ходу. Ми всі тоді вчилися в процесі — дивилися привезені моряками модні каталоги, намагалися повторити побачене в журналах, експериментували, опановували матчастину та нові інструменти. Пострадянський ентузіазм був надзвичайний, хотілося не тільки заробити, а й привнести щось нове. Виходити стало швидко, почалися перші продажі.

Я пропрацювала дизайнером 12 років в одній з найкращих фірм в Одесі, а вже після другої декретної відпустки, враховуючи  надбаний досвід, почала шукати роботу директора мебельного салону.

Ще кілька років керувала сторонніми компаніями і взагалі не розраховувала відкривати щось своє. Мене все влаштовувало. Я мала авторитет, необхідний баланс між сім'єю та роботою, вільний час. 

Але в останній фірмі стиль спілкування власників та робітників виявився несприятливим для мене настільки, що в один момент я просто розвернулася і пішла, в одну хвилину залишившись без роботи, ще й з боргами за недавно придбане авто. 

Емоційний накал був таким, що, раптово, стиснувши своє розчарування в кулак, я зрозуміла — якщо не відкрию свою власну справу зараз, то напевно, вже не наважуся ніколи.

Зізнаюся, було дуже страшно

Я сиділа один на один з думками — що робити? Відкривати повноцінну студію меблів зовсім без стартового капіталу, залазячи в нові борги, я не могла, але треба було з чогось починати. Я запитала себе — що я вже можу в даний момент як починаючий підприємець? Можу рекламуватися на дошках оголошень і в соціальних мережах, можу зробити сайт, можу укладати договори з постачальниками, брати невеличкі замовлення і проектувати.

В моєму пасиві — брак грошей і страх.

В активі — нестримне бажання бути самостійною, досвід і освіта.

Взагалі, за всі роки роботи я встигла заочно закінчити два університети: Худграф — графічний дизайн, та Християнський університет, де взяла на диплом тему — реклама в інтернеті. Ця освіта мені дуже допомогла саме на керівних посадах. 

У 2016 році з'явилася можливість закінчити  модульну програму від УКУ (католицького університету) з соціальної етики. Там була сильна мотиваційна програма для підприємців — як поєднати бізнес і принципи християнської моралі в нашій неідеальній української реальності. Результатом навчання був захист роботи про соціально-орієнтовані способи ведення бізнесу. Цю програму я стала застосовувати ще працюючи директором.

Для мене було дуже важливо впоратися саме зі страхами. За підтримкою я пішла до свого духівника і отримала благословення на відкриття бізнесу.

Мені пощастило, мене підтримала не тільки церква. 

Моя головна скеля — моя сім'я: діти, чоловік, батьки. Я завжди знала — навіть якщо я десь не впораюсь, вони ніколи не закинуть цього мені. 

Чи були ті, хто не вірив в мене? Найбільше я сама я не вірила в те, що мої плани реалізуються.  

Друзі допомогли недорого зняти офіс. Повірили у мене і постачальники: багато хто просто подарував мені зразки, інші зробили це в розстрочку. Коли я стала говорити знайомим і близьким про те, що я відкриваю студію, реакція у всіх була одна: нарешті! Перший рік роботи був дуже важкий, але я вважаю, що і успішний, ми виконали більше ста замовлень, мені було дуже складно. Набагато складніше бути власником, ніж найманим директором. Інша відповідальність, інші навантаження. Складно було зібрати колектив однодумців. 

Чоловікові довелося залишити свою роботу і допомагати мені, тому що треба було вирішувати дуже багато технічних питань. Ми стали працювати удвох вперше у житті. Теж спочатку було випробування, але притерлися, зараз у кожного свої зони відповідальності.  

Як прийшла ідея створити студію з такою назвою — "Жіноча майстерня меблів"?

На самому початку мені згадалися лекції з бізнесу в католицькому університеті. З чого почати бізнес-план? З себе.  

Я зрозуміла, що це і є моя ідея. Мені хочеться створити комфортний простір, куди приємно прийти, де комфортно спілкуватися про інтер'єри і меблі. Де замовник може розкритися — тому що все, що стосується житла, — це дуже особисті моменти. Тому мені здалося логічним застосувати саме жіночий підхід до процесу створення дизайну. Ми робимо акценти на тих речах, на котрі звертають увагу частіше жінки: чи приберуть після себе установники? Наскільки комфортно в квартирі буде дітям? Тваринам? Ми обговорюємо не тільки технічні моменти самих проектів, а намагаємося зануритися з клієнтами в уявлення, як саме вони хочуть жити в створюваному інтер'єрі.

Бувають і випадки проявів сексизму. Наприклад, цікавляться, чи можна в нас замовити установщиць меблів в бікіні, або чи є в нас хтось «розумніший за баб». З такими клієнтами ми не працюємо.

Здебільшого відбувається навпаки: люди дзвонять за оголошенням і цікавляться, а чому саме така назва, і це вже привід для нас розпочати невимушене спілкування. Нам довіряють представниці ЛГБТ, самотні жінки, ми мали також замовлення від жіночого монастиря та перинатального центру. До речі, з центром ми співпрацюємо не тільки як меблевики, власними силами долучаємось до проекту «Слід життя», який підтримує передчасно народжених діток.

Конкуренція шалена

Тільки в Одесі нараховується 6-7 великих фабрик і 200-300 салонів з дизайну та виготовленню меблів.

До січня 2020 року ми змогли вже відкрити повноцінну студію зі зразками меблів і колективом дизайнерів. Розвиваємо відразу 4 напрямки: дизайн інтер'єру, меблі на замовлення, готові меблі, двері. Наше ноу-хау: поєднання дизайну інтер'єру і меблі на замовлення — саме для зручності замовників.  Тобто ми починаємо працювати комплексно ще на стадії проектування квартири, казуси на кшталт «щось диван не дуже товаришує з цією стіною» у нас неможливі. У нас недорогі проекти, це моя соціальна тема, ми їх здешевили, щоб будь-хто міг замовити на свій бюджет.

Над проектами працюють грамотні дівчата — дизайнери і конструктор. 

Ще на стадії співбесіди я звертаю увагу на бажання самої людини працювати, особисту мотивацію досягти чогось, розвинутися в плані дизайну, вмінню працювати в команді. Зі свого боку я надаю своїм підлеглим особисту свободу. Мої дівчатка їздять у відпустки, ходять на святкові ранки у дитсадки, я намагаюся не турбувати їх у позаробочий час. Для мене важливі сімейні цінності, тому графік роботи у нас дуже гнучкий і лояльний для комфортного життя і продуктивної роботи.

На цій прекрасній ноті трапився карантин

Студію тимчасово закрили. Може, я така невиправна оптимістка, може, гарних людей в моєму світі більшість, але я вважаю, що нам знову пощастило — орендарі приміщення зробили нам знижку в 50%. Працюємо, перебуваючи вдома, з замовниками спілкуємося по зуму, та у Facebook, виїжджаємо на виміри в масках і рукавичках. Звичайно, продажі впали, люди сидять вдома, відклали проекти і ремонти до кращих часів.  

Ми скористалися паузою і зайнялися сайтом.  Доробили самі ремонт в приміщенні студії.  Донька Люба закінчила курс в фотостудії і тепер допомагає мені з фото. З сином-третьокласником Артемом разом малюємо і навчаємось дистанційно. 

Чекаємо з нетерпінням закінчення карантину.

На завершення бесіди кілька порад від Ольги Лаптєвої жінкам, які тільки мріють про власний бізнес:

1. Розпочинайте справу тільки в рамках своєї компетенції. Успіх приходить туди, де для тебе самої робота — джерело становлення і задоволення.

2. Маленькі кроки кращі за велику прірву. Починайте з малого, не беріть на себе не підйомних фінансових тягарів, пам'ятайте: величезного слона їдять по шматочку.

3. Заручиться підтримкою близьких, друзів, партнерів. Скажу чесно, мені було страшно так, що коліна тремтіли. Але всі в мене вірили, тож і я повірила в себе. Від підтримки багато чого залежить. Відсотків 40% настрою мого залежало від підтримки.

4. Бережіть репутацію. В нашу електронну епоху всі все дізнаються в будь-якому випадку. Тому краще навіть у збиток для себе або відмовитися від незручного замовлення, або всіма силами вирішувати конфліктну ситуацію, ніж потім читати про свою роботу негативні відгуки.

5. Працюйте з перевіреними постачальниками. Краще залишити менше постачальників, але надійних, ніж укласти договір незрозуміло з ким, тільки тому, що у нього дешевше. Клієнтів не хвилює, хто винен у затримці в загальному ланцюгу, він спілкується тільки в вами.

6. Вибирайте колектив виключно з душею. Я прагнула створити маленьку сім'ю. І це мені вдалося. У нас дуже теплі партнерські відносини. Зараз, в карантин, ми підтримуємо один одного — знаємо, що ці тимчасові складнощі залишаться позаду, а ми продовжимо працювати і розвиватися далі.

Підписуйтеся на Telegram-канал рубрики "Небайдужа" – все для соціально-активних українок