"Рубрика" в рамках проекту "Обличчя оборони" поспілкувалась із Владом Самойленко – головою громадської організації Urban Crew, а з перших днів війни — волонтером, який їздить по найгарячіших точках та допомагає українській армії. Дізнаємось все про побут та життя волонтера, про збори коштів та майбутнє всіх тих, хто зараз допомагає ЗСУ боронити державу.
Про будні волонтера: несподівані обміни та цикли по 7 днів
З перших днів повномасштабної війни українці активно включились у допомогу нашій армії: мабуть, немає того, хто хоча б раз, хоч чимось не допоміг наблизити усіх нас до перемоги. Найактивніше працювали волонтери. Їхня робота не вщухає з лютого. Ми запитали у Влада Самойленка про те, який він, день волонтера:
"Кожного дня дзвінки починаються о 7:30 ранку. І це вже зараз, коли інтенсивність дзвінків менша, а "напряг" не такий, як був в перші два місяці, коли в Київській, Чернігівській та Житомирській областях відбувались більш активні бойові дії. З того моменту, як русня почала відходити з Києва та Чернігова, ми перефокусували свою увагу на Схід. Будні-вихідні — все змішалось. Зранку прокидаєшся і починається: десь зустрічі, десь дзвінки, десь щось хтось передає, продає, і відповідно, кожного дня ти їздиш і все збираєш. Або просиш робити те саме когось із членів команди. Життя складається з "циклів" по 7-8 днів, фінальний акорд якого — це поїхати, власне, на Схід. І це трошки інший режим, бо виїжджаєш, умовно кажучи, вдень, до вечора є потреба добратись до одного з пунктів призначення для ночівлі десь в Дніпропетровській або Донецькій області, і наступні день-два — це розвезення по точках Донецької і Луганської областей. І потім третій або четвертий день — це повернення в Київ. І потім все по новій: приїжджаєш, отримуєш вантаж… Деякий вантаж ми купуємо самостійно, щось передають фонди, а інколи можна обмінятись. Ось нещодавно ми обміняли тепловізор на автомобіль, і це була дуже вигідна угода: тепловізор пішов на Луганську область, а авто — на Донецьку, і це подвійний win-win, я дуже задоволений, якщо чесно!"
Таких поїздок на Схід у Влада та його команди вже було вісім, і зупинятись вони не збираються. Втім, до умов проживання волонтерам доводиться бути зовсім невибагливими:
"Бувало таке, що спиш на підлозі в квартирі одного зі знайомих… У друзів або знайомих, наприклад. У нас в команді є дівчата: водійка та координаторка, тож їх ми клали на диван, а з хлопцями лягали на підлозі в спальниках. І це, насправді, дуже хороші умови. Були випадки, ще коли було холодно, ми ночували в дитячих садочках та школах, які дуже слабко опалювались — тоді доводилось спати у двох спальниках. Ночували й в хостелах… Знаєте, тут гріх жалітись, живемо ми в нормальних умовах. Якщо є можливість спати не на вулиці і є теплий душ — це вже хороші умови".
Лайфхак від Влада: де знайти паливо?
Спочатку наш волонтер зауважив на тому, що універсального рецепту немає. З досвіду волонтер каже, що все залежить від соціального капіталу — контактів, знайомств: частину талонів їм подарували, частину довелось купляти, іноді люди підсоблюють та дають волонтерам каністру палива… Але потім він згадує:
"Ось вчора майже о 12-й вечора, завозячи свого товариша, я побачив, що на заправці невелика черга, то я під'їхав, заправився. Так що є такий лайфхак: заправитись не вдень, а вночі, або дуже рано вранці. Було кілька випадків, коли нам допомагали самі військові. Нещодавно, наприклад, ми заїхали на одну з позицій, яка була достатньо близько від ворога, та пробили колесо: влетів величезний осколок ГРАДу… І тільки ми в'їхали на територію нашої позиції та загнали машину в ангар, ЗСУ-шники одразу підняли машину, самі поміняли нам колеса, та ще й самі заправили нас до повного баку. Вийшло круто! Так що бувають і випадки, коли не ми — ЗСУ-шникам, а вони нам допомагають".
Які основні правила безпеки для волонтерів?
Під час бойових дій у Київській області Влад із командою потрапив під мінометний обстріл, в результаті чого одна з членів екіпажу отримала поранення. Дівчина вижила — їй надали першу допомогу, але Влад Самойленко застерігає інших — потрібно дотримауватись правил безпеки. Він каже, що в кожному окремому випадку все залежить від місця, в якому ви знаходитесь, але є універсальні поради:
- Бажано пересуватись швидко, і не в колонах, а одним-двома автомобілями. Тому що, на жаль, по тих волонтерах, які були в Чернігові, і пересувались групами, частіше влучали росіяни — це призводило і до травмувань, і до смертей.
- Не бажано пересуватись автомобілями білого кольору, якщо це дуже близько до лінії зіткнення, бо це занадто помітний автомобіль, і вдень, і вночі.
- Водій має бути психологічно збалансованим.
- Завжди варто мати домкрат та запасне колесо, бо на дорозі дуже багато осколків, уламків, а якщо ви знаходитесь далеко, ані евакуатор, ані знайомі до вас не приїдуть.
- Якщо ви бачите, що ви прямуєте назустріч ворожій техніці, продовжувати рух в цьому напрямку не можна, розвертатись — також, бо це дуже довго, ви стаєте мішенню і вас швидко можуть знищити. Відповідно, в такому випадку потрібно якомога швидше покинути автомобіль і вже повзком рухатись в бік укриття.
Про гроші
— Скільки годин потрібно волонтеру, щоб назбирати на автомобіль?
— В березні було кілька днів, коли нам з Антоном Сененко, який має більшу аудиторію та є науковцем і лідером думок, це вдалось за дві-три доби, не більше, залучити десь 250 тисяч гривень. Цього вистачило і на автомобіль, і на інші потреби. Але останнім часом залучення коштів дається дуже важко, а ще буквально тиждень тому показник також був непоганий, десь на рівні березня: 200-250 тисяч на автомобіль для ЗСУ нам вдалося зібрати за кілька днів.
— Чому за шаленої підтримки Європи та Америки волонтери все одно продовжують "вдягати" наших солдат?
— Бо волонтер не обмежений складністю бюрократичних процедур, і волонтер завжди швидше, ніж держава, оскільки державі потрібно зафрахтувати певне фінансування, і для цього необхідно десь проголосувати, підписати, провести закупівлі або знайти виробника, ще щось зробити — за цей час волонтер вже може за один день зайти якийсь варіант автомобіля, чи ще чогось. На кожному з етапів держава має більше обмежень. До того ж, багато що доставляють нам з-за кордону, а бюрократія, як ви розумієте, є всюди. Натомість, ми, волонтери, виграємо час. Наприклад, два тижні тому ми завезли в Луганську область Nissan X-trail, потім придбали з-за кордону ще одну машину — зараз вона вже в Україні, а наступного тижня координуватимемо її на Авдіївський напрямок. А є ще машини, на які ми скидались спільними зусиллями, і зараз вони оформлюються в Естонії, і потрібно кілька днів, щоб її перегнати, оформити…Окрім цього, ми ще й модернізуємо те, що вже мають солдати, або оновлюємо. Наприклад, в когось згоріла форма — ми привезли нову, і доки держава її закупить, ми вже швидко на неї назбирали та привезли. Або бронежилети. Коли на одній з позицій я взяв бронежилет, зрозумів, що він важить 12 кілограмів. Це — важко. І звісно, круто, коли замість 12-кілограмового бронежилету, солдат отримує 8-кілограмовий. Тож це вже питання апгрейду.
Про те, що ми маємо усвідомити про волонтерів
Потрібно розуміти, що окрім чітко визначеної суми на купівлю автомобіля або будь-чого іншого, волонтери мають постійні витрати та незаплановані витрати:
"Постійні витрати — це придбання палива, послуги механіків. Перед та після кожної поїздки авто потребує ремонту. Наприклад, під час позаминулої поїздки сталась поломка автомобіля в дуже небезпечній зоні, і нам довелось спочатку шукати зварника, платити йому за роботу, потім везти автомобіль до СТО — все це обійшлось майже у 20 тисяч гривень, при тому, що автомобіль, на якому ми їздимо — це не рухлядь, просто постійні рейси вимагають витрат на обслуговування машини. Плюс, дорога в точку, куди ми їздимо, — 1800 кілометрів, тож і витрати на паливо не маленькі. Іноді люди цього не розуміють".
Не розуміють іноді люди й того, яким чином їм відправити допомогу в інший регіон України. Ініціатива допомогти — завжди прекрасна, але потрібно розуміти, через кого передавати цю допомогу, та не навантажувати волонтерів непотрібними речами:
"Те, що ми веземо — це медицина, тактика і важливі посилки, і у нас, серед волонтерів, вже є навіть меми про печиво і пластівці. Іноді нас просять передати памперси або чіпси, і тоді ми пояснюємо, що це, звичайно, також потрібні речі, але ми їдемо на іншу територію та доставляємо інший вантаж, і наш основний клієнт на Сході — це військовий, потім — медики, після цього — проактивні та прогресивні громадські діячі та організації, а для інших потреб є працюючі відділення Нової Пошти".
Про те, що засмучує
"На Сході залишається певна категорія громадян, їх меншість, які досі не визначились стосовно їхньої самоідентифікації. Коли ми їздили в Чернігів, ми розуміли, що нас там зустрічають з обіймами. Є люди, які кажуть: "От бачите, Мелітополь здався без бою, і з ними не зробили те, що з Маріуполем", але з іншого боку є деякі населені пункти, по яких орки просто гатять, тому що вони стоять на шляху просування російської армії, бо їхня тактика — це випалена земля. Люди, які захотіли вітатися з "руським миром" та не захотіли евакуюватися, якби їх не підштовхували до цього та якби не пропонували покинути ці території — для них все обернулось трагічно".
Що буде з волонтерами після перемоги?
"У 2014 році багато чоловіків думало, що робити: воювати чи ні. Тоді я обрав шлях: піти працювати у Київську державну адміністрацію, бо подумав, що можу бути ефективним і корисним для свого міста і держави. Так складалось, що ті місця роботи, на які я зазирав, були направлені на соціальне благо країни чи міста.
Зараз я є експертом з безпеки дорожнього руху команди підтримки реформ міністерства інфраструктури. І той внесок, і той проект, який я веду, — це також той фронт, який потрібен мені. Тому я б дуже хотів, щоб частина людей, які вже з мінімальним життєвим досвідом, навичками роботи, орієнтованої на результат, з навичками координації, проєктного менеджменту та емоційного інтелекту, командоутворення, заходили в різні структури і змінювали ті чи інші сфери. І це не є політика, це — нормальна робота і служіння своїй державі, і нам це дуже потрібно. Ми повинні зробити все можливе, щоб менше розчаровуватись, а люди, які тут живуть, залишались тут жити.
Існує певний шлях еволюції спільнот та організацій. За 8 років, з початку нападу росії, президенти змінювались, а фонди, наприклад, Фонд Притули, лише розвивались та росли. Наприклад, моя ГО Urban Crew, зараз буде працювати в іншому напрямку, тому що більшість з нашої організації або волонтерять, або служать ЗСУ. Чим більше буде організацій, які будуть допомагати одна одній та пхати всяких "закостєнєлих чиновничків" минулого покоління, — тим краще".
"Просто пішли запитувати в людей, яка потрібна допомога": як три бізнес-леді стали "Турботливими котиками"
"Киця-захисниця" та "Привид Києва": як хлопець з аутизмом допомагає армії
В Україні критично не вистачає донорської крові. Історія, як здавати кров на карантині
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
