fbpx
Сьогодні
14/12/2018
10:46
курси валют
$27,75/28,05
31,30/31,90
Огляд
16:31 22 Лип 2018

Цимес лонгрідів тижня: Сорос, Цукерберг і українські стартап-монахині

Огляд найпомітніших і вартих вашої уваги публікацій

Фото: shutterstock

Цього тижня підбірка насичена топовими темами. У NYT вийшов великий психолого-політичний портрет мільярдера Джорджа Сороса, якого почасти малюють всемогутнім, а сам він каже, що його політична спадщина під загрозою. Засновник Facebook Марк Цукерберг розказав про втручання російських хакерів в американські вибори і нові правила соцмережі. А також – чому для того, щоб нас замінили роботи, потрібно ще багато попрацювати, думки про технологічний прогрес і порція натхнення, як не дивно, з монастиря на Львівщині.

Who is містер Сорос?

1. George Soros Bet Big on Liberal Democracy. Now He Fears He Is Losing, The New York Times Magazine

Восени 2017 року Джордж Сорос оголосив про передачу основної частини статків – 18 млрд доларів – своїй парасольковій благодійній організації – Фонду відкритого суспільства (OSF). Вже зараз OSF є справжньою міжнародною корпорацією недержавних організацій з 1800 співробітниками в 35 країнах і щорічним бюджетом в 1 млрд доларів. На ці гроші фінансуються проекти в сфері освіти, охорони здоров’я, незалежних медіа та багатьох інших. Цим самим один з найбільш відомих інвесторів засвідчив свій відхід від фінансів до політики, якій присвятить залишок життя.

А все почалося з того, що після втечі від комуністичного режиму, який прийшов до влади в Угорщині в 1946 році, Сорос був учнем Карла Поппера в Лондонській школі економіки і перейняв його бажання будувати відкрите суспільство на базі ідеалів ліберальної демократії. Перебравшись в Нью-Йорк, він хотів заробити 100 тис. доларів для того, щоб забезпечити себе для подальшої наукової роботи. Але “перестарався” на кілька десятків мільярдів. І, розбагатівши на біржі, Сорос почав реалізовувати свою месіанську ціль – “відкривати” закриті суспільства, починаючи від фінансування польської “Солідарності” на початку 1980-х до витрат 400 млн доларів на розвиток демократії в Росії.

Молодший син Сороса пояснив автору статті корені філантропії батька – він завжди ідентифікував себе в першу чергу як єврей, але не показував цього. Саме єврейство штовхало його до солідарності з іншими меншинами, адже, на його думку, євреї будуть в безпеці лише в тому світі, в якому всі інші меншини також будуть захищені.

Сорос розуміє, що наразі цінності, які він відстоював все життя, і проекти, які їх пропагували, програють одразу в багатьох місцях. Величезні суми, витрачені на становлення демократичних інституцій в Росії та Угорщині закінчилися приходом до влади автократів та забороною на діяльність Фонду відкритого суспільства на їх територіях. Він влив 25 млн доларів в Хіларі Клінтон та інших демократичних кандидатів на виборах 2016 року, але переміг Трамп. Сорос прагнув полишити свій Фонд ще в 2010 році, але нині вбачає в ньому ще більшу необхідність, ніж раніше. Неліберальні демократії, типу орбанівської, виграють, адже цей спосіб управління виявився “ефективнішим” в консолідації влади, ніж вбивство незгодних з тобою.

Сорос пожертвував мільярди доларів на філантропію, але через біржеві спекуляції призвів до обвалу британського фунта 1992 року та тайської фінансової системи в 1997 році; він фінансує Демократичну партію, але не знаходить підтримки у багатьох її членів через засудження ситуації, коли політиків можуть фінансувати “плутократи” типу Сороса; має ліві погляди з багатьох питань і фінансує відповідні політичні кампанії, але критикувався за нав’язування неоліберальної моделі пострадянським країнам. Мільярдер з Волл-стріт і одночасно головний спонсор американських лівих, єврей і захисник меншин та разом з тим частий фігурант звинувачень у нацизмі, організатор ряду “таємних змов” і борець за відкрите суспільство – цей антагонізм характеристик, якими описують Сороса, роблять його одним із найбільш контраверсійних і цікавих персонажів нашого часу.

Робо-апокаліпсис нам поки не загрожує, але є проблема серйозніше

2. No Robo-Apocalypse, Project Syndicate

Якщо ви все частіше зустрічаєте не надто радісні прогнози про наше майбутнє, де масова автоматизація змусить більшість населення перейти в напів-овочевий стан життя у VR-окулярах, то ця стаття за задумкою мала б бути для вас. Вчений із Університету Дюка запевняє, що поки що нам не слід перейматися роботами, які нібито заберуть нашу роботу, адже дані говорять про відсутність передумов для цього. Втім, все не дуже райдужно, адже справжньою проблемою є не роботи, а стан політико-економічної системи.

Спочатку про “позитив”. Перш за все, є неспівпадіння між заявами про робо-революцію та темпами зростання продуктивності праці. Здавалося б, що коли все автоматизується, то продуктивність має стрімко зростати. Так і було в 1947-1973 роках, коли вона росла на 2.7% щороку. Але в 2006-2017 продуктивність збільшувалася лише на 1.2% щороку, а останні роки ще повільніше. І тут автор згадує відому фразу Нобелівського лауреата 1987 року Роберта Солоу про те, що “технології видно всюди, окрім виробничої статистики”. До цього також додається найменший за кілька останніх десятиліть обсяг інвестицій в технологічний сектор, а, відповідно, в устаткування для автоматизації процесів. Доволі сумнівне “досягнення”, але певним чином відображає темпи автоматизації.

Автор також не забув згадати про вже мейнстрімне “велике розходження” між продуктивністю та зростанням добробуту робітників. Вони йшли синхронно до 1973 року, а потім щось пішло не так, і з того часу по нині доходи робітників зросли на 9%, тоді як продуктивність – на 138%. Він зміщує акцент з безробіття, проблема якого найчастіше згадується в подібних матеріалах, на зростаючу соціальну нерівність. І це пояснюється не якимись економічними чи технологічними законами, а виключно американськими інститутами, які змістили владу від робітників та профспілок в сторону корпорацій. Тому майбутнє автоматизації все залежатиме від них, а не від роботів самих-по-собі.

Втім, в цьому моменті і криється найбільша проблема ідеї статті – “все буде добре, якщо ми можемо зробити редизайн наших інститутів”. В межах цього наводиться декілька аж занадто радикальних пропозицій, такі як введення гарантованої зайнятості для всіх молодих людей, орієнтація центральних банків на забезпечення повної зайнятості, реформа прав на інтелектуальну власність – боротьба з “інноваційною рентою”, загальна безкоштовна вища освіта тощо. Сукупність запропонованих ідей вимагає революції в сучасній політичній системі, на яку поки що складно сподіватися. Однак, подібна революція “зверху” може виявитися єдиним виходом задля збереження демократії.

О дивний новий світ. Яким є майбутнє (а насправді – теперішнє) інтернету

3. «Бороться с фейсбуком уже поздно»: Юрий Сапрыкин и Кирилл Мартынов спорят о будущем интернета. Теории и практики

“Теории и практики” зробили розшифровку однієї з найбільш змістовних дискусій про технології за останній час. Зосередимося на найбільш цікавих тезах.

  • Є велика проблема в тому, що навіть дуже круті вчені в своїх роботах по соціальних науках часто ігнорують технологічний фактор. Прикладом цього можна назвати “Капітал в ХХІ столітті” Томи Пікетті – 600-сторінкової книжки про зростаючу нерівність, видану в 2014 році, в якій вплив технологій на цей процес взагалі пропущений.
  • Ще одна велика проблема полягає в неможливості оперативного осмислення змін. Якщо після індустріальної революції знадобилося 50 років до появи Карла Маркса з його “Капіталом”, то в умовах нинішніх ще більш стрімких суспільних трансформацій у нас немає стільки часу
  • В останні кілька років ми стали ставитися до процесів в інтернеті досить песимістично. Ми звинувачуємо технокомпанії за породжені ними залежності, при тому навіть не даємо собі звіту в чудесах, типу миттєвого приїзду таксі, які вже давно сприймаємо як даність.
  • Та певною мірою цей острах і злість обгрунтовані, адже сучасні техногіганти виросли на продажі реклами за допомогою використання наших когнітивних викривлень. Окрема людина, навіть дуже розумна, все рівно занадто слабка, щоб протистояти цьому середовищу і його трюкам для привернення нашої уваги. Ось це і змушує нас проявляти настороженість і є чимось подібним до відчуження, про яке писав Маркс – воно породжується силою капіталу, яка є автономною і не залежить від людей. Щось подібне відбувається і через силу технологій.
  • Приватності в звичному нам розумінні вже не буде. Вона не зникне повністю, просто стане розумітися по-іншому у своєму співвідношенні із публічним. І не слід дивитися на це лише з песимістичної точки зору, адже хоч і є прихований збір даних про нас, але з іншої сторони суспільство стало більш транспарентним. Люди, які раніше жодним чином не могли проявити свій голос, тепер можуть відстоювати права. А в таксистів тепер є рейтинг і вони навряд будуть слухати Михайла Круга під час вашої поїздки.

Як монахині ламають стереотипи

4. Стартап, сестро. The Ukrainians

Цю статтю немає сенсу переказувати, її треба просто прочитати. Особливо всім песимістам, які говорять, що нічого хорошого в Україні не відбувається. Мова тут йде про Гошівський монастир сестер Пресвятої родини, монахині з якого вирішили зайнятися соціальним підприємництвом для фінансування дитячих літніх шкіл та інших проектів. Сестра Вікентія, яку в статті називають CEO стартапів монастиря, вивчилася в Інституті лідерства та управління УКУ та вирішила організувати вирощування шампіньйонів і макаронний цех. Зараз в ньому також є сонячні панелі та wi-fi по всім приміщенням. Неможливо читати без посмішки і радості за те, що такі речі існують в нашій країні.

Новини Фейсбуку

5. Zuckerberg: The Recode interview. Recode

Тиждень був щедрий на інтерв’ю знакових особистостей сьогодення. Окрім Сороса, вийшло об’ємне інтерв’ю з Марком Цукербергом, який за останні півроку через скандал з Cambridge Analytica може позмагатися в контраверсійності з американо-угорським фінансистом.

Ось основні тези Марка:

  • Російські хакери як частина збройних сил РФ почали свою роботу із злому акаунтів у Facebook ще в 2015 році і продовжили це під час президентської кампанії в 2016 році. Наразі ФБ значно більш прискіпливо моніторить рекламу, особливо політичну, і в цьому сенсі є більш транспарентним, ніж традиційні медіа
  • Facebook тепер несе відповідальність за контент, який поширюється в мережі. Він вже не лише платформа, що концентрується на розширенні можливості людей висловитися, як це було ще кілька років тому. Соцмережа – це відображення людства з його хорошими і поганими сторонами. “Але ми несемо відповідальність за пом’якшення темних речей, які люди можуть хотіти зробити, і посилення хороших”
  • У Facebook є дві цілі – давати людям голос, але при цьому захищати спільноти від можливих закликів до насильства. Ці дві позиції утворюють певний континуум з необхідністю компромісів. Facebook тепер відслідковує, чи немає серед найбільш віральних постів за день дезінформації, і якщо вона наявна – знижує їх пріоритетність в стрічці новин. Але видаляються вони тільки в тому випадку, коли можуть призвести до реальної фізичної шкоди. Як приклад він наводить заперечення Голокосту, яке не буде видалятися, адже “люди мають право помилятися”
  • Зараз в компанії працюють близько 3 тисяч людей, які мають ідентифікувати загрозливий контент у стрімах протягом 10 хв від їх початку, тому що на старті були випадки трансляції самогубств. Також вона має 20 тисяч модераторів контенту, які видаляють 99% постів із закликами до тероризму до того, як хтось їх побачить чи промаркує як терористичні
  • Цукерберг явно не декларує свої політичні погляди, відстоюючи ту саму мантру з плюралізмом думок. Але говорить про свою позицію щодо окремих питань, зокрема про необхідність реформи міграційного законодавства, користь від мігрантів та неприпустимість розділення сімей нелегалів
  • Facebook планує перевірити всіх розробиків, які мали доступ до великого обсягу інформації про користувачів до 2014 року, щоб запобігти повторенню ситуації із Cambridge Analytica. Цукерберг зізнається, що винний у тому, що сталося. Але при цьому відкидає звинувачення в тому, що Facebook  продає дані користувачів. Технічно компанія цього дійсно не робить, тому її СЕО чітко розмежовує продаж даних і використання їх для таргетованої реклами
  • Щодо найбільш перспективних технологій: “VR (віртуальна реальність, – Ред.) and AR (“augmented” (доповнена) реальність, – Ред.) are going to be a really big deal”.

Загалом з огляду на спектр питань і відповіді Цукерберга складається враження, що світовим техногігантам вже давно потрібні не лише айтішники і юристи, а й філософи. Більша частина проблем, які постають перед ними в світлі останніх скандалів, мають етичну природу. Наскільки глибоко можна вторгатися в зону приватності і чи можна взагалі? Чи слід в контексті регулювання контенту опиратися лише на універсальний набір принципів або ж підлаштовуватись під локальний контекст? Що вважати допустимою інформацією, видалення якої обмежує свобода слова, а що слід точно видаляти? Так що гуманітарії можуть дивитися в майбутнє з надією – вони будуть потрібні так само, як і техногіки.

Читайте також:
861

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: