Толока на Теремках: як зробити район зразково-перспективним через 40 років після його заснування

Чому нам так подобаються європейські міста? Активіст з Києва, дизайнер Богдан Гдаль у своєму блозі пише: "Коли я мандрував за кордон, то я часто ставив собі питання: що змушує мене відчувати міста в інших країнах як красиві? Що на це впливає? І я зловив себе на думці, що вигляд міста творять, здавалося б, дрібнички. Десь просто пострижена трава, десь підфарбована стіна без дефектів, десь вкручена лампочка в ліхтар, десь чисте узбіччя, десь однакові вікна, десь помите скло зупинки громадського транспорту тощо. Ясно, що в багатьох країнах Європи є ще й диктатура порядку. Це коли ви б не могли самовільно утеплювати собі стіни чи ставити кондиціонер".

Історія Богдана починається у 2013 році, коли він жив на вулиці Автозаводський та вирішив привести до ладу загальний для всіх мешканців будинку простір: спочатку пофарбував двері під'їзду, потім — ліфт, а далі — стіни сходової клітки. Гроші на фарбу брав з власної кишені, сам малював ескізи та виконував всю роботу. Розмальований під'їзд став виглядати більш естетично, а жителі будинку підхопили цю ініціативу та підтримали художника, хто як міг: добрим словом, грошима або своєю безпосередньою участю у процесі. 

Минуло багато часу, але, мабуть, саме той випадок дав Богдану зрозуміти, що місто, у якому він живе, повністю належить йому: не тільки власна квартира, а й його вулиця, і та, що з нею перетинається, і навіть сусідні райони. Переїзди спонукали художника опікуватися тією місцевістю, у якій Богдан мешкає, та продовжувати ті проекти, які він почав. Так, через 7 років діяльності відбитки його роботи є й у Мінському масиві на Оболоні, і на Теремках, і навіть у вивісці на станції метро "Почайна" у Києві. 

Ось, наприклад, назва станції "Почайна" в метро. Сам Богдан скромно каже, що такий шрифт — не його заслуга, але на нашу думку, бажання додати естетики у буденну сірість життя тих, хто кожного дня дивиться на напис та, власне, дотичність до проекту виключно на волонтерських засадах, вже робить вклад цінним. 

Є й такі проекти, що реалізувати не вдалось. Богдан називає свою діяльність "партизанською" — назву підказали інші активісти ще у 2013 році. "Партизанська" — бо ні з ким не узгоджена. Ані з ЖЕКом, ані з тими, хто плодами роботи буде згодом користуватись. По-партизанськи можна перефарбувати стіни під'їзду чи ліфту, поставити смітник біля поштових скриньок чи намалювати новий, замість вицвілого, номер поверху. А от змінити щось самостійно, у публічному просторі — вже ні, бо тут починається бюрократія. 

Так було з проектом, що так і не втілився у життя — Богдан хотів замінити панно на станції "Палац Україна" з радянського солдата, викладеного мозаїкою, на карту місцевості — щоб її розгледіти, потрібно бути ознайомленим із концепцією задумки.

Проект було майже узгоджено з Метрополітеном, але на останньому етапі один з архітекторів станції, Анатолій Крушинський, загорнув ініціативу. Його рішення було остаточним та безальтернативним: або змінювати станцію повністю, з капітальним ремонтом, або ніяк. Тому, спускаючись на "Палац Україна", пасажири досі щоразу зустрічаються із білою дерев'яною площиною, що закриває будьонівця. Після того, як ідею Богдана відкинули, там встановили рекламний щит. 

Толока на Теремках

Але спіткані невдачі не зупиняють активіста. Богдан мотивує себе тим, що робить це "для себе" і ніщо — ні бездіяльність інших людей, ні вандалізм, — його не зупиняє. Покращувати простір та робити його більш естетичним — місія художника, яка мотивом йде за ним. У 2019 році Богдан серйозно взявся за вивчення історії житлового масиву на Теремках — "сот" або "Пентагону", як називають його місцеві жителі. 

Дизайнер не полінився та, знайшовши старі архіви, дізнався, як мала б виглядати місцевість. План часів УРСР схожий на "місто майбутнього", настільки комфортний та футуристичний, який тільки змогли вигадати архітектори. За функціональністю він, як виявилось, був навіть кращий, ніж деякі сучасні комплекси: підземне паркування, пункти видачі доставки на кожному розі, школа та дитсадок майже "у дворі", освітній заклад із басейном на місці, де зараз знаходиться ТЦ "Магелан". 

Район мав стати зразково-перспективним, але нестабільна ситуація в кінці 80-х і на початку 90-х років змусила значно згорнути функціональність, здешевити будівництво, і зараз — маємо те, що маємо. Це зафарбовані незрозумілим кольором керамічні кахлі, якими оздоблені під'їзди та балкони, а ще — квадрати "утеплень" зі штукатуркою в тоні, який, мабуть, прийшовся господарям до вподоби, але вибивається з загальної картини, муляючи око. 

Жахливий стан фасадів будинків ранив око художника і він, звичайно, став діяти. І почав з того, що вдається йому краще за все, використав свої професійні навички: знайшов колірні каталоги двох найбільш розповсюджених колірних систем та зробив просту інструкцію по "догляду" за фасадом будинка. Розказав, як доглядати за керамічною плиткою, боротися із брудом та малюнками на стінах. Дав детальну інформацію про фарбу, яку краще за все використовувати для кераміки, де та як можна її знайти.

"Дуже мало людей це оцінили, — розповідає Богдан. — Але, на мою думку, треба показати приклад, як за допомогою цього посібника можна змінювати вигляд. Коли буде кілька яскравих перефарбувань за правилами, то це багато чого змінить. Але на фарбу треба гроші".

У 2019 році Богдан став автором ініціативи на фінансування з Громадського бюджету Києва: "Вивільнення від автомобілів пішохідної зони біля станції метро Теремки". Було встановлено антипаркувальні стовпчики та висаджено кущі, які б унеможливили заїзд автомобілів на пішохідну зону. Усе це — для того, щоб пішоходи почували себе більш комфортно на площі.

Як і раніше, автомобілі паркують всюди, але завдяки ініціативі активістам вдалось відвоювати невеликий простір для пішоходів. 

Наступним кроком було встановлення камер спостереження на будинку побуту поруч з метро для контролю за заїздом автомобілів. А одна з камер – гібридна, ще й почала відлякувати тих, хто у куточку неподалік постійно справляв нужду, ніби це не сучасна столиця, а середньовіччя. Уже досвідчений активіст Богдан залучив небайдужих людей та встановив камеру спостереження із сигналізацією. Камера фіксує обличчя людини, яка наближається до місця, та вмикає сирену. 

На проект було витрачено близько 15-20 тисяч гривень: камери коштували недорого, 2-3 тисячі гривень, але основні видатки — це супутнє обладнання. Зі встановленням камер Богдану допомагав місцевий житель — хлопець не взяв грошей за роботу, провайдер безкоштовно надав інтернет, інші люди друкували поліграфічну продукцію за власні кошти, купували дріт для камер. Інформувати про ініціативу та об'єднати людей вдалось через групу "на Теремках" у фейсбуці — одну з найбільших в Києві, де є 25 тисяч місцевих жителів, де зосереджено "ядро" громади.

"Це вийшла своєрідна толока, багато людей давали гроші, співпереживаючи", — каже Богдан. 

І камера довела свою ефективність. Люди бентежаться від сигналізації, бачать камеру та у 70% випадків йдуть. 

Але камери — це лише частина глобального проекту з покращення зони. Грандіозний план Богдана на майбутнє — перетворити цей простір на комфортний, зі встановленням нових лавок, нового освітлення та висадженням дерев. Для цього доведеться щось робити і з кіосками, які займають цей простір. Один з них нещодавно встановили прямо на кущі, які восени висаджували за гроші громади. І щодо цього кіоска активіст має дуже жорстку позицію: "Його там не буде, — каже він. — Якщо міська влада та Департамент благоустрою буде нас ігнорувати, ми зробимо все, щоб анулювати документ, яким прикриваються власники МАФу. Бо цей кіоск встановлений нелегально, на неіснуючу адресу — там купа порушень". 

Але і кіоски — це теж маленька краплинка. Проектом Богдан сподівається вдихнути нове життя на клаптику району. Втім, це станеться лише за збігу багатьох умов, найважливіша з котрих — дієвість громадян. Зараз громада рухається завдяки таким людям як Богдан Гдаль, який діє сам та вважає своєю задачею залучати інших. Але кожна людина має свій ресурс, і він — вичерпний. Поки що натхнення у Богдана є, але наскільки його вистачить? 

"Коли щось позитивно відбувається — з'являються сили рухатись далі, а коли стикаєшся з байдужістю — опускаються руки, — ділиться із нами Богдан. — Інколи думаєш: може, плюнути і кинути все це? Але потім відбувається якийсь маленький випадок, який дає натхнення. Я не знаю, скільки я буду цим займатись. Настільки, наскільки будуть сили. Хоча, для самомотивації я кажу собі, бо роблю це, насамперед, для себе. Тому що коли ти робиш це для когось і опираєшся на чужу думку, ця думка може змінитись, а тебе це засмутить та демотивує". 

Вийдіть за двері своєї квартири. Що ви бачите навколо? З цього і потрібно починати. За квартирою — під'їзд, далі — двір, потім місцевість навколо будинку, його зовнішній вигляд, житловий масив, район, і, нарешті — ціле місто. 

Коли на початку своєї волонтерської діяльності Богдан перефарбував стіни під'їзду, різні організації почали запрошувати його на виступ з лекцією про свою діяльність. Про свої правила він розказав і нам:

1. Почати щось робити, а сміливість з'являється. Кожен реалізований крок надає впевненості в собі. Зробив щось у під'їзді — дивишся на подвір'я будинку. Зробив у подвір'ї — дивишся на те, як облаштований район. Люди підтримують тільки дії, а не заклики. 
2. Залучайте інших: щоб набратися сміливості, кожен повинен пройти певні етапи самостійно. Але: 
3. Тобі ніхто нічого не винен. Золоте правило, про яке також варто пам'ятати: "Робиш — окей. Але нікого не звинувачуєш в тому, що ніхто тобі не допомагає. Бо це потрібно, насамперед, тобі. Якщо тобі хтось допомагає — це подарунок з неба, бонус і разом з тим підказка, що ти рухаєшся в правильному напрямку". Людина, яка збирається щось зробити, має орієнтуватись виключно на себе, а не на підтримку інших, навіть найближчих або місцевих жителів. 
4. Залучіться підтримкою місцевої влади, подавайте заявки, щоб отримати кошти з бюджету та фрагментарно змінювати простір. 
5. Підтримуйте результати своєї діяльності. Коли Богдан розмальовував під'їзд, то залишав невелику кількість фарби "про запас": щоб помалювати, виправити. Коли поставив урну для сміття біля поштових скриньок — купляв 5 урн, бо кожного разу її крали. Це — теорія розбитих вікон в дії на практиці. 

Раніше ще ми писали, як впливати на ситуацію в місті — 7 інструментів урбан-адвокації.

А ще, що у Києві з'явився міський омбудсмен.