Коти і собаки, яких зачепила війна: чим у Києві живе тимчасовий притулок на ВДНГ і як допомогти

Травень, життя повертається на київський ВДНГ. Тут уже працюють пункти прокату велосипедів та декілька кав'ярень, територією та парком гуляють нечисленні перехожі. А ще тут знайшли прихисток тварини, привезені волонтерами з різних районів Києва та зі звільнених міст та селищ в області. 

Тимчасовий притулок тут створили спільними зусиллями міських служб, волонтерів та ВДНГ (останнє надало приміщення). Перші тварини з'явилися у притулку вже 31 березня, саме в ті дні, коли наші війська звільняли Бучу, Ірпінь та інші міста на Київщині. 

Чим живе притулок?

Усередині нас зустрічає Єлизавета — дівчина волонтерить у притулку, а заразом і проводить невеличку екскурсію для "Рубрики". У притулку спокійно, тихо, хоча зазвичай собаки схильні досить гучно спілкуватися між собою. Втім, коли заходимо до кімнат, хвостаті відразу починають вимагати до себе уваги, стають на задні лапи, спираючись на стіни, та трошки "розмовляють" з гостями. 

У кожного з них — своя історія. Хтось пережив дуже сильний стрес від постійних вибухів снарядів. Є ті, хто не підходить до відвідувачів, вони туляться одне до одного та знаходять захист біля стін. Однак таких меншість. Завдяки турботі волонтерів, які доглядають тварин, вигулюють їх, собаки досить швидко повертаються до мирного життя. 

До однієї з кімнат заходить сім'я з трьох: Олег, Люда та їхня донька Мілана. Вони саме вигулювали одного з песиків — так допомагають притулку, але спершу сюди завітали, щоб обрати собі кота. Кажуть, що всі коти тут ласкаві та ніжні, але один одразу встав та дуже цілеспрямовано пішов до Мілани. І хоча котик цей худенький, нові власники обіцяють його відгодувати, кажуть, "буде суперський кіт". Собака, з яким сім'я гуляла, теж обрав їх сам: кажуть, він першим стрибнув до них. Тварини дуже добре відчувають людське тепло.

Виходжу на прогуляну з Єлизаветою та одним із волонтерів. З нами — песик Крош. Йому 10 років і попри поважний вік на прогулянці він дуже активний. Після прогулянки Єлизавета хвилин п'ять не може замкнути його в його закутку, він постійно намагається звідти вийти та знов піти гуляти. Ліза заспокоює його, тримає на руках, а він за це облизує її ніс. Нарешті його все ж вдається заспокоїти та залишити самого, але Крош продовжує несамовито махати хвостом. 

Олег, Люда та маленька Мілана вже забрали одного з котиків з притулку собі в сім'ю, але врятованих котів тут ще багато. Пухнасті й доглянути вони не соромляться вилазити на руки відвідувачам — не заважає їм навіть камера в моїх руках. Котикам потрібні люди. Тут поруч із ними розумієш, що людям однозначно теж потрібні котики. 

"Зустріч тварини і власника неможливо передати словами"

Наталія Мазур, ветеринарна лікарка та в.о. директора КП "Київська міська лікарня ветеринарної медицини" каже про те, що тварини з цього притулку мають якнайшвидше знайти собі сім'ї:

"Ми розглядаємо цей притулок як тимчасовий, щоб тварини тут знаходилися не на постійному місці проживання, а одразу потрапляли в родини. Пріоритет надаємо родинам, у яких до цього були тварини. Багато тварин загубилися з будь-яких причин, коли були вибухи, відв'язувалися, можливо, десь збігали під час воєнних дій. Таких тварин знаходять пересічні громадяни, волонтери. Ми самі з другого квітня почали виїжджати в область. Тут  знаходяться не лише тварини з області, а й київські тварини, які можуть бути прилаштовані, вони соціальні або вже були домашніми тварини".

Першого мешканця притулок прийняв ще 31-го березня, це був собака породи московський сторожовий. 

"Він декілька днів пробув у притулку і одразу знайшов родину. Ми публікували фото, оголошення, але на жаль не знайшли його попередніх власників. Загалом за цей час через притулок пройшло понад 70 тварин, і 40 з них знайшли родину", — ділиться Наталія і продовжує:

"Коли ми почали виїжджати в область, тоді не йшла мова про надання ветеринарної допомоги, там навіть медичної допомоги людям за час окупації не було. Ми надавали корми та ветеринарну допомогу, якщо її можна було надати на місці. Тоді до нас підійшла жінка, у неї кіт хворів уже місяць, а за останній тиждень окупації стан загострився. Кіт був у важкому стані, у нього була хронічна ниркова недостатність,  тому на місці неможливо було допомогти, ми забрали в лікарню. На жаль, наступного дня він помер. Це важкі відчуття, коли жінка приносить в сумці хвору тварину.  У притулку знаходяться і тварини, які були в нашому притулку в Бородянці, і які були на вулицях Бородянки. Є тварини ї з Гостомеля, і Ірпеня. Є тварина з Запоріжжя, власниця — переселенка, попросила, поки вона знайде житло, щоб тварина побула у нас в притулку. Вона приходить, вигулює не лише свого собаку, а й допомагає тваринам, які знаходяться в притулку. Деяких тварин ми плануємо відправити за кордон, вже маємо домовленості з родинами, які вже чекають". 

Більшість тварин в притулку неідентифіковані. Це означає, що вони не зареєстровані та не чіповані. "Це те, про що ми в мирний час казали, — зітхає Наталія: Друзі, чіпуйте та реєструйте тварин. В такому разі нам було б значно простіше зараз шукати власника. За весь час до притулку потрапила лише одна ідентифікована тварина, і нам вдалося встановити власника, він з Ірпеня. Коли він приїхав забирати, тварина була хвора, ми надавали допомогу. Цю зустріч неможливо передати словами. 

Багато тварин тікали від обстрілів. Нам волонтери, які евакуювали людей, привезли собаку, який заскочив  до машини. У нас тут є ветеринарний лікар, фахівець з адопції. Тварин доглядають волонтери. Якщо тварина потребує допомоги, ми надаємо її на місці, якщо тварина потребує оперативного втручання або стаціонарного лікування, ми перевозимо до лікарень. Цей притулок був створений ще коли логістика була ще вкрай важка. Тоді, якщо тварина потребувала стаціонарного лікування, то везли до лікарні, а якщо потребувала амбулаторного або була здорова, вона їхала до притулку. На місці тварин обробляють від бліх та кліщів, вони проходять щеплення і коли ми передаємо новому власнику, ми вже ідентифікуємо цю тварину".

Раніше притулок знаходився у Бородянці. Зараз там триває розмінування, Наталія каже, що потрапити туди поки неможливо. Але після завершення розмінування планують поновлювати роботу. Розуміють: загублених або покинутих тварин буде багато і і всім їм буде потрібен дах над головою. 

"За час окупації в притулку загинуло 120 тварин, тому що ми не могли туди дістатися, — каже Наталія про притулок у Бородянці. — З соцмереж мені відомо, що волонтери доставили 27 тварин до лікарень. Коли ми вже рахували, 226 тварин були живих і 52 тварини знайшли прихисток у місцевих громадян, а також десь розбіглися".

Волонтери та Наталія кажуть, що небайдужі відгукуються, що люди приходять до притулку та вигулюють тварин, допомагають. Втім, наголошує: усі візити потрібно узгоджувати з волонтерами. 

"Бо є певне харчування у кожної тварини, — пояснює ветеринарна лікарка. — Коли приходять нові люди, то часто буває, що хтось чогось не знає, починає годувати чимось іншим, або приносить з собою кістки. Таке траплялося. І тому ми просимо узгоджувати, щоб потім не надавати тварині ветеринарну допомогу".

"На сьогодні ми потребуємо вакцини для котів, корми для тварин, обробки від бліх та кліщів. Людського ресурсу на поки нібито вистачає, але я вважаю, що якщо хтось хоче прийти та просто погуляти з твариною, то чекаємо, — каже Наталія Мазур. — Коли я особисто вигулюю, то не я їх вигулюю, а вони мене, це замість фітнесу. Це досить позитивні емоції, а в цей важкий час людина повинна переключатися і отримувати  позитивні емоції. Усі тварини досить різні: є тварини-партнери, є ті, хто хочуть тобі підкорятися, є ті, які не дозволяють, щоб ними хтось керував. Вони різні, як і ми з вами. Тому, можливо, людина, яка прийде вигуляти, і знайде собі тварину, доброго друга. Коли людина тільки знайомиться з твариною, це дуже крута річ — ти можеш особисто відчути ці емоції, відчути, що таке тварина, поспілкуватися з нею і, можливо, все ж таки забрати додому".

Аби дізнатися, як допомогти і куди спрямовувати допомогу, можна зв'язатися безпосередньо з притулком:

• Сторінка притулку у Фейсбуці
• Контактний телефон притулку:  093-540-12-18

Тваринам потрібні люди

У кожного котика чи собачки в притулку своя історія. Жодну волонтери не знають до кінця. "Є тварини, у яких власники поїхали за кордон. Але є такі власники, які швидше за все не повернуться до своїх тварин і ми тоді намагаємося цих тварин прилаштувати. Ми спілкуємося з такими власниками. Є хлопці з тероборони, які допомагали виводити людей під час обстрілів і які забирали цих тварин, бо вони прибивалися до них. Досить часто буває, що за той проміжок часу, що минає між тим, як тварину забрали і вона доїхала до Києва, її вже встигають прилаштувати. Це найкращий шлях". 

У тварин в притулку є імена: Пеппі, Мішель, Ляля, Лінда, Багіра, Рудий Кудлатий, Крош… Якщо волонтери не знають, хто власник тварини, то ім'я вигадують самі. Так легше спілкуватися з ними, легше дбати про них, легше заспокоювати. Адже багато хто з цих тварин за останні місяці пережив жахливі речі:

"Собаки з Бородянки, які є у нас, все ще дуже налякані через всі ті вибухи, які вони чули. Коли ми починали будувати притулок та розміщати тварин, ще певний час були чутні вибухи. Собаки чули їх та починали скиглити, нервувати та ходити туди-сюди, — розповідає Наталія. — Але мені здається, що як і ми з вами, тварини  все-таки звикають до таких звуків. Звісно, нам страшно, але ми наразі вже не так реагуємо, як на початку війни. Коли є турбота з боку людини, вони нагодовані, то вони не такі налякані. Тому що коли ми забирали тварин з області і з вулиць Києва під час вибухів, ми бачили, як вони біжать вулицею і які вони дезорієнтовані, не розуміють, що відбувається. І ти цю тварину, навіть якщо вона агресивна, часто можеш взяти просто за нашийник, або просто зловити за холку і завести в машину. І лише через деякий час тварина починає проявляти якийсь свій характер. Але якщо вона була добра в мирний час, то за турботи, годівлі і спілкування з людиною вона повертається до нормального життя".

Сподіваємося, кожен пес і кіт, що зараз перебувають у притулку, зовсім скоро зможуть повернутися до нормальних життів — у першу чергу, маючи поруч із собою люблячих господарів.

Фото автора