Психологи, соцпрацівники та спецобладнання: якою має бути реабілітація людей, що отримали травми на війні

За цю проблему взявся благодійний фонд "Пацієнти України" у рамках проєкту "Реабілітація травм війни", який впроваджується за підтримки Швейцарії. Експерти та громадські активісти працюють задля того, щоб фізична реабілітація була:

• активною; 
• доказовою; 
• мультидисциплінарною на основі біопсихосоціальної моделі Міжнародної класифікації функціонування; 
• розпочиналась якомога швидше без прив'язки до статусів особи з інвалідністю та необхідності отримувати різні довідки; 
• допоміжні засоби реабілітації повинні бути невід'ємною частиною реабілітаційного процесу; 
• мережа закладів має бути спроможною надавати реабілітаційну допомогу в рамках реабілітаційного маршруту, а це означає наявність вмінь та обладнання у команди; 
• реабілітаційний процес повинен документуватися. 

Розуміння, що ж таке реабілітація, каже Виконавча директорка фонду "Пацієнти України" Інна Іваненко, українці успадкували від Радянського союзу. У багатьох людей реабілітація асоціюється з санаторно-курортним лікуванням, проте це не так. 

"Більшість людей, коли говориш про реабілітацію, згадує всі ці процедури з ваннами, кисневими коктейлями, пінками, електрофорезом, магнітотерапіями тощо. Це все не працює. Навіть масажі як спосіб реабілітації є під питанням. А тодішня система була побудована саме на цьому. І от зараз її потрібно перебудовувати, розвивати доказову реабілітацію, яка є активною. На це зараз і спрямовані наші з партнерами зусилля", — говорить Інна Іваненко. 

Громадська активістка наголошує, що потрібно змінювати сприйняття людей щодо того, що таке реабілітація: 

"Важливо формувати правильні очікування для пацієнта — що саме йому допоможе. Адже доказова реабілітація — це величезна фізична робота пацієнта і мультидисциплінарної команди". 

Власне одним із завдань проєкту "Реабілітація травм війни в Україні" є разом з партнерами розробити та запустити інформаційну кампанію, щоб просувати наратив про важливість саме доказової реабілітації. 

"Пацієнту необхідне відновлення та повернення до активного життя, тому що травма — це не вирок. Після травми чи хвороби ти не зачинений умовно в якомусь місці, ти все одно можеш бути активним членом суспільства, — говорить Інна Іваненко. — Має відбутись зміна парадигми у свідомості, щоб людина не сприймала свій стан як такий, що вона повинна сидіти вдома, нікуди не виходити й чекати соціальні пільги від держави.

Необхідно повертатися, працювати, ставати економічно та соціально активним. Попри певні обмеження, якщо вони залишаються, людина має залишатися членом суспільства. І от треба шукати, що саме поверне людину до повноцінного життя. Бо санаторно-курортне лікування, де пацієнта колють голочками та обкладають магнітиками (магнітотерапія), то це лише про втрачений час. Це також про марні надії, про розчарування".

Реабілітацією мають займатися спеціально зібрані та навчені мультидисциплінарні реабілітаційні команди фахівців. До такої команди повинні входити фахівці з реабілітації, якими є:

• лікар фізичної та реабілітаційної медицини;
• фізичний терапевт;
• ерготерапевт (той, хто допоможе забезпечити людині максимальну незалежність у повсякденному житті, хто, наприклад, навчить, якщо навички втратились, тримати ложку, застібати на собі ґудзики, себе мінімально обслуговувати);
• терапевт мови та мовлення;
• психолог, іноді психіатр;
• соціальний працівник, який займатиметься, якщо потрібно, відновленням документів.

Зараз в Україні є реабілітаційні відділення, які функціонують за таким принципом, але їх не вистачає, і багато закладів лише розпочинають формувати такі команди. 

"Усвідомлення, що ці команди необхідні, також потрібно формувати у головних лікарів лікарень, у закладах охорони здоров'я, підпорядкованих Міноборони. Такі команди зараз починають з'являтися у великих багатопрофільних лікарнях", — пояснює Інна Іваненко. 

Крім того, експертка додає, що всі випадки дуже різні і залежно від ситуації у кожного свій реабілітаційний прогноз. Наприклад, людині після ампутації потрібно забезпечити протезування, а якщо ми говоримо про спінальні чи черепно-мозкові травми, то тут складніше:

"Щоб відновити функціональність після таких травм, потрібні місяці, роки. І невідомо, до якої міри ця функціональність відновиться". 

Блокова рама. На ній можна виконати 15 видів вправ для рук та ніг, тулуба. Такі рами зараз стоять у кількох лікарнях по всій Україні. 

Вертикалізатор. Він призначений для людей, які не керують своїм тілом. Коли людина не може сама сісти, встати. Так, людину з візка саджають на цей тренажер і він вертикалізує пацієнта, тобто ставить у стояче положення і тримає.

Стельовий підіймач. Цей тренажер має ремені й кріпиться до стелі. Ці ремені фіксують  людину. Підіймач призначений для відновлення ходьби. 

У декількох медичних і навчальних закладах активісти також встановили ерготерапевтичні кухні.

"Вони потрібні, щоб максимально наблизити людину до побутових умов. Там все спеціально розроблено для людей, які втратили, зокрема, і елементарні навички, як от тримання речей", — каже Інна Іваненко.

Вона наголошує, що реабілітація не потребує складного чи дорогого обладнання і не на обладнанні треба концентруватися, головне — це вміння мультидисциплінарної реабілітаційної команди працювати з пацієнтом та вмінням правильно розробити та виконати план реабілітації. Бо активна реабілітація неможлива без участі пацієнта, власне йому треба буде фізично виконувати план реабілітації, і пацієнт буде втомлюватися.

Програма повинна бути правильно складена і поєднувати в собі як інтенсивні заняття, так і періоди на відновлення. Все мусить бути розписано по регулярних коротких підходах. Саме так людині вибудовують індивідуальну реабілітаційну програму. 

В Україні досить мало закладів освіти, які готують фахівців з реабілітації, а запит на них з кожним днем дедалі більший. 

"Фахівців з реабілітації готують переважно або в інститутах фізкультури, або в педагогічних університетах, тому що це не медична професія. Тому внесок нашої організації у розвиток системи реабілітації полягає саме у тому, щоб швидко навчати тих фахівців мультидисциплінарних команд, які вже в Україні є. Це вже 25 закладів з них 3 — освітні", — продовжує Інна Іваненко. 

Фахівцям з мультидисциплінарних команд пропонують пройти два інтенсивні курси відповідно до їхнього запиту в освіті.  Ці курси проводять на базі Школи реабілітаційної медицини Українського католицького університету. Паралельно у ті заклади, звідки навчають фахівців, постачають обладнання для реабілітації. Водночас у навчальні заклади встановлюють обладнання для симуляційних кімнат. 

Наказом Міністерства охорони здоров'я визначені 77 опорних медичних закладів, де може надаватися реабілітаційна допомога. 

"Ми беремо із цього списку закладів пріоритетні й працюємо з їхніми командами, постачаємо реабілітаційне обладнання. У нас великий потенціал по закладах, які можуть надавати реабілітаційні послуги. Також є багато приватних закладів, які мають бажання та готові займатись реабілітацією і мають запит на навчання фахівців, адже навчання — це найголовніше.

Навіть приватні заклади підписують пакети документацій з Національною службою здоров'я України, щоб надавати реабілітаційні послуги безоплатно. Ми бачимо, що розвивається конкуренція, мережа розширюється і це цікаво не лише комунальним підприємствам, а й приватним, що є дуже добре для пацієнтів", — розповідає Інна Іваненко. 

На сьогодні в Україні також дуже потрібна реабілітація у періоді, коли людину виписують додому і вона повертається в інше місто чи село.

"Йдеться про той період, коли людина ще не відновилася повністю, але період, щоб вона далі залишалась у лікарні, пройшов. Ця сфера у нас поки, на жаль, не розвинена. Ми теж з партнерами будемо працювати, щоб наближати реабілітаційні послуги максимально до родин, до місця проживання пацієнта, до родини людини, до того середовища, у якому людина буде швидше відновлюватись", — говорить Інна Іваненко. 

У цьому контексті важливо налагоджувати державну підтримку тих сімей, де є люди, чиє здоров'я уже не відновиться і вони упродовж усього свого життя потребуватимуть допомоги.

"Поки я чую тільки про ідеї, як можна розвивати підтримуючі на все життя програми. Звичайно, нам також треба думати про принаймні елементарну допомогу від держави, представників місцевої влади. Наприклад, вчити родичів піклуватися про паралізовану людину. Щоб вона не була зачинена у будинку чи квартирі. Роз'яснювати, що це все одно людина, яка потребує спілкування, соціалізації, елементарно навіть — бути на свіжому повітрі. Для родичів інший стан рідної їм людини теж може бути шоком, тому вони повинні здобувати ці навички", — продовжує Інна Іваненко. 

Державні сервіси мають розвиватися і надавати сім'ї послуги підтримуючого проживання безкоштовно. Щоб, наприклад, за сім'єю була закріплена спеціально навчена людина, яка б приїжджала кілька разів на тиждень.

Найчастіше, за словами Інни Іваненко, у лікарнях і цивільним, і військовими пацієнтам бракує роз'яснень і комунікації щодо того, яким є механізм лікування і реабілітації, що і від яких органів влади або ж лікарів може отримати людина, куди звертатися за допомогою.

"Перше, що я найчастіше бачу у пацієнтів — це нерозуміння того, що з ними відбувається і що має відбуватись, чому вони потрапляють сюди, а через деякий час їх евакуюють поїздами чи швидкими в інші регіони, не питаючи про їхнє бажання. Мова про хаотичне перенаправлення пацієнтів туди, де є місце. Місць не вистачає через велику кількість поранених і тому у першу чергу дивляться, де є ліжко-місце, а не спеціалісти, які можуть допомогти. Фахівців з реабілітації в Україні не вистачає.

Тому не хочеться давати надію, що ми вже зараз допоможемо всім і кожному, адже на реабілітацію до хороших фахівців величезні черги. Пацієнтам часто бракує інформаційної підтримки, пояснень від персоналу щодо його реабілітаційного маршруту, до чого він призведе, які його перспективи та фінальна точка, які він має шансами на відновлення".

Також, говорить Інна Іваненко, є проблема у супроводі. Люди, які повертаються на продовження відновлення вже додому, не знають та не розуміють, де їм відновлюватись, бо не мають такої послуги поблизу дому. Тому часто можна почути від постраждалих, що вони відчувають, що держава про них забула, ніхто їх не супроводжує. 

"Ще важливою є психологічна допомога, особливо у закритих військових закладах. Її не те що бракує, вона там відсутня, бо туди не пускають фахівців-психологів. Ми почали озвучувати цю проблему у МОЗ, і я сподіваюсь, матимемо розмову з командуванням Медичних сил, щоб ці практики змінювати, тому що так, як є, бути не має. Психологічна допомога має надаватись одразу, як тільки людина прийшла до тями й може сприймати інформацію", — каже Інна Іваненко.

Важливо також розуміти, каже експертка, що у керівників лікарень та представників органів місцевого самоврядування є досить повноважень і можливостей розвивати реабілітаційну допомогу, не чекаючи МОЗ чи Мінсоцполітики. У рамках Програми медичних гарантій та ЗУ "Про соціальні послуги" для цього створені базові умови. 

Не менш важливо, що фахівець з реабілітації має потрапляти до людини одразу після того, як стабілізувався її стан (1-3 доби). Це називається реабілітацією у гострому періоді. 

"Обладнання, яке ми постачаємо, допомагає фізичним терапевтам мати змогу допомогти більшій кількості пацієнтів. Наприклад, механічний розроблювач суглобів. Якщо такого немає, то терапевт буде власноруч упродовж 20 хвилин розгинати та згинати руку. А коли є апарат, то людину садять на апарат і він механічно працює з кінцівкою, а терапевт цей час може приділити іншому пацієнту", — говорить Інна Іваненко.

Багато що з обладнання, яке потрібне для реабілітації, каже виконавча директорка фонду "Пацієнти України" Інна Іваненко, подібне на обладнання  у спортзалі:

"Це спеціальні бігові доріжки, роботизовані системи, які фіксують до ліжка і пацієнт може прямо там, наприклад, розробляти руки. Такі прилади вивільняють час фахівця і він не робить це самостійно з кожним пацієнтом".

З травня 2023 року в Україні процес реабілітації пацієнтів має здійснюватися через електронну систему охорони здоров'я (ЕСОЗ). Передусім, це дозволить зберігати відповідні дані про здоров'я пацієнта в єдиному місці — електронній картці. Тобто пацієнту більше не знадобиться шукати, збирати та роками зберігати паперові довідки, передбачені в цьому процесі.

За словами заступниці Міністра охорони здоров'я з цифрового розвитку Марії Карчевич, такий підхід забезпечить надійне зберігання медичних даних пацієнтів, унеможливить їх втрату та надасть можливість медичним фахівцям та реабілітаційним командам у будь-якому куточку країни отримувати доступ до них за згодою пацієнта. 

"Якщо пацієнта буде направлено до іншого медичного закладу, йому не доведеться брати з собою всі медичні документи з попереднього місця реабілітації — уся необхідна інформація буде доступна в його електронній медичній картці", — говорить Марія Карчевич. 

На першому етапі цифровізації лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, а також фізичні терапевти та ерготерапевти будуть вносити всю медичну інформацію про реабілітаційні втручання, результати обстежень та інші необхідні дані до електронної системи. Це дозволить повноцінно та надійно зберігати медичні дані про реабілітацію та стан здоров'я пацієнта. 

"Електронне документування реабілітаційної допомоги є важливою частиною змін, над якими ми зараз працюємо, — розповідає радниця-уповноважена Президента України з питань безбар'єрності Тетяна Ломакіна. — Разом із впровадженням Міжнародної класифікації функціонування, організацією роботи мультидисциплінарних команд з реабілітації, переоснащенням та новим обладнанням у відділеннях лікарень це дозволить скоріше та ефективніше відновлюватися людям, які отримали травми війни".

Виконавча директорка БФ "Пацієнти України" Інна Іваненко каже, що нині вони спільно з ДП "Електронне здоров'я" та НСЗУ розробляють функціонал в електронній системі, щоб інші фахівці, відкривши картку пацієнта, мали загальну картину, що з ним відбувалось, які послуги з реабілітації надавались та з якими фахівцями він працював. 

"Це дуже важливо як для лікарів, так і для пацієнтів. Пацієнту не доведеться всюди носити з собою виписки та папірці у папках, які часто десь губляться, а все це буде зберігатись в електронній системі у лікарів. Тому це надважливий крок вперед у розвитку системи реабілітації", — підсумовує Інна Іваненко.

Нещодавно уряд врегулював порядок надання реабілітаційної допомоги, зокрема забезпечення постраждалих внаслідок збройної агресії Росії медичними виробами, у тому числі допоміжними засобами реабілітації, на всіх етапах відновлення. Наразі держава забезпечує весь комплекс медичної та реабілітаційної допомоги для кожного, хто постраждав внаслідок війни. Так, реабілітація є безоплатною та гарантується державою у медичних закладах, які законтрактувалися із Національною службою здоров'я України за пакетом "Реабілітаційна допомога дорослим та дітям у стаціонарних умовах".

↓Читайте також

"Ми можемо прожити цей досвід разом", або Як працюють групи підтримки для жінок, які чекають коханих з війни

Заморожене майбутнє: чому військовим варто зберегти свій генетичний матеріал

Люди з інвалідністю та війна: простими словами про складну проблему