“Якби в мене не було маленьких дітей, то я б пішла воювати”: як волонтерка проміняла підприємництво на польову кухню

"Кулінарне волонтерство" стало доволі поширеним явищем ще з часів Майдану та початку російсько-української війни. Польова кухня годувала борців проти злочинного режиму під час Революції Гідності, а кухні ресторанів працювали в Києві й після 24 лютого 2022 року, забезпечуючи безплатною гарячою їжею ЗСУ, тероборону, пенсіонерів та інших мешканців Києва. Сотні жінок об'єднались у кулінарні сотні за регіонами з 2014 року і дотепер підтримують бойовий дух наших воїнів різними домашніми стравами — від борщу до печених смаколиків.

Робота на польовій кухні вимагає неабиякої вправності та витривалості: печі на дровах, чию температуру складно регулювати, сорокалітрові каструлі, великі обсяги продуктів, які потрібно почистити, нарізати, обробити, а також сотні порцій, які треба розрахувати та вчасно видати. Так виглядає щоденна діяльність Польової кухні Б-50, що готує для військових. Ірина Макуха почувається в цьому, як риба у воді: почавши з чищення картоплі, зараз жінка відповідальна за роботу трьох змін кухарів.  

"Рубрика" для проєкту "Обличчя Оборони України" поспілкувались із волонтеркою про особливості функціонування польової кухні, які страви стали улюбленими у наших захисників та як волонтерська праця допомагає долати травми війни.

Подвійна втеча від війни

Ірина Макуха від війни тікала двічі. Спочатку з Криму, де жінка жила багато років  і мала бізнес з виготовлення аксесуарів для волосся. До анексії вироби їхнього сімейного підприємства продавалися по всьому південному узбережжю Кримського півострова.

"Коли зайшли російські військові та з'явились їхні блокпости, ми з чоловіком вирішили виїжджати. Спакували деякі свої речі, трохи обладнання та відправили Новою Поштою, поки вона працювала. Все інше довелося кинути: напрацьовану базу клієнтів, працівників, будинок", — згадує Ірина.

Потім стався вимушений переїзд до Нової Каховки на Херсонщині, яку Ірина вважає своєю другою домівкою. Там довелось починати все з нуля, адже ринок змінився. У 2014-15 роках подружжя забезпечувало потреби військових: шили спальники, наколінники, бафи та балаклави. Коли ситуація з забезпечення військових покращилась, Ірина з чоловіком переорієнтувались на спортивні товари, організували спортклуб з найбільшою в Новій Каховці секцією рукопашного бою, придбали хлібні магазинчики та пекарню, де робили власну випічку. А 24 лютого 2022 року війна завітала і на Херсонщину. 

"О п'ятій ранку ми прокинулися від того, що по нас летіли ракети, а опів на одинадцяту Нова Каховка була захоплена і виїжджати вже було смертельно небезпечно. Ми не встигли навіть отямитися. Два тижні сиділи у підвалах, на той час вже були перші вбивства, перші новини про страти. Почалися проблеми з харчами, вирувала паніка, у деяких магазинах були залишки товарів, а в деяких підняли ціни у два рази. Я зняла залишки грошей і закупила багато борошна. Це борошно ми почали переробляти. Вдома замішували тісто, вночі пекли хліб, вранці я вже його продавала. Таким чином ми змогли заробити гроші на їжу та ще відкласти грошей, щоб мали можливість виїхати", — розповідає Ірина Макуха.

"Буде потреба готувати для 1000 людей — організуємось за добу"

Приїхавши до Києва, Ірина відразу кинулася шукати роботу і знайшла у Facebook інформацію про Польову кухню Б-50. У жінки був досвід готування в польових умовах: до повномасштабної війни вона захоплювалась історичною реконструкцією. 

"До Києва ми приїхали 9 травня, а 10 я вже прийшла працювати. Спочатку допомагала чистити картоплю. Невдовзі я запропонувала свої послуги й уже півтора місяця працюю кухарем. Зарплату грошима я не отримую, тільки харчову допомогу і благодійні речі: одяг та взуття", — пояснює Ірина Макуха.

На момент нашої розмови з Іриною основними "споживачами" страв Польової кухні Б-50 були військові: спершу їжу готували для них. У випадку, якщо залишалися продукти, волонтери підгодовували "соціалку": забезпечували точку роздачі безплатної гарячої їжі, куди приходили переважно пенсіонери, та персонал однієї з лікарень.

"Зараз я готую з розрахунку на 350 людей на один прийом їжі. Люди їдять 2-3 рази на день, тобто це приблизно 1000 порцій. Коли я тільки прийшла, ми готували набагато більше. Наприклад, підопічних військових налічувалось 600 людей, а зараз — лише 120", — стверджує волонтерка.

Наразі, як каже жінка, фокус перемістився на "соціалку". Але це може змінитися щомиті: все залежатиме від потреб військових.

На думку Ірини, різниця між тим, щоб приготувати їжу на десять і на сто людей, — невелика. Хіба що відчутна в обладнанні та в помічниках, а також в організації процесів, за що відповідальні Вікторія Єрмакова та Костянтин Овчаренко, засновники Польової кухні Б-50: 

"Є люди, які працюють на мийці, інші привозять та розвантажують воду, рубають дрова, відвантажують їжу, складають меню та розподіляють продукти. Якщо буде потреба готувати для тисячі людей, то ми зможемо організувати цей процес за добу. Фактично ця кухня — це готове робоче підприємство. Тут працює безплатно, злагоджено і якісно 200 людей".

Помічним для Ірини в управлінні процесами на кухні став і її досвід підприємницької діяльності.

"Якщо ти можеш організувати все на кухні, то ти зможеш організувати й на автосервісі, і в магазині. Я була підприємцем багато років, а в нашій країні підприємці — це універсальні люди, які можуть на рівному місці організувати будь-що. Якщо ти вижив в Україні, то зможеш працювати в будь-якій країні світу", — впевнена жінка.

Від оладок до борщу: кулінарні секрети польової кухні

Ірина працює з 9 до 19. На момент нашої розмови кухарі на польовій кухні виходили у три зміни, зокрема, і в нічну. Вночі готували люди, які видають їжу на 7 ранку, перша та друга зміни готували, відповідно, обіди та вечері. Ірина заздалегідь складала меню на наступний день та розписувала його іншим кухарям, щоб перша та друга зміна могли ще й робити заготовки на завтра.

Наразі кухарі працюють в одну зміну. Але ситуація може змінитись: за словами Ірини, якщо воєнкомат зателефонує та знову попросить про допомогу з забезпеченням харчування, вони готові взяти це у свої руки.

"На сніданок подаємо кашу з м'ясом та салат. На обід я пропоную суп гороховий, борщ або розсольник. Друге зазвичай — це картопля з м'ясом, тефтелями, котлетами, салат і компот. На вечерю даємо плов, макарони по-флотськи, салати. Ще на десерт обов'язково печиво", — конкретизує жінка.

Доволі часто меню польової кухні обмежене тим набором продуктів, що є на складі. На момент розмови цибуля на складі закінчувалась, і Ірині треба було придумати вихід з ситуації. Але частіше за все волонтерка має справу з благодійною допомогою продуктами, коли їх привозять у великій кількості.

"Була в нас така історія, коли нам привезли 12 ящиків пельменів. Вони нормальні за терміном придатності, але розморозилися і потім знову заморозились. У результаті в кожному ящику такий собі один великий 15-кілограмовий пельмень. Ми порізали їх на шматочки, розкатали, обваляли в борошні, підсмажили в олії й вийшли біляші, які бійці їли з великим апетитом. Також привозили нам корейську моркву, яка нормальна для споживання, але той, хто її готував, перелив оцту. Ми її промивали та додавали в супи, де потрібно багато кислоти, такі як борщ, розсольник", — ділиться кулінарними секретами Ірина Макуха.

Волонтерка розповідає, що майже все навчилась готувати в умовах польової кухні, навіть пекти оладки.

"У мене не було такого, щоб сказали, що щось несмачне. Попри високі температури, навіть борщ виходить зробити червоним, а не «перекипілим» блідим. А яка в мене виходить картопля з м'ясом!" — пишається Ірина Макуха.

За словами жінки, їхні підопічні військові часто й самі допомагають на польовій кухні: чистять картоплю, рубають дрова. Також командири відправляють бійців до кухарів на навчання: операторів польових кухонь на фронті бракує.

Робота на кухні як психотерапія

Так само не вистачає кухарів і польовій кухні Б-50: серед 22 працівників кухні більшість — кухарі-початківці, музиканти та пенсіонери. Тому Ірині важко випасти з робочого графіку:

"Свої вихідні за 2-3 дні я узгоджую з усіма хлопцями та дівчатами, щоб було, кому вийти за мене".

Коли ж на польовій кухні аврал і рук не вистачає, на допомогу Ірині приходять її діти. Їх у неї четверо.

"У мене самостійні діти: можуть самі приготувати поїсти, розігріти, помитися чи одягнутися, піти погуляти на майданчик біля дому. Вони навіть до мене на кухню самі приїжджають. Наприклад, коли потрібно було чистити багато картоплі й ми не встигали, мої діти приходили й допомагали чистити ту картоплю", — розповідає волонтерка.

На питання, чому вона волонтерить і чому саме на кухні, Ірина відповідає, що це допомогло їй подолати власні психологічні травми, пов'язані з війною:

"Коли ми виїхали з окупації, я не могла спати, лежала та очікувала якихось звуків. Я тоді пішла до лікаря, він прописав антидепресанти. І мені полегшало. Але коли я почала працювати на кухні, вона мені стала, як терапія. Це важка фізична робота, дуже багато задач, людей, багато чого треба пам'ятати. Я вважаю, ця робота і врятувала мою психіку".

Окрім цього, волонтерство стало для Ірини тим засобом, куди вона могла застосувати всю свою енергію і бути корисною для країни.

"Якби в мене не було маленьких дітей, то я б пішла воювати. Але у мене є зобов'язання перед ними, і польова кухня — це можливість спрямувати свою злість, що дає мені сили, в правильне русло", — переконана волонтерка.