fbpx
Сьогодні
19/03/2019
04:01
курси валют
$26,90/27,30
30,40/31,00
Підсумки
17:11 01 Січ 2019

Рік Томосу і «Північного потоку-2»: міжнародні перемоги та проблеми України у 2018 році

4 перемоги та 3 проблеми щойно минулого року, які точно вплинуть і на наступний

Фото: unsplash

2018 рік, як і личить столітній річниці першої незалежності України, був багатим на зовнішньополітичні події. Це – рік отримання «Джавелінів», автокефалії – але і нездійснених мрій про нові санкції. Звісно, повністю вдалим буде лише рік, коли переможно закінчиться війна з Росією. Але Україна бореться за перемогу на світовій арені, а ми пригадуємо ключові події, які вплинуть і на 2019-й рік. Починаємо зі здобутків.

1. Україна отримала летальну зброю від США

За іронією долі, одна з найбільших перемог стала наслідком нічного кошмару українських експертів – обрання Дональда Трампа у США. Керманич Білого Дому, який «без гальм» планував домовлятися з Кремлем, так само різко взявся йому протистояти – адже і Путін на поступки не йшов, і американські еліти вимагали.

Відтак, Трамп першим серед західних лідерів надав Україні летальну зброю. 30 квітня 2018 року США передали Україні надсучасні протитанкові ракетні комплекси «Джавелін» (37 пускових установок та 210 ракет). А були ще 2500 приладів нічного бачення, стрілецька зброя, набої, ракети, радари і навіть два патрульні катери «Айленд».

Джавеліни

Звісно, 37 «Джавелінів» аж ніяк не зупинять війну – але вони є зброєю, яка стримує РФ від повторення Іловайська. Наявність установки, яка знищує танк одним пострілом з 2500 метрів, гарантує російській армії війну з великими втратами людей і техніки, а зовсім не легку прогулянку у вигляді танкового кидка на Дніпро. А ще Трамп змушує Путіна задуматися: якщо навіть кинути в наступ 100 танків, то чи не приїде у відповідь 100 «Джавелінів»? Або одразу «Томагавки»?

Що далі? У новому 2019 році США планують посилювати український флот та протиповітряну оборону. Зокрема, ВМС можуть отримати бойові кораблі – фрегати класу «Олівер Перрі», можлива і інша летальна зброя. Усього нам нададуть допомоги на 250 мільйонів доларів, але Україна може вільно купувати будь-яку зброю – тепер Штати це дозволяють.

2. Україна перемагає у міжнародних судах

Американська зброя поки що не стріляє по окупантах – зате ми почали «наступ» у міжнародних судах. І це логічно. Росія сама підставилася, відкрито анексувавши Крим і захопивши там купу української власності.

Втім, першу перемогу здобув «Нафтогаз». На початку 2018 року Стокгольмський арбітраж задовольнив позов «НГ» до «Газпрому», який тепер має сплатити Україні 2.56 мільярдів (!) доларів (хоча ми вимагали 16). Якщо коротко, то українська компанія доводила, що «Газпром» недопостачав обсяги газу для транзиту, ще й недоплачував за сам транзит. Росіяни ж вимагали компенсації за начебто «вкрадене» з труб російське пальне. Перемога поки не зовсім повна, бо «Газпром» всіляко відмовляється платити. Але це гарний козир перед новими перемовинами про транзит газу, адже старий контракт закінчиться у 2019-му.

Нафтогаз Газпром

А от «кримську» справу у Арбітражному трибуналі ООН виграв уже «Ощадбанк». 26 листопада держбанк відсудив у російської держави 1,3 мільярда доларів. Це – компенсація за активи «Ощаду», які РФ привласнила під час анексії Криму. До речі, Верховний Суд Швейцарії визнав, що відповідальним за «анексійні» збитки є саме Кремль.

Читайте такоже

Що далі? Знову суди. «Нафтогаз» уже ініціював нові процеси: раз «Газпром» не хоче платити, компанія буде вимагати арешту активів і майна росіян по всьому світу (частка в «Турецькому потоці», – чому б і ні?). «Ощадбанк» готовий піти тим же шляхом. Ну, і не забуваємо, що це прекрасний привід піти до суду вже для всіх компаній, які втратили майно через окупацію Криму – а загальна сума збитків там складає 100 мільярдів (!!!) доларів.

3. Санкції проти Росії продовжені

Найвищою дипломатичною ставкою 2018 року було продовження санкцій ЄС проти Росії. Приводів для скасування наче і не було: агресія на Донбасі і окупація Криму як тривали, так і тривають. Але: санкції потребують одноголосного рішення усіх членів Євросоюзу, а Італія та Угорщина виступали проти.

Втім, все закінчилося хеппі-ендом: санкції продовжені без жодних послаблень, Кремлю нагадали про невиконання Мінських угод, і пішло на це рішення аж 10 хвилин.

Санкції проти Росії продовжені

Джерело: Pixabay

Секрет успіху доволі простий. Німеччина і Франція свято вірні Мінським угодам, і їх порушення не пробачають. Додаємо друзів України на зразок Литви і Британії. Додаємо нейтралів штибу Іспанії чи Швеції, які теж не можуть почувати себе у безпеці і зацікавлені у стримуванні агресора. Лишаються Італія та Угорщина. Однак після нападу на українські кораблі (а засідання було у грудні) у них просто не було аргументів на захист Росії. А Рим та Будапешт і без того мають складні стосунки з Брюсселем – відтак вирішили тиснути «за» і довести свою відданість Європі.

Ще одним успіхом є продовження санкцій проти Росії у ПАРЄ. Вони, звісно, не шкодять економіці РФ, зате позицію Ради Європи традиційно враховують європейські країни при плануванні своїх санкцій.

Що далі? Санкції триватимуть півроку, і дуже ймовірно, що їх знову продовжать – для Парижа і Берліна це справа принципу. До того ж, РФ активно втручалася у внутрішні справи Франції (бунти «Жовтих жилетів»), Британії (отруєння Скрипалів і підтримка Брекзиту), і навіть Австрія опинилася серед постраждалих.

4. Створення Помісної церкви України

“Стоп, Томос – це ж релігійне питання”, – можуть сказати чимало читачів. Так, але політичними були і його причини, і наслідки.

До створення автокефальної православної церкви, яке де-факто стартувало 15 грудня, у день Об’єднавчого собору (а офіційно – 6 січня), Україна ішла 10 років, однак процес постійно гальмувався через тиск Москви. Зараз же дуже вдало склалися зусилля президента Петра Порошенка (який вів перемовини з Константинополем), турецького лідера Ердогана (не перешкоджав процесу) і самого Вселенського Патріархату, який закріпив своє лідерство у православному світі (а то РПЦ оскаржувала).

Об'єднавчий собор

Власне, і наслідки Томосу будуть політичними. Церква – це інституція, якій довіряє 56,9% українців. І вплив Москви на значну частину українського православ’я дозволяв нав’язувати вірянам агітацію за «русский мир» або конкретного політика-кандидата (хоч це підтримували далеко не всі клірики), втручаючись в українську політику. Тепер же реальним є об`єднання більшості православних України у церкву, яка буде аполітичною, і водночас важливим елементом української самостійності – приблизно як УГКЦ у часи митрополита Шептицького.

Ну, і міжнародний резонанс додається. Донедавна Росія будувала пропаганду ще й на тому, що українці і росіяни – начебто історично один народ, у якого є «православна єдність». Зате тепер Україна має ще і релігійний доказ того, що ми – історично самостійна держава, а не уламок СРСР.

Що далі? Офіційно Томос нам ще не надали, але активний перехід парафій до нової церкви уже триває. За оцінками Сергія Здіорука, експерта Національного інституту стратегічних досліджень, до автокефальної церкви перейдуть одразу три чверті парафій УПЦ МП.

***

На цьому хотілося б закінчити, однак 2018 рік мав і проблеми:

1. В’яла реакція ЄС на агресію у Азовському морі

«Як щось робити так, щоб нічого не робити?», – на жаль, це про цьогорічну реакцію Євросоюзу на дії Росії у Азові. Власне, розпочалося все ще з будівництва Кримського мосту. Україна логічно чекала жорстких європейських санкцій проти організаторів – Путіна і оточення. Однак міст на окупованій території добудували, а санкції отримали лише маловідомі компанії-підрядники.

Усе це не змусило РФ зупинитися, а навпаки, заохотило. Відтак, Росія упевнено перейшла до другого кроку – блокування українських азовських портів. Україна втрачала торгові шляхи і прибутки, порти несли збитки. Як і раніше, Європа (США і НАТО, до речі, також) відбулися дипломатичними заявами. Направити у Азов військові кораблі чи ввести санкції проти російських портів, як пропонував Кабмін, ніхто не погодився.

"Сиктивкар" і "Кизляр"

Логічним наслідком цього стала нова агресія – атака на українські кораблі 25 листопада. Тепер уже в Євросоюзі заговорили про прямий військовий напад. Перемога? Не зовсім, бо практична цінність цих жорстких слів невисока. Лідери ЄС – Німеччина та Франція твердо заявили, що виступають проти нових санкцій і обмежилися, цитуємо, «стурбованістю». А тому й РФ не поспішає, зокрема, звільняти полонених моряків.

Своїх мотив європейці не пояснюють. Але між ними і Москвою є сотні торгових зв’язків (наприклад, газ), і жорсткі санкції можуть ударити і по економіці ЄС. Плюс, проти виступають все ті ж Угорщина та Італія. Крім того, є ще ризик, що загнаний у куток Путін почне велику війну в Європі.

Що далі? Надію поки дає позиція США і НАТО. Альянс обговорює відправку військових кораблів у Чорне море – це не дасть Росії заблокувати і його для України. А США, особливо Конгрес, здатні на різку санкційну відповідь.

2. «Північному потоку-2» – бути

До речі, про причини толерантності Старої Європи до Путіна. У березні цього року Німеччина погодила будівництво газопроводу «Північний потік-2» з Росії до ФРН в обхід України. І процес вже йде повним ходом.

Власне, Німеччина від початку виступала «за» разом з Францією, Нідерландами та Австрією, і своєю «вагою» в ЄС вони схилили на свій бік євроінституції (там протестували, але без реальних дій). Один час здавалося, що США за підтримки Польщі, Данії та балтійців зможуть «розбомбити» проект санкціями. Та в останній момент Вашингтон відмовився від дій. Найімовірніше, у США побоялись, що Європа піде на відкриту торгову війну – і не виключено, що у союзі з Кремлем.

Nord Stream 2

І цей газогін – загроза для України. Він здатен прокачувати 55 мільярдів кубів газу, відтак відтягне значну частину українського транзиту. «Нафтогаз» недоотримає до 3,5 мільярдів доларів щороку. Більше того, труба була своєрідним оберегом від повномасштабного російського наступу: її пошкодження в результаті боїв лишало б Європу без газу а Росію без грошей. Однак тепер ця магія нас не захищатиме.

Звісно, у Німеччині все бачать інакше. Для них «Потік» – це можливість отримувати дешевий газ для власної промисловості, business as usual. І заодно закріпити власне лідерство у Європі: адже саме Берлін контролюватиме енергетичні потоки. Це вигідніше, ніж купувати газ у США. У комплекті ітиме ще й статус першого партнера Росії, що може означати інвестиції та інші бонуси.

Що далі? Німеччина обіцяє Україні гарантований транзит, у нас є потужні газосховища, а інтерес до труби виявляють зарубіжні інвестори. Та щоб зрада стала перемогою, потрібна реформа «Нафтогазу».

3. Агресивна Угорщина, неспокійна Польща

У 2018 році проблемно було і на захід від України.

Активність тут виявляла Угорщина, яка доволі агресивно виступала на захист угорськомовного населення в Закарпатті від «утисків» (вигаданих). Спочатку все зводилося до фінансової допомоги та перепалок з Києвом. Та згодом Будапешт почав роздавати угорські паспорти – таємно (вони знайшлися навіть у посадовців). Відкрито ж у Орбана обурювалися новим українським освітнім законом, який передбачає обов’язкове вивчення української мови. Угорщина навіть перешкоджає співпраці України та НАТО.

Річ у тім, що націоналіст Віктор Орбан усіляко підтримує «співвітчизників» і намагається зробити їх передовсім не громадянами України, а «зарубіжними угорцями» – з орієнтацією на Будапешт (ну, і набрати на цьому голосів). Навіть натякали на автономію для Закарпаття. Україна не може піти на це. Але поки ми не здатні ні натиснути на Орбана (як?), ні запропонувати альтернативу угорським грантам і підтримці Будапешта.

Угорщина Україна

Неспокійними лишалися і стосунки з Польщею. Як і раніше, проблема у різних поглядах на історію. Настільки різних, що у січні Сейм Польщі запровадив кримінальне покарання за «пропаганду бандерівської ідеології» та «заперечення злочинів українських націоналістів». Логічно, що це обурює Україну, а постійні скандали щодо пам’ятників додають гостроти. Але Польща все ж не йде на ескалацію, і у ЄС, НАТО та ООН сусіди ревно виступають на підтримку України.

Що далі? Залежить від Угорщини та Польщі: Україна тут не може тиснути, але не має і права поступатися. До речі, польський напрям може загостритися: до Києва приїздить новий посол Бартош Ціхоцький, прихильник жорсткої розмови з Україною.

***

Звісно, це – далеко не єдині міжнародні події. Так, Україна вела перемовини про миротворців на Донбасі, позивалася до СОТ через дії Росії (поки невдало). Але загалом у 2018 році реальність перевершила очікування. Чи не боялись ми на його початку, що Трамп «зіллє» Україну заради Сирії, а ЄС – зніме санкції і залишить нас наодинці з Росією?

Тож варто сподіватися, що новий 2019 рік, принесе ще більше перемог.

486

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: