Три міжнародно-правових перемоги України проти Росії: підсумки 2018
Зафіксуємо досягнення перед новими битвами
Illustration by Shenuka Corea / thegazelle.org
Україна веде боротьбу за свою незалежність та цілісність на декількох фронтах. Серед них і такий невидимий, далекий, однак напрочуд важливий як міжнародно-правовий. Необхідно надати належне вітчизняним фахівцям, які не просто підняли неосяжну архівну глибину всіх можливих угод, які коли-небудь підписувала українська сторона, а й вміло використовують букву закону у протидії агресорові.
Отже, для всіх, хто на грані відчаю:
1. МІЖНАРОДНИЙ СУД ООН
У Суді на сьогоднішній день розглядаються справи по двох конвенціях: щодо ліквідації всіх форм расової дискримінації (1965) та боротьбі з фінансуванням тероризму (1999). 12 червня 2018 року (на День Росії, між іншим) Україна подала в Міжнародний Суд ООН меморандум по цих документах. Він містить виклад аргументів та фактів, що свідчать про пряму залученість РФ до військових дій на Сході, а також наводить порушення Кремлем норм міжнародного права при анексії Кримського півострова. Остаточних результатів чекати доведеться досить довго, оскільки разом усі докази важать 90(!) кілограм, складають 175 000 сторінок тексту та містяться в 29 томах. Уже сам масштаб наведеної українською стороною аргументації свідчить про обґрунтованість наших обвинувачень.
Між іншим, певні позитивні зрушення уже відбулись. Ще на етапі попереднього розгляду справ (себто, у 2017) Міжнародний Суд застосував тимчасові заходи, а саме закликав РФ відновити роботу Меджлісу (та інших представницьких демократичних інституцій кримськотатарського народу). До речі, аргументацію російської сторони про начебто «терористичну» природу діяльності органу Суд не розглядав узагалі. Більше того, він зазначив, що «маріонеткові» представницькі органи, створені вже за дозволом окупаційної влади, не відображають реальних політичних та культурних мотивів кримськотатарського народу.
Що ж до конвенції стосовно протидії фінансування тероризму, тут складніше, оскільки в самого Суду ще немає достатньої практики у вирішенні таких питань. Однак імовірність створення важливих прецедентів дуже висока, а значить, боротьба на цій ділянці фронту триватиме й далі.
У грудні 2018 року було оголошено, що Україна подаватиме до Міжнародного Суду ще один позов проти РФ. Цього разу за порушення норм міжнародного права проти суверенної держави в Азовському морі. Знову закипить невтомна пошукова та доказова робота. І є впевненість, що й тут ми отримаємо перемогу.
2. СТОКГОЛЬМСЬКИЙ АРБІТРАЖ (справа НАК «Нафтогаз України» проти ОАО «Газпром»)
«Газові війни» уже давно стали звичним явищем в українсько-російських відносинах. Однак тільки в 2018 році своїм рішенням Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма поставив крапку в питаннях контрактів на поставку й транзит газу з РФ. Було задоволено позов НАК «Нафтогазу» про компенсацію за недопоставлені «Газпромом» об'єми транзиту, тим самим російську компанію зобов'язали виплатити $4,6 млрд компенсації. Фінальна сума розрахунків між сторонами складає майже $3 млрд на користь «Нафтогазу» (а це приблизно 5 тисяч гривень на кожну українську родину). Крім того, за кожний день відмови від виконання рішення «Газпром» повинен сплачувати пеню. Що також приємно, «Нафтогаз» має право на стягнення боргу з «Газпрому» шляхом здійснення арештів російської компанії за кордоном.
3. РАДА ЄВРОПИ (Росії тут не місце)
Стараннями українських дипломатів Росію не повернули до лав Ради Європи. Через анексію Криму та війну на Донбасі ще в 2014 році делегацію РФ виключили з лав Парламентської Асамблеї. У відповідь Росія припинила робити членські платежі. Прагнення окремих депутатських груп повернути делегацію (і її гроші) до лав організації відобразилось у проекті щодо зміни регламенту роботи Асамблеї ПАРЄ. Новий механізм працював би так, що для затвердження санкцій проти будь-якої держави-члена організації слід було б отримати 2/3 голосів депутатів (нині достатньо половини голосів). Крім того, кількість голосів, необхідних для ініціювання розгляду такого питання, залишалася б чітко не встановленою.
Ніщо інше, як погано замаскована спроба полегшити Росії повернення до лав організації (принципів якої вона не дотримується взагалі) була досить елегантно усунена. На засіданні 9 жовтня 2018 року резолюцію навіть не виставили на голосування. Дискусії з даного приводу модератор засідання Петра де Суттер перенесла на січень наступного року. У найкращому випадку процедуру будуть відтягувати систематично, а потім РФ узагалі позбавлять членства в організації за злісну невиплату заборгованостей. Це дуже тяжкий іміджевий удар і не варто сумніватися, що він для російського істеблішменту залишиться непомітним. Проте на ПАРЄ надійся, і сам не спи. Дипломатична боротьба триватиме, але сам факт неповернення агресора до лав Ради Європи – уже чіткий сигнал солідарності з українським поглядом на речі. Ми не самі, і це дуже важливо.
Загалом, роботи багато. Можливо, її результати ще не прийшли у вигляді значного полегшення в кожний український дім, однак так неодмінно станеться. Той факт, що ми нагадуємо про себе, ведемо чесну та завзяту боротьбу й не зраджуємо демократичним цінностям – не красне слівце, сказане на виправдання. Вірите чи ні, але це саме та праща, якою можна звалити величезного Голіафа. І нам це неодмінно вдасться.
