Як організувати мітинг на підтримку України за кордоном і чому це важливо

"Рубрика" поговорила з українцями, які виходять на акції протестів, організовують їх і розповідають про них іншим.

Відень. Середина березня. Площею австрійської столиці крокує кілька сотень людей. Частина з них — із синьо-жовтими прапорами. Попереду їде автівка. На ній — колонка. З неї лунає "я так хочу до тебе, як до матері немовля…" Люди співають. Хтось плаче. Хтось знімає. Згодом відео з процесією з'явиться на ТікТоці. А позначка чергового проведеного мітингу з'явиться на карті #WorldForUkraine. І ще тисячі інших таких самих позначок. 

Українці далі рятуються від війни. І далі хочуть нарешті повернутися додому. Хтось вирішує лишитись за кордоном, але й вони воліють знати, що їхні близькі в Україні нарешті в безпеці. 

Та це неможливо, доки ми не переможемо у цій війні. Доки не отримаємо належної підтримки. Доки не навчимося як слід нагадувати про важливість нашої перемоги для Європи. 

"Зараз на мітинги виходить вже менше людей, так. По-перше, в течії новин та оголошень люди не бачать інформацію про маніфестації, оголошення просто губляться серед потоку інформації. По-друге, українські переселенці зайняті облаштуванням свого життя. Багато з них ставлять свої потреби в комфорті понад обов'язок підтримати Україну шляхом своєї присутності на маніфестації", — говорить Анна Клайс, українка, яка вже 8 років живе на Лазурному узбережжі у Франції.

З початком повномасштабної війни Анна включилася в допомогу біженцям і почала активно виходити на протести та братися за їхню організацію. Але зараз протестів менше, хоч їхня роль лишається такою ж вагомою. 

Анна розповідає про французів, які підтримують українців, та про Центр допомоги українцям, де волонтерить від початку російського повномасштабного вторгнення. Вона каже — у попередні роки не підтримувала тісного зв'язку з іншими діаспорянами, проте зараз головною рушійною силою мирних акцій є самі ті українці, які перебралися за кордон ще до повномасштабної війни.

"Я долучалася до організації вечорів вшанування пам'яті загиблих у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці та інших містах. До маніфестації на підтримку Маріуполя та інших міст України, які постраждали від російської агресії. Тоді голова асоціації українців в Каннах отримала офіційний дозвіл на проведення маніфестації на площі біля Палацу Фестивалей на певний час (2 години ввечері).

Діє певний регламент поведінки, про який говорили у гучномовець на початку маніфестації. За тиждень до маніфестації я створила івент-сторінку у Фейсбук з усіма деталями (українською та французькою мовами) та поширила інформацію у різних групах. Власне, так і виглядає організаційний процес", — ділиться Анна. 

Поширення інформації про акції — чи не найважливіший пласт роботи, від якого залежить масовість заходу. У Німеччині існує окрема інформаційна платформа, яка інформує про прийдешні мітинги. Її засновник Юрій Кечур розповідає:

"MUCraine є українською інформаційною платформою в Мюнхені та висвітлює локальні заходи на підтримку України: мітинги та благодійні івенти. Ми об'єднуємо українську та німецьку аудиторії. Одна з наших цілей — надання оцінки та публічності непростим політичним відносинам між обома країнами, а також представлення української позиції в німецькому політикумі: в умовах, коли ми не можемо допустити, щоб українська доля вирішувалася без українців.

Російсько-українська війна як явище є однозначною для всіх українців і відтак об'єднує їх. Натомість Німеччина з 24-го лютого ставала все більш поляризованою та розчеплялася на правих і лівих, на пацифістів та затятих вояк, на тих, хто донатив всі свої збереження на підтримку України і тих, хто готовий був віддати всі пострадянські землі росії заради збереження європейського комфорту".

На думку Юрія Кечура, спад уваги до України є цілком очікуваним явищем. Проте перед дипломатами і всіма, кому не байдужа Україна, далі стоїть завдання у створенні якомога більшої кількості довгострокових домовленостей про конкретну підтримку. Та як цю увагу привертати далі і як спонукати людей виходити на протести?

"Українцям слід постійно нагадувати, що їхня особиста безпека за кордоном не означає безпеку їхніх співвітчизників. І що мітинги напряму з нею пов'язані. Адже вони не лише висловлюють прохання України до місцевої влади про військову та економічну допомогу, але й постійно нагадують громадянам країни-господаря: війна не закінчилася.

Зменшену увагу до мітингів можна також компенсувати, залучаючи біженців з України. Їм важливо пам'ятати, що їхній прихисток за кордоном та соціальні пільги є значною мірою заслугою мітингів та соціального тиску. І все добре рано чи пізно закінчується, особливо якщо не нагадувати про необхідність це продовжити (себто, не нагадувати про війну). Часто у біженців виникає багато вільного часу і бажання соціалізуватися. І тут тільки два варіанти одразу спадають на думку: волонтерські центри і мітинги. А краще — і те, і інше!

Іноземцям у свою чергу слід наголошувати на двох важливих пунктах. По-перше, українці борються не лише за власну свободу, але й за демократичні цінності та спокійний сон кожного європейця. По-друге, плани росії завоювати всі території, де ступала нога російськомовних, а також її погрози іншим країнам ЄС змушують європейців задуматися: а чи не варто непокоїтися не лише за Україну, але й за самого себе? Тож, наша місія — не маніпулювати цими фактами, а лише нагадати про них", — переконаний Юрій Кечур.

Що для цього робить MUCraine: різними шляхами виходить на свою цільову аудиторію і щоденно нагадує їй про те, що діється насправді, яка позиція України, чого ми хочемо від партнерів і чому важливо нарощувати підтримку. 

Історії українців, які постраждали від війни і всіляко нагадують про це світові, підтверджують, що мітинги працюють і впливають на різних рівнях. По-перше, це допомога вищезгаданій офіційній дипломатії. По-друге, це спосіб домогтися адресної підтримки для тих, хто цього потребує. Українська біженка і учасниця мирних акцій Юлія Володіна після чергового мітингу на Шрі-Ланці розповідає:

"Коломбо дав нам можливість бути почутим, про війну дізналися місцеві, тепер у чатах пропонують допомогу з будь-чим. Мітинг у Коломбо дав нам можливість згуртуватися і злитися разом. Тілом ми були на мітингу, але серцем — з домом. Однією рукою тримаєш плакат, іншою — чатишся з близькими і перевіряєш новини. Ми плакали. Я не знаю свого майбутнього. Але вірю в незламність українського народу".

Тим часом Юрій Кечур підкреслює, що вийшовши на мітинг, ви стаєте повноцінним учасником політичного протистояння і, об'єднавшись з іншими, можете по-справжньому впливати. Навіть якщо конкретного числа на конкретній площі це не відчувається особливо чітко.

"На жаль, майбутнє України знаходиться лише частково в руках ЗСУ і великою мірою в руках західних партнерів. Тож, створюючи якісний контент назовні (для іноземних споживачів), ви стаєте активним учасником політичного протистояння. Ви впливаєте на народ за кордоном, а він — на владу, яка зрештою допомагає Україні", — підсумовує активіст. 

Не завжди вдається доєднатися до акцій фізично, і це нормально. Проте навіть так ви можете дещо зробити для них:

• поширюйте інформацію про майбутні мітинги;
• діліться історіями українців зі знайомими з-за кордону;
• додавайтесь у друзі до іноземців та діліться на своїх сторінках та у відкритих групах перевіреними новинами з України англійською чи іншою мовами;
• періодично поширюйте інформацію про те, де можуть отримати допомогу біженці і навпаки — як можна їм допомогти;
• підтримуйте незалежні українські медіа, розповідайте про них друзям-іноземцям. Нагадаємо, що "Рубрика" має англомовну версію та соцмережі: Facebook та Twitter.