Не твоя справа: 5 жінок, які долають ґендерні стереотипи

Україна знаходиться на шляху подолання ґендерної нерівності. У звіті з глобального ґендерного розриву за 2020 рік (Global Gender Gap Report 2020), що готується Світовим економічним форумом, вимірюється величина ґендерного розриву у чотирьох важливих сферах нерівності між жінками та чоловіками: економічна участь, рівень освіти, сфера здоров'я та політичне представництво. У 2020 році Україна посіла 59 місце із 153 досліджуваних країн. До Міжнародного дня жінок ми хочемо розповісти про те, що ж таке ґендерна рівність, чому це важливо для нашої країни, та як українки надихають професійними досягненнями, незважаючи на стереотипи.

Згідно визначення у Конституції нашої країни, ґендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Також гендерна рівність – одна з 17 основних Цілей Сталого Розвитку Програми розвитку ООН, що були узгоджені світовими лідерами ще у 2015 році. Кожна з них дуже амбітна і всі разом вони мають на меті подолати бідність на Планеті до 2030 року. 

У 2020 році було проведено дослідження, згідно якого країнами, де жінки почувають себе найкраще, стали Данія, Швеція, Нідерланди, Норвегія і Канада. The Best Countries for Women — рейтинг, заснований на відгуках майже 9800 жінок. Його отримано на основі збірки п'яти однаково зважених атрибутів: турботи про права людини, ґендерної рівності, рівності доходів, прогресі та безпеки. 

Поширеною і некоректною є думка, що чоловіки і жінки в Україні мають рівні права, «було б бажання працювати». Що фемінізм – це про приниження та навіть ненависть до чоловічої статі. Хибною є також думка, що ґендерна рівність зводиться до права жінки реалізувати себе в кар'єрі, на ринку праці чи у політиці. 

Насправді ж, рівність полягає у можливості реалізувати законні бажання жінки або чоловіка, незалежно від суспільно прийнятих стереотипів щодо професії, соціальної ролі, або поведінки. Вона передбачає розуміння, що жінка або чоловік, які обрали для себе основний шлях у житті через кар'єру або виховання дітей – мають право на повагу та свободу від упереджень, незалежно від змісту цього вибору.

Трохи статистики. Станом на ІІІ квартал 2019 року ґендерний розрив в оплаті праці становив 24,3% на користь чоловіків. Жінки контролювали лише 5-10% економічних ресурсів. У приватному бізнесі жінки володіли 30% малих, 12,7% середніх і лише 13% великих підприємств.

Український парламент також досі не досяг ґендерної збалансованості, але тенденцію до цього прослідкувати вже можна. Якщо в першому скликанні обрано було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), то в теперішньому скликанні – 20,6% (87 з 423 нардепів).

Саме ґендерні стереотипи, упередження і забобони з боку оточення стають перешкодою у пошуках свого місця в житті, реалізації талантів та здібностей. А також підтримують ситуацію порушення прав людини за ознакою статі, продукують дискримінацію та насильство над жінкою. Проте сьогодні в Україні є жінки, які своїми професійними досягненнями нищать кордони стереотипів «чоловічого» та «жіночого», і стають прикладом для наступних поколінь.

Анастасія Клочко – перша пожежниця в Україні. Ще у 2017 році Міністерство охорони здоров'я скасувало наказ, що визначав перелік із 450 заборонених для жінок професій, серед яких була професія пожежниці. Для Анастасії це стало поштовхом до дії і після семи років роботи диспетчеркою пожежного зв'язку зараз вона працює рятувальницею у Черкаському гарнізоні. 

«За три роки на цій посаді, коли я знайомлюсь з людьми — вони дивуються, не вірять що жінки можуть у такій професії працювати. Люди думають, що «рятувальниця» — це зовсім інше, офісна робота. Я сама живу у селі, і коли люди чують про професію, то говорять що це дуже круто. Але коли я пояснюю, що не сиджу у теплому кабінеті, вони не можуть повірити», – коментує Анастасія для "Рубрики".

«Загартованість у мене була ще зі шкільних років, я займалася спортом, колектив у мене навколо був хлопчачий, я була з ними нарівні, в спаринги із хлопчиками мене ставили. Зараз, коли ти у касці, робочій формі гасиш пожежу і рятуєш життя – байдуже чоловік ти, чи жінка. Якщо колектив дружній — він завжди допоможе і підтримає. Мені пощастило працювати з сильними хлопцями, які довіряють моїй роботі», – говорить пожежниця, – «Коли жінка хоче і прагне реалізувати себе, вона повинна триматися курсу і йти до своєї цілі, незалежно від стереотипу «чоловіча» це професія чи «жіноча». «Ми слабка стать» — так вважають у суспільстві. Я ж вважаю, що це не так, ми ніколи не будемо слабкими. Для жінок немає поблажок через їх ґендер, навпаки – ми постійно маємо доводити протилежне, що сильні, можемо, здатні бути тими, ким хочемо». 

Реперка Alyona Alyona раніше працювала вихователькою в дитячому садочку і почала здобувати популярність як артистка у 2018 році з релізом пісні "Рибки". Вже у 2019 році The New York Times включило її до списку 15 найактуальніших європейських виконавців, реперка стала лауреаткою німецької нагороди Anchor, а її нові відео збирали мільйонні перегляди на YouTube. 

Альона Савраненко також отримала нагороду WOMEN IN ARTS 2020 у номінації «Музика». Women in Arts – це незалежна премія, заснована у 2019 році ООН Жінки в рамках руху солідарності за ґендерну рівність HeForShe в Україні в партнерстві з Українським інститутом. 

«Мій найперший трек, якому вже понад 10 років, називався «Гендерний удар по стереотипах». Коли я потрапила в реп-спільноту, зрозуміла, що жінок там не люблять. Мій шлях – це, у тому числі, ствердження, що жінка в репі – це окей. Це може кожен охочий, незалежно від статі, віросповідання чи сексуальної орієнтації», – коментує реперка у матеріалі для Wonderzine. 

Катерина Корепанова працює у науковому відділі Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. У свої 26 років, вона – єдина жінка у відділі, що на постійній основі здійснює моніторинг та дослідження у «полях» Зони Відчуження. А це означає проживання у Чорнобилі чотири дні на тиждень, експедиції у важкопрохідну місцевість, небезпеку зустрітися з дикими тваринами і роботу на надзвичайно забруднених радіацією територіях.

Катерина мріяла про роботу у Зоні Відчуження з шести років. Каже, що ніхто не суперечив її бажанню, але часто застерігали, що там радіація і це може погано впливати на жінку. Проте це не завадило Катерині вивчитися на факультеті радіоекології Севастопольського університету ядерної енергії та промисловості, якраз до анексії Криму. 

«Пам'ятаю, як спочатку колеги думали, що я йду працювати сюди, ніби на екскурсію – погуляю і звільнюся. Не вірили, що молодій дівчині захочеться жити у Чорнобилі майже увесь тиждень, їздити працювати у складних польових умовах, постійно робити моніторинг здоров'я. І для мене особисто було важливим довести, що моя мрія сильніша за ґендерні стереотипи. «Ти ніколи не сидиш в авто, якщо потрібна допомога», – мабуть, найприємніше, що мені доводилося чути від своїх колег за п'ять років у Зоні Відчуження. Мені пощастило працювати у команді чудових чоловіків, які ставляться до мене як до рівної. Вони знають, що за потреби я можу і машину з багна виштовхувати, і дерево розпиляти, і людину на собі донести».

Христина народилася у місті Рівне, у 2017 році була співрежисеркою телесеріалу «Тато Ден» для телеканалу СТБ. У 2018 році стала режисеркою телесеріалу «Вище тільки кохання», де, крім того, виконала другорядну роль. У 2017 році обрана членкинею Української кіноакадемії. Повнометражний дебют Христини Сиволап у великому кіно відбувся з виходом стрічки "Віддана", створеної за мотивами книги-бестселера Софії Андрухович "Фелікс Австрія". 

У інтерв'ю журналу L'Officiel Христина розповідає про ґендерні стереотипи під час навчання: «В театральному університеті нам багато говорили, що жінка-режисер — це "мужчина в юбке", люди чомусь ростуть і живуть з цим відчуттям, хоча на курсі у нас було шість дівчат і чотири хлопці, але нас виховували так, що ми маємо бути маскулінними і мужніми для цієї професії»

«На моєму професійному шляху досить часто були випадки, коли мені вказували на ґендер. Частіше це трапляється в «позитивному» ключі, хоч це також сексизм. Від дуже різних людей на роботі чую ось це: «Вау, як така тендітна/маленька/красива дівчинка може займатись такою складною професією!» Ніколи не знаю, як на таке реагувати, бо розумію, що людина намагалась зробити мені комплімент, але мене це засмучує. Доводиться лише видавити з себе посмішку», – коментує Христина.

Режисерка також ділиться думкою щодо стереотипних упереджень: «Художній смак та компетенція режисера ніяк не залежить від тілобудови, зовнішності чи навіть манери розмовляти! (На це мені теж часто вказують, типу я занадто «м'яка», а стереотипний режисер «має бути» строгий і грубий). В негативному ключі також стикаюсь з подібним, але, на щастя, маю вплив на те, щоб з такими людьми не працювати. Наприклад, коли актор, що прийшов на кастинг насмішливо відреагував, що я представилась режисеркою, я просто з ним ввічливо попрощалась. Працювати на цих стереотипно «чоловічих» посадах дівчині складно. Але стає легше, коли нас стає більше! І я мрію, що одного дня це просто стане звичним та буденним». 

Лідерка партії «Голос» Кіра Рудик родом з Ужгорода. У минулому – директорка Ring Ukraine, входить до 100 найуспішніших жінок України за версією журналу «Новое Время» у 2021 році. 

 «З моменту, коли мене обрали головою партії «Голос», перші претензії до мене були саме через те, що я жінка. Питали: «Чому вибрали жінку, хіба не було чоловіків?». Є чудова відповідь: «Чоловіки у політиці не закінчуються, а жінки тільки починаються. Ви ще побачите, на що ми здатні». Існує отаке зневажливе ставлення від певних чоловіків, але кожного разу, коли я дивлюсь на це, то розумію, скільки в нас роботи попереду» – говорить вона у інтерв'ю Громадське радіо.

Кіра Рудик прагне надихати жінок робити те, про що вони мріють, та не боїться відкрито говорити про ґендерні стереотипи. «Я скажу: місце жінки там, де вона сама побажає. Хоч на кухні, хоч у бізнесі чи у парламенті. Повірте, я перевірила особисто», – такими словами у соцмережі політикиня коментує фото з нагородою за внесок у руйнування гендерних стереотипів від NDI Ukraine. 

З кожним роком таких жінок, як героїні цього матеріалу, в Україні стає все більше. А страх відкрито говорити про ґендерну нерівність – зменшується. Кожна людина обдарована талантами та здібностями, мріями і цілями, які повинні мати шанс здійснитись. І не через жіночу або чоловічу стать, а тому що це базова потреба, право і запорука розвитку суспільства.