“Колекція демонтована та убезпечена”: текстова екскурсія київським музеєм Ханенків

Київ, вулиця Терещенківська, будинки 15 і 17. Фасад національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків закритий будівельними лісами, а віконні отвори — фанерою і ролетами. Раніше через них можна було зазирнути всередину. Зараз же назовні не пробивається навіть світло. Колекція, яку зібрали Богдан та Варвара Ханенки, демонтована й убезпечена. Залишився лише інтер'єр: стіни з вишуканими шпалерами, розписані живописцями стелі та масивні дубові сходи. Саме завдяки історії будинків і винахідливості працівників музей Ханенків працює і чекає на відвідувачів.

У часи другої світової війни тодішні співробітники музею Ханенків не встигли сховати всі витвори мистецтва від німецьких окупантів. У 1943 році, перед тим як відступити, загарбники забрали частину картин, грубо вирізавши ножем полотна з рам. Цю жахливу картину задокументували на камеру. Саме цей кадр стояв перед очима працівників музею зранку 24 лютого 2022 року, коли вони поспішали сховати експонати.

"Ми були настільки зосереджені на процесі, що не думали як воно буде, якщо росіяни зайдуть. Працювали до пізнього вечора", — згадує завідувач освітнього відділу музею Олександр Жук.

Музей Ханенків закрився для відвідувачів у день, коли росія повномасштабно вторглась в Україну. Три місяці потому він одним із перших відновив роботу. У травні працівники проводили лише вуличні екскурсії внутрішнім двориком, розповідаючи історію музею Ханенків. Та вже на початку червня провели першу екскурсію "Тіні і стіни" всередині будівлі. Експонати музею демонтовано і убезпечено, тому експозицію присвятили інтер'єру та історії будинків.

"Коли безпекові норми дозволили працювати з відвідувачами, ми почали міркувати над форматом роботи. Наші колеги Анастасія Мацело і Ольга Гончаренко створили цілу історію з елементами драматургії. Анастасія грала на роялі, доповнювала екскурсію театральними елементами, постановками", — згадує Олександр Жук.

Поступово музей відновлювався. Спочатку провели виставку "Солдатики" в будинку 17, а згодом відкрили й будинок 15 для виставки робіт сучасних українських митців "Тим Часом в домі Ханенків". Різноманітні заходи, опера, лекції та артвиставки стали частиною роботи музею

10 жовтня 2022 року в дитячий майданчик у парку Шевченка, що одразу навпроти музею, влучила ракета. Музей постраждав — вилетіли вікна, з'явились тріщини в балках парадних сходів та в брусах, що тримають дах.

"Я був у музеї близько 12, після відбою повітряної тривоги. Картина на вулиці шокувала. Вікна повилітали у всіх будинках від бульвару Шевченка й аж до [Національної наукової] медичної бібліотеки", — згадує Олександр Жук.

Ситуація швидко набула розголосу. Біля музею зібрався натовп. Люди фотографували заподіяну шкоду, пропонували допомогу. Українські та іноземні репортери чекали коментарів.

"Мої колеги, дівчата-комунікаційниці, просто визначили час, протягом якого кожна з них дає коментарі. Постійно потрібно було комусь щось розповідати, тому вони чергували", — розповідає Олександр Жук. 

Завдяки допомозі волонтерів та стійкості працівників музею ввечері 10 жовтня всі пошкоджені вікна були зашиті фанерою. Незабаром музей відновив роботу — навіть під час ремонту екскурсії продовжились.

"У нас був вибір — або ми закриваємо музей на ремонт і всі йдемо у відпустку власним коштом, або шукаємо компроміс між будівельними потребами та нашою діяльністю. Вирішили балансувати. Я вважаю, що ми впоралися. За ці три місяці ми провели величезну кількість подій і прийняли дуже багато відвідувачів", — зазначає пан Олександр.

Ми відвідали музей під час виставки "Золотом, кольором, світлом". Разом з завідувачем освітнього відділу музею Олександром Жуком ми підіймаємося на другий поверх будинку 17. Саме тут починається наша подорож історією музею — від часів життя подружжя Ханенків, які заснували музей ще у XX столітті, до повномасштабного вторгнення росії в Україну сьогодні.

Музей Ханенків — це ансамбль з двох поєднаних між собою будинків 15 і 17. У XIX столітті Їх викупив впливовий український підприємець та благодійник Нікола Терещенко. Будинок 15 він подарував старшій доньці Варварі, яка одружилась з успішним юристом Богданом Ханенко, а номер 17 — молодшій доньці Єфросинії, у заміжжі Сахновській.

Богдан і Варвара все життя мешкали в будинку 15, тому третій поверх — це приватна частина. До неї потрапити не можна, працівники десятиліттями оберігають особисту історію подружжя. Колекція музею завжди експонувалась в парадній частині оселі, і за життя Ханенків, і після їхньої смерті. Але у 1987 році стались зміни — у власність музею передали й будинок 17. Після реставрації та ремонту, з 2006 року, в будинку Сахновських презентували найкращі твори азійської колекції, а у будинку Ханенків — європейської.

Разом з паном Олександром ми ходимо залами будинку Сахновських. З 2006 року до повномасштабної війни у цих залах гості насолоджувались мистецтвом Китаю, Японії, буддизму та ісламу. Зараз можуть споглядати лише порожні стіни й спустошені скляні вітрини з жовтою, червоною або помаранчевою підсвіткою.

Панує напівтемрява, вікна закриті. Попри те, що на вулиці день, сонце не пробивається всередину. Відвідувачів тут немає, вони одразу переходять до будинку 15. Залишаються лише працівниці музею, які слідкують за порядком. Проте і їх майже не видно у затемнених кутках зали.

До будинку 15 веде вузенький прохід. Пан Олександр радить пригнутись, щоб не вдаритись головою об низьку балку. Опинившись в палаці Ханенків, ми бачимо великі дубові сходи, які ведуть на третій поверх. Будинок Ханенків з фасаду здається двоповерховим. Третій антресольний поверх будинку можна побачити тільки з внутрішнього дворика. Саме його і надбудували для приватних апартаментів подружжя. Там знаходяться вбиральня, ванна, робочий кабінет Варвари та кімната Дуняші — жінки, яка все життя супроводжувала пані Ханенко.

"Ми з вами потрапили до палацу Ханенків. Тут зовсім не по-палацному: затісно, темно і трошки прохолодно. Річ у тім, що будинок Ханенків — класичний зразок міської палацової архітектури, обмеженої у просторі. Ми починаємо знайомство з садибою з приватно-побутової частини", — розповідає пан Олександр.

Маленьке приміщення освітлюють напівпритушені плафони, схожі на квіти. У палаці Ханенків повітря насичене запахами будинку з історією, старих дерев'яних меблів та стін. Попри це дихати легко, тут свіжо. Разом з екскурсоводом ми переходимо в наступну залу під скрипучий акомпанемент половиць.

Ми опиняємось в просторій кімнаті. За життя Ханенків вона слугувала кабінетом Богдана. Як припускають працівники, оригінальні меблі були виготовлені з карельської берези. Але до наших часів збереглись лише рами вікон з темного дуба, прикрашені вишуканим різьбленням. За словами пана Олександра, їх можна легко прочинити, бо механізм справно працює. Чого не скажеш про рами фасадних вікон, які нинішня команда музею помилково вважала оригінальними.

Співробітники, які керували музеєм після смерті Варвари в 1922 році, не дуже опікувались історією його засновників. Вони прибрали імена Ханенків з назви музею через "відсутність у Ханенка революційних заслуг перед пролетарською культурою". І не вважали за потрібне зберегти оригінальні інтер'єри будинку. Справжня назва музею повернулась лише за незалежності, коли він знову відкрився 1998 року.

"Ніхто з нас не задумався, чому жодна фасадна рама вже років так 30 не відкривається. Після того, як вилетіли вікна, виявилося, що це рами 60-х років XX століття, виготовлені з сосни. Ханенки просто не могли зробити вікна парадної частини будинку із цієї деревини. Вони робили їх лише з дуба, тому це єдине оригінальне вікно", — пояснює Олександр Жук.

На підлозі стоять портрети Богдана та Варвари Ханенків. Раніше живописні зображення господарів дому стояли на мольбертах перед парадними сходами. Робітники музею вважали недоречним повісити їх на стіну в музеї без експозиції. Тому пан та пані Ханенки дивляться на відвідувачів через скло рамки, схилившись до стіни кабінету Богдана. 

Наступна кімната — їдальня подружжя. Замість вишуканих вітражів XVII століття на вікнах фанера, яка не пропускає світло. Тепер головне джерело світла — прожектор, який транслює зображення на одну зі стін. Під час екскурсії співробітники музею таким способом показують відвідувачам архівні світлини, пов'язані з історією музею Ханенків.

Більшу частину кімнати займають офісні стільці, на яких гості слухають невелику лекцію про історію будинку. Якщо вони поглянуть догори, то побачать розписану стелю. На синьому тлі зображено міфічних істот: золоті дракони, грифони, орли. У центрі, над люстрою, — родинний герб Ханенків та лицарський шолом з розкидистим пір'ям. Велич стелі зараз по-особливому захоплює, це єдине полотно, яке неможливо демонтувати, тому воно залишилось в музеї.

Переходимо з приватної частини будівлі до парадної. У галереї в рази більше простору, оскільки стеля вища, ніж у попередніх кімнатах. Ця зала оформлена в стилі неокласицизму. Елементів декору не дуже багато, лише кронштейни з витонченим різьбленням. Вони слугують опорою для балкончика. 

Зала практично порожня, тому голос пана Олександра сильно відлунює від світло-блакитних стін. До повномасштабного вторгнення на них експонувалась колекція світового мистецтва, а під час нашого візиту розміщено поштові марки. Кімнату освітлюють лише спеціальні прожектори, хоча раніше основним джерелом світла було вікно у стелі. Але 10 жовтня 2022 року його знищила російська ракета.

Серед поштових листівок вибивається частина золотого панно з амурами та квітами. Раніше воно знаходилось на стелі Червоної вітальні, але його демонтували 10 жовтня 2022 року. У рамках проєкту "Золотом, кольором, світлом" працівники щочетверга демонстрували елементи декору Червоної вітальні.

Стелю цієї кімнати раніше прикрашали полотна Котарбінського. Вона розділена фальш-балками. Центральну панель розписав художник Ганс Макарт, а Котарбінський створив панно навколо неї, відтворивши стиль Макарта. Він також написав фризи, на яких зображено стародавні цивілізації: Індія, Єгипет, Рим та Греція.

Вікна закриті ролетами. Біля них — телевізор. З нього лунає класична музика. Темно-бордові стіни ніби поглинають мелодію — у сусідніх кімнатах її практично не чути. На екрані показують роботи Котарбінського.

Праворуч від Червоної вітальні — парадна їдальня Ханенків. Зала схожа на лицарський середньовічний палац, бо виконана з усіма елементами готики: дерев'яна, пласка стеля без зображень розділена фальш-балками, а елементи декору загострені, ніби тягнуться до неба. У дальній частині кімнати знаходиться імітація домашньої каплички з триптихом у ролі іконостаса. За життя Ханенків вона слугувала декором, служб тут не було. Основний елемент зали — високий середньовічний камін.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну в цій залі можна було побачити ікони VI-VII століття. У червні 2023 року музей передав їх Франції на виставку в Луврі, яка тривала до листопада того ж року. Зараз візантійську спадщину досліджують у лабораторії Національного центру досліджень і реставрації музеїв Франції.

Ліворуч від Червоної вітальні — Золотий кабінет у стилі рококо. Невеличку кімнату візуально розширюють високі дзеркала. Найцікавіше в кімнаті — розписана стеля. У центрі композиції — Дон Кіхот, який б'ється з вітряками. Навколо нього — родові герби. З них справжній лише один, всі інші — плід фантазії автора. Митець зобразив палац із зіркою на синьому тлі, це родовий герб Ханенків.

Зараз стіни порожні, але раніше на них висіли чотири брюссельські килими. Їх часто називають гобеленами, але, як пояснює пан Олександр, так можна називати лише вироби, створені на мануфактурі братів Гобеленів у XIV столітті. Автор килимів, які купили Ханенки, присвятив їх ілюстраціям Дон Кіхота та Санчо Панса, по дві на кожного.

У кімнаті досі триває ремонт. На підлозі лежать будівельні матеріали та листи фанери. Тому у залу можна зайти лише під час екскурсії, щоб поглянути на інтер'єр. В інший час відвідувачам туди не можна. 

Музей не закрився для відвідувачів навіть попри ремонті роботи. Пан Олександр каже:

"Нещодавно були журналісти з Японії, вони питали, чому ми взагалі працюємо під час війни. Я їм відповів: «Because we must» (Тому що ми мусимо, — ред.). Це наш обов'язок. Музей на місці, інтер'єри на місці, ми в полі зору — до нас є увага і ми не маємо права цим нехтувати".

Співробітники музею з нетерпінням чекають моменту, коли безпекові умови дозволять повернути колекцію Ханенків до музею. Але, як зазначає Олександр Жук, музей вже не буде працювати так, як до 24 лютого 2022 року.

"Ми не маємо права просто розставити й розвісити все, як було. У нинішніх умовах, ми переосмислили поняття  «Схід» і «Захід», задумались про деколонізацію. Зараз музей Ханенків говорить про те, що треба відходити від погляду на азійське мистецтво через європейське сприйняття. Азійська колекція музею Ханенків — найцінніша і найбільша в Україні. Вона вже не буде експонуватись так, як раніше, поділена на іслам, буддизм, Китай та Японію. Треба все переосмислювати. Це колосальна робота", — пояснює пан Олександр.