“Ти живеш у війні й працюєш з війною”, або Як працює мобільна група підтримки для переселенців

У чому проблема?

Станом на середину березня 2023 року в Україні було зареєстровано щонайменше п'ять мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). А якщо враховувати й незареєстрованих переселенців, то ця цифра сягає семи мільйонів, повідомляла віцепрем'єр-міністерка й міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук. За її словами, серед ВПО жінки становлять 60%, діти — 25%, пенсіонери — ще 25%. Усі ці люди стикаються з низкою викликів, які не завжди встигає чи може вирішити держава в кожному конкретному випадку, — це і нюанси соціальних виплат, і юридичні питання, і психологічні проблеми.

Яке рішення?

Мобільні групи Благодійного фонду "Право на захист" допомагають особам, постраждалим від війни, та діють у рамках проєкту Консорціуму Реагування (Ukraine Response Consortium). Програма здійснюється за фінансової підтримки Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA). Психолог, соціальний працівник та юрист виїжджають у хаби для переселенців і на місцях надають людям необхідні безоплатні консультації.

Як це працює?

О десятій ранку від'їжджаємо від приміщення офісу Благодійного фонду "Право на захист". За кермом мінібуса водій Олександр Матвієнко, у салоні соціальна працівниця Віта Савчук та юристка Вікторія Ільїна. Також мав бути психолог Сергій Дозорець, але його терміново викликали на іншу локацію. Крім нас знайомитися з роботою мобільної групи їде й пані Ірина — нова соціальна працівниця проєкту. Це її перший ознайомчий робочий день.

Олександр розповідає, що невдовзі бус переобладнають так, щоб у нього можна було заїжджати на візочку — це дасть можливість надавати транспортні послуги малорухомій категорії людей.

Прямуємо до шелтер-хабу Лисичанської міської воєнної адміністрації, що розміщений у затишному місці на околиці Києва.

Хаб запрацював у листопаді 2022 року з ініціативи Лисичанської ВА у співпраці з Європейським університетом. Навчальний заклад надав три корпуси своїх гуртожитків для розміщення переселенців. Сюди також приходять ВПО з Луганщини, які живуть у Києві, щоб періодично отримувати гуманітарну допомогу.

Мобільна група приїжджає до цього шелтера щопонеділка, чимало людей про це знають і заздалегідь готують свої питання. Сьогодні таких охочих небагато.

"Бачите, зараз нікого немає, — показує соціальна працівниця Віта Савчук на порожнє подвір'я гуртожитку. — А коли минулого разу ми приїхали в такий час, люди були аж на дворі за ворітьми. Майже під час кожного виїзду до нас звертається до десятка чоловік, і ми всім допомагаємо, нікого не залишаємо в біді".

Віта та Вікторія підходять до людей, які стоять у досить великій черзі за продуктовими наборами й пропонують свої послуги. У цих розмовах часто виявляється, що люди не в курсі можливостей, які вони мають для відстоювання своїх прав, і допомога юриста чи соціального працівника для них геть не зайва.

Юристка Вікторія Ільїна в черзі знайомиться з переселенкою Валерією Корабльовою.

Молода жінка з маленьким сином і чоловіком виїхали з Сєвєродонецька Луганської області о восьмій ранку 24 лютого минулого року. Тут винаймають житло, чоловік працює за фахом, а Валерія в декреті. Їхня квартира в Сєвєродонецьку зруйнована.

"У мене там залишились батьки. Іноді вони виходять на зв'язок і надсилають фото. Ми живемо на другому поверсі, а «прилетіло» на п'ятий, але в нас ні вікон, ні балконів немає", — ділиться Валерія.

Родина подала у "Дії" заяву про пошкодження житла. Але Вікторія Ільїна радить також написати заяву до правоохоронних органів.

"Ця заява необхідна для відкриття кримінальної справи про злочин російської федерації проти українських громадян. Тоді в рамках кримінального провадження можна сподіватися на відшкодування моральної та майнової шкоди, зокрема, щодо цінного рухомого майна — наприклад, якщо в людей є докази придбання конкретного холодильника, телевізора", — пояснює юристка.

Валерія радо пристає на пропозицію допомоги, тож Вікторія Ільїна записує її дані, щоб потім разом коректно скласти документ.

Вікторія Ільїна розповідає, що чільне місце в запитах людей на допомогу посідає отримання довідок внутрішньо переміщених осіб. Відтак і отримання виплат.

Є люди, у яких виникли затримки або взагалі не було виплат як внутрішньо переміщеним особам. Дуже актуальне питання зараз документування руйнування нерухомого майна — того, що у людей у власності на тимчасово окупованих територіях, або на територіях, де ведуться активні бойові дії. І відповідно подання заяв на компенсацію, перераховує юристка мобільної групи БФ "Право на захист". 

На жаль, багато хто не знає взагалі, яка доля спіткала їхні оселі, тому що з залишеними населеними пунктами не мають зв'язку. Але питання зруйнованого житла актуальне для більшості. Дехто знає, як подавати документи й вже давно це зробив, а багато хто сумнівається, не знає, навіщо це потрібно.

"Ми їм усе роз'яснюємо. І те, що можна зробити, радимо робити тут і зараз", — каже Вікторія Ільїна.

Вона допомагає переселенцям писати запити на управління соцзахисту, за потреби й скарги, консультує щодо заяв до суду. 

"Найактуальніші, на жаль, на сьогодні запити — щодо встановлення факту смерті людини. Тому що люди помирають на окупованих територіях, їм видають «свідоцтва» «Луганської народної республіки» або «Донецької народної республіки». Люди отримують ці «свідоцтва» або фотографії цих «свідоцтв» і ми допомагаємо їм звернутися до суду в Києві, щоб отримати потім свідоцтво про смерть за українським законодавством", — розповідає Вікторія Ільїна.

Ми ж тим часом знайомимося з координаторкою шелтера Тетяною Живагою. За фахом вона педагогиня, теж переселенка з Лисичанська. Роботу в шелтері розпочинала як волонтерка, а зараз обіймає посаду директора Лисичанського міського центру соціальних служб.

Наразі у шелтері мешкає більше ніж 300 переселенців — в основному з Луганської області, але також є люди з Запорізької, Херсонської, Донецької областей, їх меншість.

"З БФ «Право на захист» співпрацюємо майже з першого дня, як ми сюди заселились восени минулого року, — пригадує Тетяна Живага. — Це були наші перші партнери. Допомагають вони дуже потужно. У нас багато людей, які потребують соціального супроводу: їм допомагають щось оформити, щось знайти. Є малорухомі люди, і «Право на захист» нам надає транспортний супровід таких людей. Віта і Вікторія надають будь-яку допомогу без питань. Є родини, які вони ведуть з самого початку, і поки не поставлять крапочку у питанні, не заспокоюються.

Вони у нас кожного тижня, постійно на зв'язку, на будь-яке повідомлення обов'язково є відповідь. Графік у них також щільний, але завжди вдається вирішувати всі питання. Зараз, наприклад, у нас в одній родині постало питання оформлення опіки, то «Право на захист» допомагає зробити це правильно".

Тетяна Живага ділиться, що, на щастя, людей у гуртожитку вдається згуртувати. Нещодавно тут почали плести маскувальні сітки у співпраці з волонтерами. Уже закінчили перший виріб. Допомагали плести його й переселенці, які не мешкають у шелтері. Станки для плетіння самостійно зібрали чоловіки з гуртожитку.

Жінки з шелтера двічі на тиждень випікають велику кількість пиріжків, які одразу їдуть на передову. Сировину для них привозять волонтери, але дещо мешканці збирають і власними силами.

"Бажання є, люди є, руки є", — усміхається Тетяна Живага.

Також дуже велику роль, особливо одразу після появи шелтера, відіграла психологічна допомога для дітей. Психолог мобільної групи Сергій Дозорець проводив дуже багато й індивідуальних консультацій, і групових занять.

"Зараз їх менше, тому що діти вже адаптувались. Дорослі також отримують психологічну допомогу", — говорить Тетяна Живага.

Великий запит на послуги психолога і в інших громадах, де мешкають вимушені переселенці, діляться у БФ "Право на захист". Особливо в невеликих населених пунктах Київщини, зокрема саме цього дня Сергія Дозорця дуже чекали на Фастівщині.

Дуже складно морально було Ярославі Полікарповій, вимушеній переселенці з Херсона. Її родині довелося пережити в місті всю російську окупацію, вони виїхали через тиждень після звільнення евакуаційним потягом. Ярослава з мамою, малорухомою бабусею і братом трохи побули на Хмельниччині, а тоді переїхали до цього шелтера у Києві.

Вона пригадує, як було страшно, коли на третій день війни на сусідньому подвір'ї був вибух, та коли прямо над дахом їхнього будинку пролітали ракети. 

"Пан Сергій дуже підтримував мене на перших етапах і продовжує це робити. Він дуже гарно вміє знаходити слова і допомагати психологічно, тому що було дуже тяжко. Я вважаю, що спілкування з психологом, особливо після воєнних подій, необхідне, щоб не замуровувати страхи або образи, які були. Щоб потім це не вилилося в щось гірше", — ділиться 18-річна дівчина.

Зараз вона вже закінчила перший курс технічного вишу та розробила власний стартап WITERoK, покликаний допомогти в "зеленій" відбудові України. Дівчина знайшла тут друзів-однолітків, з якими щовечора зустрічається на майданчику й грає в бадмінтон.

Бабусі Ярослави працівники мобільної групи допомогли оформити банківську картку — вони привезли працівника "ПриватБанку" безпосередньо в шелтер, і 75-річна жінка змогла укласти договір, щоб отримувати надалі виплати від держави. На жаль, через хворобу літня жінка у травні цього року пішла з життя.

"У межах нашого проєкту ми надаємо безкоштовний транспортний супровід для людей поважного віку, з інвалідністю, багатодітним, малозабезпеченим, які мають обґрунтовану потребу в транспортуванні, наприклад, до ЦНАПу, терцентру, лікарні, — каже соціальна працівниця мобільної групи Віта Савчук. — Також це може бути фізичний супровід, якщо людина з інвалідністю, важко пересувається або незряча та не може самостійно спілкуватися з представниками державних структур, заповнювати заяви".

Такою послугою мобільної групи скористався 44-річний Сергій Махно, який через травму в ДТП вже кілька років лікує праву ногу, оформлює інвалідність. У шелтері чоловік живе з лютого 2023 року. До повномасштабної війни мешкав у Дружківці, а на початку вересня минулого року, коли почалися сильні обстріли, британські волонтери допомогли йому виїхати. 

"Привезли мене, ще одного чоловіка і бабусю в Покровськ, посадили на поїзд до Дніпра, там зустріли волонтери. Побув 10 днів і потім повезли у Київ, тут також зустріли на вокзалі, потім я живу у шелтері в Обухові. Коли обухівський заклад припинив роботу, опинився тут. У лікарню ці дівчата мене возили, зробили мені довідку переселенця, бо у мене була тільки в «Дії». Буду тепер отримувати виплати", — ділиться Сергій. 

Сергій Махно уперше в Києві, і тут йому дуже подобається. Але й додому, звичайно, хочеться, говорить чоловік. "І тут можна жити. Була б робота", — каже він. За кілька місяців йому мають зняти з ноги спеціальний апарат, і далі чоловік планує розраховувати тільки на себе, уже навіть має пропозицію роботи в Обухові. За фахом він каменяр, але працював і різьбярем, й іншої роботи не боїться. 

Віта Савчук розповідає: основа її роботи з вимушеними переселенцями — це консультації абсолютно по всіх соціальних питаннях. Соціальні працівники цікавляться, чи люди отримують усі виплати від держави, чи знають про можливості допомоги від міжнародних організацій. Заповнюють усі прогалини в знаннях вимушених переселенців і допомагають виправити непорозуміння з соціальними службами. 

З Лисичанською громадою співпраця дуже тісна, тут великий запит і на консультації, і на транспортний супровід, ділиться Віта. Якщо питання виходять за межі її компетенції, переспрямовує людей на інші організації. Віта допомагає людям і з пошуком житла, і, наприклад, з орендою інвалідного візочка.

"Ми бенефіціара ніколи не кидаємо. Завжди тримаємо зв'язок, підтримуємо людину, контактуємо з нею", — каже Віта Савчук. 

Працівники мобільної групи надають людям і неформальну підтримку — наприклад, під час цього виїзду привезли коробку іграшок та одягу. У шелтері є кімната, куди волонтери приносять речі, що можуть стати в пригоді людям, які втікали від війни в чому були.

Такі постійні виїзди мобільні групи БФ "Право на захист" роблять з жовтня 2022 року. Проєкт мав тривати до 31 травня, але через великий запит його продовжили до 31 серпня 2023 року. 

Цікавимося, наскільки складна ця робота для самої мобільної групи.

"Ти живеш у війні й працюєш з війною, — це головний виклик у цій роботі, — ділиться Віта Савчук. — Коли ти бачиш людей, які приїжджають зимою в капцях, бо вони тікали в останній момент, маючи на те свої причини, звісно, це важко. Але ти розумієш: хто як не ти? Якщо ця людина потрапила саме до тебе, то твоя основна задача — допомогти їй. Дуже складно, коли бачиш одиноку людину: в її очах порожнеча і розуміння, що вона нікому не потрібна. Це не тільки літні люди, а різного віку. Ми намагаємося всім допомагати по максимуму". 

Якщо хтось із працівників відчуває вигорання, то керівництво відпускає його у відпустку. Також щоп'ятниці за потреби відбуваються супервізії з психологом-психотерапевтом. 

"Але ми зазвичай адаптуємося і такої допомоги не потребуємо, — каже Віта Савчук. — Плюс ми ж у машині завжди в команді з психологом. Якщо нас щось турбуємо, ми всі ці речі проговорюємо, і це дуже велика підтримка".

Відкритість, невтомність, діловий підхід, готовність вислухати та фахово допомогти — здається, такі риси властиві всім працівникам мобільної групи, з якими вдалося познайомитися. Вдячність людей, які тимчасово потребують підтримки, це підтверджує.