"Що відбувається, коли зруйновано мурашник?", або Як працює готель для переселенців на Закарпатті
"Що відбувається, коли зруйновано мурашник? Всі мурахи збираються, починають працювати й швидесенько все відбудовують. Там у нас працює евакуація з гарячих точок. Там наші волонтери відвозять їжу. Там десь через кордон перевозять людей. Там, навпаки, на лінію фронту хлопці їдуть, привозять військовим якісь ніштяки. Тобто такий рух по всій країні, як великий мурашник. А тут, на Закарпатті, наш готель — як прихисток і база, яка концентрує роботу всієї команди", — каже засновник громадської організації "Українські мурахи" Олександр Калінченко.
У чому проблема?
Через повномасштабне вторгнення росії в Україну мільйони наших громадян змушені були терміново залишити свої домівки в пошуках безпечніших місць. Зараз люди продовжують евакуйовуватися з "гарячих" точок поблизу лінії фронту. Усім цим людям потрібен прихисток.
Яке рішення?
Київський фотограф Олександр Калінченко 25-го лютого минулого року разом із дружиною та родиною друзів знайшли прихисток у готелі на Закарпатті. Зрозумівши масштаб біди, що почалася в країні, того ж дня вони винайняли всі номери в готелі, де зупинилися. І до сьогодні безоплатно забезпечують житлом, харчуванням і найнеобхіднішими речами приблизно 50 переселенців одночасно.
Як усе почалося?
"Ми не професійні волонтери, ми не займалися цим до 24-го лютого. Ми виїхали з Києва буквально після перших вибухів. 25-го лютого приїхали на Закарпаття і досить випадково зупинилися в готелі, який не функціонував уже роки три-чотири. Для нас відкрили одну кімнату, де ми просто переночували", — пригадує Олександр Калінченко.
Коли вони з друзями зрозуміли, що в бік заходу України йде великий потік людей, то одразу поговорили з власником готелю і власним коштом винайняли всі кімнати. Спочатку на декілька тижнів. Створили чат у Телеграмі, почали писати друзям і знайомим, пропонувати місце, де можна зупинитися, перепочити й подумати, що робити далі.
Готель став найпершим рішенням майбутньої громадської організації. Далі "Мурахи" відкрили гарячу лінію і перевезли за перші тижні приблизно п'ять тисяч людей з Києва на західну Україну, почали передавати їжу на Київщину, допомагати харчами та гігієною вимушеним переселенцям на західній Україні, закуповувати за кордоном військове спорядження і передавати його захисникам.
"Поступово це все переросло у великий волонтерський рух. Згодом волонтерство набуло статусу громадської організації. Назвали її «Українські мурахи», тому що на початку це так і виглядало, як робота мурах. Ми жартували, що метушимося по всій країні, як у зруйнованому мурашнику", — каже Олександр, який несподівано для себе став засновником і директором громадської організації.
Співзасновник "Українських мурах" — товариш Олександра Роман Андреєв. А загалом кістяк команди — це друзі, люди різних професій: дизайнери, фотографи, відеографи, айтівці, будівельники, студенти, викладачі школи, івент-організатори, піарники.
Як це працює?
Переселенці живуть у готелі повністю безоплатно. Вони мають особисті кімнати з найнеобхіднішими умовами: туалет, душ, гаряча вода. Мають можливість харчуватися: отримувати сніданок, обід, вечерю. Отримують найнеобхідніші побутові речі. Люди можуть певний час просто жити й приходити до тями після пережитих стресів.
На початку в готелі зупинялося багато людей, які потім їхали за кордон. Далі в "Мурашнику", як його називають самі волонтери, почали отримувати прихисток люди із "гарячих" точок.
Наприклад, кілька тижнів тому в готелі оселились дві родини з невеличкого села між Бахмутом і Часовим Яром: бабуся з онукою та жінка з двома дітьми. "Прильоти" у їхнє село почастішали, і люди виїхали, щоб зберегти життя дітей.
"У нас люди з Маріуполя, Мелітополя, Харківської області, чимало з Луганщини й Донеччини, є люди з Херсона, Миколаєва. Дуже багато саме з тих місць, де зараз проходить лінія фронту. Великій частині цих людей немає куди повернутися: це або окупована територія, або їхнього житла вже немає", — розповідає волонтер.
На базі готелю також є волонтерський центр, куди по цей день уже понад рік приходять переселенці з декількох найближчих сіл. Раз на місяць вони мають змогу отримати продуктовий набір, одяг, побутову хімію.
"Частина переселенців, які приїхали до нас, вже трішечки перемкнулися, перестали прокидатися вночі від будь-якого шурхоту. Їм ми вже пропонуємо долучитись до якоїсь роботи. Наприклад, ми сортуємо їжу. Привезли кілька тонн борошна, цукру, круп різних. Це все треба розсортувати, розібрати, запакувати й вивезти. Усі, хто є в готелі, долучаються", — каже Олександр Калінченко. За час роботи волонтери передали в різні прифронтові регіони 140 тисяч тонн їжі.
Деяким переселенцям "Мурахи" допомогли працевлаштуватися. Люди можуть ходити на роботу, але й далі жити в готелі. Батьки з дітьми мають можливість безкоштовно влаштувати дітей у садок.
Як вдається підтримувати життєдіяльність готелю?
"Мурашина" команда складається з друзів та знайомих. Основний кістяк команди залишається весь час у готелі. Але не тому, що людям немає куди поїхати. А тому, що вони як волонтери повністю обслуговують роботу і самого готелю, й інших проєктів.
"Уже багатьом хотілося б повернутися додому, але вони залишаються, тому що розуміють свою важливість в цій роботі", — каже Олександр.
Допомогли тобі — а тоді ти допомагаєш іншим
Дехто з тих, хто отримав прихисток, і сам став повноцінною "мурахою". Як-от Світлана, яка 2022 року взялася за виготовлення окопних свічок.
Навесні минулого року жінка втратила чоловіка — військовослужбовця ЗСУ. Залишилася одна з сином-підлітком. "Мурахи" забрали її до себе в готель на повне забезпечення.
"Це людина, яка не була до цього нашим волонтером, але вона стала повноправним членом команди, — каже Олександр Калінченко. — У виготовленні окопних свічок вона досягла того, що свічка горить від семи до дев'яти годин. Минулої зими ми дуже багато перевезли цих свічок і повіддавали нашим на фронті. Усі, хто в готелі, так само долучаються до збору бляшанок і картону, до залиття парафіну тощо. Тому в принципі кожен якось долучається до життя «Мурашника»".
Під час перебування в готелі люди продовжують проживати свої життєві історії.
На жаль, були вже й перші втрати.
На початку осені минулого року в готель поселили родину з Запоріжжя — їм "прилетіло" в сусідній під'їзд. Жінка із чоловіком, який раніше пережив інсульт, досить складно пересувався і говорив, приїхали досить стривожені, тривалий час оговтувалися. На жаль, на початку 2023 року у чоловіка стався повторний інсульт. Волонтери викликали швидку, його відвезли в реанімацію, але за кілька днів чоловік відійшов. Жінка врешті вирішила виїхати за кордон, і "Мурахи" допомогли їй виїхати до США за міжнародною програмою підтримки.
До слова, волонтери допомогли оформити необхідні документи для виїзду до США, Великої Британії, інших країн Європи й іншим людям, які мали таку потребу.
Про "Мурашник" люди дізнаються переважно завдяки черезтинному радіо. У готелі більше немає вільних місць. "Мурахи" вже давно винаймають і оплачують кімнати ще й у довколишніх готелях.
Інші рішення
"Мурашник" — не тільки готель, а й центр роботи всіх волонтерських напрямків команди. Адже фокус громадської організації спрямований не тільки на цивільні потреби. Понад 60 відсотків зусиль іде на допомогу ЗСУ. Зручне логістичне розташування готелю допомагає швидше придбати за кордоном і привезти в Україну необхідні воякам тепловізори, дрони, інше обладнання. Або перегнати автівки для фронту. А їх за час своєї роботи волонтери передали до п'яти десятків, причому велику частину становили машини швидкої допомоги.
Якщо дозволить ресурс, улітку "Мурахи" планують розширити межі своєї діяльності. Вони вже приймали в готелі військових, які могли тут побачитись із родиною і хоч трохи перепочити. Надалі волонтери хочуть забезпечити їм певний мінімум релаксаційних фізичних процедур, психологічні послуги на термін від трьох-чотирьох днів до кількох тижнів. Олександр Калінченко ділиться:
"Нам це болить, бо ми постійно їздимо на лінію фронту і бачимо наших захисників, які там стоять не день, не два, не місяць, а вже досить великий термін. Це досить складно морально, особливо коли немає розуміння, коли можна буде повернутися до цивільного життя. Тому ми хочемо не тільки їм давати захист, «очі», колеса, а й щось у такому форматі".
Чи надовго це рішення?
Ресурси на утримання готелю та інших проєктів — найскладніше питання, ділиться директор ГО "Українські мурахи". Переважно фінансова допомога надходить через дружні контакти, але що далі, то складніше її діставати. Війна триває, необхідно далі донатити на ЗСУ, тож для багатьох цивільні проєкти перестали бути пріоритетом.
"У нас зараз насправді гостре питання фінансування саме готелю, тому що це досить недешева історія. Сама оренда, комунальні послуги, лагодження комунікацій, інші поточні ремонти. Тобто це все треба робити, лагодити, їздити закуповувати продукти, готувати", — перераховує Олександр Калінченко.
Громадську організацію друзі створили в тому числі й для того, щоб полегшити залучення підтримки від бізнесів та благодійників. "Українські мурахи" будуть вдячні, якщо, наприклад, хтось візьметься закривати потреби хоча б одної сім'ї на місяць або оплачувати оренду одної кімнати.
"Будемо утримувати готель стільки часу, скільки в нас буде можливостей, — констатує директор ГО "Українські мурахи". — Готель – це такий наш проєкт, який ми дуже цінуємо. Ми самі пережили цей момент, коли нам потрібна була допомога з житлом, тому не хочемо припиняти цю допомогу, поки в ній є потреба".
Якщо потребуєте допомоги або можете допомогти самі, звертайтесь до "Українських мурах" через соцмережі чи сайт.
Фото з архіву ГО "Українські мурахи"
