Кривавий шлях з Іловайська. Хроніка і спогади катастрофи

Точкою неповернення для проведення операції під Іловайськом стало 20 серпня. В той день після невдалого штурму угруповання покинули батальйони «Азов», «Шахтарськ» і «Дніпро-1».

Хоча «Дніпро-1» після переформатування (частина людей просто відмовилася йти на новий штурм) повернувся, однак сил для подальшого продовження бойових дій просто не було.

У цих умовах командування встало перед вибором – продовжувати штурм Іловайська або повертатися на вихідні позиції, зміцнюючи позиції, наприклад, в Старобешевому. На жаль, з незрозумілої поки причини був обраний перший варіант.

Тому для посилення в район боїв були висунуті батальйони (фактично зведені групи)  батальйонів МВС «Херсон», «Івано-Франківськ», «Миротворець» і рота «Світязь». Таким чином під Іловайськ було зібрано найбільшу за всю війну кількість бійців добробатів – приблизно 400 осіб.

Тривали бої і в самому Іловайську. Однак після 21 серпня настрій в угрупованні змінився.

Як розповідав в одному з інтерв'ю виконуючий на той момент обов'язки командира батальйону «Донбас» підполковник В'ячеслав Власенко: «Відсутність інформації про пересування наших військ для нашого посилення. Пошкодження або абсолютне знищення автотехніки під час обстрілів противника. Окрім того, закінчувалися набої і відчувалася відсутність води. Усе це призвело до важкого психологічного стану в підрозділах. На жаль, у деяких бійців почалася паніка. Доводилося жорстко припиняти її прояви. Саме ця категорія учасників тих подій зараз гучніше усіх волає з усіх трибун про «зраду», «в усьому винуваті генерали», поливають брудом своїх командирів і таке інше. Таким чином вони намагаються виправдати свою малодушність і особистий страх. Дякувати Богові, що їх були лише окремі одиниці».

У ті дні угруповання збільшилось також за рахунок зведеної групі 51-ї омбр, яка змогла проскочити через російські позиції (на той час вони вже почали формуватися навколо Іловайська), і за рахунок частин, які виходили з-під кордону. Таким чином, до 25 серпня до наших сил приєдналися бійці 93-ї омбр і зведена група добровольців під командуванням полковника Гордійчука, які тримали оборону Савур-Могили.

До 27 серпня положення стало критичним. Після того, як спроби надання допомоги шляхом зустрічного удару 92-ї омбр та 42-го батальйону тероборони провалилися, наше командування на найвищому рівні пішло на контакти з російським для організації «зеленого коридору».

У результаті була досягнута домовленість про вихід угруповання з-під Іловайська двома колонами по маршруту: Многопілля – Старобешеве і Агрономічне – Старобешеве через Новокатеринівку 29 серпня. Однак в останній момент росіяни змінили умови і заявили, що дозволять вихід одним маршрутом без зброї, боєприпасів і військової техніки. Для добровольців ці умови були неприйнятні і генерал Хомчак (який командував усім Іловайським угрупованням) віддав наказ про вихід з раніше розробленими маршрутами.

На той момент російські військові змогли організувати три кільця оборони. Якщо перше наші бійці пройшли без проблем, то при прориві другого почалися серйозні бої. На тих напрямках, де російські солдати не встигли окопатися, вони понесли важкі втрати.

Крім того, командування сектору і Генеральний штаб кинуло всі вогневі засоби для знищення відомих російських позицій – а це до десяти пусків ОТРК «Точка-У», дивізіон важких РСЗВ «Смерч» і пари штурмовиків Су-25. Для росіян це обернулося величезними втратами. У нас під Новокатеринівкою був збитий один літак (льотчик катапультувався і пізніше був врятований).

Однак для солдатів і офіцерів ЗСУ та добровольців проходження колони стало справжнім побоїщем. Справа в тому, що висувалися на цивільному автотранспорті, автобусах. Кількість танків, БТР і БМП було мінімальним. І як підсумок – вони нещадно розстрілювалися з 30-мм гармат БМД-2, стрілецької зброї, танків і гранатометів росіян.

Один з бійців 51-ї мехбригади Сергій Ребітва потім згадував: «Колона була велика. Особовий склад їхав у автобусах. Я був на БМП, сидів на місці командира. Зі мною ще були навідник і механік. Перший блокпост ми проїхали без проблем. Встигли помітити, що росіяни серйозно окопались, обладнали позиції.

Почали рухатись у бік Чумаків. Колона витягнулася на дорозі – кругом поле, по обидва боки посадка. Ми йшли по лівій стороні, справа по нас відкрили вогонь зі всіх видів зброї. Відразу понесли шалені втрати. Людей, які їхали в автобусах – одним пострілом… Це була бойня… Наша машина почала закипати, загорілася. Ми зупинилися, хлопці вискочили… Я уже отримав контузію, але залишився в БМП, пробував розвернути башту для того, щоб відкрити вогонь по посадці, але не вийшло… Тоді вискочив…»

І ще деякі штрихи від бійця «Донбасу»: «Колона рушила, і мені відкрилась страшна картина: як по нашим машинам, всім без розбору почали стріляти з усіх сторін! Машини почали розриватися, вибухати, просто зупинятися, водій гинув… переглянувшись з водієм я сказав "Поїхали!". Маневрували між тіл, островів у вогні і рештою колони, яка ще рухалася. Справа і зліва увесь час були розриви, свистіли кулі, снаряди і ракети.

Наші машини безпощадно рвало у мене на очах, людей розкидало, як сірники, ударними хвилями, розривало, підпалювало. У посадці зліва побачив спалахи і почав туди стріляти. Було страшно, у нас машина, повна бк (боєкомплекти, – Ред.), попадання в нашу машину не залишило б від нас і мокрого місця. Та нам пощастило, їхали полем, в диму, крізь те пекло – і заїхали прямо в село Червоносільське. Та частина, куди ми заїхали, знаходиться на узвишші і перед нами був яр, за яром російські танки, БМД, БТР і піхота. Бій тривав увесь день, затухаючи на "перемир'ях"…»

Підсумок прориву був вкрай трагічним – фактично обидві колони були знищені. У полон потрапили 380 бійців. Більшість після переговорів росіяни передали нам. Однак частину з різних причин вони відправили до сепаратистів, де більшість було розстріляно в перші дні.

На сьогоднішній день кількість загиблих при виході з-під Іловайська 29-31 серпня за прізвищами можна визначити 231 чоловік: ВСУ – 140, НГУ – 44, МВС – 42, ПС – 3, по одному загиблому – ВМСУ і Добровольчий Український Корпус. Визначити кількість зниклих без вісти і полонених на сьогодні неможливо.

Фактично події під Іловайськом стали кульмінацією вторгнення російських військ і привели до підписання домовленостей про лінії зіткнення в Мінську на початку вересня 2014 року.