Давоські відкриття. Навіщо і як компанія Буткевича заходить в “блакитний океан” рідкісних копалин

Що спільного має Україна з океаном? Якщо йдеться про економічний потенціал, то відповідь одразу стає зрозумілою: Україна — держава, яка насичена «блакитними океанами». Так називають ті галузі й ділянки ринку, у діяльності яких сьогодні немає конкуренції, ще не прописані правила гри, а стандарти — досі нерозроблені та невідомі. Кажучи простою мовою, «блакитні океани» — це, передусім, можливості. Інвестиційна компанія BGV Group — одна із тих компаній, які починають освоювати досі порожні ніші економіки нашої країни. Про це ми, зокрема, почули на одній із панелей в Українському домі в Давосі. Сергій Войцеховський — член Ради директорів BGV Group — вважає, що орієнтація на нові неосвоєні ринки має багато переваг, особливо в Україні — країні з економікою, що розвивається.

BGV Group — хто вони?

BGV Group цікава, передусім, своїм підходом до ведення бізнесу. Зараз це інвестиційна компанія, яка є повною власністю відомого в Україні підприємця Геннадія Буткевича. Він засновник і співвласник корпорації АТБ — одного з найбільших українських ритейлерів, який має понад 20 років історії та 60 тисяч співробітників у 22 областях. Але BGV Group — нова окрема історія Буткевича. Крім того, якщо АТБ наразі працює лише на українському ринку, то BGV Group — бізнес уже ширший, який виходить за межі однієї держави, вірячи в розвиток України як гідної частини глобальної економічної системи.

Нині компанія орієнтується на розробку геологічних ресурсів, які є в Україні, та їхнє розумне застосування всередині країни. Для BGV Group це означає створення товарів із високою доданою цінністю.

«На жаль, Україна на світовому ринку сприймається здебільшого як країна, з одного боку — з потенціалом, що постійно зростає, а з іншого — як значний споживач фінансової міжнародної допомоги й постачальник сировини, яку перероблюють уже в розвиненіших країнах. Ми тут хотіли би і будемо створювати винятково інакший підхід. Ми зорієнтовані понад усе на товари з високою доданою цінністю й категорично проти того, аби перебувати в ринку «commodities» — продажу сировини й напівфабрикатів. Ми маємо певну внутрішню візію акціонера та інвестора, наше внутрішнє усвідомлення того, що Україна — це не лише багата країна з погляду великої площі та вдалого географічного розташування, не лише багата в сільськогосподарському напрямі, а також багата з погляду корисних копалин і безпосередньо ресурсів, які можуть створювати унікальні бізнеси».

Водночас однією із провідних цінностей компанії є корпоративна відповідальність, зокрема, екологічна. Про те, як компанія планує поєднувати на перший погляд несумісні речі — екологію та розробку ресурсів — Сергій Войцеховський відповів так: «Для нас неможливо цю відповідальність на себе не брати. Тому що, коли будуєш дім, ніколи не робиш це так, щоби він руйнувався або був небезпечним. Будь-який небезпечний бізнес а) короткотривалий, а ми розглядаємо лише середню й довготривалу перспективу, і б) він закритий до можливої інтеграції в розвинуті міжнародні економічні системи. Питання безпеки, особливо екологічної — це провідний глобальний тренд. У нас просто звикли до того, що виробництво — це, зазвичай, екологічна катастрофа. Нам же простіше цього уникати, оскільки ми працюємо з нуля. Не використовуємо старе обладнання, яке не можливо модернізувати, а із самого старту закуповуватимемо абсолютно нове та максимально технологічне. Тому на питання екології та безпеки ми будемо не просто звертати увагу, а закладати їх як основу».

Про напрями діяльності компанії

Продовжуючи про створення унікальних бізнесів — одним із таких перспективних ресурсів для компанії є, наприклад, графіт. Його у BGV Group розглядають як можливість розвитку галузі збереження енергії і створення батарей — актуальна сьогодні сфера у всьому світі. Для України це також унікальна можливість: наразі Європа активно шукає для себе шляхи зменшення залежності від азійських ринків. Тут Україна й могла б стати тим самим «своїм» виробником.

Другий напрям у роботі компанії пов'язаний із можливим ринком виробництва рідкісноземельних металічних сплавів. Так компанія, яка входить до BGV Group, має ліцензію на добування берилію — матеріалу, який використовується у високоточних сплавах для аерокосмічної, комп'ютерної та інших сучасних галузей. Світовий ринок берилію здебільшого пов'язаний зі США, і всього є лише кілька країн, які мають цю корисну копалину. Це великі можливості для України. Тут, щоправда, компанія зіштовхується із переліком проблем, зокрема і з проблемою засекречення місценароджень. Традиція засекречування дісталася нам у спадок від СРСР: «Будь-яка секретність створює непрозорість, а непрозорість відлякує», — говорить про це Сергій. «Ми знаємо, що секретність збереглася в пострадянських країнах. Інші країни намагаються працювати більше із відкритістю. У нас, на щастя, гриф «секретно» поширюється не на все. З плином часу ця історія закінчиться». Крім того, у країні вже робляться кроки назустріч істотно кращій ситуації для ведення бізнесу. З'являються відкриті аукціони з продажу ліцензій на розробку ресурсів, змінюються підходи. Та ж сама земельна реформа, можливість зняття мораторію на продаж землі, на думку Сергія Войцеховського, позитивно вплине на інвестиційний клімат у країні, додасть впевненості й можливостей бізнесменам.

Третій напрям роботи компанії пов'язаний із добуванням уранової руди й подальшим виробництвом. Тут BGV Group також залишаються вірними своїй філософії виробництва товарів із високою доданою цінністю. Атомні електростанції в Україні потребують палива й наразі ми імпортуємо його, зокрема і з Росії. Тоді як самі маємо нерозроблені запаси. Актуальність роботи із запасами урану в Україні обґрунтовується й тим, що сьогодні технології зробили великий крок уперед і, наприклад, малі атомні реактори є набагато безпечнішими, ніж традиційні АЕС. Україна має всі шанси стати тією країною, яка успішно імплементує технологію, заявивши про себе на світовому ринку. «Ми маємо меморандум з однією відомою американською корпорацією, яка є лідером у розробці цієї технології. Тому ми досить впевнено дивимося на те, що це найближче майбутнє, а не якесь далеке, і відповідно бачимо в цьому певний потенціал».

Усі свої проєкти компанія починає «з нуля». Бізнес-мовою це «greenfield» — а майнінгові проєкти компанії такими і є: за них беруться, коли ні про яке добування й мови ще нема, і спочатку потрібно здійснити низку попередніх робіт. Серед обов'язкових етапів — дослідницька діяльність, підтвердження покладів, оцінювання їхньої кількості та якості, визначення способу збагачення або очищення корисної копалини, визначення кінцевого продукту тощо. Тут важливо дотримуватися саме міжнародних стандартів роботи — «для того, аби бути частиною глобальної економічної системи» — пояснює Войцеховський. Це і є одна із переваг проєктів «з нуля» — простіше дотримуватися таких стандартів. Такі роботи можуть тривати в Україні від року до трьох. Сергій розповів нам, що в різних проєктах компанія наразі перебуває на різних стадіях реалізації, й особливо близька до початку добування й наступних етапів роботи з графітом та ураном — компанія планує закінчити підготовчий етап із ними вже цього (2020) року.

Для України, вважає Сергій Войцеховський, саме розвиток промисловості може стати тим виходом, який поверне людей із закордоння, надавши конкурентні робочі місця, і створить нові успішні бізнеси всередині країни. Водночас, будуть використані багатства й потенціал України, які до сьогодні лишалися практично незайманими.

Про висновки із Давосу

Із Сергієм Войцеховським ми зустрілися одразу після повернення з економічного форуму в Давосі — враження були ще свіжими. Звісно, ми запитали його про те, які провідні меседжі лишили Україні дискусії у Швейцарії.

По-перше, остаточно стало зрозуміло, що необхідно забезпечити максимальну прозорість в Україні й відкритість із боку органів влади. «Ми вітаємо все, що робиться на державному рівні, і що пов'язано зі створенням додаткової конкуренції на ринку, з відкритістю, боротьбою з корупцією. Як бізнес ми в цьому дуже зацікавлені».

По-друге, багато говорили і про відкритість України до іноземних інвестицій. «Ми за приваблення інвестицій на український ринок. Але я особисто дивлюся на це трохи інакше. Коли ви хочете щось створити, то передусім докладаєте зусиль для того, щоби щось було створено, і тільки потім просите когось, аби вам у цьому допомогли. А допомагають тим, у кому бачать готовність робити багато що самотужки. Тому ми своїм прикладом показуємо, що готові багато працювати самі: самі інвестувати, самі нести великі ризики, особливо в роботі з «greenfield»-проєктами. І тут я вважаю, що держава, якщо бажає привабити великих іноземних інвесторів, передусім, повинна потурбуватися про локальних інвесторів із хорошою бізнес-репутацією, досягненнями. Треба створювати для них умови, щоби вони хотіли працювати з майбутніми проєктами. Робота з майбутнім — це завжди невідомість. Невідомість передбачає ризики. Цими ризиками потрібно правильно керувати. Це завдання держави й місцевих інвесторів».

Сам Давоський форум і його значення для українського бізнесу Сергій оцінює позитивно: «Є дуже багато нових контактів — це безумовно плюс. Є дуже багато нових ідей і можливих майданчиків для проєктів. І часто це можливість поспілкуватися, передусім, з інвесторами всередині країни. Як не дивно, далека гірська Швейцарія Давосом створює і для українського бізнесу можливість ще раз сісти за стіл і поспілкуватися, звірити годинники і зробити якісь висновки. Вважаю це хорошим рішенням. Забагато такої взаємодії не буває, навпаки — часто буває замало».

Про потенціал України та його реалізації

Про потенціал України говорять із року в рік — здається, він лише зростає. Для інвесторів — як місцевих, так і іноземних — не так цікава нинішня ситуація в країні, як той тренд у розвитку, який вона показує.

«На мою думку, ми бачимо позитивну, правильну й дуже оптимістичну динаміку. Чого вартий тільки ріст ВВП на понад 4% за останні два квартали 2019 року Це дуже добре. З іншого боку, є й негативні події. Чи все в нас добре? Далеко не все. Багато є позитивних дій. Дуже багато декларацій. Ми сподіваємося на те, що ці декларації стануть хорошими діями».

Одним зі шляхів реалізації потенціалу України Сергій бачить кластерний підхід. Кластер наразі є однією із найефективніших форм організації регіонального інноваційного розвитку, коли на ринку конкурують уже не окремі підприємства, а цілі комплекси. «Це створення цінності, коли 1+1>2. Ми в це віримо. Це працює». Така логіка розвитку присутня, наприклад, у винних кластерах Франції або у металургійних Німеччини.

«У нашій діяльності особливо важливу роль має наука та R&D. В Україні є багато розумних і талановитих людей, проблема в тому, що частина виїхала працювати за рубіж, а ті, хто лишилися в країні, зазвичай, недооцінені. Ми активно інвестуємо в команди спеціалістів, які важливі для реалізації наших бізнес-напрямів і відкриті до інновацій у близьких для себе галузях. Звісно ж, працюючи за Кластерною логікою, ефективність від таких інвестицій була б вищою».

В Україні теж є кластери — дійсні та потенційні. Відомим є ІТ-кластер у Львові, а перспективним саме у сфері геологічної розвідки й розроблення претендує стати Житомирська область — там може виникнути кластер рідкісноземельних металів та сплавів. Проте будувати кластери — завдання не лише бізнесу. Участь у цьому мають брати кілька сил: держава, бізнес, академія, суспільство. «Це система, спільна робота. А базове в системі — це організація правил гри, налаштувань. Тут роль за державою. Але якщо бізнес не буде висловлюватися й реалізовувати певні проєкти, як робить наша компанія, то хто буде учасником цієї системи? До того ж, більшість залежить від суспільства».

На Давоському форумі президент Зеленський назвав Україну країною див, сподіваючись на нове економічне диво. Ми запитали у Сергія, що про це думає він.

«Я в дива вірю. Але вважаю, що вони є наслідками великих зусиль, які докладають і люди, бізнес, і країни для того, щоби це диво сталося. Тому, звісно, Україна має велику можливість створити власне економічне диво. Але не треба нікого копіювати чи пародіювати. Треба просто робити правильні висновки. В Україні кардинально інакший контекст — і культурний, й економічний, і геополітичний. Чи є в нашої країни можливості? Звісно, є. Ми дуже віримо в ті проєкти, якими зараз займаємося, і вважаємо, що це великі можливості для країни. Чи будуть вони використані? Це запитання складне. Ми оптимістично налаштовані і віримо в державу, у себе, у ринки та в те, що ми зможемо подолати складності для того, щоби це диво сталося».