fbpx
Сьогодні
Екорубрика 14:54 31 Січ 2024

Найбільш закритий заповідник на підконтрольній території: що відбувається в Чорнобильській зоні відчуження?

Журналісти “Екорубрики” ходили слідами диких тварин у засніжених лісах зони відчуження, заходили в російські бліндажі та фіксували наслідки перебування росіян у заповіднику.

English version here

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник знаходиться у Чорнобильській зоні відчуження та майже повністю збігається з її межами. Винятками є місто Прип'ять та Чорнобиль, а також територія так званої 10-кілометрової зони. Свій статус територія отримала незадовго після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Людей, що тут проживали, примусово виселили через забруднення територій радіонуклідами, а заповідник з'явився аж через 30 років після ядерної катастрофи.

Засніжені дороги Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Фото: Микола Тимченко

"Екорубрика" запустила серію статей про біосферні резервати ЮНЕСКО в Україні — тих, що окуповані, знаходяться на лінії розмежування та глибоко в тилу. Ми розповідаємо, як війна впливає на ці території, аби світ більше дізнався про життя людей та природи в Україні.

Чорнобильський заповідник ще не внесений до Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Журналісти "Екорубрики" все одно навідалися до нього — адже його зонування та функції загалом відповідають вимогам щодо біосферних резерватів. Виїзд обіцяв бути цікавим: сьогодні це найбільш недоступний заповідник для туристів з-поміж тих, що знаходяться на підконтрольній Україні території.

Чорнобильський заповідник

Інсталяція в Чорнобилі. На знаках — назви населених пунктів, що довелось повністю розселити після аварії на ЧАЕС. Фото: Микола Тимченко

У чому проблема?

Граната під капотом та піщаний кар'єр — що росіяни залишили по собі в Чорнобильському заповіднику?

Територія Чорнобильського заповідника межує із Білоруссю, і саме місцевими дорогами в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну заходили російські війська.

У кінці лютого 2022 року, очікуючи на вторгнення, адміністрація заповідника попередньо евакуювала працівників, залишивши людей лише на критичних посадах. Більша частина персоналу, в тому числі й науковий відділ, побачили наслідки бойових дій вже у квітні, після деокупації:

"Коли ми заїхали сюди вперше після звільнення територій, ми могли лише поверхнево оглянути, що тут робиться. Заходити у приміщення, а тим більше чіпати речі не дозволялося, адже все було потенційно заміноване", — розповідає Сергій Обрізан, старший науковий співробітник Чорнобильського заповідника, стоячи біля окопів та фортифікаційних споруд, які зробили окупанти вздовж дороги.

Російський бліндаж в Чорнобильській зоні

Російський бліндаж. Фортифікаційні споруди в Чорнобильській зоні окупанти побудували обабіч від дороги, якою вони в'їхали. Фото: Микола Тимченко

Пізніше, вже у приміщенні офісу заповідника Сергій покаже автомобіль, який колись був на балансі установи — старі "Жигулі" з вибитим склом. Під капотом цього автомобіля росіяни залишили гранату, і від важких осколкових травм науковців вберегло лише дотримання настанови ДСНС-ників — нічого не чіпати.

Поступово персонал зміг повернутись на свої робочі місця. Сапери розмінували основні дороги та будівлі, проте заходити вглиб лісу чи перебувати на узбіччі досі небезпечно. Звісно, це ускладнює роботу природоохоронців: неможливо оглянути всі ділянки заповідника та навіть зняти дані з фотопасток, які були поставлені перед вторгненням і працювали доти, доки в пристроях не сіли батарейки.

Російський капонір у Чорнобильській зоні

Капонір, що використовується для схову військової техніки. Дерева для укріплень росіяни вирубали далеко не відходячи — прямо з території заповідника. Фото: Микола Тимченко

Та замінування і "опорні пункти" вздовж доріг та далі, біля річки Уж — це ще не всі наслідки перебування росіян.

Наша команда крокує засніженою стежкою, де ми бачимо сліди як мінімум двох тварин — оленя та зайця. Це "типові" для місцевості тварини, яких тут вдосталь через малу кількість людей. Видри, лисиці, ведмеді, коні Пржевальського, лосі та навіть рисі — головні мешканці зони відчуження.

Чорнобильський заповідник

До вторгнення на цьому місці був пологий схил, по якому проходили стежки диких тварин вниз, до річки. Військові рф, добуваючи пісок для укріплень, зруйнували ландшафт. Фото: Микола Тимченко

Нашим очам відкривається кар'єр. До окупантів тут був пологий схил, яким тварини ходили на водопій, але росіянам для укріплення позицій потрібен був пісок. Видобувати вони його почали, не замислюючись, будівельною технікою там, де і стояли. Тепер місце, що мало гарний краєвид та було шляхом міграції, схоже на кар'єр, який через дощі та паводки із роками ставатиме дедалі більшим.

Чому причина пожеж ховається в діяльності, що велась тут понад 30 років тому?

Пожежі в зоні відчуження спричинені кількома поєднаними між собою факторами. Місцевість, колись рясну на болота, до аварії на ЧАЕС осушували для того, аби в майбутньому перетворити землі на поля.  Ліси, знищені під час Другої світової війни активно відновлювали сосновими посадками. Потім людей виселили, для ведення господарської діяльності територія стала непридатна, а штучні соснові ліси, що ростуть рівненькими рядами — залишились.

Проблема в тому, що виключно соснові ліси в природі зустрічаються рідко, та, на відміну від листяних чи мішаних лісів, є легкозаймистими. Пожежа в сосновому лісі дуже швидко може стати масштабною і буде розповсюджуватись, поки на її шляху не зустрінеться водойма, протипожежна піщана смуга або хоча б листяний ліс.

Олександр Борсук

Олександр Борсук, завідувач лабораторії флори та фауни наукового відділу заповідника на карті демонструє, звідки в більшості випадків починаються лісові пожежі. Його вказівка — на кордоні з Білорусією. Фото: Микола Тимченко

З початку повномасштабної війни на території заповідника пожежі охоплювали понад 30 тисяч гектарів території, з яких близько 18 тисяч гектарів — ліси.

Під час окупації гасити вогонь росіяни не дозволяли — вони просто заборонили виїзд пожежній техніці за межі м. Чорнобиль. Тепер гасіння ускладнене потенційним замінуванням. Щобільше, коли науковець Олександр Борсук, завідувач лабораторії флори та фауни наукового відділу заповідника, біля мапи показував нам місця найбільших пожеж 2022 року, ми помітили, що більшість із них почалась саме на кордоні з Білорусією. Цілком можливо, що все це — наслідок диверсій ворога.

Чорнобильський заповідник

Якщо придивитись, можна помітити, що ці насадження — штучні. Вони ростуть рядочками. Такі "ліси" найменш стійкі до пожеж. Ділянка на світлині — не виключення, також постраждала від вогню. Фото: Микола Тимченко

Вкрадена техніка, побите скло, виламані двері — у місцях, де селились окупанти, все як завжди

В офіс Чорнобильського заповідника нам пощастило потрапити в останній день перед початком ремонту. Приміщення опалюється, тут є світло та вода. Крім того, воно знаходиться недалеко від основної дороги. Звісно, сюди вдерлися окупанти. Про це свідчать виламані разом зі шматками дверей замки. Після візиту таких "гостей", очевидно, пропала техніка — "друга армія світу" забрала з собою ноутбуки, лабораторні прилади та навіть мікроскопи.

Чорнобильський заповідник

Чорнобильський заповідник

Автомобіль під настилом був замінований ворогом після того, як територію було звільнено. Під час розмінування під капотом цієї авто знайшли гранату. Інсталяція на стіні — творчість окупантів. Фото: Микола Тимченко

Увійти до будівлі, що впритул стоїть до офісу, через двері в російських військових не вийшло, і потрапити туди вони вирішили через стіну, де на момент нашого візиту досі зяяла дірка. Уже наступного дня тут почнеться ремонт, і про перебування ворога нагадуватиме дедалі менше речей.

Двір біля офісу росіяни теж вандалізували — нецензурні написи на стінах, вкрадені автомобільні знаки, вульгарні наліпки. Окупанти побили скло старих автобусів, що були колись передані на баланс установи. Їх хотіли косметично оновити та встановити вздовж туристичних маршрутів як місця для перепочинку, обіду чи просто як ретро-пам'ятки. Тепер роботи з реставрацією більше, але є й час. Наразі туристи не мають жодної легальної можливості потрапити в зону відчуження, і це обмеження діятиме до закінчення війни.

Чорнобильський заповідник

"Знаєте, для мене це місце було рідним, — каже Сергій Обрізан, який пропрацює в зоні відчуження вже більш як 20 років. — А після того, як тут побували вони (росіяни, — ред.) з'явилась якась огида". Фото: Микола Тимченко

Яке рішення?

По-перше, чому Чорнобильський заповідник — не резерват?

Біосферні резервати ЮНЕСКО — міжнародна категорія територій, покликаних гармонізувати відносини людини й природи для сталого розвитку, що оголошується рішеннями цієї організації. Це особливо цінні місця з унікальними екосистемами, ландшафтами, угрупуваннями рослин та тварин, а також суміжні території з населенням, яке постійно взаємодіє з цією природою. Усі вони охороняються на державних рівнях, тому резервати найчастіше створюються навколо заповідників, національних парків або інших природоохоронних територій. Місцина не може бути визнана резерватом лише після обстеження територій та визнання природи тут унікальною.

Дрізд-омелюх. На перший погляд здається, що він у гнізді, проте це не гніздо, а рослина-паразит омела. Фото: Микола Тимченко

Обов'язковою умовою для створення резерватів є проживання людей, що займаються сталими промислами. Це може бути сільське господарство, рибальство, або ж створення крафтових продуктів — наприклад, карпатської бринзи або ж вовняних виробів на заході України.

Саме цей пункт — проживання людей — відсутній для Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Звісно, тут є самопоселенці — люди, яким дозволено тут жити, які мали у власності нерухомість до 1986 року, коли сталась аварія на ЧАЕС, або ж отримали її у спадок від родичів. Проте стати новим самопоселенцем дуже непросто, та й охочих жити на забрудненій радіонуклідами території, без магазинів, лікарень та іншої інфраструктури — мало.

Дорогами заповідника не їздить ніхто, крім працівників установи та авто Укрпошти, яке привозить пошту самопоселенцям. Фото: Микола Тимченко

У селі Купувате живуть до 10 людей — "самоселів". Усі вони старші 70 років. Ними опікується відповідний відділ Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ). Їм телефонують, їздять перевірити стан, завозять продукти. Укрпошта доставляє їм листи особисто кожному, а співробітники заповідника та інших підприємств зони відчуження, що знають "самоселів" по іменах, час від часу заїжджають з гостинцями. Прикро це усвідомлювати, але за найоптимістичнішим прогнозом, за 10-20 років тут зовсім не залишиться місцевих жителів.

Проте є й вихід з цієї ситуації. Якщо заповідник об'єднається з територіями поза зоною відчуження, або ж із Міжрічинським регіональним ландшафтним парком, де все ж проживають люди, унікальні території зможуть отримати особливий статус біосферного резервату. Це дозволило б вийти на міжнародний рівень, отримувати більше підтримки, а отже, краще вивчати, зберігати та відновлювати ці території.

Чорнобильський заповідник

Сергій Обрізан розглядає сліди як мінімум трьох диких тварин на замерзлій Прип'яті. Фото: Микола Тимченко

Попереду в заповідника багато роз'яснювальної роботи серед місцевого населення, а поки всі заходи не виконані, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник матиме лише національний статус.

Тренд XXI століття в зоні відчуження: що робитимуть з болотами, які осушувались за часів СРСР?

Одна із задач заповідника сьогодні — зберегти та відновити болота. А проте обводнення боліт — дуже цікавий і технологічний процес, який має багато нюансів. У біосферному заповіднику Розточчя там, де колись були болота, на меліоративних каналах розставили загати, що не дають воді покинути своє визначене природою місце. Це досить ефективний метод, але діяти таким самим шляхом у Чорнобильському заповіднику може бути небезпечно, каже Сергій Обрізан. Його спеціальність — гідрологія, тож ми з впевненістю можемо покластися на його слова.

Штучний сосновий ліс в Чорнобильському заповіднику. Дерева садили ще за часів СРСР "як кукурудзу", розраховуючи перетворити болота на лісництва, а деревину використати у промисловості. Фото: Микола Тимченко

Науковець розказав, що заболочення здійснюється в декілька етапів, перший з яких — створення карт рельєфів, гідрологічні, геоботанічні та інші дослідження, аби оцінити вплив на природу. Наприклад, на деяких ділянках для заболочення може не вистачити води, затоплювати інші — шкідливо, бо на меліорованих землях уже сформувались нові екосистеми. Крім того, потрібно точно розрахувати, у якій кількості та куди потрапить вода після спорудження загат, адже за межами зони відчуження — фермерські поля та села.

Засніжене болото, що залишилось неушкодженим. Загалом майже вся територія заповідника до втручання в природу людини, була заболоченою місцевістю. Фото: Микола Тимченко

Не менш важливим є й радіаційний фактор. Якщо направити забруднену радіонуклідами воду з північних територій зони відчуження на затоплення, вона може підвищити радіаційний рівень там, де він відносно низький. І це один із найскладніших нюансів проєкту заболочення для заповідника, який потребує створення детальної карти радіаційного фону на всій території зони.

"Обводнювати водно-болотні угіддя — тренд у світовій практиці, який в нашому випадку створить ще й додатковий бар'єр від повторного вторгнення. На даному етапі ми можемо робити якісь пілотні проєкти, але запустити тривалий процес і оцінити його наслідки для природи —  поки що говорити про це рано", — каже гідролог.

Чорнобильський заповідник

Фотограф "Рубрики" займався бьордвотчінгом, але в кадр потрапили лише двоногі. Фото: Микола Тимченко

Відновлювати болота будуть. Колись. Для розробки всіх сценаріїв потрібно багато ресурсів, часу, досліджень, а отже — і фінансування, і все впирається в останній з цього переліку пункт. Поки що ведуться консультації із німецьким Фондом Зукова, Франкфуртським зоологічним товариством та WWF. Науковці заповідника твердо налаштовані проєкт реалізувати, тож із часом територія все ж набуде свого первісного вигляду.

Туристів немає, але так навіть краще

Поки триває війна, в'їзд у зону відчуження для всіх, крім працівників та журналістів, заборонений. І в цьому насправді — самі лише плюси.

Чорнобильський заповідник

Поки наша команда прямувала засніженим лісом до однієї з локацій, працівники з відділу охорони заповідника, що їхали слідом, бачили на узбіччі оленів. Вони просять нас зупинитись та показують щойно зроблені світлини.

На відміну від інших заповідників чи нацпарків, які отримували прибуток коштом туризму, Чорнобильський заповідник такої переваги не мав. Попри те, що "зону" до повномасштабного вторгнення відвідувало 120 тисяч туристів на рік, а чек за екскурсію міг сягати більш як 12 тисяч гривень, оператори не платили установі за перебування на території заповідника, пересування його маршрутами чи користування локацій. Тому й жодного додаткового прибутку із відтоком туристів заповідник не втратив. А от фактор турбування диких тварин суттєво зменшився, і це — позитивний момент.

Чорнобильський заповідник

Сліди диких тварин добре видно на снігу, і вони тут — на кожному кроці. Стоячи біля вежі для бьордвотчингу на березі Прип'яті, ми розгледіли, як по одній стежці пройшли видра, лисиця та заєць. Фото: Микола Тимченко

Що робитимуть з фортифікаціями в заповіднику?

Насправді — нічого. Засипати окопи чи вирівнювати ландшафт на територіях — занадто дорого й недоцільно, і в установі кажуть, що майбутні репарації використати ефективніше. Точкове втручання в екосистеми у вигляді окопів не завдає такої шкоди довкіллю, як, наприклад, пожежі.

 

Ба більше! У тому, що в лісах та на берегах річки залишаються фортифікаційні споруди, можна навіть знайти позитивний момент. Ботанік заповідника почав дослідження процесів заростання таких белігеративних ландшафтів. Напрацювання можна буде використати за аналогією й для більш ушкоджених територій, при чому не лише війною, а й тих, що використовувались, наприклад, для видобування ресурсів. Знаючи це, можна буде прогнозувати відновлення цих територій та планувати відповідні заходи.

Ще один випадок, у якому найкраще рішення — нічого не робити

Під час візиту до заповідника ми відвідали одну з ділянок, де нещодавно сталася пожежа. І хоча сосни ще можуть виглядати, як живі, менш ніж за рік майже всі дерева загинуть. Вогонь пошкодив їхні стовбури, тож вода не зможе поступати до гілок, а такі травми дерева, на жаль, загоювати не вміють.

Це штучний сосновий ліс, про проблеми якого ми говорили на початку статті. Його зникнення Сергій Обрізан не вважає трагедією. Навпаки, стратегія заповідника — нічого не робити зі згарищем. Якщо дати природі спокій та час, вона самовідновиться, і новий ліс точно буде більш стійким до різних природних явищ, ніж будь-які штучні насадження.

Чорнобильський заповідник

Найкращий спосіб допомогти природі оговтатись після пожежі, що знищила штучне соснове насадження — не намагатись відновити його. Фото: Микола Тимченко

Окрім того, що згорілі ділянки поступово заростатимуть більш стійким до пожеж мішаним лісом, є ще один спосіб побороти вогонь. Ми вже казали, що колись ця територія була осушена, і, на щастя, болота можна відновлювати.

Дорогою, що веде до КПП "Дитятки" — пункту пропуску в зону відчуження, через вікна автомобілів ми споглядаємо болота, які осушити не встигли. Серед засніжених берегів, зарослі очеретами, вони виглядають, мов величезні кимось залишені ковдри. Якщо пригледітись краще, в кущах та між деревами є шанс побачити диких тварин, які не бояться людей, бо не знають, яку небезпеку вони можуть нести за собою.

Враження від поїздки залишаються неймовірними, і в голові закріплюється думка: без людського втручання світ виглядає набагато краще.

Проєкт «Біосферні заповідники України: історії війни в природоохоронних установах, створюючи зелене майбутнє» створено за підтримки ЮНЕСКО. Використані позначення та виклад матеріалу не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району чи їх органів влади, або щодо делімітації їх кордонів. Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цієї статті та висловлених у ній думок, які не обов'язково є думками ЮНЕСКО та не зобов'язують Організацію.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: