Футбольна коментаторка, арбітриня, диригентка, дипломатка та військова командувачка — українки доводять: немає нічого неможливого!
Боротьба жінок за право бути рівними з чоловіками триває більше ста років. Незважаючи на значні досягнення фемінізму, ще й досі є певні сфери, куди чоловіки "пускають" жінок дуже неохоче, ледь не "зціпивши зуби". Це стосується керівних посад вищого рівня, армії, політики, ІТ і навіть, здавалося б, давно опанованого жінками прогресивного світу музики.
"Скляна стеля" — термін, яким називають явище несправедливого розподілення по кар'єрних сходах, за якого жінки наче впираються в невидиму стелю і не мають можливості підніматися вище. Від скляної стелі найсильніше потерпають саме жінки "нежіночих професій".
Одним із завдань фемінізму є спростування патріархальної думки, що для успіху в житті та досягнення міфічного "жіночого щастя", жінці потрібні любов і сім'я (ну і, можливо, ще трохи роботи до душі). А кар'єра, та ще й у "чоловічих" професіях, — другорядна або навіть зовсім шкідлива. Так, жінкам досі складно зробити кар'єру в багатьох галузях, і в усьому світі, включаючи Україну, жінки отримують помітно менші зарплати за чоловіків.
Звісно, всі жінки не обов'язково повинні бути радикальними феміністками. Та й у самого фемінізму немає завдання щось нав'язувати жінкам. Навпаки, його мета в тому, щоб позбутися будь-яких стін і стель на шляху жінок — дати їм можливість самостійно обирати життєвий сценарій і мати умови для його реалізації. Так само, як це відбувається з чоловіками.
Найкращий спосіб довести суспільству, що поділ на "чоловічі" й "жіночі" професії є штучним — це власним прикладом показати, що жінки можуть усе.
Жінки, яких не лякає ніяка скляна стеля, не тільки на рівних змагаються з чоловіками, а й чесно їх перемагають. Особливо тішить, що ці жінки — наші співвітчизниці.
Якщо подивитися на склад відомих симфонічних оркестрів, можна побачити там чимало музиканток, але кар'єру диригентки зробити не так просто, бо на цю посаду зазвичай обирають чоловіків.
Оксана Линів народилась у місті Броди на Львівщині, навчалась у музичній академії імені Лисенка у Львові. Під час навчання в музакадемії до рук Оксани потрапив флаєр про всесвітній конкурс для молодих диригентів, який проходив у німецькому місті Бамберг (2004 рік). І хоч професори радили студентам не звертати увагу на цей конкурс (бо, мовляв, українці все одно не конкурентоспроможні, їхні заявки ніхто і розглядати не буде), вона вирішила взяти в ньому участь. Цей момент став поворотним у житті майбутньої всесвітньовідомої диригентки. В результаті з 456 претендентів Оксана Линів стала однією з 16 конкурсантів Бамберзького конкурсу і єдиною жінкою, яка пройшла у фінал і посіла там третє місце. Ця перемога стала в житті Оксани першим справжнім тріумфом.
Всі наступні роки слово "вперше" постійно супроводжує талановиту музикантку. В Одесі вона вперше отримує стале місце роботи саме диригентом. У 2013 році Линів запрошують до Мюнхена асистувати керівникові однієї з топ-7 опер світу, а вже у 2015-му Оксану визнають найкращим диригентом цієї опери. Пропозиції працювати з тим чи іншим колективом надходять одна за одною! Але найпривабливішим виявилося запрошення з Граца — другої після Відня опери Австрії. Тут Линів стала не лише першою українкою, яка змогла стати головною диригенткою грацівської опери – вона взагалі перша жінка, якій це вдалося.
Минулого року українка Оксана Линів стала першою жінкою, яка диригувала оркестром за 145-річну історію оперного фестивалю у німецькому Байройті; першою жінкою, що отримала пропозицію стати музичною директоркою від Teatro Comunale, оперного театру в Болоньї — одного з провідних державних театрів Італії; а в січні цього року — стала першою жінкою-головною диригенткою.
"Я не уявляла, що буду першою жінкою, яка стала головним диригентом в італійському оперному театрі. Це честь для мене, і я дуже рада бути частиною цього поворотного моменту в історії", — прокоментувала подію Линів.
Катерина Монзуль є найбільш актуальним та обговорюваним арбітром України і має статус однієї з найкращих серед українських колег.
Монзуль родом зі селища Бабаї під Харковом. Дім, у якому вона росла, стояв поруч зі стадіоном, тож свої дитячі роки дівчинка провела на футбольному полі. Грала у дворовий футбол, у захваті дивилася чемпіонати по телевізору, а згодом почала і виступати за рідні Бабаї, причому в складі чоловічої команди. Прикіпіла до футболу настільки сильно, що вирішила пов'язати з ним життя — якщо не як гравець, то як арбітр.
У 2000 році відбувся дебют Катерини в суддівстві. "Перший рік судила ДЮСШ. Наступний етап — всеукраїнські юнацькі змагання, паралельно арбітрувала жіночій футбол. Опісля отримала рекомендацію на аматорів, а там і друга ліга підійшла. Перший рік працювала як асистент арбітра, а потім вже як головний рефері виводила команди на поле", – розповідала Монзуль про старт суддівського шляху. А він був доволі стрімким. У 2004 році, коли Катерина тільки почала обслуговувати матчі другої ліги, комітет арбітрів ФФУ рекомендував включити її в перелік міжнародних арбітрів ФІФА від України. До сьогодні серед чинних українських жінок-рефері ніхто не заробив цей статус швидше за Монзуль. Також вона найдовше з наших активних суддів — як чоловіків, так і жінок — перебуває в ранзі міжнародного арбітра.
Блискавичний зліт Катерини Монзуль сподобався не всім її колегам. Деякі з них просто боялися, що дівчина може посунути арбітрів-чоловіків, інші стверджували, що до повноцінної міжнародної кар'єри дівчина ще не готова, треті взагалі не розуміли, "як жінка може судити футбол". Втім, перший міжнародний матч Монзуль відсудила у 2005 році, а вже у 2010-му відпрацювала футбольний турнір на дебютній юнацькій Олімпіаді в Сінгапурі. У 2015 році на канадському мундіалі для жінок Монзуль відсудила кілька матчів, зокрема фінал. Того ж року відомий центр історії та статистики IFFHS визнав Монзуль найкращою жінкою-суддею у світі.
До історії українського футболу вона увійшла як перша жiнка-головна арбiтриня матчу прем'єр-ліги України серед чоловiкiв.
У 2021 році вперше в історії матчі чемпіонату світу серед чоловіків почали судити жінки. Ними стали француженка Стефані Фраппар і українка — Катерина Монзуль.
Галина Вініченко — спортивна журналістка та коментаторка гімнастики й фігурного катання. Але під час Євро-2020 вона перекваліфікувалася, та ще й як — вперше в українському ефірі чоловічі футбольні баталії озвучувалися голосом жінки.
Дебют Вініченко як футбольної коментаторки відбувся під час поєдинку команд Угорщини й Португалії. Але любов до футболу почалася з дитинства. Дивитися й розуміти гру з м'ячем маленьку Галю привчив тато. Саме він всіляко заохочував доньку до захоплення футболом.
Як розповіла Галина, у 12 років вона уперше відчула ейфорію, коли команда, за яку вболівала, виграла. А через рік у житті дівчинки розпочалася справжня футболоманія. 2006 року Україна вперше вийшла на Чемпіонат світу з футболу, родина Вініченків дивилася всі матчі, і коли наші футболісти забивали, Галя раділа більш за всіх, стрибаючи у захваті аж до стелі. "Згодом я почала дивитися практично все, що транслював канал "Футбол", скуповувала всі випуски журналу "Футбол" та фахові енциклопедії, цікавилася історією. Це стало манією, в хорошому сенсі", — згадує Вініченко.
Ідея взяти коментаторку на Євро 2020 належала керівництву Радіо Промінь, кандидатуру Вініченко запропонував керівництву її колега й напарник по ефірах Вадим Власенко. "Перед першим ефіром матчу з футболу в мене був мандраж, — згадує Галина, — бо маю коментаторський досвід у тих видах спорту, де аудиторія більш жіноча (спортивна гімнастика та фігурне катання). Футбол має значно більшу чоловічу аудиторію, тому я хвилювалася, щоб не зацькували, щоб не зловити таку хвилю хейту, після якої я б не могла нормально працювати далі. Але здається, що все пройшло непогано, принаймні переважна більшість відгуків слухачів позитивні. Уперше завжди страшно, тому я тішуся, що можу далі працювати на цьому турнірі й удосконалюватися".
Як зізнається Вініченко, до минулого року їй і самій здавалося, що жінка, яка коментує футбол, — це щось нереальне. Але її досвід свідчить — це таки можливо! Гарним прикладом для коментаторки стали арбітрині, яких теж не одразу прийняли, але зараз їх сприймають як органічну частину футболу.
"Я тішуся, що тепер в мене з'явилася нагода фахово застосувати всю свою багаторічну футбольну пристрасть і знання. Таке враження, що мрії збуваються, коли ти починаєш про них забувати. Хочеться сказати жінкам, які сумніваються: якою б божевільною вам не здавалася ваша мрія, вона може здійснитися, якщо ви всім серцем цього хочете й наполегливо працюєте. Так, можливо, у якийсь момент це здаватиметься нереальним, але тоді, коли ви вже будете готові забути про свою мрію, з'явиться можливість її реалізувати. Я перевірила це на собі", — говорить футбольна коментаторка.
З 30 липня 2021 року Місію України при НАТО очолює дипломатка Наталія Галібаренко. Вона стала першим повноправним послом України в Північноатлантичному альянсі з 2019 року. Також Галібаренко є першою жінкою на цій посаді.
Наталія Галібаренко закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дипломатичну кар'єру вона розпочала у 2000 році, працювала на посадах аташе та третього секретаря Кабінету Міністра закордонних справ України, третього та другого секретаря Представництва України при ЄС. З 2015 року вона обіймала посаду пані Надзвичайного і Повноважного Посла України у Великій Британії, яку суміщала з роботою Постійної представниці України при Міжнародній морській організації. Наразі за плечима Наталії Галібаренко більше 20 років дипломатичної служби. І те, що в Європі вже не вважають, що Київ — це десь біля Москви, є заслугою й цієї дипломатки.
"Про Україну знають багато, і цьому сприяло, зокрема, й те, що ми проводили "Євробачення" і фінал Ліги чемпіонів. Тобто такі речі дуже поширюють розуміння про Україну. Хоча, знову ж таки, мушу визнати, що більшість асоціацій, звичайно, – це те, що в нас є війна з Росією. Дуже багато пересічних людей реагують на згадку про те, що ти з України: "а, так у вас війна". Така, на жаль, реальність. З іншого боку, усвідомлення того, що в нас є війна з Росією, а не громадянська війна, я все одно вважаю позитивом, тому що в деяких європейських країнах навіть це сприймається неоднозначно", – говорила Галібаренко в одному з інтервю.
Посада глави Місії України при НАТО була вакантна з серпня 2019 року. Серед інших кандидатур керівництвом країни було обрано саме Галібаренко. У першу чергу тому, що ця вольова жінка є справжньою професіоналкою, має величезний дипломатичний досвід і стійку позицію. На теперешній посаді Наталія Галібаренко керується принципом: "Нічого про Україну без України". Він залишається основоположним для амбасодорки України в НАТО. Експерти вважають: Наталія Галібаренко зможе гідно продовжити наш курс у напрямку інтеграції НАТО.
Жінку у війську вже давно не сприймають як виклик (у багатьох арміях жінкам не дивуються навіть за штурвалом корабля). Наразі в арміях країн організації Північноатлантичного договору служить понад 280 тисяч жінок. Найбільше — в США (14%), Канаді (11,4%), Великій Британії (9%), а в Ізраїлі взагалі 34% від загальної чисельності ЦАХАЛ становлять саме жінки. Україна теж вже звикла до масового бажання українок служити в армії. Але в складі вищого командування жінки в українській армії ще велика рідкість.
Військова медикиня Тетяна Остащенко, неначе криголам, розчищає дорогу українському фемінізму в армії: у липні 2021 вона стала першою жінкою, яка очолила одне з командувань у Збройних Силах України (а саме Медичні сили ЗСУ), а ще через місяць — першою жінкою, котра отримала звання бригадного генерала у ЗСУ.
Тетяна Остащенко народилась у серпні 1974 року у Львові в родині військовослужбовця. Вона з відзнакою закінчила фармацевтичний факультет Львівського державного медичного інституту, а також Українську військово-медичну академію. У ЗСУ пройшла шлях від завідувачки аптеки у військовій частині до головної інспекторки Головної інспекції Міноборони.
"Мій перший військовий досвід був дійсно важким, — згадувала в одній із бесід Тетяна Остащенко. — Я пам'ятаю, як прийшла на місце служби і обличчя свого першого командира, який сказав: "Я знав, що прийде новий начальник. Але такого не чекав". Головне, що я зрозуміла за час роботи — ти маєш бути вдвічі краще, ніж чоловік. І це все".
Після підписання Наказу про призначення тоді ще полковника медичної служби Тетяни Остащенко на посаду Командувача Медичних сил Збройних Сил України, міністр оборони України Андрій Таран сказав: "Вперше жінка очолила одне з Командувань у Збройних Силах України. Поступально рухаємось до побудови Збройних Сил нового зразка. Завдяки реформуванню армії відповідно до принципів і підходів НАТО жінки зараз мають можливість проходити військову службу на рівних засадах із чоловіками". На його думку, таке призначення Командувача Медичних сил Збройних Сил України — це не тільки про гендерну рівність, а, передусім, про фаховість. Адже у професійній армії на першому місці поряд із патріотизмом і моральними якостями має бути саме кваліфікованість.
Сама ж Остащенко впевнена: "Для армії важливо, щоб жінки були в її лавах, тому що вони мають інший погляд на життя. З того, що я бачу – присутність жінок покращує ефективність роботи, дисциплінує, підштовхує до більш розумного вирішення конфліктів і кризових ситуацій. Жінки точно можуть виконувати роботу на рівні з чоловіками".
Організація "ООН-жінки" запустила кампанію, яка привертає увагу до скляної стелі для жінок у "чоловічих" професіях. На плакаті в стилі дитячої картинки на тренування уваги потрібно знайти жінку. А ви зможете?
Загалом же, приємно спостерігати, що в останні роки список суто "чоловічих" галузей, що зазнали активного жіночого "вторгнення", значно розширився. Це світовий тренд, і Україна є частиною цього глобального процесу. Ось лише декілька прикладів, коли жінки вкотре довели, що можуть усе:
Це тільки частина недавніх новин, у яких слова "жінка" і "вперше" стоять поруч. Хоча за вікном уже давно 21 століття, для жінок досі безліч подій відбуваються вперше. Чи можуть феміністки нарешті видихнути спокійно? Мабуть, поки ні, але вже є багато прикладів, які дають привід бути впевненими: жінкам місце є всюди, далі — більше.
“Рубрика” відвідала берег Каховського водосховища та дізналась, як змінилось життя Кушугумської громади після російського теракту… Читати більше
Перетворити власний травматичний досвід спочатку на текст п’єси, а потім поставити її на сцені —… Читати більше
Безпека як основний вектор для трансформацій міської інфраструктури Читати більше
4 вересня росіяни вдарили по Львову дронами та ракетами. 189 будинків зазнали пошкоджень, 60 людей… Читати більше
Останніми роками українським дітям дедалі важче включатися в соціалізацію — пандемія та війна забрали в… Читати більше
Ще у липні 2022 року в розпал бойових дій уряд започаткував грантовий проєкт “єРобота”. Будь-хто… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.