Неудачное начало боев за Дебальцево: падение Углегорска

Михаил Жирохов

военный журналист

Після підписання Мінських угод лінія дотику, яка встановилася на Донбасі, була вкрай невигідна для незаконних збройних формувань. Особливо виділявся Дебальцевський виступ – вузька смуга зі стратегічно важливим залізничним вузлом, звідки наші війська могли в будь-який момент почати операцію зі звільнення окупованих територій.

Тому на початку 2015 року, на тлі запеклих боїв під Донецьким аеропортом, російські куратори ухвалили рішення про розгортання повноцінної військової операції з можливим виходом на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. І головним завданням стало оточення і знищення нашого угруповання, яке перебувало під Дебальцеве.

І якщо на східному фасі Дебальцевського виступу, під Санжарівкою, наступ бойовиків було швидко зупинено, то на західному напрямку під удар противника потрапив Вуглегірськ – невелике місто з довоєнним населенням в 10 тисяч чоловік.

Бійці 13-го мотопіхотного батальйону перед початком боїв у січні 2015 року

З не зовсім зрозумілих причин такий ключовий пункт оборони до кінця січня 2015 року прикривала лише рота (близько 80 бійців) 13-го окремого мотопіхотного батальйону. Фактично це був «на швидку руку» переформатований батальйон територіальної оборони Чернігівської області з посиленим піхотним озброєнням і трьома танками Т-64БВ.

Щоправда, також з посиленням у вигляді протитанкової батареї 26-ї окремої артилерійської бригади (близько 40 військовослужбовців при чотирьох 100-мм гарматах МТ-12 «Рапіра» і двох самохідних ПТРК «Штурм-С»), яка, з різних причин не зіграла своєї ролі в обороні, і роти міліції «Світязь» (39 осіб). Велике значення командування батальйону надавало трьом танкам і одній БРДМ-2, а також наявності протитанкових ракетних комплексів «Фагот» і безвідкатних гармат СПГ-9 «Спис».

Крім того, в місті на непостійній основі знаходилися також кілька бійців 54-го окремого розвідувального батальйону – адже за штатним розписом у складі 13-го батальйону розвідників не було.

Основою оборони Вуглегірська були два опорних пунктах: «13-01» та «13-02» (на північно-західній і південно-західній околицях містечка відповідно), прикритих мінно-вибуховими загородженнями.

Вранці 29 січня після артилерійської підготовки бронегрупа бойовиків зі складу «3-ї мотострілецької бригади» і «бригади «Оплот» атакувала позиції піхотинців.

Підбитий ворожий танк на підході до міста, кінець січня 2015 року

Однак бойовики не врахували, що на блокпосту був танк. За що одразу і поплатилися. Як згадував капітан Олександр Завгородній, командир позиції «ЯБЛУКО»: «Він [танк] три постріли зробив і підбив танк і БМП. Можливо, два БМП. Вони йшли по дорозі. Першою їхала беха, в ній з першого ж снаряду – детонація, башту відірвало, все горить, в чорному диму.

Потім щось ще погоріло, погоріло і вибухнуло. Хвилин через 15. А наш танчик відстрілявся і пішов назад. А цим дорогу з Каютиного горілою технікою перекрили. Може, ще у них якась техніка була, але їхати більше не по чому було, вони сюди почали бігти, піхота, але там розтяжки почали вибухати… І вони просто відступили«.

Однак, перегрупувавшись, противник пішов у другу атаку. Тут без підтримки танка (у нього заклинило гармата) і артилеристів (які просто кинули свою гармату) бійці по команді були змушені відійти.

Кинута гармата на одному з блокпостів

Фактично за дві години вся північна частина міста була втрачена, причому на блокпосту була кинута вся техніка і велика частина зброї. Проте ряд бійців і офіцерів 13-го батальйону, а також міліціонери «Світязя», з південної частини міста не пішли, а продовжували утримувати свої позиції в районі інтернату.

Зв'язавшись з командуванням, під майже безперервним артилерійським вогнем командир міліціонерів Олександр Фацевіч отримав наказ – чекати підкріплення.

А тим часом на допомогу штаб сектора зібрав всі наявні резерви – це були зведені групи ВСУ з 1-го батальйону 30-ї механізованої бригади та 25-го мотопіхотного батальйону і НГУ (2-го батальйону «Донбасу» і 1-го імені Кульчицького). Однак цей ривок виявився погано скоординованим, і фактично група залишилась без зв'язку – перед початком боїв російські кадрові військові розгорнули одразу кілька підрозділів РЕБ (радіоелектронної боротьби) з найновішою технікою.

В результаті зведена група батальйону Кульчицького (40 осіб) зайшла з півдня і дійшла до центру міста, попутно знищивши один БМП і один «Урал» супротивника, проте не була підтримана армійськими частинами і була змушена відійти. «Донбас», 30-а бригада і 25-й батальйон не змогли збити противника, який уже закріпився, і загрузли у вуличних боях на північній околиці. Згодом, аналізуючи зведені дані, військові експерти говорили про те, що для штурму Вуглегірська противник кинув до двох тисяч піхоти, підтриманої танками і артилерією.

Вулиці Вуглегірська після боїв

У цих умовах командування віддало наказ бійцям, які залишилися в інтернаті, відходити. Група з 70 міліціонерів і «протитанкістів» обрала досить непростий маршрут, який виявився несподіваним для супротивника – українські бійці пішли через балку – яр, який знаходився недалеко від позицій українських військ, виводив в сторону, протилежну Дебальцевому, фактично в тил бойовиків.

Відзначимо, що втрату Вуглегірська військові і політики довгий час не визнавали, а журналістів і волонтерів, які про це повідомляли, оголошували панікерами.

↓Читайте також

Первый народный герой: история "киборга" Игоря Брановицкого