fbpx
Сьогодні
15/12/2018
17:50
курси валют
$27,80/28,10
31,20/31,80
Погляд
21:51 28 Чер 2018

Безхатченки: що відбувається з іншого боку цивілізації?

Питання «Знедолені чи маргінали?» ми часто задаємо у себе в голові, тому варто розглянути причини цього соціального явища, і що з ним можна зробити в Україні

Фото: Shutterstock

Перше, що відчуваєш на виході зі столичного метро або на “вузлах” громадського транспорту більшості міст України – їдючий сморід. Декілька кроків підземним переходом і бачиш причину: скалічені, брудні, із затуманеною свідомістю люди в страшному, затхлому лахмітті лежать, обкладені сміттям. Дивний симбіоз відрази, співчуття, сорому та провини виникає в душі. Хочеться закрити очі, затулити носа й вуха, чимдуж пробігти повз і постаратися придушити будь-які роздуми щодо побаченого. Все ж не вдається і лунають думки про те, чому життя таке несправедливе, хто винен і що робити, а водночас дякуєш Богу, долі, батькам чи самому собі, що маєш оселю, харчі та інші побутові речі, яким не надаєш значення у щоденній метушні.

Хто живе на вулицях?

Дехто опинився просто неба через економічні потрясіння. Втрата місця роботи, проживання, соціальна незахищеність змушують людей тинятися світом.

Декого життя випхало за борт через те, що вони потрапили у неблагополучні компанії, через надмірне споживання алкоголю та наркотичних засобів. Такі люди втрачають зв’язок зі своїми родинами, друзями, знайомими і, зрештою, соціумом. Асоціальний спосіб життя мають і ті, хто страждають на тяжкі психічні розлади, що часто взаємопов’язано з вищезазначеними обставинами.

Безхатченками стають люди, які вийшли з місць обмеження свободи або з дитбудинків. Ці верстви населення надто незахищені і не підготовані до життя поза межами названих установ. Фактично, відсутні необхідні умови для адаптації осіб, які раніше перебували під опікою держави.

Мабуть, найменший відсоток тих, хто обрав вуличне життя за власним бажанням. Це люди, які свідомо обрали такий вид незалежності. Вони переконані, що свободу можна отримати лише зруйнувавши будь-які зв’язки з організованим суспільством, його цінностями та правилами.
                                                                    
Часто ми бачимо цих людей біля смітників, вони копирсаються серед гір бруду у пошуках їжі, одягу чи ще бозна-чого. Вони безцеремонно змішують ретельно відсортоване сміття, яке мало б йти на переробку, але спочиває у смітнику, який існував ще за часів попередньої держави. Іноді безхатченки здаються настільки заглибленими у подібні справи, що світ навколо для них наче припиняє існувати: вони не поводяться налякано або зніяковіло, коли повз проходять інші люди. Взагалі, часом здається, що в них атрофовані емоції та почуття. Вулиця неначе перетворює їх на звірів, які турбуються виключно про фізіологічні потреби.

І як дивуються перехожі, коли бачать безпритульних, які стягують з околиць залишки старих крісел, шаф та інших предметів сумнівної розкоші, залишених колишніми власниками на звалищі. Інколи намагаюся оцінити світ їх очима, зрозуміти, що думають і відчувають такі люди. І поки в душі виникає складний симбіоз протилежних почуттів, вони по-своєму елегантно сидять у кріслах та, якщо пощастить, п’ють дешевий портвейн.

Безхатченки

Фото: Shutterstock

Чи підлягає оскарженню вирок?

А чи миються ці люди бодай раз на місяць? Допоки у світі вагаються між примусом до гідного способу життя та правом на свободу, хай навіть на таку,  соціум цікавить стан здоров’я безпритульних. Часто це не просто турбота про знедолених, а тривога за власну безпеку. На жаль, через велику кількість обставин, безхатченки здатні переносити різноманітні хвороби через життя в антисанітарії. Значна частина суспільства вороже налаштована щодо безпритульних особливо тоді, коли доводиться знаходитися в одному транспорті чи приміщенні з ними.

Відомі випадки, коли безхатченки влаштовували так званий бізнес: жебракували, прохаючи милостиню на вигадане лікування чи щось подібне. Такі ситуації ще більше дискредитували цих людей в очах громадськості. До того ж, багато хто боїться агресивності з боку безпритульних, особливо маленькі діти.

Та й незрозуміло, чому звичайні жителі повинні щодня, поспішаючи на роботу, відчувати сморід, який спричиняють безхатченки, а повертаючись пізно ввечері боятися йти у підземному переході через непередбачуваність маргіналів?

Проте усі ми – люди. Ймовірно, у безхатченків  різні характери, прагнення, мрії. Просто декому пощастило менше, ніж іншим. Хіба ж легко щодня жити, не маючи уявлення, чи вдасться сьогодні поїсти, де доведеться заночувати і чи не завдасть хтось шкоди? Життя на вулиці супроводжується глузуванням, знущанням, осудом. Безпритульних рідко сприймають за людей, рівних звичайним жителям. Таке життя здається пеклом і, як би легко не було висловлювати власні оціночні судження, усім страшно опинитися на їх місці і кожен боїться такої долі.

Деякі громадяни відчувають власну відповідальність і потребу допомагати незахищеним верствам населення. Волонтери підгодовують знедолених, влаштовують благодійні заходи задля збору коштів, їжі чи одягу для тих, хто цього потребує.  Взимку створюються центри обігріву, допомоги тощо. Та чи достатньо цього? Напевно, що ні, адже не вистачає цілеспрямованого державного сприяння ресоціалізації та адаптації безпритульних.

Чому у тих, хто опинився у скрутному становищі, немає шансів повернутися до нормального життя, як би вони того не хотіли? Держава повинна піклуватися про кожного громадянина, особливо про тих, хто потребує її допомоги. Про яке гідне життя може бути мова, коли у центрі міста підлога встелена безпомічними, скаліченими фізично й морально людьми? Чи повинні люди по обидва боки життя так існувати у 21 столітті, в епоху  розвинених технологій, клонування та роботів з інтелектом?..

Безхатченки

Фото: cherwell.org

Безхатченки в Україні

Маємо Закон «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Він передбачає діяльність закладів, які спрямовані на запобігання бездомності та реінтеграцію безхатченків. Цікаво те, що законодавство, поміж іншим, передбачає запобігання виникненню   негативних суспільних наслідків, пов’язаних   з відсутністю в особи житла. Таким чином, формально держава піклується про повернення до життя  в суспільстві як повноправних його членів бездомних, а також турбується про інших громадян, які потенційно можуть постраждати через безхатченків.

У великих містах працюють Центри обліку бездомних громадян. Це заклади, які надають соціальний захист, ведуть облік безхатченків, допомагають їм відновити документи тощо. Відповідно до законодавства Центри обліку можуть створюватися не лише державою, а й громадськими та благодійними організаціями. Ті, хто звертаються до таких центрів, можуть розраховувати на соціальну та юридичну допомогу.

Також функціонують Будинки соціального піклування. Це заклади, що створені для перебування безхатченків. Вони мають відділення нічного перебування та соціальний готель.  Тут бездомним надають одяг, взуття, постільну білизну, посуд та інші необхідні речі,  невідкладну медичну допомогу. Окрім того, проводиться санітарна обробка та дезінфекція одягу безпритульних та навіть дозволяється перебування з дітьми віком від 7 до 18 років.

Однак, ці умови простіше отримати тим громадянам, які мають можливість оплачувати послуги. Дещо складнішою є ситуація з людьми, які не мають таких фінансових можливостей. Вони можуть бути прийняті на безкоштовній основі, проте для цього потрібне письмове направлення Департаменту соціальної політики строком до п’яти діб. Це значна перешкода для тих, хто потребує термінової допомоги.

Звісно, не можна оминути увагою громадські та благодійні організації, які допомагають безхатченкам. Активісти збирають кошти для того, щоб забезпечити бездомних їжею, предметами першої необхідності, одягом тощо. Проте такі організації не користуються підтримкою широких верств населення, наприклад, як ті, що спрямовані на допомогу дітям чи хворим людям. Вважається, що це через те, що ставлення до безхатченків досить неоднозначне і у багатьох людей вони не викликають співчуття. Таким чином, у благодійних організацій виникають проблеми з пошуком фінансування, хоча волонтери не втрачають надії й шукають способи допомогти тим, хто цього потребує.

Наразі немає цілеспрямованої стратегії та дієвого механізму боротьби з проблемою бездомності. Наявна система надання допомоги нездатна забезпечити потреби безхатченків через низку причин: недовіра та страх безхатченків, неефективні способи реінтеграції, недостатнє фінансування з боку держави, відсутність чіткої позиції населення та багато інших факторів.

Проте ігнорування проблеми лише поглиблює її. Підтвердження цьому ви зможете відчути щоразу, коли опинятиметеся у темній підземці, шумній багатолюдній площі та інших місцях, де з болем, відразою та заздрістю на вас дивитимуться люди, які не мають можливості так само пробігти повз моторошне, голодне, брудне, смердюче та хворе існування, яке для інших зветься життям і яке ми так відчайдушно хочемо не помічати.

1953

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

3 коментаря

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Сегрій

У цих людей інстинкт самозбереження настільки атрофований, що їм краще здохнути за два роки (бо більше вони не живуть), чим брати на себе відповідальність за себе і за родину. Майже всі бомжі - це чоловіки, які вже кинули напризволяще своїх жінок та діточок. Перед тим, як писати статтю, візьміть собі за чоловіка одного з них, помийте, та спробуйте соціалізувати його. Після такої спроби ви побачите світ іншими очами

2
Анастасія

Обгрунтуйте Ваше твердження щодо "атрофованості інстинкту самозбереження" усіх безхатченків, бо наразі не зрозуміло, на чому грунтуються Ваші висновки. Також, можливо, Ви здійснили соціологічне дослідження щодо тривалості життя безпритульних?

Окрім того, якщо Ви даєте подібні рекомендації, то, мабуть, маєте досвід "відмивання та соціалізації" безхатченків, після чого Ви "побачили світ іншими очима", що й радите?

3
Сегрій

Коли Вас нудить від смороду бомжів, це і є інстинктом самозбереження - треба тікати від бруду та хвороби, рятуючи власне життя.

А коли людина жере недоїдки зі сміттєвого баку, та спить серед власного givna, це і є відсутність інстинкту самозбереження, бо так довго не проживеш.

Про два роки бомжицького життя я прочитав в якійсь статті. Почав придивлятися навколо. Виявилось, дійсно, бомжі довго не живуть. Кому це цікаво, може провести дослідження, може бути. що середній бомж у Києві живе дещо довше, але в нашому районі вони і двох років не живуть.

Я розумію боротьбу Вашого здорового інстинкту самозбереження та ідеалістичної моралі. Хочеться, щоб бомжів врятував хтось, але не ви. Але чудес у світі не буває. Багато хто намагався, і нічого з того не вийшло. Якщо людина не хоче боротися за своє життя, врятувати її не можливо. Тож Ви не переймайтесь, життя жорстоке, і "поливають тих, хто росте". Краще підберіть кішечку на вулиці - вона віддячить Вам любовью.

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: