Небайдужа

Материнство, депресія і скандал з вібратором: Bad Mama про те, як реалізуватися попри все

небайдужа Анжела Єременконебайдужа Анжела Єременко
ПОПРИ ВСЕ. #НЕБАЙДУЖА МОЖЕ
Материнство, депресія і скандал з вібратором
Bad Mama про те, як реалізуватися попри все
Українська блогерка Анжела Єременко, відома як Bad Mama, цього року вже встигла видати книгу, піти з ЦВК, пережити онлайн-скандал та знайти нову амбітну роботу. При цьому вважає: "Найкращий спосіб дійти до любові до себе — це не змушувати себе любити себе".

Зараз Анжела — мама, лідерка думок, активно розвивається в державних комунікаціях. Але так було не завжди. Вона проходила не одну кризу, та попри все залишається небайдужою.
"Я завжди казала: "Ніяких дітей". А потім — дві смужки на тесті — і довелося міняти позицію"
Анжела напрочуд легко й відкрито говорить про особисте. Каже, що ненавидить small-talk за його нещирість і відірваність від справжніх почуттів. Тому наша прогулянка в парку нагадувала більше розмову з давньою подругою, ніж інтерв'ю.

Історія однієї Bad Mama: як починався блог
Шість років тому, з народженням доньки Єви, з'явився і блог Анжели. Називався він "Історія однієї мами".

"Я тоді була тільки в темі материнства, нічого більше не бачила. Мені здається, що до трьох років жінка взагалі мало що бачить, тому що її тримає за горло материнський інстинкт. Десь у три роки він мене попустив, і захотілося вже писати про інше".

Зараз блог Bad Mama — це вже бренд, і він не тільки про материнство. Анжела піднімає теми сексизму, суспільних стереотипів, психологічного дорослішання. Тематика трансформується разом із авторкою. Хоча й на початку блогерства Bad Mama в основному піднімала суто психологічну сторону материнства й описувала тільки власний досвід.

"Насправді це мене трохи замикало, тому що я хотіла про щось інше говорити. Але моя аудиторія звикла до того, що я — мама і що я говорю лише на цю тему.

І буквально, як тільки я книжку написала, то зрозуміла, що моя дитина виросла. У неї своє життя, — хоч їй і 6 років, — але в неї все одно своє життя. І зараз я набагато рідше пишу про дітей".
На перший погляд здається, що назва блогу "Bad Mama"— це такий протест, виклик суспільним стереотипам. Ніби як визнати: "Так, я — неідеальна мама, і що з того?" Але Анжела пояснює це трохи інакше:
"По-перше, у мене постійно було велике почуття провини. Дитина тільки народилася — а я вже у всьому винна. Тільки пізніше я дійшла до того, що насправді це відчуття провини мало пов'язане з материнством — воно просто з тобою все життя й кочує в різні ролі: "я —погана мама", "я — погана дружина", "я — погана робітниця".

По-друге — це дійсно протест. Бо коли в тебе народжується дитина, усі починають одразу говорити: "Ти оце не роби, а оце роби, а отак не можна". І оце "bad" було моїм: "У вас є своя думка, а я буду робити по-своєму".

А потім — ще й третій рівень — не знаю, як сказати… Це про таку "панкуху". Я завжди була такою. У школі я була редактором шкільної газети і постійно з кимось воювала. У мене був такий дитячий максималізм: "Я зміню світ!"


У Анжели і справді є така по-хорошому нестримна харизма "bad girl". І водночас вона поєднується з максимальною відкритістю, ерудованістю й скромністю. Тисячі жінок впізнають у постах Анжели себе, свої проблеми, переживання та знаходять підтримку. Блогерка ж каже, що не вважає себе експертом у інших темах, окрім материнства.

"Мене часто питають щось про сексизм або фемінізм, а я кажу: я можу сказати чисто про себе. От недавно питали: "Як ви ставитесь до того, що жінка має на роботу носити ліфчик і чи має право нафарбувати губи червоною помадою?".

Я кажу: чесно, про всіх не знаю. Мабуть, вчителька молодших класів — ні. Але я не знаю".
Мені стало цікаво, ким була Bad Mama до того, як стала блогеркою. Здається, що Анжела завжди працювала сама на себе й спілкувалася з аудиторією про своє наболіле.

"Я закінчила філософський факультет, і мені було дуже страшно. Я взагалі не розуміла, ким буду працювати. У дипломі написано: "Викладач політичних, соціальних і філософських наук у вищих навчальних закладах".

Пам'ятаю, що знайшла якусь роботу собі в SMM-агенстві. Прихожу, а там, у трикімнатній квартирі на метро "Університет", сидить такий "дядя в шльопанцях" і бере мене на мою першу фул-тайм роботу. Далі вже почала працювати в цій сфері.

Я дуже багато працювала. Була вагітна, і в пологовому будинку працювала.

У мене був сильний страх, що я не впораюсь, що дитині треба дуже багато всього купити. Я сильно панікувала".
Бренд Bad Mama та особисті кризи
Працювати сама на себе й розвивати бренд Bad Mama Анжела почала після того, як одного разу їй зробили пропозицію стати головною редакторкою журналу для мам. Умови роботи там були такі погані, що вона вирішила створити власне медіа і спробувати розвивати його сама.

"Я зробила ресурс для батьків "Bad Mama". Потім — великий сімейний фестиваль "Bad Mama". Ну і десь роки чотири я працювала сама на себе".
"А потім…

У мене був такий жахливий період тоді в житті…


Я розлучилася. І мене це дуже сильно поштовхнуло. Я потрапила в аб'юзивні відносини, мені взагалі нічого не хотілося. Я закрила повністю весь свій проект. І нічим не займалася. Вела пару фрілансових проектів або консультувала когось. Так тривало приблизно рік.

Я зрозуміла, що в мене немає ресурсу займатися своєю справою. І тоді я пішла працювати в кіберспорт.

Коли я звільнилась звідти, мені написала підписниця й запросила в ЦВК. Там я й залишилася. Це було півтора роки тому".
У ЦВК Анжела займалася комунікаціями: її команда оновлювала соціальні мережі, писала новий контент, шукала історії, змінювала подачу новин на сайті, робила просвітницькі проекти.

Зараз, коли градус скандалу через пост про сатісфаєр уже спав, а після звільнення з ЦВК пройшов деякий час, ми говоримо про це швидше як про досвід, а не кризу.
"Я не можу сказати, що це була дуже сильна криза. Ясно, що я стресонула.

До хейту я нормально ставлюсь, тому що вже п'ятий рік у психотерапії і розумію, що негативні коментарі — це в основному не про мене, а про світогляд коментатора.

Звісно, було не дуже приємно, тому що неясно, куди все це котилося. У мене було 10 000 повідомлень, і я їх не встигала читати. В цей момент мені було страшнувато. Я навіть зателефонувала подрузі й запитала, чи можна мені з Євою до неї приїхати переночувати, бо вдома було не по собі.

Але мене реально підтримали і дівчата на роботі, постійно телефонували. Можна сказати, що для мене це була навіть позитивна криза".
Анжела посміхається, говорячи, що пост про вібратор просто прискорив її рішення піти з ЦВК. Вона збиралася звільнятися 1 квітня, а вийшло навіть раніше. "Я подумала: у мене занадто сильна підсвідомість. Якщо я вирішила — треба одразу це робити. Бо коли починаю шукати компроміси з собою, моя підсвідомість зробить все одно так, як я спочатку й хотіла".
Після розлучення Анжела була пригнічена, потрапила в аб'юзивні стосунки. Зізнається, що суспільні стереотипи щодо розлучених жінок із дітьми її ранили. "Жінка з прицепом" — це стандартний вираз у нашому суспільстві, і такий стереотип — надто поширений як для цивілізованої країни.
"Я тоді завантажила Tinder. Пару разів, коли писала, що в мене є дитина, мені відповідали: "Ти що, тата їй тут шукаєш?" Це було з якимось презирством таким. Ясно, що після розлучення жінка й так дуже крихка, є багато невпевненості.


Недавно читала Нагорну Проповідь. Ісус там написав, що не можна женитися на розлученій, бо це прелюбодійство. І я реально образилась на Ісуса. Я думаю: "Ісусе, ти жив взагалі в наш час?"
Важкого розлучення в неї не було. Анжела каже, що їм із чоловіком просто не було що ділити. А от сам факт розлучення сильно ранить і ламає світогляд. Зараз вони з колишнім чоловіком у чудових відносинах. "У мене просто модель сім'ї така — досить нетипова. Нещодавно ми з моїм колишнім чоловіком та Євою їздили разом у Єгипет. У нас усе добре", — ділиться Анжела.
Я довго йшла до того, щоб відновити себе. У мене була жахлива депресія тоді. Оце була криза. Все інше, що по роботі відбувається — це не криза".
Як стати психологічно дорослою та написати книгу?
На налагодження зв'язку з собою у жінки пішло два роки: терапія, час та зусилля дали своє. І тут наша розмова переключається на особливо цікаву для багатьох тему — психологічне відновлення. За словами блогерки, це велика робота, тому що мало просто піти до психолога й розповісти йому про свої проблеми, треба бути готовою до тривалої духовної праці.
"Я завжди була відкрита. Для мене немає взагалі ніяких обмежень говорити з людьми, яких я ніколи не бачила. Я не бачу сенсу в закритості, ненавиджу смол-токи, де люди просто питають: "Як справи?" І тобі треба просто сказати: "Харашо!" Я не про це. У блозі недавно писала, що я його завела для того, щоб ділитися почуттями через якісь історії. Для мене це супер-важливо.

Психотерапія — це не просто щось модненьке. Це реально нові сторони себе для людини.

Ми живемо в такій культурі, де увага почуттям взагалі не приділяється, не прийнято ділитися почуттями, ти можеш іти по вулиці, зробити комусь комплімент, і людина буде думати: "Що вона від мене хоче?

Тому в нас так багато травмованих людей. А люди неправильно сприймають психотерапію. Реальна терапія — це робота. Це — довго і дорого.

Коли я чую, що людина розібралася за два сеанси з усіма своїми проблемами, я просто сміюсь і кажу, що вона даремно витратила гроші".
Анжела емоційно включається в тему психології, її реально хвилює питання психологічного дорослішання людей. Каже, що основна суть терапії навіть не в тому, щоб зрозуміти, що з тобою не так, а в тому, щоб навіть тілом відчути, прожити й змінити свої реакції, поведінку. Ділиться, що влітку хоче вступати вчитися на психолога.
Ми сіли випити кави та перепочити. Розмова нас так захопила, що час ішов якось невідчутно. А тема психологічної роботи над собою перейшла в обговорення першої книги Анжели "Імаго". Вона зізнається: "Я написала цю книжку для такої ж дівчини, як я. Яка постійно париться з тим, хто вона, що вона? Що вона вміє робити? З усіма своїми комплексами самозванця, постійною невпевненістю й постійною провиною".

Блогерка говорить, що книгу всередині себе написала давно — десь півтора роки тому. Багато читала історій про нарцисів на жіночих форумах і побачила, що дуже багато дівчат не розуміє, чому вони потрапляють у такі стосунки і чому у них взагалі таке в житті відбувається.
"Всі пишуть про токсичних людей, кажуть, що від них треба йти, блокувати їх в телеграмі. Але ніхто не визнає, що він токсичний. Я була дуже токсичною. Дуже. І в терапії я тільки тому, що зрозуміла: я собі в першу чергу роблю боляче, а відповідно — й іншим людям. І мені захотілося це змінити.

Провина — це те, що було зі мною протягом життя й качало дуже багато ресурсу. Тобто ти живеш на рівні дитячої свідомості, де весь світ крутиться навколо тебе, і ти в усьому винна. Терапія дозволила мені подивитися на цей світ згори.

Останні чотири роки той етап психологічного дорослішання, який має проходити людина в якихось більш-менш нормальных нетравматичних умовах, я проходила уже знаходячи цю підтримку в психотерапії. Я вирішила про це просто написати".
Найбільшим "багом" нашого суспільства Анжела вважає проблеми дитячого рівня свідомості. Тому, на її думку, відверті пости типу того, який вона написала про вібратор, так чіпляють людей.
"Тема сексу в цій дитячій свідомості лежить у площині сорому. Мабуть, через це я і піднімаю ці теми. Не навмисне, щоб когось роздраконити, а просто тому, що я живу у трошки, може, відірваному світі, де в мене є знайомі, з якими я можу поділитися просто всім. І мені здається, що це всі люди відкриті такі, але насправді це не так".
"Імаго" — це книга про психологічне дорослішання. А історія назви — дуже незВична.
"Щоб написати книгу, я зняла будинок у Карпатах, де не було навіть Wi-Fi. А коли їхала туди, то попхалась через усе місто купити якусь там кофту, бо без неї ж нічого не вийде. Пам'ятаю, що приїхав таксист, забрав мене і віз уже на вокзал, а я кажу йому: "О, в тебе номер авто 2203! А це ж дата мого народження. Ти, мабуть, фатальний мій таксист".

І він сам почав говорити на тему пошуку себе. І каже: "В біології є таке поняття: "імаго". Це — остання стадія перетворення личинки комахи. І я собі записала це.

А коли написала вже книжку, у нотатках знайшла цю назву. Мені вона сподобалася ще й тим, що це остання стадія перетворення, коли у комахи вже розвинені крила й статеві органи. І вона може розмножуватися.

Це ж якраз атрибути психологічного дорослішання.

Крила — це про творчість. І друге — про секс.

У нас будь-яку дівчину, яка відкрито заявляє про свої бажання, називають шльондрою.

Дитяча свідомість боїться відкритого прояву і тому потребує сильних рамок, у яких треба перебувати. Мій пост про вібратор тому і бомбонув. Тому що, як так? Є отака рамка, і в ній треба знаходитися. Як може бути таке, що хтось за цю рамку виходить?

Тому я подумала: чим я можу бути корисною для цього світу? Я напишу просто цю книжку. Вона реально дуже відверта. Я старалась писати тільки через свою історію".
На думку Анжели, нам треба вчитися доброзичливому ставленню до самих себе. У книзі вона піднімає і питання любові до себе. Тема настільки заїжджена в суспільстві, що важко розрізнити, як це: любити себе, а як це — не любити.
"У мене ніколи не було доброзичливого ставлення до себе.

Терапія так говорить: спочатку — думки, потім — почуття, потім — дії. Але реально я в якийсь момент зрозуміла, що я до себе взагалі не відчуваю любові.

Саме почуття — у мене його немає.

І навіть коли я купую собі якісь речі або щось для себе роблю чи везу себе в Барселону, я не відчуваю любові — якась порожнеча. І що з цим робити?

Це так само, як із іншою людиною: ти не можеш підійти зараз до того хлопця і змусити його полюбити тебе.
І я зрозуміла, що найкращий спосіб дійти до любові до себе — це не змушувати себе любити себе.
Я просто прийняла, що всередині мене є ця порожнеча. У мене всередині є "разъяренный медведь", і я не знаю, що з ним робити. Інколи він на моєму боці, а інколи — бушує. Єдине, що я можу зробити — це полюбити цього ведмедя всередині себе й не очікувати, що він одразу буде проявляти до мене якісь там почуття.

Може, це і складно звучить, але мені здається, що це основна тема сучасності. Ти повинен себе зґвалтувати, але полюбити. А в цьому і весь парадокс — тобі просто треба від себе відчепитися і ставитися до себе доброзичливо".
Обличчя Анжели світлішає, коли я згадую про Єву — її доньку. Єві зараз шість років і я запитала, що б мама сказала їй, якби могла дати тільки одну-єдину пораду. "Завжди снідай!" — каже майже одразу Анжела.

 Ми гуляли більше години. Після розмови було відчуття, що поговорила з психотерапевтом: з'являється якийсь внутрішній спокій, зникає хвилювання і приходить дивна впевненість, що все буде добре, хай там як.

І насамкінець ми вирішили провести невеликий бліц. Кілька питань наостанок. Аби у читачів залишилося щось для післясмаку.

Бліц від Bad Mama

1
Як культивувати в собі мотивацію та небайдужість попри все?
Неможливо культивувати мотивацію. Якщо її немає, то це класний привід просто не робити проект. Якщо тебе не пре і не бомбить, ти себе змушуєш, то це треба покинути, бо це явно не те, чим тобі треба займатися.

Якщо в мене немає енергії на проект — я йду з цього проекту. Тому що це означає, що він мене не включив. Якщо ми хочемо щось робити, у нас автоматично на це з'являється енергія.

"Що посієш, те і пожнеш". Це не тільки про те, як ти до людей ставишся, але і про те, що ти вкладаєш.

Тому я завжди себе питаю: що мені зараз треба для себе зробити? Що мене зараз наповнює?

2
ТОП-3 книги для Вас на сьогодні
  • Марина Абрамович "Пройти крізь стіни"
  • Чейні Маргарет "Тесла — людина з майбутнього"
  • Джеффрі Євгенідіс "Середня стать"
3
Якою вас люди не знають?
Трошки наляканою, невпевненю в собі дитиною, яка живе в кожному з нас. Мені здається, що я дуже чутлива й ранима. Мене не ранять якісь висловлювання про мене. Але от, наприклад, я їхала в машині зранку — був День пам'яті Голокосту в Україні. Я везла Єву в школу. І по радіо говорять, що в Бабиному Яру було розстріляно більше ста тисяч людей. Я просто розридалася. В цьому плані я дуже сильно чутлива. Мені здається, я ховаю цю частину від світу.
4
Яка у вас мрія?
У мене так багато їх. Зараз, наприклад, я прийшла на нову роботу і у мене мрія, щоб ми зробили найкрутіший кейс в Україні державної комунікації стосовно реформи і щоб люди нарешті розібралися, яка гілка влади у нас за що відповідає і що відбувається у країні.

Ще я б дуже хотіла вступити в університет на психотерапевта, отримати диплом і вплинути на те, щоб у нашій країні нарешті психотерапевти могли приймати клієнтів тільки по ліцензії. Щоб це була реально спеціалізована допомога, а не так, як зараз — кожен студент може приймати і ще більше калічити людину.
5
Що таке щастя?
Я довгий час вважала, що щастя — це почуття радості, ейфорії тощо. А коли в мене була депресія, я взагалі нічого не відчувала. І от, коли я з неї вибралась, то йшла по вулиці, слухаючи музику в навушниках. І ця пісня прямо проходила крізь мене.Тоді я зрозуміла, що щастя — це відчувати неважливо що: тобі може навіть бути сумно, але щастя — це відчувати.

Це ніби зв'язок із цим світом. І коли ти втрачаєш цей зв'язок, це і є справжня самотність.
Над матеріалом працювали:
Інна Єщенко
авторка, "Рубрика"
Анна Лисун
фото, "Рубрика"
Підписуйся на Telegram Рубрики #Небайдужа
Пошейрити
Опубліковано автором
Інна Єщенко
Теги: Гендерна рівність Жінки Психологія Суспільство
Tuesday April 13th, 2021 13:05

Свіжі дописи

  • УрбанРубрика

Потрібний рудимент: навіщо у Львові відновлюють радянську вивіску

Ініціатива “Рудименти Львова” взялася за реставрацію більш ніж 50-річної вивіски магазину “Електротовари”. Завдяки відкритій комунікації… Читати більше

Tuesday April 15th, 2025
  • Що відбувається

Право вибору чи сегрегація? Чи потрібні спецшколи в Україні

В Україні ухвалили закон, який дозволяє створювати спецшколи для дітей з психічними порушеннями та розладами… Читати більше

Monday April 14th, 2025
  • Кейси

Svitanok.NYC: як українці у США борються з пропагандою, впливають на законодавців і мобілізують громаду

“Рубрика” поговорила з Олександром Тараном, головою ​Svitanok.NYC — української громадської організації, заснованої в Нью-Йорку після… Читати більше

Monday April 14th, 2025
  • Кейси

Як стати наставником для підлітка з інтернату: інструкція

“Рубрика” розповідає про проєкт наставництва дітей з інтернатів від БФ “Твоя опора”. Якщо ви хочете… Читати більше

Friday April 11th, 2025
  • Кейси

Понад 16 млн євро грантів та вихід на ринок ЄС: як програма ReACT4UA/EU4Business підтримує українські підприємства

3 квітня в Києві презентували результати 5-річної програми “ReACT4UA/EU4Business: Застосування та імплементація Угоди про асоціацію… Читати більше

Friday April 11th, 2025
  • Що відбувається

Ukrainian Cabaret: What you need to know about Ukraine theater sensation

Learn the story of Cabaret in Ukraine and its home theater. Visit the world of… Читати більше

Friday April 11th, 2025