Призабута битва за 32-й блокпост. «Долина смерті» луганського напряму
Після кривавого літа 2014 року, біля “Бахмутки” – на одній з найбільших транспортній артерії Луганської області – розгорнувся серйозний бій
На початку серпня 2014 року на тлі вдалого наступу на Луганськ загонами міліції особливого призначення (зокрема, бійцями батальйону «Львів») була взята під контроль стратегічно важлива траса Т-1303 від Лисичанська до Луганська. По всій її довжині були розміщені «номерні» блокпости з гарнізонами зі складу підрозділів Національної гвардії України. При цьому найближчим до лінії зіткнення опинився № 32 (фактично ротний опорний пункт) біля села Сміле Слов'яносербського району.
Приблизна схема розміщення блокпостів на Бахмутці
Після відходу нашого угруповання з Луганського аеропорту на початку вересня 2014 року і втраті більшості звільнених сіл і селищ, «пост №32» виявився оточеним з усіх боків позиціями бойовиків. Єдиною дорогою постачання залишалася, власне, сама траса до блокпосту №31.
Ці опорні пункти до початку жовтня контролювалися бійцями НГУ: на 31-му стояла криворізька бригада, на 32-му – харківська. Однак бойовими назвати ці частини складно: це були, по суті, переодягнені в камуфляж частини внутрішніх військ, які до весни 2014 року займалися виключно конвоюванням ув'язнених, охороною об'єктів і масових заходів.
Тому, коли на 32-й пост прийшла нова ротація – з Вінницького полку НГУ (колишній полк ВВ «Ягуар»), їх «підкріпили» десантниками з 2-го батальйону 80-ї львівської аеромобільної бригади.
12 жовтня бойовики з бандформування «Дон» зайняли село Сміле, чим порушили домовленості і фактично напівокружили наші позиції, почавши таким чином операцію по захопленню блокпоста №32.
Однак в цілому початок боїв навколо цього блокпоста слід віднести до 13 жовтня, коли група розвідників 80-ї бригади під час рейду на Сміле була обстріляна "козачками" і відійшла. Вже опівдні почався мінометний обстріл наших позицій.
Слідом бойовики пішли у флангову атаку. Їм назустріч висунулися десантники при підтримці БТР-80. Командир групи старший лейтенант Володимир Вишневський згадував: «Ми почали рухатися трьома БТРами в лінію. Тобто тактично правильно – в лінію, перебіжками. І тут у БТР, який йшов посередині, прилетіло. Добре, що екіпаж встиг вистрибнути. Я дав команду відступати, хоча ми наблизилися до ворога на 700-800 метрів».
У цей момент майже прямо в нього прилетіла граната з підствольника ВОГ-25. Вибухом десантникові практично відірвало ліву ногу, праву посікло осколками. Вишневський був евакуйований з поля бою, його оперативно змогли вивезти з району боїв цивільною автомашиною, завдяки чому він вижив (замість лівої ноги нині у нього протез). Зараз Вишневський викладає у Львівській академії Сухопутних військ, нагороджений орденом Богдана Хмельницького.
Старший лейтенант Володимир Вишневський
Ситуація навколо блокпоста вимагала від командування прийняття рішень про деблокаду. Однак була потрібна розвідка ситуації, і вранці 14 жовтня комбат 40-го полку НГУ майор Анатолій Боженко отримав наказ – з'їздити на блокпост, щоб скоординувати дії всіх військових формувань тут. Він виїхав на «своєму» БТР-4Е, взявши в якості провідника старшого лейтенанта Олександра Москалюка, який раніше бував на блокпосту № 32. Для підсилення пішла БМП-2 24-й мехбригади, яка на той момент прикривала 31-й блокпост. За словами Боженка, потрібно тільки розвідати, чи можна прорватися по дорозі. Саме БМП пішла попереду на півкілометра.
Однак їх чекала засідка. В результаті дуже короткого бою бойовики розстріляли і БМП (екіпаж врятувався), і БТР нацгвардії. У башту бронетранспортера потрапила протитанкова ракета – пізніше проходила інформація, що стрільцем-оператором був російський кадровий військовий, відряджений до "козацького" підрозділу.
Підбитий 14 жовтня 2014 р. БТР-4 НГУ
Двоє членів екіпажу (старший солдат Сергій Думанський та солдат Євген Лабун) загинули відразу (понині вважаються зниклими безвісти, так як тіла згоріли). Вибралися тільки сам майор Боженко, старший лейтенант Москалюк і солдат Петро Стус. Всі вони отримали поранення.
На наступний день почалися спроби прорватися до вже оточеного блокпосту №32, де у наших бійців закінчувалися вода, боєприпаси і продовольство, але ця вже тема для наступної статті.
