fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
22/10/2018
19:14
курси валют
$28,00/28,20
32,00/32,60
Війна
14:35 04 Жов 2018

Хроніка кривавих боїв за ДАП: Іверський монастир

На початок жовтня 2014 року основну роль у обороні Донецького аеропорту відігравали десантники. 4 жовтня на прикриття нового терміналу, де вже знаходився зведений підрозділ 93-ї мехбригади, увійшли бійці 95-ї аеромобільної бригади, а 79-та зайняла старий термінал. На обох позиціях на той час знаходились також добровольці “Правого сектору”.

Але, як згадують буквально усі, людей було небагато. “Аеропорт, самі розумієте, сучасна конструкція, і там стін як таких не було, а лише колони й між ними монолітні перекриття. Замість стін – гіпсокартон. Тобто проходів багато, а в нас не вистачало людей, щоб усе контролювати. З 79-ки реально на той момент у новому терміналі було 10 чоловік, 95-ка підтягнулась – було 20 чоловік і п’ятеро з “Правого сектору”. Тож нас було 35 людей, а територія десь 300 метрів завдовжки, 150 завширшки плюс декілька поверхів. Дах, підвал, комунікація – все це потрібно було утримувати”. [Боець 79-ї аеромобільної бригади с псевдо “Скорпіон”]

Але ситуація була дуже важка – бойовики все більше почали використовувати танки, які виїжджали прямо на злітну смугу, що приводило к великим втратам – як це було, наприклад 28 вересня (детальніше: Донецький аеропорт: трагічний бій 28 вересня і перші загиблі “кіборги”). Танки, як правило, підтримували вогнем мобільну зенітну установку. Під таким прикриттям бойовики намагалися “ривком” вдертися до терміналів.

Єдиним дієвим варіантом в такому випадку наше командування бачило у взятті під контроль об’єктів на околицях ДАП – Іверського монастиря та панівних висот північніше злітної смуги.

штурм Іверського монастиря

Бійці зі складу 79 аеромобільної бригади в ДАП, жовтень 2014

4 жовтня було вирішено провести рейд проти ворожих позицій на території Іверського монастиря (мав умовну назву “Собор”). Були кинуті приблизно 40 бійців 4-ї роти 95-ї окремої аеромобільної бригади при прикритті трьох Т-64 93-ї окремої мехбригади, які вів легендарний в ДАП танкіст майор Євген Межевикін (псевдо “Адам”).

Як згадував офіцер-десантник Валерій Логінов (псведо “Аскольд”), який командував у тому виході: “Довелось розвертати роту на штурм цієї церкви, маючи противників з усіх боків – зліва, справа і з тилу. З трьох танків, які мені виділили, один повинен був відганяти російський танк, якщо той з’явиться, а два інших – пробивати бетонний паркан”.

Однак все склалось доволі погано – спочатку зламався передовий БТР-80 (“полетіла трансмісія”), а потім при розвертанні танку, один з них чіпляє інший БТР. В цих умовах командир зведеної групи приймає рішення – повернутися, без штурму цілі. Фактично це було невиконання наказу, однак це рішення спасло життя багатьом бійцям – потім розвідка донесла, що на той момент бойовики стягнули до монастиря велику кількість протитанкових засобів – СПГ, ПТРК, РПГ – і тому штурм посеред “білого дня”, а це було опівдні – був самогубством.

Це підтвердили події наступного дня – 5 жовтня, коли ту ж групу у супроводі танків відправили взяти під контроль висотки північніше злітної смуги.  І знову позначилася відсутність розвідки. Як згадує все той же “Аскольд”: “Повів цю групу командир батальйону “Правого сектору”. Він стверджував, що “там усе облазив на власному пузі”, що все розміновано і сепарів нема. Однак вийшло, що хлопці заїхали прямісінько в пастку і операція закінчилась втратами”.

Перший БТР, який йшов як передовий дозор, попадає у засідку: “Це було ідеальне місце для засідки. Безпосередньо з боку “зеленки” ближче до злітної смуги була низина, прикрита від прямої атаки. А зліва дороги було ще гірше – озеро і болото. Вузько і з обох сторін “зеленка”

В підсумку по першому БТРу бойовики випустили 7-8 гранат з РПГ. Вибухом з “броні” синуло трьох бійців “Правого сектору”, тільки один (Павло Долинський) чудом вцілив – зміг скотитися на інший бік дороги і з простреленими ногами зміг вийти живим. Інші двоє потрапили в полон. Коли на початку листопада бійці зачистили висоту під Спартаком і витягли з того поля два обгорілих, понівечених тіла.

“Їх жорстко закатували і вбили. У обох ноги і руки за спиною були зв’язані дротом. Одного задушили, а іншого спалили живцем”. Так загинув командир розвідгрупи 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Олександр

Підлубний (“Хруст”) і його боєць Антон Кірєєв (“Сифон”). Обидва – активні учасники Майдану, більше того, Сашко загинув у свій день народження. Провідник Дмитро Ярош не хотів його відпускати на бойовий вихід, але він впросився. Святковий торт так і залишився на базі ПС, весь цей час його ніхто не чіпав. Антон воював на Донбасі з кінця травня, входив до найпершої «десятки» бійців «Правого сектора» з назвою «Чортополох».

штурм Іверського монастиря

Цей знімок зроблений перед самим виїздом на бойове завдання 5 жовтня 2014 року. Крайній праворуч у другому ряду – Антон Кірєєв, поруч з ним стоїть – Олександр Підлубний. Справа в першому ряду стоїть Павло Долинський

Тіла були ідентифіковані тільки за експертизою ДНК, Підлубний похований на Лісовому кладовищі у Києві 7 квітня 2015 року. Кірєєв – на Берковецькому кладовищі у тому ж Києві. Ніхто з них немає ніяких державних нагород – навіть посмертно…

Тим часом БТР, який охопило вогнем, зміг ще проїхати метрів 200 і зупинитися. Почали гасити вогонь і витягнули загиблого – молодшого сержанта Сергія Сідлецького (псевдо “Грізлі”). “Коли з машини виймали тіло Сергія Сідлецького, я був поряд. Ламаний він був, переламаний. Я подробиці розповідати не буду. Уявіть собі просто – кумулятивний струмінь у груди. Його пробило наскрізь. Страшно. І ні грама крові, ні каплі крові не було”. Крім того, був важно поранений ще один боєць – Сергій Блюд (“ми каску зняли – літр крові з нього витік”).

штурм Іверського монастиря

Руїни Іверського монастиря

У цей час два танки прикриття почали накривати місце засідки впритул. Це і спасло бійців на першому БТРі. Хоча він був і на ходу, але прориватися через засідку вони не ризикнули. Проїхали ще з півкілометра, зіскочили з дороги, але сіли у болото.

Всі спроби витягнули бойову машину резервною групою не вдалися. І тут на допомогу прийшов “Адам”. “Ми чіпляємось. Танк стоїть на суші, мій БТР стає проміжною ланкою між ним і підбитою машиною. Починаємо смикати і теж сідаємо у болото, але танк всіх витігує.

Тільки-но ми розчепилися, стрибнули в машини і почали від’їжджати, як це місце накривають сепарські міномети”.

Така кровава і неприглядна правда тих, по суті, перших кровавих суточок за аеропорт. Тих боїв, які надовго скували сили противника і дали змогу протриматися захисникам ДАП ще до кінця січня 2015 року…

Читайте також
1610

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: