У чому проблема?
Понад 1 мільйон гектарів природоохоронних земель України постраждав від війни
З 24 лютого 2022 року приблизно 812 об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) площею майже 1 млн га опинилися в зоні активних бойових дій або в окупації. Серед них біосферні заповідники Асканія-Нова, Чорноморський, Український степовий, Луганський природні заповідники та багато інших.
Частина територій була звільнена, але втрати залишились. Наприклад, лише в межах Чорнобильського заповідника було знищено близько 24 000 га лісів. Національний парк Святі Гори, що на Донеччині, знищений на 80%. Дуже постраждали від пожеж та обстрілів нацпарки Білобережжя Святослава, де згоріло більше 6 тисяч гектарів територій, Нижньодніпровський, який після теракту на Каховській ГЕС повністю опинився під водою, та багато інших.
Пожежа під час повномасштабної війни на території Національного природного парку Білобережжя Святослава. Фото з повітря, надане парком
Природоохоронний статус не зник, але кількість недоторканої природи під охороною значно зменшилась. При цьому, не лише воєнні дії призводять до знищення природи, значна частина випадків пошкодження природних територій припадає на господарську діяльність, як от забруднення водойм агрохімікатами, розорювання полів, незаконні рубки — цей список можна продовжувати нескінченно.
Яке рішення?
Україна має законодавчі передумови та потребу у створенні об'єктів природно-заповідного фонду
На думку біолога та голови Української природоохоронної групи Олексія Василюка, нові об'єкти природно-заповідного фонду відчутно змінюватимуть умови існування біорізноманіття на краще. Такі території можуть стати гідною компенсацією втрат дикої природи за час повномасштабної війни.
"Відновлення природних екосистем там, де їх не було, а не просто порятунок останнього, що залишилось — сучасна основа сталого розвитку у Європі. Європейські держави останніми роками все частіше приймають сміливі й далекоглядні рішення, покликані зупинити глобальні кліматичні зміни та гарантувати надійне майбутнє всьому континенту", — вважає Василюк.
І рішення є.
Так, ще у травні 2020 року Європейська Комісія презентувала, можливо, найамбітніший природоохоронний документ в історії Європи — "Стратегію біорізноманіття ЄС до 2030 року: Повернення природи у наше життя". Стратегія містить конкретні зобов'язання та дії, які мають бути виконані на території ЄС до 2030 року. Серед найбільш амбітних цілей
- 30% суходолу та 30% морських акваторій повинні стати заповідними територіями.
- 10% сільгоспугідь мають бути виведені з обробітку і відновлені до природних екосистем.
- Використання пестицидів має скоротитися на 50%.
- 25 тисяч км річок потрібно відновити до стану вільноплинних.
Національний природний парк "Нижньодніпровський" після підриву Каховської ГЕС. Фото з фейсбук-сторінки парку
Україна не має, а точніше, не може виконати норму у 30%, що міститься у Стратегії біорізноманіття, і наші європейські партнери це розуміють. Натомість ми маємо інші зобов'язання в рамках Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, підписаної у 2014 році. Угода про асоціацію стала основою для Державної стратегії сталого розвитку, в якій прописано: до 2030 року Україна має заповісти 15% від загальної площі країни. І тут нам є куди рости. Сьогодні ми наблизились до цілі менш ніж на половину.
А це точно спрацює?
Темпи заповідання територій — надзвичайно низькі. За два роки війни заповіли 0,1% території України
Наразі в природно-заповідному фонді лише 6,7% від загальної площі країни замість потрібних до 2030 року 15%.
І хоча попри війну процес заповідання не зупиняється, темпи створення територій природно-заповідного фонду значно нижчі, ніж потрібно, аби вчасно досягти мети. Так, у 2022 році заповіли 0,085% від усієї території України, у 2023 — 0,02%.
На думку екологів з Української природоохоронної групи, темпи знищення природи війною значно переважають темпи її збереження. Наприклад, лише площа лісів в Чорнобильському заповіднику, що згоріли, майже вдвічі перевищує територію, що заповіли у минулому 2023 році.
Як це має працювати?
Що пропонують екологи: відновлення Великого Лугу та інші рішення
Якщо взяти до уваги ті території, що постраждали після російського теракту — підриву греблі Каховської ГЕС — можна говорити про відновлення Великого Лугу. Наразі в Україні, у Запорізькій області, вже існує однойменний нацпарк, і до війни його планували розширювати, включивши туди, окрім інших, території східної частини акваторії Каховського водосховища.
Великий Луг — один з найбільш важливих природних та історичних ландшафтів України. Ділянку було затоплено під час створення Каховського водосховища понад 70 років тому. Саме тут колись була Українська Козацька Держава, тож під водами Каховського водосховища зберігалося багато пам'яток Запорізької Січі. А до затоплення — зустрічалась велика кількість рідкісних видів тварин і рослин. На 70 років Великий Луг був втраченим для природи, науки та української ідентичності, проте зараз — саме той час, коли ще можливо вплинути на передчасне рішення Уряду побудувати Каховську ГЕС-2, яке може унеможливити відновленню Великого Лугу.
Великий Луг. Фото з мережі
На переконання екологів Української природоохоронної групи, ідея відродити Великий Луг як природну територію є не лише своєчасною та екологічно виправданою, але й може стати гідною компенсацією втрат дикої природи за час повномасштабної війни. Та рішення не лише у відновленні Великого Лугу.
За клопотаннями фахівців Української природоохоронної групи, у 2023 році створили ландшафтні заказники Каталинський, Сухобалківський, Балка Зарубіна на Миколаївщині, ботанічну пам'ятку природи Облапська липа на Волині, заказники Білі Обрії та Плескачівські первоцвіти на Черкащині, регіональні ландшафтні парки Приірпіння та Студениківський на Київщині та багато інших.
"Площа створених заповідних територій становить 4688 га, це 33% від площі всіх новостворених територій природно заповідного фонду протягом минулого року. З іншого боку, це незначна частина того, що могло бути створене", — коментують в УПГ.
Частина територій, що очікує на заповідання, наразі тимчасово окупована, проте юридично це не перешкода для їхнього збереження. Наприклад, ще два роки тому Міндовкілля готувало укази про розширення національних природних парків Джарилгацький на Херсонщині, Дворічанський на Харківщині, Великий Луг у Запорізькій області, Вижницький у Чернівецькій області та навіть нацпарку Чарівна Гавань у Криму, що окупований з 2014. Очкують на заповідання й інші території, ще не створені — заказник Нівецький на Київщині, значна кількість проєктованих заказників на Миколаївщині, нацпарк Березанський та багато інших.
Є й успішні кейси. Наприклад, у листопаді 2023 року Міндовкілля погодило розширення національного природного парку Білобережжя Святослава на територію, що має історичну назву Ольвійська Хора (через колись розташоване там Ольвійське городище). Туди входять частково землі Куцурубської ОТГ, ділянки Бузького, Дніпро-Бузького та Березанського лиманів, акваторії Чорного моря навколо острову Березань. Попри те, що більша частина нацпарку окупована, до його територій додались ті, що знаходяться на вільній частині України.
Білобережжя Святослава. Фото: Вікторія Роговенко
Наскільки це ефективно?
На початку становлення незалежності України існувала тенденція заповідання територій "для галочки". Наприклад, в Карпатський Національний природний парк входить аж декілька населених пунктів. Є й інші приклади, які наводить експерт з охорони степів, член Української природоохоронної групи Віктор Скоробогатов. Останні два роки він слідкує за статистикою заповідання земель в Україні:
"Коли в об'єкти ПЗФ входять рілля, населені пункти або території, які не мають жодної цінності для охорони, наприклад, сосна рядочками [штучні лісові насадження — ред.], де крім неї нічого не росте, цінності таких територій немає. І таких прикладів насправді багато. Це наш найбільший національний природний парк Подільські Товтри, в який входить третина Хмельницької області. Туди входять десятки населених пунктів, і ясно, що це неефективно. А от на Луганщині за радянських часів заповідали багато штучних лісових насаджень, замість того, аби заповідати типові для цих територій степи", — пояснює експерт.
Він додає, що такі ПЗФ колись створювали, аби підвищити статистику заповідання земель, але не лише. Зараз, час від часу, об'єкти ПЗФ створюються на території парків, аби створити перепону забудові територій. Але в останні роки такої тенденції вже немає:
"Такого явища, як «заповідання заради заповідання», аби збільшити відсоток заповідних земель та наблизитись до необхідних норм, наразі, на жаль, не відбувається. Чому на жаль? Бо створення будь-якого об'єкта ПЗФ — законодавчо визначена процедура, і не може бути фікцією. Клопотань щодо створення об'єктів ПЗФ дуже багато, і всі вони очікують створення чи оголошення. Було б дуже гарно, якби держава створювала їх більше".
За словами експерта, основною перепоною для заповідання стає Державне Підприємство "Ліси України", яке має обов'язково надавати свою згоду. Втім, в органі опираються. За словами Скоробогатова, через те, що створений ПЗФ перешкоджатиме підприємству здійснювати господарську діяльність — рубки.
"Небажання лісників погоджувати створення ПЗФ виглядає несумісним із планами держави на заповідання 15% територій України", — каже експерт.
Вихід із цієї ситуації природоохоронці вже знайшли. Це перемовини з ДП "Ліси України" по кожному окремому об'єкту. Компромісом може стати скасування деяких вже створених територій ПЗФ чи пониження їхнього "рангу". Наприклад, із заповідного урочища до заказника, який має менше обмежень для господарської діяльності. Таким чином, ДП "Ліси України" зможуть використовувати нові території, що вже не несуть особливої цінності для збереження біорізноманіття, проте "обміняють" їх на більш цінні, що наразі перебувають у їхньому користуванні.
