Ближче до півдня України пейзажі дедалі більше нагадують африканську савану: жовті, вигорілі на сонці поля, присадкуваті дерева. Їдемо порожньою трасою, дикі птахи розлітаються перед автомобілем, і чим ближче ми до точки призначення — тим їх більше.
У птахів не буває війн, і вони не знають про те, що на Україну напали. Проте вони теж страждають від бойових дій. Наш матеріал буде присвячений саме цьому — як впливає війна на світ дикої природи у Тузлівських Лиманах — це найбільший національний парк на території Європи, що на півдні нашої країни, на Одещині.
Його площа — майже 28 тисяч гектарів, і зараз це єдиний парк на Чорноморському та Азовському узбережжі, не окупований росіянами. Під'їжджаючи до будиночка, збудованого у 2018 році для співробітників парку, які постійно там перебувають, ще здалеку ми помічаємо людину на вежі. Це Іван Трифонович Русєв — головний вчений і герой нашого матеріалу. Він спостерігає за нами в бінокль і встигає спуститися з вежі, поки ми паркуємось.
На фото: напівдикі кози, що живуть поряд із будиночком для співробітників парку "Тузлівські Лимани"
Крім нього нас зустрічає ціла компанія: кілька осликів, невелика отара кіз:
— У нас тут кіт є, є 3 осли. Ослика нашого бачили? Одна ослиця стоїть, один маленький ослик, другий, третій — великий ослик… Коли був рівень води високий, то ходив човен. Є змії, але отруйних у нас у нацпарку немає. Тут човен стоїть, це фотозона, туристи фотографуються. Бачите, маяк чорно-червоний, називається Шагани, він дуже патріотичний — у чорних та червоних кольорах. Єдиний маяк, найближчий до острова Зміїний.
На фото: Ірина Вихристюк, директорка НПП "Тузлівські Лимани", журналістка "Рубрики" Вікторія Губарева та Іван Русєв, провідний науковець та в.о. директора парку
Незабаром підходить ще одна героїня — директорка парку, Ірина Михайлівна Вихристюк. Нас вітають так тепло, начебто ми знайомі вже багато років, але насправді це перша зустріч, яка відбулася по той бік екрана — раніше ми спілкувалися з Іваном Трифоновичем лише за допомогою відеозв'язку.
Ми обходимо нерівності на дорозі — вони засипані великими мушлями. Іван Трифонович пояснює:
— Це рапани — раковини, завезені сюди в 50-60-хроках, тоді в них жили молюски. Зараз ми використовуємо їх, щоб вирівняти дорогу, — це було перше екорішення, яке ми помітили: невеликий приклад нешкідливого для природи використання її ресурсів. Пізніше ми побачимо, що мушлями всіяний весь піщаний берег лиманів.
У чому проблема?
Мертві дельфіни
Вибираючи з довгого переліку питань про екологію, зупиняємося на найгарячішому і найсумнішому:
— Тільки сьогодні з'явилася новина про дельфінів, які вкотре викинулися на берег і загинули. Чому так відбувається?
На фото: мертвий дельфін на узбережжі, знайдений співробітниками "Тузлівських лиманів". Джерело: Facebook-сторінка національного парку
— Так, найбільша проблема — це дельфіни. Це найчарівніший мешканець Чорного моря, їх дуже мало. Стільки їхніх смертей, як від війни, ніколи не було. Їхня чисельність дуже низька, гинуть дуже швидко, багато їх загинуло, а відновити — дуже складно. Думаю над тим, як це робити в перспективі…
"Найбільша проблема — це дельфіни. Стільки їхніх смертей, як від війни, ніколи не було"
Іван Русєв пояснив: дельфіни гинуть від того, що низькочастотні сигнали гідролокаторів на військових кораблях вражають внутрішнє вухо дельфінів, через що ті не можуть орієнтуватися в морі:
— Дельфін стає ніби сліпим, уражений дельфін не може орієнтуватися, він починає сновигати у морі. Зграями. Вони як сліпі. Сліпий дельфін — мертвий дельфін.
Такі дельфіни не можуть знайти собі їжу, їхній організм слабшає, і зрештою вони гинуть. Деякі смерті пов'язані безпосередньо з підривами:
— Нещодавно ми знайшли мертвого дельфіна, його шкіра обгоріла. Видно було, що він отримав опік, ще коли був живий… — доповнює слова Русєва Ірина Вихристюк.
На фото: череп дельфіна, який зберігається в офісі НВП "Тузлівські Лимани"
Лісові пожежі
На жаль, це не єдина біда, яка сталася в дикій природі через воєнні дії на узбережжі. За словами Івана Русєва, на першому місці серед "ландшафтних" проблем — пожежі. Вони трапляються через постійні обстріли росіян: останній приліт був за два дні до нашого візиту — ракета влучила в прилеглий до парку курорт. Місцевість у лиманах піщана і пожежні машини просто тонуть — потрібна спецтехніка.
— Зараз на Кінбурнській косі орки заїжджають "Тиграми" — серйозними, які ходять по піску. У нас тут немає таких, пожежні машини всі обладнані одним мостом, як правило, вони не проїжджають тоді. Тому ми гасимо пожежі самотужки: або проїжджаємо туди на Нивах зі спеціальними ранцями, або вже на місці гасимо відрами чи спеціальним ковшем, — намагаємося зробити це будь-якими шляхами.
Вертольотами пожежі гасити теж не виходить — це занадто дорого, оскільки за розміром пожежі в лиманах не можна порівняти з лісовими пожежами, де, щоб погасити вогонь, доводиться працювати з повітря.
— Ці пожежі призводять до негативних наслідків, — веде далі учений, — гинуть комахи, рослинність сама, дрібні звірята, птахи, які там гніздяться. Це велика проблема.
Загроза червонокнижним птахам
Поки ми все ще на березі, в небі з'являються дві ледь помітні цятки.
— Це летять пелікани, — одразу визначив Іван Русєв. — Помилуймося…
Війна руйнує не лише наші будинки. Так само, як і люди, домівки можуть втратити й птахи — саме це зараз спостерігають вчені у лиманах.
— На нашій території, де були вибухи, раніше були колонії птахів. Птахи летять з Африки, одні зграями, деякі навіть поодинці. У нас гніздяться, українською — чоботарі, а російською — "шилоклювки", вони внесені до Червоної книги й живуть колоніями. Бомби падали якраз у тих місцях, де вони селилися — їхні гнізда зруйновані, колоній більше немає. Ті птахи, які летять повз наші парки або Чорноморським узбережжям, страждають від вибухів, через які мають змінювати маршрут, а змінюючи маршрут, вони втрачають можливість активно харчуватися.
"Минулого року популяція наших пеліканів було близько півтори тисячі особин, а цього року — всього 300"
І тут виникає ще одна проблема: птахи перестають гніздитися і в лиманах через те, що їм не вистачає їжі.Проблема в наступному: парк частково замінований, на деякі території їхати небезпечно через можливі обстріли з моря росіянами. Разом ці два фактори перешкоджають співробітникам парку розчищати піщані пересипи між морем і лиманами — цю процедуру вони виконували щороку, щоб, по-перше, лимани могли наповнюватися водою з моря, а по-друге, дати можливість морській рибі, яка зимує в морі, зайти до лиманів. Саме цією рибою харчуються ті птахи, які гніздяться на території Тузлівських лиманів.
— Не можуть активно харчуватися — не можуть нормально набрати жиру, а жир у них — як паливо. Без нього вони не можуть дістатися куди треба, — пояснює Іван Русєв. — Тепер сюди не заходить головна риба, відома з часів заснування Одеси, це кефаль. Кефалі існує 5 видів, і вони обов'язково зимують у морі. Восени вони мало заходять, але навесні мають зайти. І ось відсутність водообміну моря з лиманом не дала можливості кефалі зайти. У лимані фактично немає кефалі зараз. Це погано і для птахів, і для місцевих жителів, які ловили кефаль для себе. Наприклад, минулого року популяція наших пеліканів була близько півтори тисячі особин, а цього року — лише 300.
Нафта і хімія в морі
Але це непряма шкода. 7 липня у Чорному морі зайнялося транспортне судно, яке могло перевозити допомогу із Заходу. Такі аварії в морі зараз не рідкість, і вони також можуть призвести до наслідків, які відчуває на собі природа, а потім — і людина.
— Ми знаємо, що ЗСУ знищили кілька російських кораблів, і очевидно, що в море потрапили шкідливі хімічні речовини й, здавалося б, можна було б їх бачити. Але проблема в тому, що до берега моря можна підійти лише в кількох точках, — каже Іван Русєв. — Але багато кілометрів ми не можемо пройти, бо є місця, де це заборонено чи заміновано. У таких точках ми не були. Там, де ми були, ми не бачили, але це не означає, що цього явища немає. А от із нафтових веж Бойка, які розбомбили, досі витікає багато нафтопродуктів, і море страждає від нафтового забруднення.
Нафта покриває верхній шар води — епінейстон. Там є дуже багато живих організмів. Наприклад, мальки кефалі, яка відкладає ікру у морі.
— Ці діти, личиночки, підіймаюся нагору, де мають харчуватися мікробами, бактеріями. Але якщо там нафтова плівка — вони не можуть дихати, й мільйони цих організмів гинуть. Немає надходження кисню до моря — водорості не можуть продукувати кисень. У нас у Чорному морі є "філофорне поле" — це унікальна водорість, яку використовував наш завод агар-агару в Одесі. Вона охороняється, знаходиться в Червоній книзі, але через розливи нафти може дуже сильно постраждати: заломлення світла не те, чи недостатньо енергії для виробництва популяції цієї водорості. Загалом, коли нафта розливається, навіть якщо її розлив невеликий, це величезна шкода для біорізноманіття. Тут нафти поки що не видно, але я думаю, що вона є.
Смерті дельфінів, руйнування місць гніздування диких птахів, забруднення моря — це завдає непоправної шкоди природі. Поки що цього не видно, і на березі лиману здається, що знову настав мирний час. У день нашого візиту над островом Зміїний Україна знову підняла наш прапор, але місцеві жителі досі не відійшли від шоку після бойових дій. Пізніше, коли ми попрощалися з Іваном Русєвим і повернулися до Татарбунарів, місцеві розповіли нам, що навіть навчилися розпізнавати сигнали військових.
— Щоразу ми завмирали від вибухів на Зміїному, і щоразу чекали на жовту ракету. Жовта ракета — це кінець військової операції, — поділилася жителька Татарбунарів Марія.
Сам Іван Трифонович перші місяці війни провів у будиночку, до якого за час нашої розмови ми встигли переміститися. Тут вони були вдвох, разом з Іриною Михайлівною.
— Коли росіяни намагалися взяти Зміїний, ми чули й бачили вибухи на острові, а вночі ходили з Іриною Михайлівною піщаною косою, і слухали: чи не висаджується російський десант? Передавали інформацію нашим військовим у ЗСУ, — розповідає Іван Русєв. — Наш фронт мирний, і ми робимо, що можемо…
Але що ще можна зробити?
На фото: Ірина Вихристюк, директорка НПП "Тузлівські Лимани" та журналістка "Рубрики" Вікторія Губарева
Яке рішення?
Звісно, насамперед — припинити шкідливу війну перемогою України, і всі співробітники національного парку намагаються сприяти цьому як можуть. У постах на сторінці парку у Facebook Іван Русєв веде "Щоденник війни", і щодня публікує цікаві факти про життя в Тузлівській Амазонії. У кожному з них учений закликає донатити українській армії при тому, що фінансування заповідників, як і природних парків, зараз на останньому місці для держави. Ми запитали вченого, чому він не просить жертвувати на парк:
— Я думав це писати, але я зміг знайти непублічним шляхом деякі ресурси для парку на паливо. І думаю, що цього поки що достатньо. Не хочу зараз розвивати активність, бо людей немає, багатьох забрали в армію, а парк треба охороняти. Я вважаю, що зараз головне — військові дії, допомога армії, ми різними шляхами з Іриною Михайлівною — нашою директоркою — волонтеримо, їздимо до Румунії, купуємо тепловізори, біноклі. Наші друзі, наші партнери в Румунії та Болгарії, а також в Ірландії допомагають нам різними шляхами: спальники, біноклі, тепловізори, — каже Іван Русєв.
Що ж до відновлення довкілля, вчений стверджує: через відносно невеликий проміжок часу воно зможе залікувати завдані війною рани.
— У тих місцях, де були пожежі, має пройти кілька років, перш ніж рослинність відновиться на колишньому рівні. Щодо птахів, там, де бомбардували й де є воронки, де вибухи були досить сильні, — там птахи злякалися. Вони, звичайно, відлетять до Африки, там переміщатимуться з іншими птахами з інших регіонів, повернуться. І якщо не буде фактора занепокоєння, звісно, вони загніздяться. Закінчиться війна, і ми зможемо відновити водообмін, сподіваюся, але для цього потрібні ресурси, і ми проситимемо кошти у Міністерства. А поки що ми кооперуємось із місцевими рибалками, вони надають свої ресурси для водообміну. Я думаю, що оскільки природа має свої величезні сили, якщо екосистема загалом не зруйнована під основу, скажімо, не вирубаний ліс, не розораний степ, не висушений лиман, то в принципі природа себе відновить швидко — 3-5 років.
Зараз головне завдання співробітників Національного парку — максимально точно зафіксувати збитки, завдані росіянами. Питання лише у тому, як це зробити.
— Міністерство довкілля зробило додаток "Екозагроза" для фіксування екологічних злочинів, чи не так? Ви говорите про цю методику?
— Ми не користуємося цим додатком, — каже Ірина Вихристюк. — Що розуміти під екозагрозою? Хіба не фахівець сам може сказати, що за ракета прилетіла, які речовини потрапили у ґрунт та воду, коли вона вибухнула? Ця програма — просто констатація факту. Дуже складно потім довести, маючи лише поверхневі дані, оскільки немає інформації, яка це ракета, яким був радіус впливу, паливо ракети, якісь снаряди тощо… Навіть цю інформацію треба зберігати якось грамотно. За фактом, на місце вибуху одразу має приїхати опергрупа, щоб правильно зафіксувати, щоб це був документ. Потім звернутися до компетентних органів, які дадуть експертний висновок.
На фото: журналістка "Рубрики" в офісі парку тримає в руках "Літопис природи" — щорічний звіт НВП "Тузлівські лимани"
Тому поки що всі цифри, статистики та графіки заносяться до "Літопису природи" — щорічного екологічного "звіту" парку про кількість популяцій тварин та рослин Тузлівських Лиманів.
— Наше завдання — притягти державу-агресора до відповідальності, — вважає Іван Русєв. — Усі три види дельфінів, що водяться у Чорному морі, занесені до Червоної книги. Тому інформація, що збирається, повинна трансформувати це в відшкодування збитків. Ми сподіваємося, якщо буде подано позов агресорам за шкоду дикій природі, то зараз розглядаються аспекти, розробляється методичка, яким чином збирати дані, щоб вони були прийняті судом.
Ірина Михайлівна доповнює: складність полягає в тому, щоб довести, що збитки завдано саме військовими діями. На прикладі дельфінів вона пояснює:
— Кожному дельфіну треба провести розтин. Багато хто з викинутих на берег помер через інфекції, і навіть росіяни зараз намагаються цим спекулювати. Але ж інфекції — це кінцевий результат. Вони змогли розвинутися через те, що організм уже був ослаблений, а ослаблений він тому, що дельфін не міг харчуватися, а це вже наслідок впливу на них гідролокаторів, через які тварина втратила навігацію. Щоб це довести, потрібно везти труп кожного дельфіна до сертифікованої лабораторії, проводити розтин, отримувати сертифікат. Це дуже довго, складно та дорого.
Іван Трифонович підхоплює:
— Із дельфінами справді все дуже складно, але є статистика загибелі дельфінів зараз у багатьох країнах, ми її збираємо, щоб узагальнити у вигляді статей.
Сьогодні Тузлівські Лимани — єдиний природний заповідник на чорноморському та азовському узбережжі, не окупований росіянами. Частково території парку заміновані, частково охороняються українськими військовими. Між парком та військовими ЗСУ, які перебувають на околицях, є домовленість: якщо солдати виявляють загиблого дельфіна, то передають інформацію до офісу Тузлівських Лиманів — уже там вчені обробляють ці дані.
Саме тому першочергове і найголовніше завдання — припинити воєнні дії. А коли війна закінчиться, і Україна здобуде перемогу, можна буде розпочинати судовий процес та вимагати компенсації. Однак екологічні проблеми в Тузлівських Лиманах пов'язані не лише з війною.
Цей матеріал — перша частина серії з чотирьох репортажів про Тузлівські Лимани. Слідкуйте за оновленнями "Рубрики", щоб не пропустити наступні.
Фотографії: Євгенія Гапотченко
