Богдан Олександрук, ThinkGlobal: Традиційна освіта не може відповісти на питання «навіщо»
14 шкіл у Києві та області, 2 у Харкові, по одній у Львові, Хмельницькому, Тернополі, Рівному та Вінниці. Приватні школи «ThinkGlobal» лише за два роки здійснили блискавичний стрибок у своїй кількості. І, як каже засновник, це не межа – проект готовий зростати, і радий співпраці з громадами, які хочуть, аби в їхні міста прийшла школа нового рівня.
Богдан Олександрук – прикладний математик, аналітик та IT фахівець, а також батько 4-х дітей. Як жартує його команда, він шукав школу для свого сина, а в результаті створив її сам. Школа – не з дешевих, навчання у ній обійдеться до 5 500 до 10 500 за місяць в залежності від регіону (актуальну вартість найближчої школи – перевіряйте на сайті). Але пропонує те, чого ще не було на ринку: розвиток у школярів вміння жити і навчатися за логікою управлінців і творців масштабних ідей.
Як працює альтернативна мережа шкіл, чому навчають школярів, і що відбувається у традиційній освіті – розповів засновник «ThinkGlobal» Богдан Олександрук.
***
– Чому ви пішли з IT і вирішили займатися освітою?
– Навіть не можу сказати точно. Я випадково потрапив до громадської ради при МОН України під час реформаторських дискусій щодо концепції Нової української школи (НУШ). Мені стало зрозуміло, що проект масштабний і затягнеться надовго. І вирішив, що потрібно робити «свою реальність».
Можна було скористатися існуючими на той час пропозиціями приватних шкіл. Але мені в них бракувало відповідей на основні питання. Я зустрічав школи, створені виключно для того, щоб робити дітей щасливими, без жодного згадування про академічні результати. Або школи, де в одну склянку зібрано «все хороше проти всього поганого». Мені була потрібна глибша пропозиція. Школа, яка б відповідала на питання «навіщо я існую» і «кого я готую».
***
Спочатку був пілот. Я реалізував на той час божевільну для мене ідею – створив мікро-мікро-школу. Однак вже наступного року ми одразу перейшли в мережевий формат, тому що я не бачив, яким чином може існувати школа як одна локація, не бачив перспективи для «домашніх» форматів. Адже окрім поточного навчального процесу, потрібно забезпечити появу принципово нових навчальних матеріалів.
А це великі кошти. Ми вкладаємо мільйони гривень в те, щоб у нас з'являлися нові матеріали.
Друге – це персона вчителя. Немає сенсу просто збиратися в інших стінах старим викладацьким складом. А нового фактично його не існує в Україні, принаймні в достатній кількості, щоб створювати школи.
***
– У вас повний цикл навчання? Тобто і до ЗНО готуєте?
Я не розумію, чому усі говорять про ЗНО, адже вища освіта в Україні померла – немає навіть сенсу стояти у черзі за цим квитком. Краще стояти за квитком у навчальні заклади з гарною репутацією в усьому світі. Але тим не менш, так, ми маємо ліцензію на повну загальну середню освіту, з 1 до 12 класу.
Зараз у нас найстарший клас – восьмий. Адже нам лише два роки. На момент старту ми свідомо не оголошували набір на 9, 10, 11 клас. У цьому немає сенсу, тому що ці цілі, які ми ставимо, ми не зможемо досягнути усього за 3 роки.
Навчальних місць у нас – близько 1600, зараз в нас навчається близько 1000 родин.
Викладачів у мережі – близько 350 чоловік, не рахуючи адміністрацію.
***
– У чому інноваційність школи «ThinkGlobal»?
Поняття інноваційність для України – не те саме, що «інноваційність» для світу. Навіть впроваджувати те, що вже є у світі, буде у нас проривом. Але я маю похвалитися. Ми два роки відвідували школи за межами України, а цього року мої колеги повернулися з Фінляндії. Вони приємно вражені – ми пішли далі, ніж фіни. Ми взяли у них те, що могли взяти, та пішли значно далі по навчальному змісту.
Наша задача – перейти від освіти, як такої, до нового типу мислення. Ми готуємо цілеспрямованих людей підприємницького типу, незалежно від того, ким і як вони будуть реалізовуватися.
Тобто вони не обов'язково мають стати засновниками бізнесу чи керівниками, але такий світогляд дає значно більше переваг навіть у ролі виконавця. Ці люди матимуть більш цілісне і стратегічне мислення, вони здатні досягати вагомих результатів.
– Як ви цього досягаєте?
Звісно, ми маємо додержуватися державного стандарту освіти. Але в нас, передусім, відрізняється сам зміст: що вивчається і для чого. Наприклад, ми можемо говорити про різні методики вивчення таблиці множення, але головна задача – вивчати не таблицю множення, а її застосування в реальному житті. Не тільки побутовому. Наприклад, реальності пересічного пенсіонера і Сороса сильно відрізняються. Питання: до якої реальності ми готуємо дітей – пенсіонера, який рахує на касі копійки, чи Сороса, який теж рахує гроші, але на іншому рівні?
– Домашні завдання задаєте?
Так, причому ми розділяємо: у нас є самостійна робота та домашнє завдання. Самостійна робота – це аналог стандартної домашньої у звичайних школах. Студент має сам на сам впоратися з різними завданнями.
А домашня робота – це ті завдання, які принципово можна зробити тільки вдома. Ми стараємося робити ці завдання такими, що можуть покращують якість спілкування дітей з рідними, об'єднати родину по спільним інтересам. Можливо, діти проведуть інтерв'ю з батьками або обговорять спільну тему.
***
– Як ви знаходите педагогів для своїх шкіл?
– Ніяк. Ми їх готуємо. Частину, звісно, знаходимо, але ми змушені були створити власний навчальний центр.
– Створіть портрет викладача вашої школи. Хто вони?
– Тут, мабуть, декілька умовних портретів людей, з яких ми добираємо кадри. Перша група – це білі ворони старої системи освіти, які не прижились там. Але в нас це не така вже чисельна група, адже навіть їм складно. Вони звикли бути революціонерами, а не еволюціонерами. Їм важко в новій ролі, коли не треба воювати, а потрібно будувати.
Друга група – це люди, які зараз перебувають за межами формальної освіти – тобто працюють у розвиваючих центрах, гуртках, репетиторстві тощо.
Третя – це люди не з освіти, але це їх покликання. Ми даємо їм можливість реалізуватися та допомагаємо здобути формальну освіту.
Найголовніше, що може зробити вчитель – це бути гарною рольовою моделлю і принаймні навчити вчитися. А для цього найкраще – не розказувати, а показувати своїм прикладом. Тому перша важлива риса – бути відкритим до навчання, мати сучасний open mind світогляд.
Друге – вільно володіти англійською мовою.
Третє – це вже грамотність та обізнаність у межах їхнього предмету.
Звісно, бажано мати досвід роботи з дітьми. Але якщо його немає, ми допомагаємо з цим. Ми пропонуємо курс для сучасного педагога, який передбачає mindshift від логіки виконавця до мислення управлінця, і в ідеалі – творця. Вчимо генерувати нові сенси.
– В українських школах набув розмаху епідемії булінг – цькування підлітками один одного. Як ви вирішуєте цю проблему?
– З першого класу у нас викладається психологія. Але булінг – це наслідок, а не проблема, яка існує сама по собі у навчальних закладах. Школа – це соціальна система. Вона допускає певні правила гри, які передбачають, що усі мають бути осторонь. Булінг – як злочинність, він є поза законом. Але коли у системі це сприймається умовно «нормально» – він буде мати місце. Тож якщо школа опікується лише питаннями суто навчального плану, а питання стосунків між учнями – поза межами уваги, на «радари» потрапляють лише наслідки, коли вже щось прикре сталося, то звісно булінг буде існувати.
У школах «ThinkGlobal» діють певні правила забезпечення безпекової базової потреби. Булінг є виключенням, він не є системним. Це питання середовища, де дитина здобуває освіту.
***
– Чому ви говорите про колапс традиційної освіти?
– Перша ключова проблема – зміст освіти. Це не проблема лише України, а всього світу. Освіта перестала давати відповідь на питання «навіщо ми займаємось тим, чим займаємось».
А з неї виникає проблема педагогічних кадрів. Коли не знаємо «навіщо», то не розуміємо, як далі навчати. Фактично ж педагог – це прообраз майбутнього студента.
В Україні є ще історична проблема – освіта тривалий час була в дуже регульованому стані. І тепер, навіть якщо розкрутити гайки і дати академічну свободу, адміністрація здебільшого не знатиме, що з нею робити. Вони будуть чекати гарного пана, який даватиме вказівки.
Але ефективне управління такою величезною корпорацією розміром у півмільйона вчителів – і це тільки школи – через вертикаль неможливе. Жодна державна структура з цим не впорається. І власно виходом тут могло бути як раз збільшення долі позадержавного сектора освіти. У цивілізованому світі – і не тільки – доля недержавної освіти значно вище, ніж в Україні. У нас приватних шкіл навіть менше 2%.
Але ефективне управління такою величезною корпорацією розміром у півмільйона вчителів – і це тільки школи – через вертикаль неможливе. Жодна державна структура з цим не впорається. І, власне, виходом тут могло бути як раз збільшення долі позадержавного сектора освіти. У нас приватних шкіл навіть менше 2%. У цивілізованому світі – і не тільки – доля недержавної освіти ' значно вищою, ніж в Україні. В середньому в ЄС – це 15%. Британія –22%, Іспанія – трошки менше за 30%, Індія – 35%. США – 15%. Фактично країни, які можуть дозволити собі фінансування якісної державної освіти, мають значний відсоток позадержавних шкіл. І держава гарантує рівні права як державним, так і приватним закладам освіти.
Якщо вже на те пішло – наші платники податків фінансують безкоштовну освіту і як споживачі мають право обирати, де її здобувати.
– Тобто гроші, по-Вашому, мають іти за учнем.
– В принципі, новий освітній закон це передбачає, але немає механізму реалізації. Також є питання обсягу фінансування – в Україні це трохи більше 400 євро за навчальне місце на рік. Це за межами виживання будь-якої нормальної освіти. У середньому в ЄС – від 5 до 6,5 тисяч євро на одне навчальне місце.
Я не збираюся жалітися, що в Україні мало фінансують освіту. Більше і нема з чого фінансувати. У нас і так йде 6% ВВП на освіту.
З іншого боку, у нас є запит батьків, які можуть дозволити собі дозволити фінансування освіти, чи, навіть, від територіальних громад, які можуть дозволити кращу освіту, ніж інші. Таким чином, ОТГ або батьки можуть дофінансувати освіту. І отримувати той продукт, який вони хочуть.
Чи є справедливим надати людям можливість отримати відшкодування за послугу освіти у державній школі, якою вони вирішили не користатися? Та зменшити при цьому свої витрати на приватну школу? Мабуть, так. Тим більше, що ми бачимо певні подібні кроки у цьому напрямку в українській системі охорони здоров'я. А з організаційної точки зору система освіта та система охорони здоров'я є дуже схожими.
Партнерська публікація
