fbpx
Спецпроект
16:21 28 Гру 2018

Богдан Олександрук, ThinkGlobal: Традиційна освіта не може відповісти на питання «навіщо»

Що батькам вимагати від змістовної частини навчання? Ми поспілкувалася з засновником мережі приватних інноваційних шкіл «ThinkGlobal»

14 шкіл у Києві та області, 2 у Харкові, по одній у Львові, Хмельницькому, Тернополі, Рівному та Вінниці. Приватні школи «ThinkGlobal» лише за два роки здійснили блискавичний стрибок у своїй кількості. І, як каже засновник, це не межа – проект готовий зростати, і радий співпраці з громадами, які хочуть, аби в їхні міста прийшла школа нового рівня.

Богдан Олександрук – прикладний математик, аналітик та IT фахівець, а також батько 4-х дітей. Як жартує його команда, він шукав школу для свого сина, а в результаті створив її сам. Школа – не з дешевих, навчання у ній обійдеться до 5 500 до 10 500 за місяць в залежності від регіону (актуальну вартість найближчої школи – перевіряйте на сайті). Але пропонує те, чого ще не було на ринку: розвиток у школярів вміння жити і навчатися за логікою управлінців і творців масштабних ідей.

Богдан Олександрук

Як працює альтернативна мережа шкіл, чому навчають школярів, і що відбувається у традиційній освіті – розповів засновник «ThinkGlobal» Богдан Олександрук.

***

– Чому ви пішли з IT і вирішили займатися освітою?

– Навіть не можу сказати точно. Я випадково потрапив до громадської ради при МОН України під час реформаторських дискусій щодо концепції Нової української школи (НУШ). Мені стало зрозуміло, що проект масштабний і затягнеться надовго. І вирішив, що потрібно робити «свою реальність».

Можна було скористатися існуючими на той час пропозиціями приватних шкіл. Але мені в них бракувало відповідей на основні питання. Я зустрічав школи, створені виключно для того, щоб робити дітей щасливими, без жодного згадування про академічні результати. Або школи, де в одну склянку зібрано «все хороше проти всього поганого». Мені була потрібна глибша пропозиція. Школа, яка б відповідала на питання «навіщо я існую» і «кого я готую».

***

Спочатку був пілот. Я реалізував на той час божевільну для мене ідею – створив мікро-мікро-школу. Однак вже наступного року ми одразу перейшли в мережевий формат, тому що я не бачив, яким чином може існувати школа як одна локація, не бачив перспективи для «домашніх» форматів. Адже окрім поточного навчального процесу, потрібно забезпечити появу принципово нових навчальних матеріалів.

А це великі кошти. Ми вкладаємо мільйони гривень в те, щоб у нас з’являлися нові матеріали.

Друге – це персона вчителя. Немає сенсу просто збиратися в інших стінах старим викладацьким складом. А нового фактично його не існує в Україні, принаймні в достатній кількості, щоб створювати школи.

***

– У вас повний цикл навчання? Тобто і до ЗНО готуєте?

Я не розумію, чому усі говорять про ЗНО, адже вища освіта в Україні померла – немає навіть сенсу стояти у черзі за цим квитком. Краще стояти за квитком у навчальні заклади з гарною репутацією в усьому світі. Але тим не менш, так, ми маємо ліцензію на повну загальну середню освіту, з 1 до 12 класу.

Зараз у нас найстарший клас – восьмий. Адже нам лише два роки. На момент старту ми свідомо не оголошували набір на 9, 10, 11 клас. У цьому немає сенсу, тому що ці цілі, які ми ставимо, ми не зможемо досягнути усього за 3 роки.

Навчальних місць у нас – близько 1600, зараз в нас навчається близько 1000 родин.

Викладачів у мережі – близько 350 чоловік, не рахуючи адміністрацію.

***

– У чому інноваційність школи «ThinkGlobal»?

Поняття інноваційність для України – не те саме, що «інноваційність» для світу. Навіть впроваджувати те, що вже є у світі, буде у нас проривом. Але я маю похвалитися. Ми два роки відвідували школи за межами України, а цього року мої колеги повернулися з Фінляндії. Вони приємно вражені – ми пішли далі, ніж фіни. Ми взяли у них те, що могли взяти, та пішли значно далі по навчальному змісту.

Наша задача – перейти від освіти, як такої, до нового типу мислення. Ми готуємо цілеспрямованих людей підприємницького типу, незалежно від того, ким і як вони будуть реалізовуватися.

Тобто вони не обов’язково мають стати засновниками бізнесу чи керівниками, але такий світогляд дає значно більше переваг навіть у ролі виконавця. Ці люди матимуть більш цілісне і стратегічне мислення, вони здатні досягати вагомих результатів.

– Як ви цього досягаєте?

Звісно, ми маємо додержуватися державного стандарту освіти. Але в нас, передусім, відрізняється сам зміст: що вивчається і для чого. Наприклад, ми можемо говорити про різні методики вивчення таблиці множення, але головна задача – вивчати не таблицю множення, а її застосування в реальному житті. Не тільки побутовому. Наприклад, реальності пересічного пенсіонера і Сороса сильно відрізняються. Питання: до якої реальності ми готуємо дітей – пенсіонера, який рахує на касі копійки, чи Сороса, який теж рахує гроші, але на іншому рівні?

– Домашні завдання задаєте?

Так, причому ми розділяємо: у нас є самостійна робота та домашнє завдання. Самостійна робота – це аналог стандартної домашньої у звичайних школах. Студент має сам на сам впоратися з різними завданнями.

А домашня робота – це ті завдання, які принципово можна зробити тільки вдома. Ми стараємося робити ці завдання такими, що можуть покращують якість спілкування дітей з рідними, об’єднати родину по спільним інтересам. Можливо, діти проведуть інтерв’ю з батьками або обговорять спільну тему.

ThinkGlobal

***

– Як ви знаходите педагогів для своїх шкіл?

– Ніяк. Ми їх готуємо. Частину, звісно, знаходимо, але ми змушені були створити власний навчальний центр.

– Створіть портрет викладача вашої школи. Хто вони?

– Тут, мабуть, декілька умовних портретів людей, з яких ми добираємо кадри. Перша група – це білі ворони старої системи освіти, які не прижились там. Але в нас це не така вже чисельна група, адже навіть їм складно. Вони звикли бути революціонерами, а не еволюціонерами. Їм важко в новій ролі, коли не треба воювати, а потрібно будувати.

Друга група – це люди, які зараз перебувають за межами формальної освіти – тобто працюють у розвиваючих центрах, гуртках, репетиторстві тощо.

Третя – це люди не з освіти, але це їх покликання. Ми даємо їм можливість реалізуватися та допомагаємо здобути формальну освіту.

Найголовніше, що може зробити вчитель – це бути гарною рольовою моделлю і принаймні навчити вчитися. А для цього найкраще – не розказувати, а показувати своїм прикладом. Тому перша важлива риса – бути відкритим до навчання, мати сучасний open mind світогляд.

Друге – вільно володіти англійською мовою.

Третє – це вже грамотність та обізнаність у межах їхнього предмету.

Звісно, бажано мати досвід роботи з дітьми. Але якщо його немає, ми допомагаємо з цим. Ми пропонуємо курс для сучасного педагога, який передбачає mindshift від логіки виконавця до мислення управлінця, і в ідеалі – творця. Вчимо генерувати нові сенси.

– В українських школах набув розмаху епідемії булінг – цькування підлітками один одного. Як ви вирішуєте цю проблему?

– З першого класу у нас викладається психологія. Але булінг – це наслідок, а не проблема, яка існує сама по собі у навчальних закладах. Школа – це соціальна система. Вона допускає певні правила гри, які передбачають, що усі мають бути осторонь. Булінг – як злочинність, він є поза законом. Але коли у системі це сприймається умовно «нормально» – він буде мати місце. Тож якщо школа опікується лише питаннями суто навчального плану, а питання стосунків між учнями – поза межами уваги, на «радари» потрапляють лише наслідки, коли вже щось прикре сталося, то звісно булінг буде існувати.

У школах «ThinkGlobal» діють певні правила забезпечення безпекової базової потреби. Булінг є виключенням, він не є системним. Це питання середовища, де дитина здобуває освіту.

***

– Чому ви говорите про колапс традиційної освіти?

– Перша ключова проблема – зміст освіти. Це не проблема лише України, а всього світу. Освіта перестала давати відповідь на питання «навіщо ми займаємось тим, чим займаємось».

А з неї виникає проблема педагогічних кадрів. Коли не знаємо «навіщо», то не розуміємо, як далі навчати. Фактично ж педагог – це прообраз майбутнього студента.

В Україні є ще історична проблема – освіта тривалий час була в дуже регульованому стані. І тепер, навіть якщо розкрутити гайки і дати академічну свободу, адміністрація здебільшого не знатиме, що з нею робити. Вони будуть чекати гарного пана, який даватиме вказівки.

Але ефективне управління такою величезною корпорацією розміром у півмільйона вчителів – і це тільки школи – через вертикаль неможливе. Жодна державна структура з цим не впорається. І власно виходом тут могло бути як раз збільшення долі позадержавного сектора освіти. У цивілізованому світі – і не тільки – доля недержавної освіти значно вище, ніж в Україні. У нас приватних шкіл навіть менше 2%.

Але ефективне управління такою величезною корпорацією розміром у півмільйона вчителів – і це тільки школи – через вертикаль неможливе. Жодна державна структура з цим не впорається. І, власне, виходом тут могло бути як раз збільшення долі позадержавного сектора освіти.  У нас приватних шкіл навіть менше 2%. У цивілізованому світі – і не тільки – доля недержавної освіти ‘ значно вищою, ніж в Україні. В середньому в ЄС – це 15%. Британія –22%, Іспанія – трошки менше за 30%, Індія – 35%. США – 15%. Фактично країни, які можуть дозволити собі фінансування якісної державної освіти, мають значний відсоток позадержавних шкіл. І держава гарантує рівні права як державним, так і приватним закладам освіти.

Якщо вже на те пішло – наші платники податків фінансують безкоштовну освіту і як споживачі мають право обирати, де її здобувати.

ThinkGlobal

– Тобто гроші, по-Вашому, мають іти за учнем.

– В принципі, новий освітній закон це передбачає, але немає механізму реалізації. Також є питання обсягу фінансування – в Україні це трохи більше 400 євро за навчальне місце на рік. Це за межами виживання будь-якої нормальної освіти. У середньому в ЄС – від 5 до 6,5 тисяч євро на одне навчальне місце.

Я не збираюся жалітися, що в Україні мало фінансують освіту. Більше і нема з чого фінансувати. У нас і так йде 6% ВВП на освіту.

З іншого боку, у нас є запит батьків, які можуть дозволити собі дозволити фінансування освіти, чи, навіть, від територіальних громад, які можуть дозволити кращу освіту, ніж інші. Таким чином, ОТГ або батьки можуть дофінансувати освіту. І отримувати той продукт, який вони хочуть.

Чи є справедливим надати людям можливість отримати відшкодування за послугу освіти у державній школі, якою вони вирішили не користатися? Та зменшити при цьому свої витрати на приватну школу? Мабуть, так. Тим більше, що ми бачимо певні подібні кроки у цьому напрямку в українській системі охорони здоров’я. А з організаційної точки зору система освіта та система охорони здоров’я є дуже схожими.

Партнерська публікація

Читайте також
1955

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: