Підприємці із Запоріжжя під час війни розвивають равликовий бізнес
Розвивати родинну равликову ферму Вікторія та Олексій Сорокіни із Запоріжжя почали три роки тому. За день до війни у центрі міста відкрили торгову точку, де можна скуштувати бургер із равликовою котлетою. Наступного дня через початок війни закрили її. Зараз вони знову відновили роботу, а скуштувати равлики та устриці до них приходять переселенці з Маріуполя та Бердянська.
До вирощування равликів прийшли випадково. До того часу, згадує Вікторія, займалися автоматизацією теплиць. Якось отримали замовлення з модернізації ферми, на якій вирощували равликів.
"Коли ми побачили процес вирощування, переробки, то захопилися ідеєю створити таке підприємство і у себе. Так ми почали свій равликовий бізнес. Кажуть, що він для лінивих, але це зовсім не так", – розповідає Вікторія.
Три роки Олексій та Вікторія розвивали справу, їздили на фестивалі, вкладали гроші у розвиток ферми у селі Володимирівське неподалік Запоріжжя. Їхнє маточне стадо – так називають поголів'я равликів – спочатку нараховувало 60 кілограмів, згодом зросло до півтори тонни равликів. Родина сама займається усім процесом – вирощуванням равликів, їх переробкою та продажем смаколиків. У приміщенні, де зберігається постійна температура та вологість, вирощують равликів. Також мають пасовище, де висаджують рапс для відгодовування. Продавали равликові смаколики на ярмарках, фестивалях та дегустаційних заходах.
За один день до початку вторгнення Росії до України 23 лютого фермери відкрили у центрі Запоріжжя торгову точку, щоб люди могли скуштувати продукцію з равликів. Але вже наступного дня її закрили.
"Звісно, ми не були готові до такого розвитку подій та вивезли родину до села, щоб підготуватися до найгіршого сценарію. Прожили там тиждень, облаштували сховище, запаслись продуктами. Дякуючи нашим захисникам, найгіршого сценарію не сталося, – каже Вікторія про початок війни. – Через деякий час вирішили знову працювати, бо були перебої з харчами, речами першої необхідності. Якщо ніхто не буде працювати, хто ж тоді буде забезпечувати економіку та наших захисників. Багато наших родичів, знайомих та партнерів у перші дні стали до оборони у лавах Збройних Сил України. Ми знали, що є проблеми з оснащенням наших бійців, тому вирішили знову відкрити свою точку, щоб заробляти гроші та допомагати іншим".
Але надій на те, що хтось під час війни буде їсти равликів, у підприємців не було зовсім. Врешті вирішили, що треба запускатися із "зрозумілими" продуктами: обдзвонили усіх своїх партнерів-фермерів, в одних взяли сири та молочку, в інших – випічку, у третіх – спаржу, накрутили сала з часником. А також поклали у морозильну камеру равликів, про всяк випадок. З такою пропозицією відкрили точку для клієнтів.
Крім того, що самі почали працювати, такою кооперацією допомогли друзям-фермерам, в яких її або зовсім не було продажів, або вони були мінімальні.
"І сталося диво! Люди почали приходити та купувати саме равликів, а потім ми додали устриць від наших партнерів, і їх також почали купувати. Це було неймовірно! Завдяки цьому нам довелося знову запустити наше виробництво і вивести наших кухарів на роботу, які місяць сиділи вдома. Ми вірили, що у нас все вийде. Після того, як ми почали продавати, у нас зросли доходи і з'явилася можливість підтримувати наших захисників", – каже Вікторія.
У фермерів з'явилися нові клієнти, людей щодня приходило більше, це надихало їх до розвитку. Також до міста почали приїжджати переселенці з Маріуполя, Бердянська, які тікали від війни.
"Наші покупці кажуть, що купуючи устриці та равликів у нас, вони відчувають дім та море. Є одна дівчина з Бердянська, вона часто приходить вечорами, купує порцію равликів і довго сидить біля нашої точки, певно, згадує домівку. Зараз люди не будують далекоглядні плани, живуть одним днем, тож дозволяють собі поласувати смаколиками".
Завдяки равликовому бізнесу Олексія та Вікторії роботу мають вісім людей, які отримують заробітну плату, а самі підприємці платять податки, підтримуючи економіку, щодня наближаючи Перемогу України. Також допомагають переселенцям, які приїжджають до міста з небезпечних районів.
Вікторія мріє, що невдовзі Україна повернеться до мирного життя і вони знову братимуть участь у крафтових фермерських фестивалях та популяризуватимуть равликовий продукт.
