Згорьовані тварини: як Луцький зоопарк допомагає людям і звірам, які мусили покинути дім
Згодом директорка Луцького зоопарку казатиме: "Ми не завод і не офіс. Ми не могли не вийти на роботу, бо від нас залежали життя". "Рубрика" дізналася, як зоопарк працює в умовах війни, як приймав у себе евакуйованих тварин і як прихистив десятки домашніх улюбленців людей, що мусили покинути свій дім.
"Бути практично одній на території в 4 га"
Луцьк. 1996-ий рік. У воротах зоопарку з'являється вже звична дівоча постать. У її руках така ж звична торбинка. Всередині — хліб, овочі та трохи фруктів — їжа, яку дівчині щодня дають сусіди, аби та віднесла її тваринам. І вона відносить, віддає працівникам, а тоді довго-довго роздивляється тигрів, орлів, сурикатів та лебедів. Потім біжить в університет, додому чи до друзів. Аж поки наступного дня не повертається знову.
Так почалась історія Людмили Денисенко в Луцькому зоопарку. Зараз, через більш ніж 20 років, вона триває й далі. Тільки волонтерський статус змінився на директорський.
"Після проголошення незалежності України практично всі підприємства були в дуже хиткому стані. Зоопарк не був винятком. Оскільки я жила поблизу й коли гуляла, бачила тих тварин, у яких був голод, я зрозуміла, що можу чимось допомогти. Принаймні попросити всіх своїх сусідів не викидати непотрібний хліб, а віддавати його тваринам. Так почалося моє волонтерство.
І хоча під час вступу до університету я обрала фах філолога, це не завадило мені весь філологічний курс водити до зоопарку, показувати їм, які є тварини. Коли вже на 5-му курсі нас треба було розподіляти, тодішній директор зоопарку сам дав мені направлення сюди. Комісія питала, що я буду робити в зоопарку. Як бачите, робота знайшлась", — сміється пані Людмила.
І роботи їй справді не бракує. А з початком повномасштабної війни клопотів лише побільшало. Прогулюючись біля водойми з лебедями, очільниця зоопарку розповідає — її 24-те лютого почалося з вибухів і дзвінків співробітників, які просили вибачення й говорили, що вже прямують до кордону.
Вдома жінка набрала води на випадок пошкоджень водогонів і пішла на роботу. Разом з іншими працівниками, які прийшли до тварин із нею, весь день пані Людмила перераховувала запаси харчів і складала план дій на випадок, якщо все закінчиться, а постачальники відмовляться приїжджати.
Того ж дня її чоловік пішов в Тероборону, а вона повернулася ввечері додому і, як каже сама, забрала найдорожче — двох синів, двох собак і кота. Наступну ніч всі разом вони провели в зоопарку.
"Ми з працівниками зробили чергування. Бо якби щось сталося, не факт, що хтось міг би приїхати максимально швидко. Дуже погано ходив громадський транспорт, була введена комендантська година і режим тиші. Тож першу ніч я пробула тут. Бути практично одній на території в 4 га — це дуже важко", — ділиться очільниця зоопарку.
"Згорьовані тварини"
У перші дні повномасштабної війни постачальники не могли доїхати до зоопарку, служба скарбниці теж не працювала. Супермаркети й продуктові магазини, до яких щовечора приїжджала машина від зоопарку, аби забрати продукти, що знімали з прилавків, почала віддавати в десять разів менше їжі, ніж до цього.
Пані Людмила каже — зоопарк, навчений попередніми кризами, мав певні запаси. Їх вистачило до того часу, поки постачання знову більш-менш стабілізувалися і поки почала надходити перша допомога від партнерів. Тоді Луцький зоопарк і сам почав допомагати тим, хто опинився в значно більшій скруті.
"Усі очільники зоопарків з перших днів повномасштабної війни слідкували за новинами з інших зоопарків. І всі переживали за ту ситуацію, яка була в Києві та Київській області. Власник зоопарку «12 місяців», що у Вишгородському районі, повідомляв, що тварини без світла, що вони замерзають. Говорив, що не можна доставити корма. Мости біля них були підірвані, тому під'їхати було неможливо.
І не тільки тварини були заручниками ситуації, а й працівники зоопарку, які попри окупацію виконували свої обов'язки. Тому, коли пан Михайло зателефонував із проханням прийняти деяких тварин, ми навіть не роздумували".
Так до Луцького зоопарку потрапили 11 приматів:
"Це були капуцини двох груп і маленькі примати тамарини. Оскільки мости були підірвані, їх переплавляли човнами туди, де вже може приїхати машина. А тоді спершу їх доставили до Рівненського зоопарку, а туди ми приїхали своїм авто і забрали до нашого.
От є згорьовані люди, а це були згорьовані тварини. Вони були худенькі, бо ситуація з постачанням їжі явно не йшла на користь. Вони відчували ті вибухи, над їхнім зоопарком пролітали винищувачі, були навіть поруч бої й тому вони були налякані. Це читалося в очах. Тому наші працівники намагалися щось краще покласти, десь поговорити, десь приділити більше уваги. Ми дуже раділи, коли вони пішли на контакт. Після двох місяців у нас вони поїхали додому в значно кращому стані", — говорить директорка зоопарку.
Крім підопічних зоопарку з Київщини до Луцького зоопарку потрапило й чимало домашніх тварин. Багато людей, які виїжджали за кордон, лишали своїх улюбленців у звіринці.
"Ми не робили оголошення, що зоопарк прийме тварин, бо до нас приносили б усіх. Хто звертався, їм ми не відмовляли. І ці тваринки в нас далі й живуть. Наприклад, нам віддали сім'ю шиншил і пообіцяли забрати після війни. І таких тварин багато".
Крім цього, Луцький зоопарк долучився до допомоги ВПО з тваринами. Директорка пояснює:
"Не всі орендодавці були раді домашнім улюбленцям. У нас була одна сім'я, що приїхала із Запоріжжя, вони вивезли з собою вівчарку, а власник квартири відмовився приймати з твариною. І їм або лишалося ночувати в машині, поки не знайдуть квартиру, або віддати собаку в зоопарк. Я сказала, що навіть немає мови.
Вони привезли його буквально за годину і стоять і плачуть над тим вольєром. Я питаю, чого вони плачуть, а вони кажуть: «Нам шкода». Я запевнила їх, що ми його не будемо собі лишати. У мене 18 собак і 40 котів на території зоопарку. Той пес у нас пробув п'ять днів, вони знайшли гарну квартиру і забрали свого друга. Таких перетримок у нас було близько 20".
Спів пташок і перша зустріч із війною
Щоденно на роботу в зоопарк виходять від 30 до 40 людей. Серед них — охоронці, прибиральники, озеленювачі, ветеринари, бухгалтери та інші. На початках ескалації частина цих людей виїхала, проте більшість уже повернулася до роботи. Серед тих, хто продовжує роботу — Тетяна Пономарьова. Жінка з Донеччини. У 2015-му році вона приїхала до Луцька, рятуючись від війни та російської окупації.
"Зараз у нас працює п'ятеро переселенців. Луцький зоопарк прийняв першу переміщену особу, коли почалися військові дії у Луганській та Донецькій областях. Тоді до нас вперше потрапила Тетяна.
Вона з рідними гуляла в парку й почула спів пташок. Її дуже зацікавило, що це може бути, бо в її місті не було зоопарку як такого. А в той час у нас при вході висіло оголошення, що нам потрібні працівники. Вона прийшла і сказала, що хоче працювати. Досвіду не мала, але була готова вчитися. Починала вона з того, що готувала тваринам їжу, але потім зацікавилася відділом приматів, перейшла туди. І направду саме вона й підняла цей відділ.
Я думаю, що для тих ВПО, які прийшли після неї у цей новий етап війни, вона стала страховкою, що тут точно підтримають", — розповідає директорка зоопарку.
Людмила Денисенко підкреслює — в Україні немає жодного навчального закладу, який готує працівників зоопарків. Тож це місце, де отримати свій шанс може кожен. Багато роботодавців не ризикують брати у свої колективи переселенців, побоюючись, що ті можуть раптово вирішити повертатися додому. Проте катастрофи в цьому пані Людмила не бачить.
"Я сама вважаю, що після спілкування з тваринами люди хоча б на кілька годин забудуть, з яких обставин вони рятувалися і звідки вони виїхали. Це вже вагома причина приймати переселенців у свій колектив. Я дуже чітко розумію, що вони всі хочуть додому. Що це тимчасовий етап у їхньому житті. Що буде перемога України й вони будуть рватися додому. І я буду радіти разом із ними.
Але також я розумію, що якщо ми даємо їм спокій, якусь фінансову гарантію, що вони зможуть оплатити кімнату десь тут, поговорити з кимось, бо друзів чи рідних у багатьох із нас в чужих містах немає. Коли мені потрібен працівник, я даю шанс всім. І вже далі дивлюсь, як людина себе проявляє", — пояснює пані Людмила.
Зараз у Луцькому зоопарку мешкає понад 2 000 тварин 146 видів. На 60% його фінансує держава, решту 40% він має заробляти самостійно. Та під час повномасштабної війни це важче. Пані Людмила розповідає, що небайдужі приносять в зоопарк непотрібний хліб, дрібну картоплю, зайву моркву, не з'їдені солодощі й багато іншого. Проте допомоги потрібно ще більше. Немає жодного продукту, який не споживав би бодай один з підопічних звіринця, тому не вгадати буде важко.
Якщо ви хочете підтримати зоопарк, детальніша інформація про способи зробити це — за посиланням.
Природні парки та заповідники на окупованих територіях: як під час війни виживає Асканія-Нова на Херсонщині
Пташиний лікар із Кропивницького: Як орнітолог рятує птахів на власному подвір'ї
