Життя після війни: як ветеран розпочав свою справу і створює розвиваючі іграшки для дітей
Не дарма психологи одним із найкращих методів реабілітації називають підприємництво
Війна змінює. Хтось, повернувшись, не може порозумітися з рідними і друзями, замикає себе в чотирьох стінах, хтось губиться у мирному житті, не бажає пристосовуватися навіть до цивільного одягу, хтось сподівається на льготи і чекає до себе особливо ставлення. А хтось не чекає подарунків ні від долі, ні від держави, обкладається книжками, отримує нові знання, навички і професію.
Історії успіху, які можна почути про ветеранів, завжди викликають повагу. Чим більше їх, тим більше ймовірність виникнення ланцюгової реакції — якщо хтось зміг розпочати щось кардинально нове для себе, то і я зможу. Очі жахаються, а руки роблять. Не дарма психологи одним із найкращих методів реабілітації називають підприємництво, власну справу.
Вадим Бойко, який до Революції Гідності працював у правоохоронних органах, з самого початку війни на передовій. Ще у 2014-му він у складі одного з добровольчих батальйонів по зову серця відправився захищати Україну. Повернення з фронту додому, до міста Овруч Житомирської області, припало на початок цьогорічного карантину.
У мирне життя з грандіозними планами
Перед тим, як звільнятись з Азову, Вадим Бойко довго думав, чим займатись у цивільному житті. Повертатися до довоєнної професії не хотілося, було бажання створювати щось матеріальне, своїми руками. Ще однією з умов було — стати незалежним, працювати на себе. Перебирав і вивчав багато варіантів, і згодом зупинився на виробництві.
Десь приблизно за рік до звільнення почав купувати необхідне обладнання — інструменти, станки, сировину та інші потрібні для реалізації свого задуму речі. Перед самим звільненням знайшлося доступне за ціною приміщення — звичайнісінький гараж недалеко від дому. «Ось так і вийшло, — каже Вадим, — що буквально у перший же день цивільного життя я мав купу роботи, тому що почав обставляти свою майстерню».
Обладнання міні-цеху зайняло приблизно місяць. Але, за словами Вадима Бойка, довелося багато чому вчитися на ходу, адже до війни він не тримав у руках навіть примітивного інструменту, «цвяха не міг забити», а тут треба було освоювати станки з програмним забезпеченням, до яких і з відповідною освітою не кожен наважиться підступитися.
У процесі навчання виникла потреба на чомусь тренуватися. І тут дружина Вадима розповіла йому про бізіборди.
«Я виховую трьох дітей, тому розуміння якими мають бути іграшки, у мене було. Спочатку ми дивилися сім'єю на ці дошки тільки як на цікавинки. Якось мені спало на думку, що таких бізібордів, які хотів би я, не існує. У продажу вони всі схожі один на одного, як близнюки, з однаковими кольорами, з однаковим наповненням, досить невибагливої форми. Ми з партнерами вирішили, маючи в арсеналі фрезер з ЧПУ, спробувати зробити такі бізіборди, з якими б самим хотілося гратися. І у нас, в принципі, вийшло практично одразу».
Що таке бізіборд?
Назва говорить сама за себе: busy – зайнятий, board – дошка. І справді, з цією дошкою дитина буде зайнята дуже довго.
На ігровій панелі зазвичай розміщують різні елементи, які допомагають малюку навчитись керувати своїми пальчиками та знайомлять його з навколишнім світом, з тими речами, які зустрічаються в побуті. Перші розвиваючі дошки, віддалено схожі на сучасні бізіборди, з'явилися ще сто років тому. Італійська педагогиня-новаторка Марія Монтессорі запропонувала зробити навчальний стенд з різноманітними побутовими предметами, якими дитина має навчитись користуватися у звичайному житті, але з якими їй, найчастіше, не дозволяють гратися через їх небезпечність. Так, розбираючись із розміщеними на навчальній дошці замочками, вимикачами, розетками, різноманітними застібками і шнурівками діти досліджували і тестували всі ці предмети, а також знайомились з їх прямим призначенням, а батьки могли більше не хвилюватися за їхню безпеку. З часом наповнення дошок ускладнювалось, на поверхню додавались нові, більш сучасні предмети, які теж сприяли розвитку дрібної моторики у малюка і допомагали йому пізнавати світ. Але немає меж досконалості.
Датою народження бренду «RozvytokVB2» Вадим Бойко вважає 14 травня — цього дня його невеличка команда відкрила сторінку спільноти у Facebook, на якій з'явилися світлини перших виробів — бізібордів і фліпчартів.
«Наші бізіборди, — знайомить зі своєю продукцією Вадим, — практично ручна робота, більшість деталей ми виготовляємо самі. Тому ми можемо обіграти будь-яку комбінацію, поєднання, наповнення, кольори і все інше. Кожна деталь моделюється, вирізається, налаштовується і шліфується особисто нами. Чи це довго? Дуже! Ви можете подивитись на будь-яку нашу модель, і просто уявити собі, що задля дитячої безпеки кожна деталь вичищається вручну, фарбується, і потім надійно кріпиться. Для розуміння — тільки збірка бізіборда (поклейка готових деталей і з'єднання гвинтами), займає не менше трьох годин вже досить навченими руками. Швидше ніяк. Ми дуже уважно ставимось до кожного сантиметру нашої продукції, адже вона призначена для найменших дітлахів — користуватися нашими бізібордами можна вже з першого року життя».
Від яскравих, оригінально наповнених розвиваючих дошок овручських майстрів у захваті і діти, і їхні батьки. За три місяця зроблено і реалізовано близько 40 виробів. Немає жодного однакового! У комплект до бізіборда фірма додає ще й фліпчарт — магнітно-макетну дошку. Вадим вважає це ще одним своїм ноу-хау, адже в такій комплектації пропозицій на ринку розвиваючих іграшок немає.
Хто така команда RozvytokVB2?
«Нас троє. Ми всі друзі дитинства, однокласники, знаємо один одного більше 30 років. Я запропонував хлопцям підключитись до реалізації моїх ідей — вони погодились. За що я їм дуже вдячний, тому що сам би я це все не вивіз. З нас трьох воював я один, але один з моїх партнерів має статус людини з інвалідністю, тому наш проект можна з повним правом назвати ще і соціальним».
Наразі, окрім бізібордів майстерня Вадима Бойка виготовляє ще дуже багато товарів для дітей навчальної направленості. Всілякі дошки (грифельні, магнітно-грифельні, фліпчарти, двосторонні, які завгодно на бажання замовника!), полички різної конфігурації, дитячі світильники. Шкільні стенди, календарі, навчальні посібники.
Одне з недавніх замовлень — кілька мап України для однієї з київських шкіл у вигляді пазлів. «60 управляючих програм. Два тижні підбору і моделювання, — пишається своєю роботою Вадим, — 25 різних кольорів, на кожну область окремий, зазначені основні річки. Це та річ, за яку не соромно, хоч бери і собі залишай. Дуже класно вийшло! Я сам, поки ми над цими мапами працювали, стільки всього нового дізнався про географію України. Для дітей — це просто бомба!».
На Житомирщині ветеран ООС створює розвиваючі іграшки для дітей: https://t.co/2AJtKd8V3P
Дивіться, як збирається така мапа України 💙💛 pic.twitter.com/3O7KpqkjnH
— Рубрика (@rubryka) August 17, 2020
Найчастіше до майстерні звертаються з індивідуальними замовленнями таких розвиваючих модулів, яких або ніде купити взагалі, або коли людина хоче щось схоже на те, що бачила в інтернеті, але з удосконаленнями згідно своєї уяви чи уподобань. І це, на думку Вадима, найкращі замовники.
«Ми дуже любимо такі штуки, коли треба добре подумати, щоб зробити щось таке, чого мало того, раніше ніхто не робив, а ще й, на перший погляд, взагалі неясно, як і з чого таку фантазію відтворити в принципі. Але жодного нарікання від клієнтів ще не було. Значить у нас виходить! Хоча ми з хлопцями добре усвідомлюємо — до ідеалу ще далеко і вчитись потрібно щодня. Кожна маленька перемога над своєю необізнаністю надзвичайно надихає, це найкраща складова в роботі. Коли тобі дзвонять суворі дядьки, з якими воював, і кажуть: ну як ти взагалі зміг до цього додуматися?».
Декілька моделей майстри виготовили безкоштовно, для багатодітних сімей та дитячого відділення місцевої лікарні. Але став на заваді карантин. Якщо в сім'ї, які потребують допомоги, хлопці мали змогу приїхати та передати свою продукцію, то комплекти, які було заплановано для передачі в лікарню, поки що лежать на складі, бо відділення і досі закрите. «Але це нас не зупинить, — впевнений Вадим, — як тільки відділення відновить свою роботу, ми обов'язково завеземо туди наші іграшки, бо це є частиною моєї ідеї. Діти мають навчатися і розвиватись. Це — основа основ нашої державності».
А що далі?
«Вчитись, вчитись і вчитись. Хочемо удосконалюватись. З першого погляду часто здається, що таке кожен дурень зробить. А коли берешся, то виявляється, не так воно вже і просто. Але ми будемо вперто рухатися до ідеалу і далі. Маємо намір виходити на закордонні платформи eBay та Etsy, плануємо ще більше розширювати асортимент. Треба ж ще не забувати і про наш початковий, не пов'язаний з іграшками, бізнес-проект (бо на даний час це більше "проект", ніж "бізнес"). Але все ж таки основну продукцію, заради чого ми і почали працювати разом, ми мусимо освоїти, бо вся наша майстерня — це повний цикл запланованого мною виробництва».
Жодної гривні інвестицій Вадим Бойко не отримав. Розраховував тільки на власні сили. Бути впевненим у своєму успіху йому допомогли віра в друзів, ретельно продумана стратегія розвитку, навчальні лекції з підприємницької діяльності та не один зламаний олівець при написанні безлічі варіантів бізнес-планів.
«Створити з нуля виробництво — це реально, — стверджує Вадим, — головне — розуміння, чого саме ти хочеш, і що тобі для цього потрібно. Зараз я усвідомлюю, якби не мав масштабних планів, які почав одразу втілювати — було б важко. У мене завдяки цьому і стресів ніяких післявоєнних не було. Звідки їм взятись, коли у тебе родина, троє дітей, власна справа, яку треба ставити на ноги, і це все в перший же день по приїзду з війни. Я не маю права програти. Можливо, це звучить трохи пафосно, але в цьому і є моє мирне призначення».