“Ми можемо прожити цей досвід разом”, або Як працюють групи підтримки для жінок, які чекають коханих з війни

Марія Стецюк — психологиня, авторка проєкту "Дівчата, які чекають", керівниця груп підтримки у "Veteran HUB". Жінка й сама має досвід очікування — її коханий пішов на фронт ще у 2015-му.

"Якби тоді були такі групи, мені здається, я б легше проживала періоди хвилювання, тривог, відсутності зв'язку", — говорить Марія.

Майже одразу після початку повномасштабного вторгнення вона зрозуміла, що багатьом жінкам потрібна підтримка. І одним із дієвих інструментів можуть стати групові зустрічі з такими ж дівчатами — тими, хто чекає. Вони зрозуміють, підтримають, розділять тривоги одна одної.

Проєкт Марії — не єдиний в Україні. Є й інші. Та у всіх одна мета: підтримати жінок, а разом з ними — й наших воїнів. Бо їм важливо знати, що з їхніми коханими усе гаразд.

З початком повномасштабного вторгнення в Україні значно розширився один із прошарків суспільства — родини військових, які чекають на своїх рідних. Війна до них підібралась чи не найближче. Не важливо, де чекає жінка: за кордоном, в тилу чи в районах, близьких до бойових дій — вона думками завжди на передовій — разом із коханим. 

Для таких жінок — війна не просто стрес. Це — точка відліку і вічний тригер. Адже саме війна забрала в неї одну з найважливіших опор — кохану людину поруч. 

Фотогалерея тієї, хто чекає. Джерело: фото з архіву Марії Стецюк

Крім того, часто такі жінки лишаються в психологічній та соціальній ізоляції. Адже звичне "я тебе розумію" або "все буде добре" майже ніколи не працює. Тому що зрозуміти тих, хто чекає коханих з війни, можуть лиш ті, хто проживає аналогічні історії.

У березні 2022 року Марії зателефонувала подруга. Її чоловік 24 лютого зібрався й пішов на війну. Вона залишилася одна з маленькою дитиною.

"У той момент, коли подруга мене набрала, з її чоловіком не було зв'язку. Вона попросила підтримки, адже знала, що в мене є такий же досвід очікування ще з 2015-го", — згадує жінка.

Кілька вечорів поспіль вони спілкувалися, просто були на зв'язку. Марія стала опорою для подруги. Опорою, яку вона втратила з початком повномасштабного вторгнення. І тоді жінка зрозуміла, що насправді так багато жінок потребують такої ж підтримки. І найкращою підтримкою одна для одної можуть стати вони самі.

Досвід ведення груп підтримки у Марії вже був — жінка проводила їх для ветеранів, які поверталися з війни у 2017-2019 роках. Вона знала, як працюють ці зустрічі, та який ефект вони можуть дати учасникам. 

"І я подумала, що цього разу такі групи можна спробувати організувати для жінок, які чекають. Ми можемо проживати цей досвід разом". 

Джерело: фото з архіву Марії Стецюк

Марія написала пост у соцмережах, озвучивши свою ідею. Відгукнулося дуже багато жінок, пост набрав значного поширення — і дуже швидко набралося аж дві групи. Паралельно на Марію вийшла керівниця Veteran Hub та запропонувала робити проєкт разом у більшому масштабі. Так цей проєкт ожив та продовжує розвиватися дотепер.

Так само в Україні й інші ініціатори та організації почали запускати подібні проєкти. Так, наприклад, з квітня 2022 року онлайн-зустрічі для родин військових проводять психологи ГО "Громадський рух "Жіноча Сила України". Мільйони українських жінок зіткнулися з досвідом, який важко проживати наодинці. Саме тому запит на підтримку й спілкування в безпечному колі сьогодні такий високий.

Сама ідея груп підтримки базується на тому, що учасники надають одне одному допомогу: діляться переживаннями, слухають один одного, розділяють біль і тривоги. Їх об'єднує спільний досвід і розуміння ситуації інших учасників. У таких групах ведучий виступає швидше фасилітатором, аніж експертом-психологом, і курує та структурує роботу учасників. 

Формат зустрічей може бути різним: онлайн та офлайн, відкриті й закриті (коли учасниці набираються на початку роботи й більше не додаються), обмежені в кількості зустрічей та без обмеження періоду роботи груп. 

ГО Громадський рух "Жіноча Сила України" організовує онлайн-групи закритого типу. Проходять вони щотижня. 

"З кінця квітня 2022 року наші зустрічі відвідали більше тисячі учасниць, — розповідає психологиня, ведуча груп Яна Моос. —  Ми проводимо п'ять зустрічей з кожною групою. Щоразу приходить від 20 й більше учасниць. Робота йде не лише під час зустрічей, але і поза ними: приділяємо багато часу та уваги учасницям, підбираємо теми й техніки, які зможуть найкраще допомогти жінкам у їхніх ситуаціях".

Групи проєкту "Дівчата, які чекають" від Veteran Hub наразі працюють переважно в онлайн-форматі.

"Офлайн зустрічі проводяться в наших хабах у Києві та Вінниці. У Вінниці, власне, вже працює така група, а в Києві якраз формується", — говорить Марія.

Наразі жінка веде п'ять таких груп паралельно. Одна з них — для дружин полонених і зниклих безвісти. Кількість учасниць в одній групі — від 10 до 12. Тобто одночасно психологиня працює приблизно з 60 дівчатами.

Група підтримки відрізняється від терапевтичної тим, що тут роль "першої скрипки" грають самі учасниці — саме вони "зцілюють одна одну" своїм досвідом, увагою, спільними переживаннями. Бажано, щоб у психолога-фасилітатора був той же досвід, що мають і учасники групи. Марія розповідає, що в такому разі ця група працює за принципом "рівний — рівному".

Богдана вже майже рік відвідує групи підтримки для дівчат, які чекають. 24 лютого її коханий пішов на війну. Чоловік Богдани — військовий, тому, здавалося б, чекати для неї — не щось нове й невідоме. Але дівчина говорить, що до цього звикнути неможливо.

"Ти не знаєш, коли він повернеться, коли це все закінчиться. З одного боку, я себе переконую, що цей дощ ненадовго, а з іншого — бачу новини з фронту, і розумію, що війна може затягнутися, — ділиться Богдана. — Очікування — це дуже страшний момент, тому що молодість і період, який ми мали б проводити разом, від нас тікає, наші стосунки ніби заморожені. Наше спілкування обмежується короткими дзвінками — і то щастя, якщо вони є. Просто фрази: «4.5.0.», «Все добре, живий», або «Було дуже жорстко»".

У перші дні війни дівчини волонтерила нон-стоп. Це якось допомагало приглушити біль, не думати про те, що чоловік не бере слухавку і вона не знає, де він та що з ним зараз. Та коли цей адреналін пройшов, тривога й переживання взяли своє.

"Мене дуже накрило. А навколо не було людей, які б переживали те ж саме. Я відчувала самотність. У більшості моїх друзів чи знайомих їхні чоловіки були вдома, і я не могла розділити з ними свої почуття. Якось випадково я побачила анонс від Veteran Hub про групи підтримки — і подалася. І це було реально хороше рішення. Я знайшла спільноту, в якій могла бути почутою. Мене розуміли". 

Зустрічаючись на групах, дівчата дивуються одній простій речі — що вони, як виявляється, не одні у своїх почуттях та переживаннях. Після того, як коханий іде на війну, жінка проживає умовний "рубіж", де "до" — це зрозумілий статус, соціальні ролі, опори тощо, а "після" — постійна тривога, стрес, нерозуміння зі сторони близьких та знайомих. Вона опиняється у мовчазній прірві — коли слова "я тебе розумію" вже мало що значать для неї. А в групі, де є такі ж дівчата, як і вона, жінка виходить зі стану самотності й може відверто говорити про свої почуття.

"Я люблю жартувати, що організувала ці групи підтримки в першу чергу для себе — щоб підтримати себе саму, — ділиться Марія. — Так, можливо, це звучить дуже егоїстично. Але ці групи мене направду підтримують. Часом буває складно після групи перестати думати про історії, які я там чую. Я ніби з цими дівчатами чекаю не лише на свого коханого, а й на їхніх".

Збори перед відправкою. Джерело: фото з архіву Марії Стецюк

І Яна Моос, і Марія Стецюк говорять, що найбільш цінним для дівчат виявляється усвідомлення: "Я не одна". Адже часто у жінок, які чекають, складається враження, що світ далі живе звичним життям, а вони залишилися самі зі своїми переживаннями.

"Основний запит — це тривога, — говорить Марія. — Тривога за безпеку та життя коханої людини. Особливо в моменти, коли немає зв'язку. Або коли коханий знаходиться на «гарячому напрямку». І що б ти не робила, кожного дня ти з цими думками: «Як він там?, «Коли прийде наступне повідомлення?», «Коли буде наступний дзвінок?» І при цьому треба намагатися жити, поєднувати різні обов'язки: робота, материнство, побутові моменти".

Марія говорить, що багато дівчат приходять із нерозумінням, як справлятися з новими обов'язками. Адже їх стало, як мінімум, удвічі більше: і по господарству, і по догляду за дитиною. У когось був спільний бізнес, і тепер дівчина чи дружина залишилася з цим одна.

"А ще — це страх. Страх не впоратитись. Страх того, що станеться найгірше. І як тоді жити? А ще фоново дуже багато важких новин, і, хочемо ми чи ні, та завжди є оця думка: «А що, якщо в мене щось таке станеться?»", — розповідає психологиня.

Так само хвилює дівчат і соціальна ізоляція. Часто відбувається так, що в них відпадає бажання підтримувати ті зв'язки, які існували раніше. Буває, що й родичі чи друзі віддаляються. Але потреба в спілкуванні, розумінні, підтримці залишається. 

"Власне в цих групах дівчата й знаходять розуміння, що вони не одні й відтепер у них є коло подруг, знайомих жінок, які проживають такий самий досвід", — додає Марія.

Анастасія Гайчук — учасниця групи підтримки. Відвідує зустрічі з осені. Говорить, що група для неї — як ковток свіжого повітря.

"Я чекаю на свого чоловіка з початку весни 2022 року. Найважче — це, коли він не виходить на зв'язок. Важко усвідомлювати, що наші діти дорослішають без тата. Складно бачити, як на вихідних повні сім'ї гуляють по вулицях міста. Хоча я, звичайно, ні в якому разі не бажаю їм пережити те, що переживаємо ми сьогодні", — ділиться жінка.

Анастасія говорить, що йде на групу, як на зустріч із подругами, адже це місце, де можна не фільтрувати свої переживання, щоб не образити когось. Бо тут тебе точно зрозуміють.

Запит дівчат на так звану "нормалізацію своїх емоцій і станів" — теж дуже частий, за словами психологинь. Знаходячись в емоційній та соціальній ізоляції, жінка може, наприклад, відчувати злість на своїх подруг, чоловіки яких не пішли воювати. Вона не розуміє, нормально це чи ні. А в колі таких же дівчат вона починає усвідомлювати, що це все нормально. 

"Такі групи не націлені на те, щоб пропрацьовувати глибинні запити учасників. Зараз на це просто немає ресурсу. Наразі нам треба вижити, щоб далі жити. І тому в наших групах терапевт або психолог не працює по своїй основній спеціальності, — він є більше фасилітатором. Основна ж взаємодія відбувається між учасницями. А ефект досягається завдяки тому, що жінки діляться своїм досвідом, своїми станами та емоціями".

Різкі зміни в житті часто супроводжуються втратою опор — ресурсів, які для вас були й залишаються важливими. Для жінки залишитися одній без коханого — це втрата опори. Психологи радять звернути увагу на те, що зараз може вас підтримати: робота, спілкування з друзями, близькими.

"Я часто на групах наголошую, що не потрібно соромитися визнати свої проблеми, — говорить Марія. — Якщо потрібно, зверніться до лікаря-психіатра. Зараз так багато безкоштовних ініціатив, психологічної та психіатричної допомоги. Головне — просто розпочати, а там далі вже лікар або терапевт порекомендує, як правильно діяти". 

До симптомів, які свідчать про те, що варто звернутися по допомогу, психологиня відносить апатію, проблеми зі сном, переїдання або відсутність апетиту.

"Людина прокидається зранку і не розуміє, чому вона має прожити цей день, щось робити. Вона може просто лежати в ліжку й не мати бажання навіть встати й почистити зуби. Ще може проявлятися дратівливість, надмірна агресія, знервованість. Якщо ці симптоми тривають понад два тижні, на це треба звернути увагу. Якщо є можливість, одразу варто звернутися до психіатра — з ним це все проговорити, послухати його рекомендації".

Учасниця груп підтримки Богдана говорить, що піти на ці зустрічі було одним із найбільш цілющих рішень. Зрозуміти, що тобі потрібна допомога та відгукнутися на свій власний запит — це те, що важливо зараз робити кожній.

"Завдяки дівчатам я почала більше дбати про себе, вести терапевтичний щоденник, приділяти увагу своїм емоціям, слідкувати за харчуванням. Мені набагато легше переносити очікування. Бо я не одна несу цю ношу. Це про спільність, маленьку родину. А ще мені хочеться, щоб ми скоріше перейменували наші групи, — і вони стали називатися «Дівчата, які дочекалися»". 

Часто людина, яка не має досвіду очікування близьких з війни, спілкуючись із жінкою, яка чекає, може навіть ненароком сказати фразу, яка ранить чи ображає. На групах підтримки дівчата часто діляться досвідом спілкування з іншими, — досвідом, який ранить і ображає.

"З лютого кожен проживає свій досвід. І я впевнена, що його не варто порівнювати. Однак, часто ми не в змозі повною мірою зрозуміти, що переживає людина, якщо не проходили у своєму житті щось подібне", — говорить Марія Стецюк.

Саме тому тут ми даємо декілька важливих порад у спілкуванні з родинами військових. Ці поради Марія описала ще кілька місяців тому на своїй Фейсбук-сторінці. Та вони залишаються актуальними і тепер.

• "Найгірше, що можна сказати тим, хто чекає: «Як же ти могла/міг його/її відпустити на війну?!» Максимально гірше — додаючи «на вірну смерть»", — пише Марія.

Психологиня підкреслює, що вибір людини — це її особиста справа. Ми не можемо насильно когось прив'язувати й вказувати, що робити. Так само й не варто запитувати, чому жінка відпустила коханого, бо він — доросла людина.

• "Не говоріть фразу «Я тебе розумію», якщо ви ніколи не чекали нікого з війни. Бо ви не розумієте. Можливо, на щастя. Краще запитайте «Як тебе підтримати сьогодні?» або «Що я можу зараз для тебе зробити?»"

Фраза "Я тебе розумію" лише дратує тих, хто чекає. Не проживши аналогічний досвід, людина не може повною мірою зрозуміти, через що саме проходить інший. 

• "Є іще таке універсальне правило, яке підходить до багатьох ситуацій, — не давати порад, якщо про них ніхто не просить. Ваш досвід не може бути релевантним до досвіду іншої людини. Особливо не варто казати «Я би на твоєму місці…»".

Психологиня говорить, що ви можете просто вислухати людину, дати можливість виговоритися та поділитися болем чи переживаннями. Якщо ж у вас попросять поради, то, звичайно, в такому разі можете поділитися досвідом. 

• "Не запитуйте зайвий раз, чи виходив на зв'язок той/та на кого чекають. Можливо людина саме переживає, що давно не було повідомлень чи дзвінків і ваші запитання додадуть тривоги", — радить Марія.

Ви можете запропонувати провести разом час, відволіктися, прогулятися тощо. Це допоможе людині заповнити час очікування та переключити увагу на щось приємне.

• "Часто відбувається так, що оточення віддаляється від людини, яка на когось чекає. Просто через те, що не знає, про що говорити. Я, навпаки, рекомендую не залишати людину в ізоляції, а запрошувати на якісь там дні народження, на каву, проводити з нею час. Якщо людина звісно цього захоче".

Також можете запропонувати допомогу. Коли з родини хтось іде у військо, на жінку навалюється багато задач, які до цього вона не виконувала. Просто запитайте, чи потрібно їй щось на цей момент.

• "Ще один некоректний момент, з яким часто стикаються близькі військових — це фраза на кшталт «Ну так, він/вона отримують 100 тисяч зарплатні, то чого ти сумуєш»". 

Ця фраза чи не найболючіше б'є по почуттях того, хто чекає. Адже те, з чим вони стикаються щодня, не може бути еквівалентним жодній грошовій сумі.

• У  присутності близьких військових також не варто говорити фрази на кшталт «Як добре, що мого чоловіка не мобілізували», або «Він не народжений для війни», «Він не може вбивати», «У нього діти, йому не можна на війну»". 

Психологиня додає, що для війни не народжений ніхто, однак багато чоловіків та жінок зараз змушені захищати країну. Тому замість цих фраз, краще просто подумки (або вголос) подякувати їм за це.

• "Не варто обговорювати з тими, хто чекає, де зараз роздають повістки, наприклад. Або як його краще вивезти чоловіка за кордон чи подібні теми, пов'язані з ухиленням від служби".

Родини військових особливо чутливі до такого роду розмов. Замість цього краще запитати, як можна допомогти тим, хто воює.

• "Не давайте оцінок, не розповідайте, що має відчувати та/той, хто чекає, не знецінюйте почуттів та емоцій".

"Ти не плач", "Ти така сильна", "Це твій новий досвід". ЦІ фрази краще не говорити людині, яка чекає. Вона має право на свої почуття, побути сильною, поплакати. 

• "Не тисніть, якщо відчуваєте, що все ж віддалилися з тими, хто чекає. Так може статися, що зараз для них ближчі люди, які проживають схожий досвід. Просто будьте поруч, якщо для вас важливі ці відносини". 

Родини військових, які чекають на своїх рідних і коханих з війни, — це люди, які проживають надскладний досвід. Вони не мають термінів, вони не мають прогнозів і давно не будують планів. У більшості з них життя "заморозилося" на невизначений строк. І в цій "паузі", повній страхів, тривог, апатії, їм треба вчитися жити, справлятися, будувати й підтримувати стосунки з коханими.

Джерело: фото з архіву Марії Стецюк

Не варто жити в ілюзіях, що з кінцем війни всі наші проблеми вмить вирішаться. 

"Найбільша робота почнеться тільки після перемоги — багато підтримки буде потрібно тим, хто повертається і буде повертатися додому", — підкреслює Марія Стецюк.

Водночас підтримка потрібна й людям, які чекають. Саме тому психологи наголошують на тому, щоб дівчата, матері, дружини уже зараз піклувалися про себе, щоби потім надавати свою підтримку коханим.

Щоб приєднатися до групи підтримки "Дівчата, які чекають" від Veteran Hub, заповніть форму за посиланням: 

Також є Телеграм-канал для всієї спільноти дівчат: https://t.me/divchata_chekayut

Приєднатися до груп підтримки від ГО "Громадський рух "Жіноча Сила України", ви можете:

• перейшовши на сайт проєкту: https://www.pidtrymka.in.ua/ 
• через соціальні мережі організації: https://www.facebook.com/syla.in.ua/ 

↓Читайте також

"О, а що це за солдат Джейн?", або Що не так з умовами для українських захисниць

"Нестерпно важко займатись однією тим, що раніше робили вдвох": історії підприємиць, чиї кохані загинули на фронті 

"Рада жінок Донеччини": як громадська організація з Маріуполя допомагає жінкам на Закарпатті