“О, а що це за солдат Джейн?”, або Що не так з умовами для українських захисниць

"Рубрика" розпитала військовослужбовицю, парамедикиню та керівницю медичної служби "Жіночого Ветеранського руху" "Veteranka" Юлію Сідорову з позивним "Куба" про те, як змінилось ставлення до жінок в українській армії,  з якими стереотипами досі стикаються жінки, чи створені належні умови для служби жінки та що ще необхідно змінити. 

Міністр оборони України Олексій Рєзніков, у жовтні, під час Українського жіночого конгресу заявив, що в Збройних силах України служать 59 тисяч 786 жінок. З яких 41 тисяча — це військовослужбовиці,
майже 19 тисяч — цивільні.

У бойових діях беруть участь орієнтовно 5 тисяч жінок, з них 10% долучилися до сил ТРО.

Також, за словами міністра, загинула 101 жінка, 50 зникли безвісти, поранених — більше 100, більше 350 мають державні нагороди, 2 жінки мають Нагороду посмертно Герой України.

Нині жінки в українській армії воюють як артилеристки, танкістки, розвідниці, снайперки. Раніше усі ці спеціальності були виключно прерогативою чоловіків. Більше того, віднедавна жінки мають змогу займати офіцерські посади. Проте подекуди жінки все ще зіштовхуються зі стереотипами, знеціненням, сексизмом та упередженим ставленням. І, звісно, побутовими питаннями, які, в першу чергу, оптимізовані під чоловічі потреби. 

Громадська організація "Жіночий ветеранський рух" з 2019 року захищає права ветеранок та чинних військовослужбовиць, а також займається впровадженням рівних прав і можливостей для жінок в армії, зокрема й через законодавчі ініціативи. 

"Для мене війна почалася ще на Майдані, з першим загиблим", — говорить керівниця медичної служби "Veteranka" Юлія Сідорова. 

У 2014 році вона долучилася до медичного батальйону "Госпітальєри" під керівництвом Яни Зінкевич. Провоювавши три роки, разом з парамедикинею Аліною Михайловою Юлія створила власну медичну службу "Ульф" в межах 1-ої штурмової окремої роти ДУК "Правий сектор". До цивільного життя Юлія повернулась у 2019-му. 

"Одна із співзасновниць «Жіночого ветеранського руху» — Катерина Приймак. Вона моя подруга, посестра, з якою ми познайомились у «Госпітальєрах» у 2014-му. У нас з нею був спільний перший бойовий виїзд у селище Піски. Ми, грубо кажучи, були одна в одної «першими венами», коли навчалися як надавати допомогу пораненими", — розповідає військовослужбовиця.

Лютий 2022-го змінив життя повністю. Початок повномасштабної війни змусив Юлію повернутися до лав Збройних Сил України і продовжити захищати країну на полі бою. 

"З 24 лютого ми зайнялись постачанням бронежилетів, касок, аптечок, автомобілів. Розвиток нашого штабу не припиняється й досі. А вже у травні я повернулась на фронт, щоб зайнятись евакуацією поранених і зараз воюю у лавах 92-ї бригади Збройних сил", — продовжує Юлія.

За її словами, з 2014 року в армії відбулось багато змін, однак з 2022-го, коли до служби долучилось значно більше людей, трохи повернувся сексизм і певна неповага до жінки. 

"Звісно, не скажу, що це всюди, але іноді таке є. З 2014 по 2019, у час коли я воювала, жінки своєю присутністю на фронті доводили, що вони є повноцінною частиною війська. І на той період, коли я вже поверталась до цивільного життя, в основному, як в армії, так і в добровольчих підрозділах, адекватно сприймали жінку на фронті, — продовжує парамедикиня. —  «Жіночий ветеранський рух» за цей період багато зробив для адаптації жінок в армії, тому що з'явилися бойові посади, яких раніше не було.

З одного боку, якщо порівнювати 2014-й і те, що відбувається зараз, то, звісно, умови для жінки в армії у будь-якому випадку стали кращими, але з іншого боку ще зроблено недостатньо, тому що так само, наприклад, жінкам продовжують видавати чоловічу форму, чоловічу білизну". 

На думку військовослужбовиці Юлії  Сідорової, українська армія все ще "зроблена" під чоловіків. 

"Все, що надається від Збройних Сил України, зроблене для чоловіка. Так, зараз уже частіше армія як спільнота, як організація, готова сприймати жінок адекватно, і чоловіки готові працювати разом з жінками. Але водночас досі багато чоловіків не сприймають навіть той факт, що жінка в принципі може сама собі дозволити обирати, як їй померти. Коли жінка йде на війну вона так само розуміє, що може загинути. Але чоловіки часто вважають, що вони можуть робити такий вибір для себе, а жінка створена не для цього.

Звісно, є ще такий фактор, що коли гине жінка, то це більш деморалізує підрозділ, ніж якщо гине чоловік. Це тому, що, по-перше, жінок значно менше, по-друге, чоловіче ставлення все-таки відрізняється. Тому часто перед жінками з'являються перепони, щоб в принципі потрапити у Збройні сили, щоб реалізовуватись там. Маю на увазі, воювати безпосередньо в окопах, ходити на бойові виходи. Дуже часто командири не допускають жінок туди, куди допускають всіх чоловіків. Тому жінці доводиться ще й боротися за це право — за право воювати й захищати країну". 

Частина чоловічого складу Збройних сил України досі скептично реагує на жінок в армії та на війні. Попри це, військовослужбовиці все частіше стають професійнішими, ніж їхні колеги чоловіки. Координаторка соціального відділу "Жіночого ветеранського руху" Юлія Кіріллова розповідає: 

"Мій перший місяць. До нас приїжджає якась перевірка. Приїхала купа генералів з Генштабу. Вони заходять до нас у штаб і один каже: «О, а що це за солдат Джейн?». Мені так стало неприємно. Ми всі пам'ятаємо 2014 рік, коли почалася мобілізація, і ми пам'ятаємо стан, в якому були Збройні сили України. І до такого стану їх довели полковники, капітани, генерали, які зараз мені кажуть: «О, солдат Джейн».

Вибачте, але ця «Солдат Джейн» у 14-му році на собі перетягла форми, броніків, запчастин тощо більше, ніж середньостатистичний верблюд переносить через пустелю якогось вантажу".

Після повномасштабного вторгнення дедалі більше жінок обирають важкі професії на фронті. Чоловіки, які давно воюють, цьому не дивуються на відміну від "новеньких".

Командувач Об'єднаних Сил ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Наєв заявляв, що нині жінки воюють на таких посадах як командири батарей, взводів та відділень безпілотної авіації, снайперки. За його даними, понад вісім тисяч жінок займають офіцерські посади, а це майже втричі більше, ніж п'ять років тому. А у 2021 році жінка вперше отримала генеральську посаду — бригадним генералом стала командувачка медичних сил Збройних Сил України Тетяна Остащенко.

Юлія Сідорова вважає, що досвідчені бійці, які розуміють цінність жінки на війні, будуть ставитися до неї у будь-якому випадку з повагою і не знецінювати її лише тому, що вона жінка. 

"Зверхнє ставлення від чоловіків в армії я неодноразово зустрічала і в 2014-му, і от буквально навіть нещодавно. Мені трапився командир іншої роти, який заявляв, що взагалі виступає проти жінок в армії. Це зустрічається періодично, але я не сприймаю це болісно. Я собі ціну знаю. Якщо на початку мого шляху я ще могла якось реагувати, то зараз не реагую", — говорить військова.

Що стосується побуту на війні, то звісно, каже Юлія Сідорова, він ускладнений для всіх. Комфорту мало і для жінок, і для чоловіків. Однак, що стосується забезпечення, то звісно жінки забезпечені не так, як могли б. Зокрема, тут йдеться про форму, яка досі є чоловічою. Для жінок вона незручна, бо часто завелика, пошита без урахування фізичної будови тіла. Крім того, взуття також підлаштоване під чоловіків, відтак жінка має самотужки потурбуватись про своє укомплектування попри те, що цим має опікуватись держава.

"Нещодавно будинок у якому ми жили, атакували дрони-камікадзе, він згорів. Через такі випадки ми вимушені переїжджати, змінювати дислокацію. Говорити про 100% комфорт чи про те, що побут може бути налаштований під жінку чи під чоловіка — неправильно. Бо якщо ми вже у війську і це наш вибір, то якщо треба, будемо спати всі в одній кімнаті, скільки б людей там не було. Тому варто говорити не про побут, а про забезпечення жінок в армії, в тому числі формою, взуттям, білизною, медикаментами.

Усе це ще в процесі удосконалення. Так само і ми в нашому «Жіночому ветеранському русі» розробили свій варіант жіночої військової форми. Але забезпечувати нею має держава і держава має обрати найкращий варіант і почати його відшивати", — переконана військовослужбовиця.

До повномасштабного вторгнення Юлія вчилась на дизайнерку одягу. Брала участь в Українському тижні моди і планувала створити власний бренд одягу, навіть частину швейного обладнання закупила. Але почалась повномасштабна війна.

"В якийсь момент, після початку повномасштабного вторгнення, я запропонувала перевезти моє обладнання до нас у штаб «Жіночого ветеранського фонду» і облаштувати мінімальний цех, щоб шити щось просте для фронту, наприклад, білизну", — каже Юлія Сідорова. 

Парамедикиня навіть не очікувала, що все так швидко розвиватиметься. До команди з пошиття жіночої форми долучились провідні дизайнери й конструктори одягу. Процес запустився і цех почав займатися жіночою формою. Згодом команда отримала грант у розмірі один мільйон гривень на розвиток цеху. Форму, яку шиють у фонді, відправляють жінкам на фронт, щоб вони її носили й тестували, рекомендували що змінити і як її поліпшити. 

"Жіноча форма від чоловічої відрізняється тим, що у нас різні фігури й форми. У жінок, наприклад, є груди. І якщо не буде виточок на грудях, то тягнутиме по спині, у руках. Стегна у нас відрізняються. Коли жінка присідає у штанах по чоловічих лекалах, то в неї поперек відкривається.

В принципі дівчата були задоволені нашою формою, а якщо щось було незручним, то говорили й ми корегували. Наприклад, казали, що незручно стріляти, коли на рукавах ґудзик, ми переробили на липучки", — каже військовослужбовиця. 

У своїй роботі парамедикиня Юлія Сідорова застосовує міжнародні протоколи, які використовують в усіх арміях країн-членів НАТО. 

"Зараз у нас налагодженої системи навчання по протоколах НАТО немає. Денис Сурков єдиний сертифікований інструктор з ТССС (Tactical Combat Casual Care), він навчає військових. Але його потужностей недостатньо, щоб навчити всіх.  У своїй 92-й бригаді я навчаю новобранців надання меддопомоги саме за цим протоколом", — розповідає військова.  

Юлія пояснює, що професійних парамедиків було достатньо, коли тривали бойові дії на сході України. Каже, що і з фронту пішла, бо зрозуміла, що у ній вже великої потреби не було, порівняно з 2014-2015 роками: 

"Зараз же, зі збільшенням лінії фронту і повномасштабною війною, парамедиків знову стало недостатньо. Я вважаю, що зараз, якщо у тебе є знання і досвід, то їх треба передавати всім, хто хоче навчатись. Паралельно так само і держава має продумувати, як мають відбуватися ці навчання, щоб всі все вміли та знали". 

Загалом, зі свого досвіду, Юлія каже, що в українській армії є чимало випадків, коли жінка хоче воювати, має певні навички, проте її не беруть. 

"Не знаю, як це змінити, щоб навіть у тому ж військкоматі жінку одразу сприймали як потенційну бійчиню, яка може бути корисною для армії. Якщо це зміниться, то навіть мотивувати жінок особливо не доведеться. Вмотивованих жінок достатньо, їх просто не хочуть брати до армії, вони щодо цього зіштовхуються з великими проблемами. Тобто ЗСУ замість того, щоб взяти жінку з бойовим досвідом у військо, охочіше беруть чоловіка з проблеми зі здоров'ям", — каже Юлія Сідорова. 

За словами військовослужбовиці, рівноцінно мають ставитися до жінок і до чоловіків. Бо навіть, коли ми говоримо про відсутність жіночої форми чи гігієни, то це не лише питання комфорту, це, в першу чергу, питання гідності й поваги. 

"Жінкам не треба відмовляти у бажання воювати. Їм треба надати рівноцінне забезпечення і права", — підсумовує парамедикиня, військовослужбовиця 92-ї бригади Юлія Сідорова.  

Соцмережі Жіночого ветеранського руху:

Інстаграм: https://instagram.com/women_veterans_ 

Фейсбук: https://www.facebook.com/UkrainianWomenVeteranMovement/

Також підтримати організацію можна за реквізитами:

• Монобанк
• UA923052990000026001006228048
  код ЄДРПОУ/ІПН 43319371 ГО "Жіночий ветеранський рух"
• PayPal: [email protected]

↓Читайте також

Жіноча військова форма за стандартами НАТО: коли це станеться в Україні?

Військова форма для жінок — від XS до вагітних: як "Землячки" допомагають захисницям на передовій