Как формируются эффективные армии и насколько они готовы обороняться

Иван Валюшко

эксперт Национального института стратегических исследований

Нещодавно підписаний Президентом закон про оновлення мобілізаційних підходів запрацює через місяць, але не весь. Окремі його положення набудуть чинності пізніше. Наприклад, з 1 вересня 2025 року буде запроваджено базову військову службу замість строкової служби. У мирний час вона триватиме до п'яти місяців, а під час дії воєнного стану — до трьох місяців. В обох випадках передбачена 2-місячна фахова підготовка, а також 3- або 1-місячна базова загальновійськова підготовка.

Остання, за законом, включається до навчальних планів закладів вищої освіти всіх форм власності, а також закладів освіти зі специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліціянтів, як окрема дисципліна. При цьому для громадян, які планують вступити вперше на державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, обійняти посади в органах прокуратури, а також інших громадян (за бажанням) вона відбуватиметься у навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України. 

Призначення такої підготовки — здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності. Схоже, саме останній десяток слів є особливо тригерним для громадськості, бо нагадує про можливість потрапити на війну.

За результатами опитування групи "Рейтинг", 36% громадян вважають рівень мобілізації в Україні недостатнім, але їм опонують 30% і 19%, для яких він оптимальний і занадто високий відповідно. Цікаво виглядає вікова структура дослідження: респонденти віком понад 60 років здебільшого оцінюють рівень мобілізації як недостатній, 18-29-річні називають його оптимальним (45%) чи й надмірним (29%), а з-поміж 30-39-річних таких 36% і 27%. 

Напрошується простий висновок — за набір нових мобілізованих виступають насамперед ті, хто ними не стануть за віком. І про це спішать повідомити традиційні медіа й усілякі Тік-токи, чим фіксують насправді широкий масштаб проблеми. Бо незалежно від власної оцінки рівня мобілізації громадяни переконані у перемозі України у війні, що вказує на істотний відрив від реальності. 

Роздвоєння громадської свідомості, в якій дивним чином уживаються бажання перемоги і небажання особистої участі в її наближенні, прогресує. Наче Сили оборони — якась річ у собі, а перемогти можна й без людей. І на цьому тлі закономірною є активізація прихильників перемовин з росією. Нема різниці, з яких міркувань ("годі гинути за інтереси політиків", "ніякі території не варті життя наших хлопців", "ми вільний народ у вільній країні", "просто дайте виїхати всім охочим" тощо) озвучуються ці заклики, вони однаково є недалекоглядними. Набагато більше шансів на продовження російської агресії після короткого (3-5 років) передиху, аніж підстав очікувати на беззаперечний мир після згоди на російські умови.

Окрім національної втоми і російського інформаційно-психологічного впливу, призвідцем такого становища виявилось і невиконання західними партнерами своїх зобов'язань перед Україною. Проте заяви Німеччини про пошук систем ППО, готовність Нідерландів придбати їх для нас, несподівані одкровення спікера Палати представників Джонсона та інші події надихають на сподівання, що період вимушеного застою із західною підтримкою завершується. 

У той час, як росія бомбардує Україну і час від часу погрожує ядерним попелом її партнерам, європейці починають сприймати власну безпеку не як давно реалізовану константу, а як тимчасову перерву. Нехай і довжиною у 80 років. Звичайно, не всі сприймають війну в Україні як початок війни глобальної. Поки, хтось шукає нам снаряди по близьких і віддалених арсеналах, інші не поспішають ділитися тим, що припадає пилом без діла. Обійдемось без тикання пальцями. Втім, у багатьох країнах бачать причинно-наслідкові зв'язки і усвідомлюють, що російський тріумф на Сході Європи буквально відкриває двері на Захід. Бо приспані 80 роками без війни європейці не готові зустріти нову орду. Тому ростуть оборонні бюджети, відновлюється виробництво боєприпасів і нарощується випуск військової техніки. 

І все ж, попри сприйняття цієї війни як першої світової війни дронів, головним ресурсом захисту країни залишаються її громадяни, а їхня готовність взяти до рук зброю — визначальною умовою стратегії. Згадана вище підготовка європейських країн по-різному конвертується в бажання їхніх громадян воювати: у разі збройного нападу росії добровольцями до армії пішли б лише 16% поляків, але 34% естонців точно були б готові до участі в обороні, а 30% — скоріше так, аніж ні. І ці результати засвідчують закономірність — чим серйозніше ставлення до служби в армії, тим твердіший намір захищатись. 

Чужий досвід комплектування армії у мирний час може виявитись абсолютно не релевантним бойовим діям, які відбуваються в Україні. Проте війна може трапитись і в цілком спокійних і респектабельних європейських державах. І вони це усвідомлюють, готуючись відповідально.

Швейцарія

Швейцарські солдати на навчаннях. Фото: Keystone/Martial Trezzin

Столітня традиція нейтралітету не дозволяє Швейцарській конфедерації постачати Україні озброєння та військову техніку власного виробництва, хоча країна має, чим потрусити. І цей фактор дратує українців, бо в їхніх очах нейтральний статус ніби виключає необхідність підтримувати боєздатність війська. Востаннє швейцарська армія воювала під час громадянської Зондербундської війни 1847 року, але її ставлять у приклад за канонами боєготовності, дисципліни і мотивації.

Рецепт успіху полягає в концепції тотального опору. Друга Світова війна, якої Швейцарії з різних причин вдалося уникнути, сформувала й сучасне військове позиціонування "країни озер": у театрі бойових дій тамтешній Генеральний штаб вбачає передовсім власну територію. Відповідно, противнику можна і потрібно нав'язувати власні правила гри, в якій все населення повинно чинити опір. Організація військової підготовки населення цікава тим, що нинішня швейцарська армія кадрово-міліційна. За загальної чисельності збройних сил в 147 тис. (40 тис. в активному резерві, 1,8 млн в мобілізаційному), професійні військові (офіцери та сержанти) складають приблизно 5%, а решта служать на умовах загальної військової повинності. 

Швейцарські військовослужбовці мають цивільну професію і призиваються на службу щотижня або групою протягом певної кількості років. Всі фізично придатні чоловіки віком 20-34 роки служать 18-21 тиждень. Протягом наступних років вони проходять щорічну перепідготовку, доки не наберуть необхідної кількості залікових днів, пов'язаних із рангом, — максимум 262 дні, котрі заповнюються в середньому за 7 років. Для вищих офіцерів верхня межа заліку відсутня, але капітани звільняються в запас у 42 роки, майори, підполковники, полковники — у 50. 

З 1996 року замість проходження строкової служби військовозобов'язані можуть відбувати альтернативну цивільну службу. Невиконання обов'язку нести військову або неподання особистої заяви на цивільну службу, а також відмова проходження медичних обстежень на оцінку придатності караються штрафом, громадськими роботами й навіть ув'язненням. 

Припинення загального призову час від часу стає предметом законодавчих ініціатив, але їх відхиляє парламент (2011 рік) або не підтримує населення на референдумі (2013). Єдине, в чому швейцарці іще не дійшли абсолютної згоди — чи вважати обов'язкову військову службу дискримінаційною стосовно чоловіків, адже жінки служать на добровільній основі. 

Найцікавіше те, що у конституції Швейцарії закріплено як обов'язкову військову службу для чоловіків, так і принцип рівності чоловіків і жінок перед законом. Проте військова повинність для жінок ніколи не розглядалася серйозно і залишається виключно темою для дискусій правозахисників. 

Заплановано скорочення армії до 100 тис. (140 разом із резервом), але від прийнятого принципу формування швейцарці відмовлятися не збираються. 

Естонія

Солдати Естонських Збройних Сил. Фото: AP

Естонська підтримка Збройних Сил України та українців зокрема вражає у відсотках ВВП і фактичних обсягах. Проте це не означає, що естонці не здатні захищатися самі.

Загальнообов'язкова для всіх чоловіків у віці з 17 до 27 років військова повинність передбачена Конституцією Естонії. Крім того вона включає й альтернативну службу для осіб, які відмовляються служити в армії з релігійних та інших переконань. Її тривалість не перевищує один рік, але не менша 8 місяців. 

До складу Сил оборони Естонії окрім власне збройних сил входить і добровільне воєнізоване формування — Кайтселійт (Оборонна асоціація чи Спілка захисту), утворене іще у 1918 р. з озброєних загонів самооборони. У 1940 р. воно налічувало вже понад 42 тис. підготовлених бійців з танками та артилерією. Зрозуміло, що в часи Естонської РСР про самоврядність не йшлося, але у 1992 р. Кайтселійту повернули озброєння, а його особовий склад отримав військові звання і права офіцерів регулярної армії. Тепер підрозділи цього руху функціонують в усіх 15 повітах Естонії та об'єднують понад 18 тис. активних членів при загальній численності Збройних Сил близько 5 тис. (і 60 тисяч резерву).

Сучасною метою Кайтселійту є підвищення готовності людей захищати незалежність і конституційний лад Естонії, спираючись на свободу волі та добровільну ініціативу. І для цього члени організації "інвестують вільний час, волю до захисту, військову та цивільну компетентність в підвищення почуття безпеки та благополуччя Естонії".

Членами організації можуть бути громадяни Естонії віком від 18 років. Проте тривають консультації стосовно можливості залучення осіб, що постійно проживають в Естонії, але не мають громадянства. Разом із дочірніми асоціаціями (жіночою організацією — Naiskodukaitse, національною скаутською організацією для хлопчиків — Noored Kotkad і дівочим рухом Kodutütred), які всі спрямовані на популяризацію захисту батьківщини, поширення патріотичних поглядів і підвищення волі людей до самозахисту, Кайтселійт об'єднує під юрисдикцією Міністерства оборони понад 30 тисяч естонців. 

Спеціальний закон дозволяє добровольцям зберігати зброю (ізраїльські пістолети-автомати Galil чи шведські АК з боєзапасом) вдома, а отримати дозвіл на носіння зброї в Естонії взагалі простіше, аніж отримати водійську ліцензію.

Данія

Солдати данської армії. Фото: Ludivic Marin/AFP)

Аналогічно ставиться до можливої необхідності власного захисту Данія, хоча й передала нам усі свої 19 САУ Цезар та надає іншу допомогу. Данська армія так само комплектується за призовом і служба триває не більше як рік. Звичайно, окремі посади старших офіцерів зайняті професійними військовими, які укладають контракт, але це швидше типова риса, аніж особливість. 

Натомість своєрідним є один із компонентів данської армії поряд із традиційними сухопутними військами, ВПС і ВМФ — Хемверн. Домашня, або ж Внутрішня, гвардія має свої спеціалізовані підрозділи піхоти, авіації і флоту. Насправді, це не армія в армії, а достатньо велике воєнізоване формування, яке виконує допоміжні функції для кожного з родів військ, сумарною чисельністю трохи більше 13 000 активних службовців і 30 000 у резерві. Іншою його особливістю є служба на добровільних засадах і безоплатній основі.

Офіційно місією Хемверну є готовність стати на захист Данії, коли суспільство того потребує. Так, саме готовність, а не сам захист, але враження розслабленості оманливе. По-перше, гвардійці-волонтери проходять майже таку ж підготовку, як і призовники, розвиваючи навички і вміння. По-друге, окрім військової охорони й контрдиверсійної роботи вони займаються патрулюванням у зонах відповідальності, пошуком і порятунком людей на суші й на морі, а також допомагають поліції й рятувальникам у надзвичайних ситуаціях. По-третє, Домашня гвардія фактично зовсім не домашня — 400 її військовослужбовці підтримували місію KFOR у Косово, протягом 2015-2018 вона виконувала завдання в Африці та на Близькому Сході (Малі, Кенія, Кувейт, Ірак), з 2010 року готує інструкторів для Національної гвардії Грузії. Нарешті, волонтери Хемверну стоять на службі суспільства близько 2 мільйонів годин на рік, єдиною нагородою за що є безплатний доступ до понад 300 навчальних закладів і курсів, схвалених збройними силами.

Підрозділи Хемверна характеризуються високою мобілізаційною готовністю: завдяки зберіганню вдома уніформи, особистої зброї та боєприпасів прибуття на збірні пункти й приведення в готовність до виконання завдань займає не більше 6 годин.

Висновки для українців

Російська агресія стала найбільш кровопролитним і найбільш масштабним за наслідками конфліктом у Європі з часів Другої Світової війни. При цьому жодна зі сторін іще не здатна перемогти, тому він стає дедалі смертоноснішим. Виною цьому як сучасна далекобійна зброя, безекіпажні надводні, підводні й повітряні апарати, так і ствольна й реактивна артилерія чи мінні поля. Проте найбільш суттєвим висновком із цієї війни стала демонстрація того, що як і 80, 110 чи більше років тому бойові дії ведуться за безпосередньої участі людей, які нападають і обороняються.

Жоден із проаналізованих прикладів не гарантує повну готовність зустріти ту навалу, з якою зіткнулись українці 24 лютого 2022 року. Немає впевненості, що умовні естонці не затремтять під градом ракет і ракетами "Градів". Проте вони спостерігають і мають можливість належно зреагувати, враховуючи вікову чи кількадесятирічну традицію власної підготовки. У нас вона налічує лише 10 років — безмірно мало на тлі безперервної експансії росії і дуже багато порівняно з теоретичним досвідом війни без бойових дій у європейців. При всіх недоліках практичної мобілізації та її нормативного забезпечення ми не можемо нехтувати очевидним — без українців не буде українського війська, без армії не буде України.