Врятувати сотні тисяч українців памфлетом: супергерой Іван Багряний

Фото: Nadiika Pototska / Facebook

Надежда Потоцкая

Консультантка по стратегическим коммуникациям, амбассадор эффективного чтения

Втеча від катів, погоні, переховування у надскладних умовах Сибіру, робота в підпіллі, ампула з ціанистим калієм напоготові, десятки творів, які наблизили руйнацію СРСР і один твір, який врятував сотні тисяч життів українців від цього ж СРСР, номінація на Нобелівську премію. 

Це мав би бути гостросюжетний фільм про Джеймса Бонда чи якогось супергероя, але ні. Поки ні. Це реальна історія нереального Івана Багряного. Топпостаті української літератури середини XX століття. Нині його твори можна знайти у кожній книгарні та бібліотеці України, цитати набивають татуюваннями на тілах, романи мріють екранізувати. А лиш 33 роки тому Багряний був заборонений і не видавався в Україні.

Хочеться розповісти кожному українцю про нього. Закликати читати. А для світу хочеться кричати уривки творів. Як колись кричали до хрипу памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР". Кожна з праць Багряного – вакцинація від Росії якої  так бракує планеті. Тож нумо дізнаватись більше і розповідати?!

Дитинство 

Іван Павлович Лозов'яга, а саме це справжнє ім'я письменника, народився 2 жовтня (19 вересня за новим календарем) в Охтирці на Полтавщині (нині Сумщина) у родині муляра. Про себе говорив: "Увесь мій рід по батьковій лінії — муляри… З походження я — українець, справжній український плебс". Мав дві сестри та брата. 

Фото з книги "Іван Багряний: громадсько-політична та культуротворча діяльність"

Ще у школі він почав писати вірші. І перша творчість вже була з протестом: «Першого вірша написав я в десять років у першій клясі «Начального училища». Написав українською мовою, як протест проти вчителя, що бив мене лінійкою по голові за те, що я не вмів по-російськи. Ба, згодом уже й умів, та не хотів«, – згадував Багряний.

Також мав хист до малювання. Згодом він ілюструватиме свої книжки й малюватиме листівки проти совєтів.

Злочин радянської влади

Дитиною став свідком жорстокості більшовицької влади: на його очах закатували дідуся і дядька, солдата УНР. Ось як Багряний розповідає про це:

«Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу, це було 1920 року. Жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка. Аж ось одного дня, надвечір, прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька).

Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) і був проти «комуни», а дядька за те, що за часів національної визвольної боротьби — в 1917−18 роках — вояком національної армії УНР. За те, що боровся за свободу і незалежність свого народу».

 *важливо зауважити, що в цій цитаті Багряного є певна суперечливість. Він зазначає, що йому було 10 років, але станом на 1920 йому мало бути 14-15. За свідченнями істориків, подія сталась саме у 20 році. 

Студентство: мандри та початок протистояння системі

Після школи Іван Багряний навчався у технічній школі на слюсаря та у Краснопільській школі художньо-керамічного профілю. Працював на найрізноманітніших роботах: викладав малювання у колонії для безпритульних, був замполітом цукроварні, ілюстратором у газеті та навіть окружним політінспектором в Охтирській міліції. Багато мандрував: Полтавщина, Крим, Кубань, Донбас.

У 1926 вступив до Київського художнього інституту (КХІ), який не закінчив через тиск влади. Але саме у Києві Багряний занурився у літературне та політичне життя: вступив до опозиційного літературного об'єднання МАРС ("Майстерня революційного слова"). Тоді ж почав товаришувати із Тодосем Осьмачкою, Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою. Саме з 1926 почав публікуватись під псевдонімом "Іван Багряний".

1929 року видає збірку поезій "До меж заказаних". Далі видає поему "Ave Maria", роман у віршах "Скелька". У творах вже гостро відчутна антирадянська позиція, а отже, починається тиск влади.

22 січня 1930 року на Всеукраїнському з'їзді комсомольських письменників «Молодняк» його твори назвали «халтурництвом» і «макулатурою». Багряного публічно звинуватили у «протаскуванні в художній творчості ідей, ворожих нашій добі». 1931 року виходить розгромна стаття "Куркульським шляхом. Про творчість Багряного". 

 Арешти. Багато арештів

16 квітня 1932 року 25-річного Багряного арештовують. Цьому передували погрози, переслідування, фізичні вибивання зізнань. 25 жовтня 1932, після півріччя ув'язнення, його звільняють. З позбавленням права проживання в Україні протягом трьох років. Офіційно відправляють у "вільне поселення на Далекий Схід" — Хабаровський край, Берингова протока. А насправді – це було засланням на каторгу.

Іван Багряний під час першого арешту радянською владою. Матеріали з архіву Олександра Шугая.

Звідти Багряний тікає. Переховується серед українців "Зеленого клину". "Краще вмерти, біжучи, ніж жити гниючи", — напише згодом у "Тигроловах" саме про цей досвід. Тоді ж він познайомився із першою дружиною Антоніною Зосимовою. У 1936 році у них народився син Борис. Родина не матиме і року спокійного життя.

1938, після повернення, Багряний отримує чергове обвинувачення: участь в антирадянському повстанні анархістської організації, здійснення антирадянської діяльності. Знову погрози, катування та нелюдське ставлення. Попри терор, тиск та фізичні знущання, письменник не підписав вирок. Згодом його звільняють. У постанові від 1 квітня 1940 року зазначено, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до минулих років, за що він уже був засуджений, а «інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'яги слідством не добуто«.

Війна та нове життя

Початок війни зустрів на посаді художника в Охтирському театрі "Народний дім". 1942 його арештовують за антифашистський зміст театральної завіси. Два місяці у тюрмі. Але тікає з неї, долучається до українського підпілля й переїжджає на захід України.

Тоді ж Багряний назавжди попрощається із родиною. На сина Бориса чекатиме складна доля. Він навіть візьме прізвище матері, але його все одно не допустять ні до складання іспитів в Харківському університеті, куди той планував вступити, ні в будь-який інший навчальний заклад.

Син Багряного Борис стане найбільшим його недругом. Спочатку під тиском радянської влади. Але і в часи незалежної України він критикуватиме батька. Ось що скаже у 2006: "Улюблених творів Івана Багряного у мене немає, бо я їх не читав. Поглядів його не поділяю, не розумію, чому з ним так носяться. Я – за національну Україну, а не за буржуазно-націоналістичну, яку проповідував Іван Багряний".

Але повернімось до початку 40-х. Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Також брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. 1944 року він написав один зі своїх найпотужніших творів — роман "Звіролови" (згодом відомий як "Тигролови").

Після війни: "Чому я не хочу вертатись в СРСР?"

Коли радянські війська почали наближатися до місця перебування УГВР, її члени виїхали до Хорватії. Восени 1945 Багряний перебирається до табору переміщених осіб у Новому Ульмі у Німеччині.

За домовленістю між СРСР і країнами-переможницями у Другій світовій війні люди, які на 1939 були громадянами радянських республік, мусили повернутися додому. Радянські репатріаційні комісії полювали на українців по таборах Ді-Пі, примусово повертаючи їх «додому». Саме тоді, за ніч, і був створений памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?».

Його Багряний передав членам комісії з репарації. І за словами перекладача, який був там, письменник сказав: «Ось вам відповідь! За всіх українців. Нас мордували Сталін і Гітлер. А тепер залякуєте ви, що повернете знову на «родіну». І Сталін мститиме нам, як зрадникам». 

У памфлеті письменник Багряний розповів про всі ті злочини, які чинили з людьми совєти: каторги, голод, розкуркулення, вбивства. Пояснив, що це знову все чекатиме на людей, яких повернуть до СРСР. Памфлет став голосом нації. А ще книгою-оберегом. Його носили з собою, передавали іноземцям, цитували на зустрічах. 

Саме памфлет Багряного у доповідях використовувала дружина американського президента Елеонора Рузвельт, яка виступала за захист прав людей. Зокрема і тих, кого примусово намагались повернути в СРСР. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка гарантувала вільне пересування і обрання місця проживання, та давала право шукати притулку від переслідувань в інших країнах статтею 13. Це гарантувало порятунок життя сотням тисяч українців.

Багряний долучився до організації українських письменників в еміграції Мистецький український рух (МУР). Багряний був серед найважливіших повоєнних письменників. МУР діяв три роки, у таборах опубліковано понад 1200 книжок. Написані сотні матеріалів на адвокацію українського народу, здійснені переклади світових авторів.

Фото із книги "Іван Багряний: громадсько-політична та культуротворча діяльність"

1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), а згодом став редактором газети "Українські вісті".

У 1963 ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді) у Чикаго розпочали акцію за надання Нобелівської премії з літератури Багряному. Але планам завадила раптова смерть письменника. До речі, дослідники вважають, що Багряний мав шанси на Нобелівку. Він першим написав романи про ГУЛАГ, аж за двадцять років «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина, за який отримав Нобелівську нагороду.

Останні роки письменник сильно хворів. Це були наслідки радянських катівень. Він мав хворобу серця, сухоти, діабет та інші недуги. Але навіть у найскладніші дні продовжував працювати, ставлячи на груди портативну друкарську машинку і, лежачи, писав. Помер 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм.

Як українці гуртом на перший у світі переклад "Колгоспу тварин" зібрали

Одним з перших перекладів твору "Animal farm" Орвелла став саме "Колгосп Тварин" українською з авторською передмовою. Переклав Ігор Шевченко (під псевдонімом Іван Чернятинський). Видано у видавництві "Прометей" при газеті "Українські вісті". Головний редактор газети – Іван Багряний. 

Кошти на видання було виділено з партійних внесків членів УРДП, заснованою Багряним. До речі, є думки, що одним з інвесторів у друк книги був і сам Орвелл. Окрім цього, автор відмовився від гонорару.

Ця книжка неабияк розізлила Радянську владу. Вона була одним з пострілів у знищення СРСР. І тепер слугує боротьбою проти диктаторів та злочинців.

Перше видання "Колгоспу тварин" українською, взято зі статті журналу "Універсум" "Як Іван Багряний опікувся… Орвелом" 

Творчість: що читати Івана Багряного?

До проголошення незалежності Багряний був в Україні заборонений. Його твори доступні українцям лише 33 роки, значно менше вони у шкільній та університетській програмах. Тож маємо надолужувати нацією читання Багряного.

Почати варто з того самого памфлету "Чому я не хочу вертатись до СРСР?". Він досі актуальний та важливий для донесення світові правди. Текст памфлету є у вільному доступі.

"Тигролови" — один з ключових творів Багряного та один з найпотужніших пригодницьких романів 20 століття. Це теж історія про злочини радянської влади. Але у ній, що важливо, є перемога добра над злом. Промінь, якого ми всі потребуємо. Це книга, яку зможуть прочитати та осмислити і дорослі, і підлітки.

"Сад Гетсиманський", на рівні з "Тигроловами", вважається однією з найпотужніших книжок Багряного. Це — маніфест людській гідності та вирок радянській системі. У творі зображені жахливі злочини тоталітаризму. Він досить морально складний до прочитання і може бути заскладним підлітком. Але дорослим його читати обов'язково варто.

"Публіцистика" — збірка статей, памфлетів та інших матеріалів за 1946 — 1963 роки. Це гострі матеріали проти злочинів радянської влади та системи, яка забрала життя мільйонів. Влучні порівняння, описи, історичні приклади. Ця книга стане корисною навіть сьогодні, у протистоянні росіянам.

Також важливі до прочитання твори: "Людина біжить над прірвою", "Огненне коло", "Маруся Богуславка".

Для матеріалу були використана інформація з наступних джерел:

1. Книга "Пригоди Української літератури"
2. Матеріал Локальна історія 
3. Книга "Іван Багряний" Олена Шапошникова
4. Книга "Живі. Зрозуміти українську літературу"
5. Стаття Олександра Шугая "ЯК ІВАН БАГРЯНИЙ ОПІКУВАВСЯ… ОРВЕЛЛОМ"
6. Книга "Тигролови"
7. Книга "Сад Гетсиманський",
8. Памфлет Чому я не хочу вертатись до СРСР? 
9. "Іван Багряний: громадсько-політична та культуротворча діяльність"