Формула мира, акт пятый: Джидда. Оправдала ли надежда встреча в Саудовской Аравии?

Иван Валюшко

эксперт Национального института стратегических исследований

5-6 серпня у Саудівській Аравії відбулася зустріч української делегації та делегацій з 41 країни стосовно принципів відновлення сталого й справедливого миру для України. Не можна сказати, що захід позиціювався як доленосний, але відсутність на ньому росії виглядала багатонадійною. Принаймні тому, що посилювала враження про неприйняття її представників у поважному товаристві. За підсумками заходу не було підписано спільного документу, але всі учасники засвідчили прихильність до територіальної цілісності держав. Іншими словами, сенсації не трапилося, але її й не очікувалося. 

На перший погляд, відбулося абсолютно прохідне дійство, яке не має жодного впливу на потрібні Україні процеси. Так би мовити, для галочки, яку собі можуть поставити учасники, бо не байдужі, і Україна, бо продовжує кампанію з тиску на росію. Зустріч у Джидді можна оцінювати як завгодно, але її важко назвати рядовою і малозначущою подією. Адже цей саміт є частиною ланцюга з подібних зустрічей, кожна з яких перекриває попередню. 

• 15 листопада 2022 року на Балі під час саміту "Великої двадцятки" президент Володимир Зеленський презентував План досягнення миру;
• За підсумками саміту G7 у японській Хіросімі (відбувся у травні цього року) Офіс Президента України заявив, що "формула миру" може бути лише українською й міжнародні партнери готові пристати на це;
• Започаткований діалог між лідерами України, країн G7 та Глобального Півдня продовжився наприкінці червня у Копенгагені;

Ніщо не вказує на те, що Саудівська Аравія стане останнім місцем проведення заходів з цієї ланки. Власне, озвучений керівництвом країни курс на формування коаліції з підтримки "формули миру" за участю 140+ країн, а саме така кількість членів ООН висловлюється за підтримку проукраїнських резолюцій у Генеральній Асамблеї, не виглядає пустопорожньою обіцянкою.

Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман та президент України Володимира Зеленського. Джерело: AP

Коротко головні здобутки зустрічі можна сформулювати так:

• відсутність росії не завадила приїхати її умовним симпатизантам;
• замість очікуваних 30 було понад 40 учасників;
• приїхала китайська делегація;
• учасники пригадали про існування Статуту ООН, котрий росія порушила своїм нападом і який вимагає поваги до територіальної цілісності та суверенітету України;
• потреба у "формулі миру" ніким не поставлена під сумнів. 

Відмова учасників від підсумкового комюніке не є причиною вважати зустріч провальною чи менш успішною за офіційно озвучені оцінки. Справа в самих делегаціях – саміт знову зібрав не лідерів держав, а їхніх радників з питань безпеки. Президентам, прем'єрам і монархам несолідно завершувати зустріч без заяв, рішень і документів, а радники такими умовностями не зв'язані. Понад те, на це вони можуть бути банально не уповноважені.

В принципі найбільш містку характеристику "мирному саміту" дав глава ОПУ Андрій Єрмак — "продуктивні консультації щодо ключових принципів, на яких має будуватися справедливий і міцний мир; відкрита розмова, під час якої представники кожної країни могли озвучити свою позицію й бачення". Можливо, оцінки продуктивності й відкритості надано авансом, але самої суті це не змінює — ця зустріч мала створити умови для наступних. 

За всіма ознаками зустріч є технічною. Головне її (і всіх подальших у форматі консультацій радників) призначення — обтерти всі гостроти, зняти максимум питань і залишити мінімум неясності до проведення зустрічі глав держав. Зокрема, в плані реалізації окремих пунктів "формули миру" учасники домовились про роботу в групах. Також в Джидді сформується координаційна рада на рівні послів держав-учасників саудівської зустрічі, які постійно акредитовані в Києві. Крім того, до кінця поточного року може відбутися зустріч глав держав — глобальний саміт щодо української "формули миру" в Нью-Йорку під час щорічної Генеральної асамблеї ООН. Або деінде. 

Навіщо Україні такий формат?

Зустріч в Саудівській Аравії, 5-6 серпня. Джерело: Reuters

Українська позиція відносно цієї війни доволі проста — свого не віддамо. Тим самим Глава держави, міністр МЗС, військове командування вказують на рішучість завершувати війну суто на полі бою — на кордонах 1991 року. При цьому Україна не відмовляється від мирного врегулювання. За цією методичкою відбувається усе офіційне спілкування на міждержавному рівні, відповідно до неї діє українська дипломатія. І через це Джиддський мирний саміт варто вважати успішним.

Передовсім тому, що на одному майданчику вдалося зібрати представників тих держав, які звично ставляться до росії з більшою повагою, аніж решта світу. Частина з них не вражали підтримкою на адресу України після російського нападу, деякі досі не приховують своєї прихильності до росії — Глобальний Південь треба переконувати у тому, що війна є несправедливою і неспровокованою, а росія є агресором. Далеко не факт, що відповідні африканські й арабські країни змінили свою думку, але вони, принаймні, прибули послухати аргументи на користь проукраїнського погляду. 

Не останню роль у цьому відіграв демарш росії щодо зернової угоди, котру кремль перестав виконувати й зосередився на руйнуванні елеваторів та портової перевалкової інфраструктури України. Значення українського зерна для світової продовольчої безпеки не можна применшити жодними обіцянками про подарунки зерна від путіна, які не покривають і соту частину потреб. І частина світу таки зацікавлена у безперебійності постачання у потрібних обсягах. Тиснути на кремль заради цього вони не готові, але послухати українські умови для припинення війни нічого не вартує. 

Окремі учасники пішли далі й запропонували свої варіанти. Зокрема, офіційно не підтверджений мирний план Саудівської Аравії ґрунтується на повазі до суверенітету та територіальної цілісності України, але спирається на негайне припинення бойових дій. І в такому вигляді перша частина суперечить другій: без визнання світом "нових геополітичних реалій" росія не припинить воювати, тим самим нівелюючи саудівську повагу до українського суверенітету. Своєю чергою, тільки повна деокупація українських територій може стати підставою для згоди України на переговори з росією. 

Королівський фактор

Через співпрацю у нафтовій галузі, росія називає Саудівську Аравію мало не головним союзником проти Заходу. Поза російським виданням бажаного за дійсне, ситуація геть мінлива: в березні МЗС Королівства може заявляти рішучість щодо зміцнення відносин з росією, а в травні висловлювати претензії з приводу недотримання росією своїх зобов'язань щодо експорту енергоносіїв.

Саудівська Аравія зацікавлена у високих цінах на нафту протягом наступних п'яти років, щоб продовжувати фінансувати амбітні багатомільярдні проєкти. Натомість москва обмежена санкціями й постачає на ринок дешеву нафту у великих обсягах, підриваючи зусилля Ер-Ріяда щодо підвищення цін на енергоносії. А ще Королівство, як і решта країн ОПЕК, побоюються уповільнення темпів зростання світової економіки, а росія якраз сподівається на світову турбулентність в надії на зміну власного становища, спричиненого агресією проти України. 

Російські ЗМІ проявляють нездоровий інтерес до внутрішньої та зовнішньої політики Саудівської Аравії, але висвітлюють відповідні сюжети у стилі власної пропаганди. Ігноруючи реальність, вона описує події так, наче між Королівством та Заходом відбувається безкомпромісна боротьба, у якій саудівські позиції дедалі посилюються. Водночас сама тема не має принципового значення, головне продемонструвати успіх, будь то 

1) відмова збільшувати обсяги видобутку нафти всупереч тиску США, 

2) відкриття посольств Сирією та Саудівською Аравією або 

3) зростання капіталізації нафтового гіганта "Saudi Aramco" і витіснення нею "Microsoft" з місця другої за величиною компанії у світі.

І на цьому тлі особливо комічно виглядають пафосні заяви російських сенаторів про те, що Ріяд тримає їх у курсі щодо просування ініціатив Заходу та України: "вєлікая дєржава" покладається на те, що їй винесуть щось почитати з полів зустрічі, на яку її не запросили. 

Реакція росії

На перший день зустрічі росіяни відреагували однією з найпотужніших з початку літа повітряних атак. Традиційно таку "небайдужість" росія проявляє до тих подій, за якими уважно спостерігає. Окрім витрачання мільйонів на ракети, кремль не поскупився і на слова: саміт названо провальною спробою нав'язати свої правила гри Глобальному Півдню, який навсправжки готовий зруйнувати монополію Заходу на врегулювання міжнародних криз. Відмову від підсумкового комюніке російські коментатори називають "закономірною реакцією на обурливу вимогу капітуляції росії". Найцікавіше те, що російські ЗМІ традиційно тягнуть у свій інформаційний простір коментарі з "ворожого табору", вдаючись до послуг німецького політолога Алєксандра Рара, який десь помітив докази того, що тепер усі очікуватимуть на зустрічні пропозиції росії. Загалом подібні висловлювання виглядають як заготівлі: ними росіяни можуть коментувати будь-що.

Китай — наш?

Одним з основних підсумків зустрічі стали дифірамби європейських чиновників на адресу Китаю. Мовляв, прагнучи показати, що Китай — це не росія, він був конструктивним і активним. Відверто кажучи, сам факт участі китайської делегації вже можна вважати проривним, проте його небезпечно перебільшувати.

Очевидно, що офіційний нейтралітет Китаю викликає все більші сумніви на ґрунті журналістських розслідувань та повідомлень розвідки західних держав про постачання російській армії товарів, які їй згодяться у війні. Продовження лінії "нічого не знаю" загрожує китайським компаніям санкціями, чого вони хотіли б уникнути. Вихід москви із зернової угоди також не збігається з інтересами Китаю, який став найбільшим імпортером українського зерна. Нарешті, ігнорування українських мирних ініціатив підриває репутацію миротворця, яку Китай намагається вибудувати останнім часом. Зокрема, й стосовно Саудівської Аравії у реанімації її відносин з Іраном. 

З іншого боку, не можна виключати, що за показною активністю в питаннях "формули миру" криється бажання максимально затягнути час. Виснаження ворожих сторін без явного припинення війни вигідне Пекіну з точки зору фокусування США на Україні й зменшення уваги до Тайваню. Звичайно, прямий причинно-наслідковим зв'язок тут може й не існувати, але Китай не полишив намірів захопити острів. Власне, підготовку до атаки Сі Цзіньпін публічно підтвердив ще навесні, й наразі існує вірогідність його переходу від слів до діла за рік-півтора. 

Китайське МЗС називає зустріч у Джидді допомогою в "консолідації міжнародного консенсусу" щодо "політичного врегулювання української кризи". Так, попри все, для Китаю це не російська загарбницька агресія, а результат глухого кута в політиці. Тому й позиція спецпредставника уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуея виглядає вкрай аморфною: активністю в діалозі з іншими учасниками, Пекін намагається замінити необхідність висловлюватись предметно. Знаючи китайську схильність до очікування на труп ворога у річці, це може свідчити про будь-що.

Що далі?

Учасники мирних преговорів, Джидда, Саудівська Аравія. Джерело: ОПУ

Найбільш проблемним у "формулі миру" видається пункт про справедливість — покарання винних і матеріальна компенсація за зло. І це можна пояснити банальною пересторогою. Особливо на тлі заяв на кшталт "формула миру може стати основою для припинення інших військових конфліктів". Не всі учасники сповідують демократичне врядування і війну за Женевськими конвенціями, не всім до вподоби ідея репарацій і притягнення до відповідальності керівників держави. Глобальний Південь живе за власними уявленнями, у такий прецедент йому важко вдихнути життя. Крім того, ніхто не має чіткого усвідомлення, як саме це має відбутись. Можливо, роз'яснення відповідних процедурних моментів заспокоїть "південців" і зробить їх більш зговірливими. Поки що ж, віддзеркалюючи класику — nothing business, just personal.

Наступного місяця аналогічна зустріч має відбутися в Індії. Далі важко прогнозувати, але, можливо, й справді так рекламована росією світова втома від війни обернеться для неї несподіваним фіналом. 

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів