Більшість звикли бути незадоволеними нинішніми кризовими становищами, і одночасно не готові концептуально змінити мислення та підходи.
Дуже дивно, що на мирні протести спочатку йде тимчасова позитивна реакція, і натяки на співпрацю. Свого часу Сергій Майзель, тодішній директор Департамент транспортної інфраструктури КМДА заспокоїв громадськість, повідомивши що не допустить розширення Голосіївського проспекту. Відтоді публічно почали обговорювати пропозицію реорганізації Голосіївського проспекту та вул. Васильківська (частина публіки що недолюблює «фючерзні» проекти Віктора Петрука, тут навіть підтримала схему реорганізації з можливим допрацюванням).
Дивно, що пан Г і його корпорація на одному місці крутить рішення вищих інституцій, в тому числі Стратегію розвитку міста Києва до 2025 року (оновлену), затверджену рішенням Київради в липні 2017 року. Навіщо тоді приймати якісь стратегічні чи інші рішення, якщо окремі організації (в яких перманентно когось ловлять на хабарах) на тактичному рівні роблять все те саме, що і останні десятиліття? Можливо, є проблема з поясненням стратегій, не вистачає семінарів, відряджень, міждисциплінарних навчань? Так при бажанні є можливість – поїдьте в Польщу, Німеччину, Прибалтику, Азію чи десятки інших країн.
На урочистих заходах з керівництвом/представниками Світового банку, ЄІБ, ЄБРР чи інших міжнародних донорів запевняти, що місто обирає вектор змін, людиноцентричності і наприклад впровадження рекомендацій Світового банку щодо міського планування – наші керівники вміють. А імплементація? Бути послідовними і дотримуватись домовленостей?
Лі Мьон Бак, Блумберг, Ян Гейл, Жайме Лернер, Енріке Пеньялос – це типу недостойні уваги люди і невдахи для сучасних керівників Київатодору, які чітко знають як вести нас…в нікуди. Далі відставати. Погодьтесь, ми ж часто чуємо «Україна відстає років на…(хтось каже 40, хтось каже 50, 60, 70 років) і настирно продовжуємо кроїти місто старими лекалами. Як наздоганяти і надолужувати цю різницю еволюцій? Наврядчи конспектами періоду, коли ми вже відставали. Хочемо чи ні, але треба ризикувати, відходити від звичних для старших проектувальників позицій. Механізми змін вже придумані, їх потрібно м'яко адаптувати в наші реалії і пришвидшувати реалізацію в тій чи іншій сфері.
Для тих, хто цікавиться, не секрет, що в Європі підземних переходів мінімум або немає. В країнах, які були під наглядом радянського союзу (зокрема «Німецька демократична республіка», Польща), за останні 30 років закопано чимало підземних переходів і зупинятись не збираються.
Сергій Симонов (директор департаменту транспортної інфраструктури), Дмитро Давтян (заступник голови КМДА по транспорту), як киянин, як мешканець Голосіївського району, сподіваюсь на Вашу мужність не підписувати схвальних документів по проекту розширення Голосіївського проспекту та інших проектів, які призведуть до ще більшого притоку автотранспорту в середмістя, більших заторів, гіршої екології та наслідків для міста. Ми не США з зайвим простором, і не настільки багаті щоб будувати інфраструктуру, які невзмозі навіть нормально утримувати (не хочеться говорити в якому стані десятки мостів). Ми частина Європи. Це там, де цінують гідність та повагу до людей, пропагують рівні можливості, раціонально планують міський простір, в кінці кінців вузькі міські дороги, екологію та безбар'єрне середовище. У Вас є можливість дати вказівку відмінити закупівлі, і ефективніше витратити 10 млн грн, ніж на проектування того, що викликає негатив. Або скоригувати завдання на проектування, мінімізувавши ті чинники, що в разі погіршення не сприймуться нормально масами (екологічні втрати, швидкість, небезпека, шум та безбар'єрний простір).
Шановні голово та депутати (у тому числі) транспортної комісії Олексій Окопний, Ілля Сагайдак, Сергій Харчук, Ігор Галайчук, Марина Кочур, Сергій Гусовський та інші, дуже прошу підняти це питання на профільних комісіях та не допустити вирубки дерев, будівництва об'єктів, які створюють бар'єри для людей. Перш за все, усі 100% людей – пішоходи, близько чверті – водії легкового автотранспорту, які від подібних розширень в подальшому все одно не виграють нічого. Більше сходинок = більше труднощів, більше смуг, більше транспорту, більше заторів, менше зелених насаджень, зрештою, менше кисню.
Питання стоїть в тому, що інфраструктуру однозначно треба змінювати, але не зробити гірше. Шкода що немає тих, хто завзято просуває вимоги про будівництво перехоплюючих паркінгів на віддалених ж/м, впровадження нових маршрутів, оптимізації мережі громадського транспорту для перевезення в комфортних умовах і по чіткому графіку, замість розширень, підземних переходів, вирішення проблем хаотичної забудови, створення робочих та розважальних місць в спальних районах. Тоді б заторів в/з напрямку центру було б менше 😉
Давайте змінювати місто, а не шкодити йому. Нам треба щось лишати нащадкам.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
