Наступление Украины и Нового света

Роман Кириченко

Отже, всі плани і прогнози зламано. 100 година нового смертоносного витка війни, а наші міста стоять. Рашистські клоуни, що обіцяли дійти за такий час до Ла-Маншу провалилися. Так, дорогою для нас ціною, але навіть якщо наша країна буде після цього всього тупо в розвалинах, ми будемо просто раді, що вона взагалі є, незалежна, з нашою владою і можливістю продовжувати демократичний розвиток (і звісно, величезною надією на допомогу у відбудові з боку наших партнерів — усього цивілізованого світу).

Вони провалилися, бо диктаторським режимам невідомо, що наш державний курс — це вибір народу, що курс на Захід це не забаганка президентів. Їм здавалося, що ми втомлені від війни, влади і нашого курсу, але це ілюзія, у яку потрапили навіть компетентні західні прогнозисти, які давали Києву то 24, то 48, то 72, то 96 годин. Так, нам дуже хотілося, аби ВВП росло швидше, корупція Бук після удару Байрактару і тому ми досить швидко стаємо скептичними до влади, але це не означає, що ми хочемо взагалі якусь іншу владу (скоріш кращу модифікацію тієї, яка у нас зараз). Це показав 2019 рік, але мало хто помітив. У нас трапилася грандіозна за значенням подія — тотально змінилися люди при владі (Президент, парламент), але при цьому фактично не змінився державний курс, орієнтований на Захід! Так, останні два Президенти у нас досить різні (один захопився питаннями віри, інший — дорогами), а їх найбільш віддані прихильники впевнені, що вони протилежності, але в реальності ми косо-криво ці 8 років йшли по курсу «геть від Москви». І зараз вирішальний момент для цього курсу. Громадяни України у найнебезпечніший момент для нашого існування сконсолідувалися навколо влади, Президента, Держави. Підтримка дій Президента сягнула колосальних 91% — це шок для тих, хто вірив, що ми тут усі такі сваримося, не можемо об'єднатися. Але диктаторським режимам не зрозуміти тих речей, через які у нас відбуваються протистояння, бо це просто елементи демократії, невідомої ним, яку вони ненавидять. 

Я багато останні роки спостерігав за внутрішньою політикою цивілізованих країн, і мене так захоплювало те, що у період виборів вони тупо мочать одне одного, але у той же час після виборів моментально стають готовими до конструктивної співпраці, переговорів і узгодження політик. Ми близькі до такого.

Зараз жахливий і великий момент нашої історії. Ставки піднято нереально високо. Ми боремося за те, щоб стати форпостом цивілізованого світу, точніше, ми уже є ним, але треба його відстояти. Проти нас ведуть війну варварські режими. Вони мріють повернути нас у міфічне лоно слов'янства, яким просто замаскована проросійська диктатура. Вони думали, що ми самі цього захочем, треба тільки військами допомогти. Але це неможливо зробити без сучасного аналогу ГУЛАГу. 

Ми не одні в цій боротьбі, за нас весь цивілізований світ. На жаль, у демократій є  недолік — вони трішки повільно реагують, бо хочуть приймати зважені рішення, які підтримують громадяни їхніх країн, але українські захисники дали час на реакцію.

Кожна наступна година вирішує те, як будуть виглядати наступні сотні років нашої і світової історії. Просто спробуйте усвідомити жах і велич цього моменту і значення своїх дій у цей момент.