Как справиться с эмоциями во время войны: пошаговая инструкция

Ирина Гадецкая

юрист, медиатор

За канонами психології війни, ми вже пройшли межу, після якої відчуваємо себе більш-менш адаптованими до все ще надзвичайних умов. Переломним днем вважається двадцять перший, хоча, звісно ж, зміни в емоційних станах і сприйнятті реальності у всіх йдуть за своїм графіком. Саме тому вже зараз ми можемо відчувати певний розсинхрон з деякими людьми — комусь вдається спокійно і методично працювати, вкладаючись у підтримку економіки країни, а комусь поки важко відірвати себе від новин і стримувати сильні переживання.

У будь-якому разі, емоційний стан поки що складно утримувати на рівні норми абсолютно всім, навіть тим, хто у відносній безпеці, працює 8 годин на день і безпосередньо не зазнав втрат чи горя.

Поради нижче підійдуть для тих, хто хоче отримати більше контролю над емоціями і, відповідно, більше ресурсів для того, аби повертатися в режим чи будувати для себе новий режим з урахуванням усіх змін, викликів і загальної непевності.

Щоби «контролювати» емоції, важливо їх усвідомлювати — помічати, називати конкретним словом, приймати і, за необхідності, думати, які за емоцією стоять незадоволені потреби, щоб по можливості задовольнити їх. Таким чином ми проживаємо сильну емоцію, залучаючи раціо — а це вже відчувається як опора. Загалом біля керма стоять або емоції, або раціо, хоча на прийняття нами рішень впливають, звісно ж, обидва чинники. В наших силах слідкувати й регулювати, що саме зараз має більш суттєвий вплив — емоції чи інтелект?

Отже, детальніше по пунктах.

1. Емоцію варто помітити. Ми відчуваємо певні емоції весь час, вони змінюють одна одну, накладаються одна на одну, разом складаються у певний сталий емоційний стан — настрій, а тому помітити кожну свою реакцію неможливо, та й в цьому немає необхідності. Мова йде лише про ті емоції, які відчуваються як потенційно значущі. Особливо якщо ми автоматично маркуємо якісь відчуття як «неправильні», «невчасні», «небажані», одним словом «не такі» — це точно значущі для нас переживання, і їх краще по-чесному помітити.
2. Емоцію варто назвати конкретним словом. Наш словниковий запас емоційних станів може бути недостатнім, але як тільки ми підбираємо те саме слово — відчуваємо, що емоція «викрита» і, відповідно, вже не така могутня. Іноді на цьому етапі раціо забирає кермо і необхідності рухатися за наступними пунктами не виникає. Якщо ж переживання поки не відступає повністю, йдемо далі.
3. Емоцію варто прийняти. Дозволити її собі. Навіть небажану, навіть відразливу емоцію, якої ми від себе не чекали. Так ми відчуваємо, що не емоція контролює нас, а ми її. Що б ми не відчували — у нас є на це причини. І про це якраз наступний пункт.
4. Емоцію варто обдумати, іншими словами — раціоналізувати. Чому я це відчуваю? Чи правильно я виокремила те, що відчуваю? Можливо, є ще щось, чого я поки не помічаю? А яка за цією емоцією потреба? Чого я хочу? Як я можу це отримати? Таких питань може бути більше, вони не є хрестоматійними, але всі мають на меті допомогти зрозуміти корінь — незадоволену потребу.

З незрозумілого, «неприємного» фонового відчуття ми прийшли в зону раціональності, де обмірковуємо конкретику, а на наші рішення, слова і дії вже знову більше впливає саме інтелект. 

У підсумку, хочеться висловити тезу про те, що наш стабільний емоційний стан — це опора і ресурс, що дозволяє нам піклуватися про себе, близьких, і включатися, в тому числі, в боротьбу з ворогом. Переможемо!