Социальная и физическая дистанции – зачем они в городе?

Алла Петренко-Лысак

Місто завжди було простором дистанцій: соціальних чи фізичних, уявних чи віртуальних. Спроби вирівняти всі дистанції – утопічні, тому що простір, як ментальний, так і фізичний, неможливий без дистанцій. Будучи неминучою, дистанція стає інструментом її усвідомлювача та дослідника. Людина вільна мати можливості. Та не кожна людина тішиться з того. Декому комфортніше жити у визначеному світі, де дистанції вирахувані, розписані метрикою (і фізичною, і соціальною). Інші ж люди знаходяться в перманентному стані долання дистанцій, порушення просторових меж, для яких дистанції є інструментом, а не картою відстаней. 

Коли медіа та політичні інституції «зґвалтували» публіку словосполученням про необхідність дотримуватися соціальної дистанції, вони заклали тим бомбу парадоксу – уповільненої дії швидких змін. Фізичну дистанцію назвали соціальною. Те, що вимірюване метрами, постало виміром довіри. До матриці містянина, який звик жити в просторі дистанцій, вписали код: тримайся подалі від Інших, вони можуть нести приховану небезпеку. Назвавши фізичну дистанцію соціальною, викривили реальність суспільного співіснування людей. Соціальна дистанція, вимірювана параметрами принципів, цілей, цінностей, престижу чи упереджень, вмонтувалася в поняття фізичної і здобула метрику «триматися подалі» в тілесній співприсутності. Тепер інша людина не просто інша, її підозрюють як носія ризику. Місто не індивідуальностей, а самотностей.

Сиди вдома і дистанціюйся реально, втім будь близьким віртуально. Таке послання отримали містяни. Перенасичення соціальними можливостями (як віртуальними в соціальних мережах), так і реальними (у повсякденні великих міст) зробило видимими зв'язки, що повсякденно оточували людину, у яких вона перебувала щодня. Містянам довелось їх осмислити. Для декого стало відкриттям, що вони їх тяготять, дисбалансують, призводять до викривленого соціального дистанціювання і «втечі в себе». Далеке стало неприємно близьким, увійшло в приватний простір, розчинило дистанції. 

Між людьми має бути дистанція. І соціальна, і фізична. Не дарма кажуть, що гарне можна побачити тільки на відстані. «Мудра» дистанція дозволяє елементам соціуму бути самими собою, не зливатися в мішанину, бути різними, бачити Інших… і саме завдяки цьому формувати навички спільних дій. Тоді як близькість робить рівними, подібними, надто видимими, нахабно співспостережуваними. За таких умов дехто починає прагнути як мінімум помітно вирізнятися, решта схиляється достратегія «не бути білою вороною», а дехто мімікрує, прагнучи більше «вдавати, ніж бути». Виходить таке собі вдаване різноманіття. 

Не дотримуючись дистанції, не розрахувавши швидкість, не оцінивши перспективи, об'єкти зіштовхуються й отримують взаємні пошкодження (іноді неспівмірні через свою масу, щільність і швидкість руху). Не дотримуючись дистанції, містяни «лізуть на не свої території», захоплюють території, привласнюють їх або відхоплюють «для себе» шматочок спільного простору, вибудовують власницькі «території» за рахунок ресурсів Інших, називаючи їх «нічийними». Попросту прилюдно крадуть, не домовившись з Іншими (не обов'язково з Іншими homo sapiens'ами). Це не просто егоїзм чи боротьба за «власне місце під сонцем», – це нахабство з недотриманням дистанції. Про дистанції треба домовлятися. Особливо, якщо ми вже зрозуміли, що дистанції — це сконструйовані речі. 

Соціальній дистанції треба вчитися. І якщо вона прорахована мудро, то вона творитиме порядок в суспільних комунікаціях. Порядок з правом розумного хаосу. Соціальна дистанція не завжди ієрархічна, вона цілком здатна бути горизонтальною. Так само як і фізична дистанція не має привілейованих напрямів). Немає правильних і неправильних дистанцій. Є неузгоджені дистанції. Простору характерна однорідність – рівноправ'я всіх своїх точок, в тому сенсі, що будь-яка точка може постати відправною координатою. 

Алла Петренко-Лисак

Костянтин Колесніков