Понять украинский восток: пять книг, которые помогут

Ця історія про сучасних українських лицарів з різним способом життя: вегетаріанця, який торгував соляркою в Нігерії, тренера з фрі-файту, мандрівника й багатьох інших. Проте в одну мить для них настала точка неповернення, після якої життя вже не може бути таким, як до того. Почалася війна.

Дмитро Вербич — мандрівник, громадський активіст, боєць-доброволець, захисник Донецького аеропорту. У своїй книжці "Точка неповернення" він розповідає про активну фазу бойових дій 2014-2015 років, коли кожен українець чекав новин зі сходу.

Це художня книжка, написана на основі реальних подій. Автор висвітлює власний досвід та показує реальні події війни. Тут йдеться про вміння ухвалювати рішення та нести відповідальність за них. Точніше, за ті ключові рішення, які є точками неповернення для кожної людини. 

Дмитро відверто показав багатоликість ворогів на фронті: сепаратисти, російські спецназівці, холод, голод і бруд. З книжки ви дізнаєтесь історії про те, як перші добровольці їхали на фронт часом лише з ножами, як ухвалювали рішення, від яких залежало не лише їхнє життя, та за що борються й у що вірять українські військові.

Цитата
"І розпочався Голлівуд. Прольот горів, горів бетер, БК рвалися зусібіч. Сєпари періодично прошивали біглим вогнем. Чуб з іще одним бійцем просувались перекатами. Один, зайнявши укриття, відповідав на ворожий вогонь, інший біг до наступного укриття крізь простір, насичений уламками і кулями. Так дістались до крайнього вигорілого бетера. З підвалу вивалилося п'ятеро бійців, тягнучи одного вже вчаділого і кулемет. На якусь мить зависло питання — виносити тіло чи дорогоцінну зброю? Взяли тіло. Згадуючи це, Чуб не раз шкодував, що не повісив кулемет на шию — потягнув би.

Дні минали за днями, зливаючись у суцільний потік. Зрідка дзвінки додому чи друзям. Можна піти в гості на сусідні позиції. Чай, кава, протерміновані шоколадки, консерви, сигарети «Джін лінг» насипом у коробках. Танкісти, десантники, добровольці — люди вживалися у свої нові ролі, призвичаювались до нової реальності і почували себе у ній комфортно. Людина має високу здатність адаптуватись. Спершу здається, ніби ти в пеклі. Згодом це пекло починає подобатись".

Книга "Я змішаю твою кров з вугіллям" для багатьох стане відкриттям сходу України. Читаючи її, ви відчуєте, як живуть люди, які щодня вдихають пил шахт, дізнаєтесь про невідомі вам раніше населені пункти та імена тих, хто творив їхню історію. 

Наприкінці 2016 року Олександр Михед, письменник, куратор мистецьких проєктів, вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей. Письменник досліджував тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах, після чого на сторінках своєї книги поділився унікальними розмовами з відомими особистостями: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся Сходу України. У книжці ви дізнаєтесь й думки й почуття місцевих жителів, тому ця книжка — калейдоскоп історій. 

Як одна з найстаріших черепах у світі пов'язана із заснуванням Донецька? Якою ціною дається кожна тонна видобутого вугілля? Які історії заховано у вільних степах Дикого поля? 

Цитата
"Як і в Добропіллі, в Бахмуті нам розповідають про буцімто затонулий корабель, повний золота. І про сотні тих, хто увірував у це і продовжує невпинні пошуки скарбів. Зрештою я збагнув, що відсутність власної історії чи виразної особливості міста підмінятиметься історією про корабель, вантажений золотом. І з точки зору сторітелінгу — така байка спрацьовує ідеально — знову втрачений рай, гачок наживи та неможливість перевірити фактаж.

Хай би де ви були на Сході, хай би яку будівлю бельгійців роздивлялися, ви точно зауважите одну прикмету: всі пізніші добудови до старих споруд ХІХ століття вже давно осипалися. Неважливо — радянські чи совково-українські. Ми все одно завжди будуємо «врємяночкі»". 

Книга "Третя світова: битва за Україну" не лише про схід України, вона про всю країну. Та вона важлива у розумінні сходу. Автори книги Юрій Фельштинський та Михайло Станчев здійснюють короткий екскурс в історію України від її виникнення і до нині, водночас аналізують відносини України з росією. Чи переросте битва за Україну у світову війну або ж стане для росії новим Афганістаном, що призведе до краху режим Путіна — головне питання книжки. 

Разом з тим тут читач знайде контраверсійні версії відомих подій, заплутані детективні політичні сюжети, гучні вбивства та біографії відомих персонажів-політиків. 

Цитата
"Путін — безвідповідальний і неосвічений спрощенець. Він вельми поверхнево знає історію… Путін оперує поняттями, давно віджилими — з XIX і першої половини ХХ століть, коли всі мислили форматами захоплення територій та державного об'єднання націй. Путін розмовляє сьогодні зі світом з позиції сили — як свого часу Гітлер.

Чи готова була політична влада в Україні піти на радикальні кроки: зруйнувати систему хабарництва та відкатів для всієї державної бюрократії в обмін на перспективу вступу до Євросоюзу? До кінця 2013 року здавалося, що готова"

"Сліди на дорозі" — це дійсно жива книга! Вона про війну на сході України, про війну нечесну та нещадну, про продажного та підступного ворога. Події, описані у ній, ви не лише прочитаєте, але й побачите, почуєте й відчуєте на власній шкірі, адже вона містить близько сотні QR-кодів, які забезпечать вам повний ефект присутності. Разом з автором Валерієм Маркусом, військовослужбовцем, ветераном російсько-української війни, учасником боїв за Слов'янськ та Дебальцеве, ви переживете неймовірний досвід — побачите фото та відео реальних подій та артефактів із передової фронту. 

"Я пустив війну у свою свідомість і вона повністю зруйнувала моє світосприйняття. Шлях виходу з цього стану йшов через роздуми, емоції, важкі спогади, важкі рішення, розуміння того, як я став залежним від війни, розуміння того, що я насправді пережив за ці три роки. Цей гримучий коктейль емоцій, спогадів переживань я виплеснув на папір. Я ділюся з вами цілим світом, світом, якого більшість з вас ніколи не бачили і не відчували. Вдалося придумати ідею, як поєднати купу відзнятого матеріалу з написаним світом", — розповів автор.

Це — напруга, небезпека і полегшення, це достовірність і непідробна, справжня емоційність. Її варто прочитати. 

Цитата
"Праця не зробила з мавпи людину. Праця зробила з мавпи втомлену мавпу. Доказом цього було те, що від такої великої праці людянішими ми явно не ставали. Людину творять більш глибинні речі.

Весь екіпаж контузило. І десь у цей момент, нарешті, під'їхало два танки. Правда, входячи у курс справи і розвідуючи ситуацію, ці друзі якийсь час ховалися ЗА МОЄЮ АЛЮМІНІЄВОЮ БМД. Це виглядало, як тато в бійці ховається за семирічним сином, але я не тримав на них образи. Приїхали — і добре. Це, звичайно, викликало потік… ееммм… обурення у всього нашого екіпажу, але десантники довго гніву не таять".

Ця книга — буквально живий нерв, сплетений з телефонних розмов, які чули стіни "Азовсталі", з повідомлень, які надсилалися з оточеного гарнізону, з почуттів, застиглих у лініях малюнків рідних. Авторка Анастасія Дмитрук вже відома своїми віршами, зокрема "Никогда мы не будем братьями", "За Харків, Марік, за Ірпінь", ініціаторка світової кампанії #terroRussia, яка відбулася у понад 60 містах.

За її словами, проєкт розпочався з повідомлення мами хлопця, який у той момент перебував в оточенні на "Азовсталі":

"Жінка попросила розказати про нього через мої сторінки в соцмережах. Щоб про долю її сина дізналося якомога більше людей. А потім написала інша мама, і ще… І тоді я пообіцяла їм зробити все можливе, аби про їхніх дітей дізнався цілий світ. Так народилася ідея проєкту «Очі Маріуполя»".

У цій книзі близько сотні подібних історій з "Азовсталі". Читач може повністю зануритись у почуття, переживання й події, адже тут ви знайдете QR-коди з відео із приватних архівів героїв, і зможете разом з ними поблукати руїнами заводу у пошуках їжі, пробігтись по Маріуполю під час обстрілу, послухати спів Каті Пташки.

Цитати
"Коли мер Маріуполя Вадим Бойченко запитав у російського офіцера: «Навіщо ви це зробили з містом?», відповідь була вкрай цинічною і страшною: «Ви маєте боятися російську армію!» На це мій побратим Радик сказав: «Дійсно цинічно й жорстко. Але не страшно. Ніхто їх не боїться. Ненавидимо, це так. І доганяти будемо в будь-якій точці світу, скільки житимемо, це теж так. Але ніхто не боїться. Орки навіть приблизно не уявляють наслідків того, що чинять сьогодні!»"

Партнерська публікація.