Театр, лекции и книги: как украинки за границей продвигают родную культуру

У чому проблема?

Україна зараз бореться за волю та незалежність на всіх фронтах: від військового до інформаційного. Одна з важливих задач сьогодні — залишатися видимими й гучними в міжнародному інформаційному просторі, ефективно протистояти російській пропаганді, яка за роки розповсюдження подекуди пустила глибоке коріння, та знайомити іноземців з Україною. Адже світ мусить бачити нас і те, за що ми стоїмо — нашу свободу, мову, культуру.

З початком повномасштабного вторгнення росії з України виїхало понад 14,5 мільйона українців. Переважно це жінки та діти. Пристосуватися до життя в незнайомій країні непросто. Але попри це наші жінки залишаються дієвими та амбітними, і поруч із побутовими задачами виконують і саме цю важливу місію — допомагають Україні залишатися видимою в інших країнах.

Яке рішення?

Багато хто вже знайшов роботу за кордоном. Хтось волонтерить, хтось виховує дітей — майбутнє нашої держави. Але разом з тим українки зараз знайомлять світ з Україною. Популяризують наші традиції та культуру, розповідають, показують та закохують у те, що має цінність для нас, українців.

"Рубрика" зібрала 10 кейсів незламних українських жінок, які просувають нашу культуру у світі.

Як це працює?

До війни кременчуцька художниця та мисткиня Яна Корецька працювала в об'єднанні дитячо-юнацьких клубів — вчила дітей малювати. На початку повномасштабної агресії дівчина евакуювалася в Ірландію. Зараз Яна навчається в Royal Hibernian Academy of Arts — це художня академія та картинна галерея в Дубліні, і через свою творчість знайомить ірландців з українською культурою.

"Я намагаюся популяризувати українську культуру, знайомлю ірландців з українським народним мистецтвом. Влітку проводила благодійні майстер-класи з українського живопису: він викликає велику цікавість у місцевих", — розповідає Яна.

А місцеве волонтерське об'єднання Tidy Тowns, що займається прибиранням вулиць та соціальною роботою, запросило художницю до містечка Портліш — створити мурал для дітей на освітню тематику. Ідея створення муралу з тваринами та рослинами відгукнулася дівчині: "вона дуже оптимістична та життєствердна." Художниця працювала над розписом 30-метрового муралу майже 5 місяців! Також кременчужанка взяла участь в міжнародній різдвяній виставці в Mason Hayes and Curran, що проходила в Дубліні. 50% від продажу своєї картини спрямувала до українського благодійного фонду.

Режисерка Ольга Турутя-Прасолова поставила виставу за п'єсою Лесі Українки в Португалії. Театральна компанія міста Браги разом із Національною спілкою театральних діячів України навесні запустили проєкт #stagehomeoftheworld, однією з учасниць якого стала Ольга. Режисерка хотіла поставити в Португалії виставу про війну, але керівництво театру, де вона зараз працює, це не зацікавило. Натомість їй запропонували поставити дитячу виставу, і режисерка обрала "Лісову пісню".

"Португалія дуже далеко від нашої війни, і чим далі, тим менше люди розуміють, що таке війна. У новинах спочатку було багато про Україну, зараз значно менше… Я мусила хоч якось розказати про нас", — пояснює свій вибір українська режисерка.

Глядачі сприйняли виставу дуже добре. Для Ольги така зацікавленість стала приємною несподіванкою: "У нас зовсім різна міфологія, акторам доводилося пояснювати, хто такий Водяник, Лісовик, Мавка, Потерчата тощо. Мені здавалося, ця історія може бути для них незрозумілою, але діти реагували дуже жваво, і дорослі були зворушені".

А коли українки мали зустріч із президентом Португалії Марселу Ребелу де Соза, Ольга подарувала йому вишитий хрестиком значок із гербом України, який зробила власноруч.

Лучанка Наталя Город вчиться жити на іншому кінці світу — у Японії, яка прихистила її з донькою від війни. Наталя — професійна дизайнерка. Вона передала в одну з крамниць Осаки, де тепер мешкає родина, свої авторські коміри, які надіслали їй з дому. Дизайнерка каже, що японці здивувалися, коли дізналися, що вишита червона калина є і символом України, і лікарською рослиною. А проте — це їх надихнуло.

У Японії Наталі Город вже запропонували супроводжувати один із місцевих брендів. Крім того, Наталю запросили на показ колекції в Токіо. Жінка дуже пишається цим: "Тепер ще більше японців дізнається про український одяг, вишивку — про Україну". Між тим, пані Наталя не просто освоюється в далекій країні: вона знайомить японців з Україною усілякими способами. Так, наприклад, дизайнерка мала можливість виступати в одному з японських вищих навчальних закладів, де розповідала про українських письменників та поетів та декламувала вірші.

Хореографиня й танцівниця Анна Паніотова та викладачка англійської мови й громадська діячка Олена Попова — дві маріупольчанки, які разом опинилися у Великій Британії. Там вони познайомилися з Оленою Батовською, докторкою мистецтвознавства, професоркою Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського, яка ще до війни створила у Харкові хор "Калина". У Британії жінки вирішили об'єднати зусилля та створити спільний колектив — і вже провели декілька концертів у Вінчестері. 

Один із концертів організували спільно з Британським фольклорним музичним клубом. Організатори клубу запропонували українкам показати український народний танець — так жінки підготували один спільний номер, який отримав назву "Віночок". Саме в цьому номері їм вдалося поєднати хореографію та вокал. 

На концерті зі сцени лунала і народна, і класична, і сучасна музика. А вторговані кошти від цього заходу пішли на підтримку українців. Проте найголовнішим підсумком концерту стала популяризація української культури. "Зала була переповнена. Після концерту люди підходили, дякували, фотографувалися. Це був справжній фурор", — поділилася Олена Попова.

"Ми не хочемо називати українців, які опинилися в інших країнах, біженцями. Ми називаємо себе гостями з України. Дуже радіємо, що за кордоном можемо приносити користь власній державі та відчувати себе корисними завдяки таким заходам", — зазначають учасниці новоствореного творчого колективу.

Киянка Тетяна Стратілат взялася за популяризацію української кухні. Після евакуації до США шеф-кухарка не мала права працювати — їй потрібен був дозвіл на роботу. Тож час очікування жінка вирішила використати з користю.

Невдовзі після приїзду до США Тетяна Стратілат дізналася про існування некомерційної організації "Українці в Колорадо", яка з 2014 року надає гуманітарну підтримку Україні, а після повномасштабного вторгнення росії збирає гроші для постраждалих від війни. Ідея українки щодо благодійних майстер-класів знайшла підтримку в організації та вже наприкінці серпня з її подачі був проведений Український фестиваль до Дня Незалежності України. Впродовж івенту жінка навчала учасників випікати українське печиво. Згодом організувала ще один майстер-клас. А зараз графік її занять розписаний на три місяці наперед.

"Я дуже хотіла допомогти своїй країні. Моя ідея полягала в тому, щоб зробити кулінарний курс про Україну, — каже Тетяна. — Я розповідаю про українські традиції, як ми сервіруємо стіл, що символізують страви, додаю історичні факти, щоб люди краще зрозуміли мою країну".

Кропивничани Наталія Бас та Олександр Мартинов переїхали до Праги близько 5 років тому. Це був уже шостий рік війни росії проти України, тому українці хотіли презентувати саме свою, рідну культуру. Кажуть, що на той час у Празі було декілька закладів з українськими стравами, проте в меню поруч з дерунами вони мали, наприклад, шашлик. Українці ж хотіли передати самобутній смак рідної кухні — саме за автентичними українськими рецептами. А з 24 лютого 2022 року маленький ресторанчик української кухні The Boršč перетворився на своєрідний хаб для підтримки українців.

З початком повномасштабної війни зросла підтримка України, багато хто зацікавився українською культурою. Тож і в ресторані The Boršč чехи не тільки стали бронювати столики на декілька днів наперед, а й почали приходити й питати, чим можна підтримати Україну. "У нас вже записані контакти всіх волонтерів, стоять скриньки від благодійних фондів", — ділиться Олександр.

Гастрономія — це дійсно частина культурного коду країни. В українському ресторані кропивничан працюють виключно українці та українки — власники пояснюють, що так підтримують співвітчизників за кордоном та мають змогу частувати гостей закладу українською кухнею "як удома".

У лютому 2023 року в Амстердамі (Нідерланди) відбувся фестиваль Ukrainian Fashion and Culture Festival, де відвідувачі мали можливість познайомитися з українськими модельєрами, а також приміряти та придбати вироби з їхніх колекцій, привезених з України. На українському фестивалі понад 25 українських модних брендів представили свою продукцію.

Організаторки фестивалю Марія Вишнівська та Анастасія Мельник розповіли, що в них не було спонсорів або підтримки від держави чи фондів, фестиваль було  організовано за власні кошти. Головною ідеєю заходу стало бажання популяризувати українських виробників та українську культуру в Нідерландах.

"Нам хотілося показати Україну з різних боків, презентувати як країну талановитих людей. Наша місія — закохати європейців у багату українську культуру, тому саме ми обрали формат фестивалю — смачнюща кухня, музика, талановиті артисти та дизайнери", — розповідає Анастасія Мельник.

Засновниці проєкту кажуть, що їм також було важливо об'єднати разом українців, які сумують за домівками, зустрітися, ніби великою сім'єю, а також "дати простір талановитим українським дизайнерам, у яких виробництво досі в Україні, вони надають робочі місця, працюють на генераторах під сирени, але продовжують створювати для нас красу в ці страшні часи".

Українці, які виїхали за кордон, намагаються не сидіти склавши руки, а допомагати людям, які їх прийняли, краще розуміти Україну та українців. Зокрема, вчителька історії з Херсона Юлія Аліфанова (Павлусь) активно займається популяризацією історії України в Польщі.

Через війну херсонська вчителька виїхала до Польщі й наразі працює в Західнокашубському музеї, де читає лекції з історії України для його відвідувачів.

"Ділюся своїм досвідом, як популяризувати знання про Україну в тій країні, куди через війну мене закинула доля. Провела зустріч з жителями міста Битова в Польщі, на якій розповіла про становлення державності в Україні, починаючи зі стародавніх часів та провела паралелі, як це відбувалося в обох наших державах", — розповіла Юлія Аліфанова (Павлусь).

За її словами, особливо відвідувачів зацікавило питання про походження назви нашої прабатьківщини Русі та чому на неї зазіхають російські загарбники.

За різними підрахунками, у Берліні та околицях міста зараз живуть до 100 тисяч українців, і тепер вони навіть мають своє ЗМІ. Amal Berlin — це єдине медіа Німеччини, над яким разом працюють представники найбільших груп утікачів від воєн та збройних конфліктів. Понад 20 журналістів із Сирії, Афганістану, Ірану та України створюють матеріали на дарі/фарсі, арабською та українською мовами.

Українську редакцію (Amal Berlin Ukraine) почали будувати Антон Дорох, Дарка Горова та Нана Морозова — журналісти з Києва та Донецька, які через війну росії в Україні тепер живуть у Берліні. Окрім новин, видання регулярно публікує колонки істориків, статті про відомих українців, українські місця, українську церкву, українську школу та "Пласт" у Берліні. Ці матеріали нерідко "підхоплюють" і місцеві ЗМІ, так розповідаючи Німеччині про Україну. Незабаром українська редакція відкриється й у Франкфурті-на-Майні.

Загалом українська громада Берліна — справді потужна. Завдяки її діяльності у місті вже працюють український театр, українська капела, українські організації, декілька медіа українською мовою та український ресторан. А в книгарнях Берліна з'явилися окремі стенди з українськими книжками, у бібліотеках же проводять читання для українських дітей.

А в Австрії заснували українське видавництво! Олександра Саєнко, засновниця фестивалю української культури UStream/Ukrainische Kulturtage, та Ірина Хамайко, засновниця Free People Educational Hub, створили перше в Австрії українське видавництво FREE PEOPLE Verlag.

FREE PEOPLE Verlag спеціалізуватиметься на книжкових, мистецьких та музичних виданнях і публікуватиме як україномовні, так і німецькомовні тексти.

"Колись давно, понад 10 років тому, я подумала, що добре було б мати власне видавництво, щоб видавати те, чого мені тоді дуже не вистачало на книжковому ринку — особливих, гарних і змістовних книжок, путівників і методичних матеріалів для викладачів іноземної мови. Тоді я відмахнулась від цієї думки, як від наївної мрії, тому що ідея видавалась занадто амбітною для викладачки університету. Потрібно було змінити кілька професій і місць роботи, повернутись, нарешті, до викладання німецької мови, щоб давня мрія стала дійсністю", — розповіла Олександра Саєнко.

А тепер новостворене видавництво розповідатиме іноземцям про Україну. Першою книгою видавництва стане художнє видання — німецький переклад лібрето опери "Вишиваний. Король України" Сергія Жадана. 

Ще більше корисних рішень!

Якщо ви хочете познайомити друзів-іноземців з українською культурою, студія онлайн-освіти EdEra та Український інститут створили безоплатний англомовний онлайн-курс "Ukrainian Culture: Understanding the Country and its People". Курс розповідає про особливості формування української культури й суспільства.

Упродовж курсу десять українських науковців представляють теми, що охоплюють важливі аспекти української культури:

• мистецтво під час війни;
• історичні умови, у яких формувалась українська культура;
• як різні етнічні й національні групи формували український простір;
• як травматичний досвід 20 століття вплинув на українську кулінарію.

Повний список тем можна переглянути за посиланням.

Окрім відеолекцій, курс надає слухачам список літератури, тексти, відеопосилання та онлайн-ресурси, які дозволяють більш ґрунтовно ознайомитися з темами лекцій. Завдяки цим матеріалам слухачі курсу отримають збалансоване знання про українську культуру, ідентичність та суспільство, зрозуміють, у чому особливість українського суспільства та в яких історичних умовах формувалася українська культура.

↓Читайте также

Менторство украинок за границей: как внешне перемещенным лицам справиться со сложностями вынужденной эмиграции

"Чтобы было время на детство": решения для украинских школьников за рубежом